Рішення № 16201593, 14.06.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.06.11 р. Справа № 30/29

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Лазаренко Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк, ідентифікаційний код 13511245

до Відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Шахтарськ, ідентифікаційний номер НОМЕР_1

про: стягнення неустойки в сумі 21346,38грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача ОСОБА_2 (за довіреністю №114 від 16.12.2010р.);

від Відповідача - ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_2, виданий шахтарським МВ ГУМВС України в Донецькій області від 31.05.1996р.); ОСОБА_3 (за довіреністю ВРЛ №127185 від 03.06.2011р.);

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалось з 10.05.2011р. на 02.06.2011р. з подальшим оголошенням перерви на 14.06.2011р.

У судовому засіданні 14.06.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (далі Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Шахтарськ (далі Відповідач) про стягнення неустойки в сумі 21346,38грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на припинення орендних правовідносин за договором оренди майна № 1443/04 від 28.10.2004р. з 07.10.2008р у звязку із закінченням строку його дії та відмовою Орендодавця від подальшої оренди, повернення обєкту оренди лише 09.02.2011р., внаслідок чого за період з січня 2009р. по 09.02.2011р. включно була нарахована заявлена до стягнення неустойка, при визначені розміру якої були враховані як часткове погашення орендні платежі Відповідача за період після припинення договору.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір оренди № 1443/04 від 28.10.2004р.; листи: №06.04.9428 від 05.11.2008р., №20-06-03-03079 від 22.03.2011р.; акт приймання-передачі від 09.02.2011р.; Постанову Вищого господарського суду України від 20.01.2011р. у справі №40/176.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтував ст.ст. 10, 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ст.ст. 638, 785 Цивільного кодексу України, ст.ст.180, 193, 199, 232, 284, 287 Господарського кодексу України та надав додаткові документи (а.с.а.с.49-56, 68-62) для залучення до матеріалів справи на обґрунтування своєї позиції та виконання вимог суду.

Відповідач через канцелярію суду 14.06.2011р. надав заперечення на позовні вимоги №б/н від 14.06.2011р. (а.с.а.с.63-66), в яких наголосив на: відсутності у Позивача права вимагати повернення орендованого майна, оскільки він не є його балансоутримувачем; відсутність згоди балансоутримувача та орендаря на розірвання договору; безпідставність визначення при розрахунку суми неустойки розміру орендної плати, що не відповідає додатковій угоді від 22.06.2010р.; розірвання договору оренди моментом набрання законної сили рішенням Господарського суду Донецької області у справі №16/36пн; відсутність у Позивача права вимагати сплати неустойки, оскільки він не є володільцем обєкту оренди; неврахування при визначені періоду формування стягуваної неустойки вимог щодо строку позовної давності та встановленого договором співвідношення у розподілі орендних платежів з балансоутримувачем; документальну недоведеність застосованих у розрахунку індексів інфляції; здійснення Відповідачем орендних платежів протягом 2009-2011р.р. та наявність у провадженні суду справи №16/35 про стягнення неустойки між цими ж сторонами.

На підтвердження своєї позиції надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 67-79).

Представники сторін у судовому засіданні 14.06.2011р. підтримали свою позицію, викладену письмово, вказуючи на відсутності будь-яких додаткових доказів на її обґрунтування, при цьому представник Відповідача наполягав на застосуванні строку позовної давності.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними у справі документами, оскільки їх цілком достатньо для правильної правої кваліфікації розглядуваного спору.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

28.10.2004р. між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) укладено договір оренди №1443/04 (а.с.а.с. 15-18), згідно п.п. 1.1, 10.1 якого Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме державне майно нежитлові вбудовані приміщення в адміністративній будівлі, загальною площею 97,72кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які знаходяться на балансі Професійно-технічного училища №98 м. Шахтарськ (Балансоутримувач), з метою використання під торгівлю непродовольчими товарами (18% -50,2кв.м.) та для розміщення під офіс (15% -47,5кв.м), строком до 23.10.2005р.

Згідно умов розділу 3 зазначеного договору на Відповідача покладені грошові зобовязання із перерахування орендної плати, визначеної на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України (за базовий місяць розрахунку - серпень 2004р. становить 134,64грн. без ПДВ), що підлягає корегуванню кожного місяця на індекс інфляції, з розподілом між Державним бюджетом та Балансоутримувачем у співвідношенні 50% та 50% щомісяця не пізніше 25 числа місяця.

Положеннями п. 2.4 вказаного договору сторони передбачили, що у разі його припинення приміщення повертається Орендарем Балансоутримувачу за актом приймання-передачі, а можливість автоматичного продовження договору на новий строк за відсутності заяв про припинення або зміну договору пунктом 10.6. сторони поклали у залежність від погодження з боку Балансоутримувача. Майно вважається поверненим Орендарем з моменту підписання акту приймання-передачі, обовязок по складанню якого п. 2.5. покладений на сторону, яка передає майно іншій стороні по договору.

Обовязок Орендаря повернути орендоване майно Балансоутримувачу (або іншій вказані Орендодавцем юридичній особі) у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі в оренду з урахуванням нормального фізичного зносу, у разі припинення або розірвання договору закріплений сторонами у п. 5.7 договору.

За змістом п. 10.8. договору закінчення строку його дії визначається у якості однієї з підстави для припинення.

28.10.2004р. відповідно до умов п. 2.1. договору приміщення було передано в оренду Відповідачу, про що сторонами складено відповідний акт приймання-передачі (а.с.20).

Додатковою угодою №1 від 22.06.2007р. до договору оренди (а.с. 21) сторони дійшли згоди про зміну розміру орендної плати визначили розмір оплати відносно базового місяця розрахунку (січень 2007р.) на рівні 340,51грн. з подальшої щомісячною інфляційною індексацією.

Листом №06-04-9428 від 05.11.2008р. (а.с.а.с. 25,26) Позивач повідомив Відповідача, що договір оренди №1443/04 від 28.10.2004р. на новий термін продовжено не буде, необхідність повернення майна балансоутримувачу за актом приймання-передачі. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.27) вказаний лист був отриманий Відповідачем 08.11.2008р.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 08.07.2010р. у справі №16/36пн (а.с.а.с.28-30) задоволені позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Шахтарськ суд, встановивши припинення орендних правовідносин за договором оренди №144/3 від 28.10.2004р. з 07.10.2008р. внаслідок закінчення його строку та заперечень Орендодавця проти подальшого автоматичного погодження, зобовязав Фізичну особи-підприємця ОСОБА_1, м. Шахтарськ після набрання рішенням законної сили повернути Державному навчальному закладу „Шахтарський професійний ліцей сфери послуг” за актом приймання-передачі орендоване майно нежитлові вбудовані приміщення в адміністративній будівлі, загальною площею 97,7кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

За результатами апеляційного та касаційного перегляду означене рішення згідно постанов від 22.09.2010р. по справі №16/36пн (а.с.а.с.51-53) та від 14.12.2010р. (а.с.49-50) відповідно залишено без змін.

Обєкт оренди був повернутий Відповідачем балансоутримувачу внаслідок примусового вилучення в межах виконавчого провадження лише 09.02.2011р., про що складено відповідний акт приймання-передачі (а.с.63). В свою чергу, у період з січня 2009р. по 2011р. Відповідач здійснював орендні платежі (а.с.а.с.71-77), які зараховувалися Орендодавцем як часткове погашення неустойки (а.с.а.с.7,8).

За таких обставин, Позивач, нарахувавши неустойку за період січня 2009р. по лютий 2011р. включно, зменшену на суму здійснених Відповідачем орендних платежів, звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у наданих 14.06.2011р. через канцелярію суду запереченнях на позов №б/н від 14.06.2011р. (а.с.63-66).

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, з урахуванням такого:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до сплати неустойки за період неповернення орендованого майна після припинення орендних правовідносин у звязку з закінченням строку договору та відмовою від його подальшого продовження. Наразі зауваження Відповідача щодо приналежності саме балансоутримувачу права вимагати повернення майна судом до уваги не приймаються, оскільки не мають ніякого відношення до предмету спору.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями та іншими актами господарського законодавства, зокрема Законом України „Про оренду державного та комунального майна” та Цивільним кодексом України, а також умовами договору оренди №1443/04 від 28.10.2004р.

Згідно ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України підставою виникнення правовідносин (прав та обовязків) є, зокрема, договір. Аналогічні положення закріплені і ст.ст. 144, 173, 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” і ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму (оренди) наймач зобовязаний повернути наймодавцю річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір оренди №1443/04 від 28.10.2004р. є належною підставою для володіння та користування майном впродовж орендних відносин та для обовязку із повернення обєкту оренди у разі припинення таких відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обовязковості договору для виконання сторонами.

За змістом ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України закінчення строку дії договору, який визначається як проміжок часу, протягом якого сторони управнені здійснювати свої права та обовязки, у зумовлює і припинення можливості здійснювати відповідні права учасником договору, в розглядуваному випадку користуватися Відповідачем майном на правах оренди.

Як встановлено ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України, закінчення строку дії договору є підставою для його припинення.

Виходячи із наявних матеріалів справи, строк орендних правовідносин, в межах яких Відповідач міг правомірно володіти та користуватися наявним у нього обєктом оренди, визначався періодом з моменту підписання договору і по 07.10.2008р. Факт припинення орендних правовідносин цією датою є преюдиціальним у розумінні ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України в контексті наданого до матеріалів справи рішення Господарського суду Донецької області у справі №16/36пн від 08.07.2010р., яке набуло законної сили у розумінні ст.ст. 85, 105 цього Кодексу 22.09.2010р.

Посилання Відповідача у запереченнях на відсутність його згоди та згоди балансоутримувача на розірвання договору судом відхиляються, оскільки в даному випадку припинення орендних правовідносин відбулося не внаслідок розірвання, а через закінчення строку та відсутність підстав для подальшої автоматичної пролонгації, право Орендодавця висування заперечень проти якої за змістом ст. 764 Цивільного кодексу України не перебуває у залежності від згоди Орендаря чи балансоутримувача. У будь-якого разі суд наголошує Відповідачеві на тому, що в силу визначеної ст.ст. 124, 129 Конституції України загальнообовязковості судових актів чинність преюдиціального для розглядуваного спору рішення по справі №16/36пн унеможливлює піддання сумніву факту припинення орендних правовідносин за договором №1443/04 від 28.10.2004р. саме 07.10.2008р.

Таким чином, Відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання обовязку із повернення орендованого майна відповідно до п.5.7. договору оренди №1443/04 від 28.10.2004р., що відбулося лише 09.02.2011р.

Як встановлено ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобовязання припиняються належним виконанням. В свою чергу, неналежне виконання зобовязань, у тому числі щодо строків, є їх порушенням у розмінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам Відповідач вважається таким, що прострочив виконання обовязку з повернення майна у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

Згідно із ст. 611 Цивільного кодексу України одним із наслідків порушення зобовязання, що мають бути встановлені договором або законом, є сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 означеного Кодексу. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання господарських зобовязань, у тому числі з повернення орендованого майна є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Частина 2 ст. 785 Цивільного кодексу України безпосередньо (незалежно від наявності відповідного застереження у договорі) встановлює обовязок Орендаря, який прострочив повернення обєкту оренди, на вимогу Орендодавця сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення його повернення. Посилання Відповідача на те, що право вимагати неустойку має саме балансоутримувач судом відхиляється, оскільки таке твердження суперечить вказаній нормі, за змістом якої право на неустойку за прострочення повернення майна у повному обсягу надане саме Орендодавцю, яким є Позивач. Висновок про юридичну неспроможність заперечень з цих же підстав стосується і твердження Відповідача про неврахування визначеного розподілу орендних платежів між Орендодавцем і балансоутримувачем.

Таким чином, Позивач управнений був нараховувати неустойку за весь період з моменту припинення орендних правовідносин і по 09.02.2011р., зараховуючи в рахунок її погашення здійснювати в означений період у якості орендних платежі з боку Відповідача. При цьому, формулювання останнім призначення платежу орендна плата жодною мірою не впливає на правову сутність існуючого грошового зобовязання, адже орендна плата не може існувати поза орендними правовідносинами.

Беручи до уваги посилання у запереченнях Відповідача на недотримання строків позовної давності, які за ч. 2 ст.258 Цивільного кодексу України в даному випадку визначені тривалістю в один рік, яке (посилання) у світлі правої позиції Вищого господарського суду України, висловленої в п. 30 Інформаційного листа від 29.09.2009 р. N 01-08/530, кваліфікується як заява про застосування наслідків спливу позовної давності, суд керуючись ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України дійшов висновку про неможливість задоволення позовних вимог відносно неустойки, нарахованої у період до 20.04.2010р. (більше року до моменту подання позову до суду). При цьому, обізнаність Позивача про початок перебігу строку давності в даному випадку не може визначатися моментом набрання законної сили рішенням у справі №16/36пн - 22.09.2010р., адже цим рішенням лише підтверджений факт припинення орендних правовідносин, але саме припинення повязано із надсиланням Орендодавцем листа №06-04-9428 від 05.11.2008р., про що Позивачеві безсумнівно було відомо.

В контексті означеного висновку та враховуючи здійснені Відповідачем у період з 20.04.2010р. по момент прийняття рішення у справі платежі, сукупний розмір яких за відомостями розрахунку (а.с.8) становить 2700грн., суд визначає розмір належної до стягнення неустойки сумою в 8510,09грн. (неустойка, нарахована за розрахунком (а.с.6) з 20.04.2010р. по 09.02.2011р. у сумі 11210,09грн., зменшена на суму здійснених в цей період платежів в розмірі 2700грн.), відмовляючи у задоволені решти з мотивів пропущення строку позовної давності.

Суд звертає увагу Відповідача на неспроможність його заперечень щодо використання у розрахунку суми неустойки розміру орендної плати, яка відрізняється від визначеної у додатковій угоді №1 від 22.06.2007р., оскільки ним не враховується необхідність щомісячного інфляційного коригування цієї суми на показники інфляції, які є загальновідомими, оскільки відповідні дані Державного комітету статистки публікуються в газеті „Урядовий курєр”.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають стягненню з Відповідача пропорційно задоволеної судом суми в доход державного бюджету, скільки Позивач звільнений від їх сплати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (ідентифікаційний код 13511245) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Шахтарськ (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) про стягнення неустойки в сумі 21346,38грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Шахтарськ (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь державного бюджету (р/р №31115093700093, МФО 834016, код бюджетної класифікації 22080200, УДК у м. Шахтарську ГУДКУ у Донецькій області, ЄДРПОУ 34687038) суму неустойки в розмірі 8510,09 гривень.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Шахтарськ (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в доход державного бюджету державне мито в сумі 85грн. 11 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 94грн. 09 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 14.06.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 17.06.2011р.

Суддя Попков Д.О.