Ухвала суду № 16200671, 17.05.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-10630/09/4/0170

17.05.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІщенко Г.М.,

суддів Кучерука О.В. , Щепанської О.А. секретар судового засіданняКисельова А.О.

представник позивача, Приватного підприємства "Ясака"- ОСОБА_2, довіреність № б/н від 21.09.09

представник відповідача, Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим- Колесник Юрій Олексійович, довіреність № 5027/9/10-0 від 06.07.09

розглянувши

за позовом Приватного підприємства "Ясака" (вул. Крупської, 48, к. 1, кв. 904, Гаспра, місто Ялта, Автономна Республіка Крим, 98660)

до Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим (вул. Васильєва, 16, місто Ялта, Автономна Республіка Крим, 98600)

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.09.2010 позовні вимоги задоволені повністю: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим від 25.05.2009 №0001032301/0, від 26.06.2009 №0001032301/1, від 11.09.2009 №0001032301/2 про визначення Приватному підприємству «Ясака»суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 777323,00 грн., у тому числі: 559181,00 грн. основний платіж, 218142,00 грн. штрафні (фінансові) санкції; визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим від 25.05.2009 №0001042301/0, від 26.06.2009 №0001042301/1, від 11.09.2009 №0001042301/2 про визначення Приватному підприємству «Ясака»суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 663000,00 грн., у тому числі: 442000,00 грн. основний платіж, 221000,00 грн. штрафні (фінансові) санкції. Вирішено питання про судові витрати.

На зазначене судове рішення від Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у звязку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Задоволення позову судом першої інстанції мотивовано тим, що контролюючим органом, в порушення частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено правомірності прийняття оскаржуваних у даній справі податкових повідомлень-рішень.

Вважаючи, що рішення суду було прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки, в якому згідно з пунктом 1.7 розділу 1 та пунктом 2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства, субєктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 №327 зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, обєктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень. Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобовязань.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 31.12.2008, за наслідками якої складено акт від 12.05.2009 №1446/23-1/20743950/109.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем пункту 5.1, пункту 5.9 статті 5, підпункту 8.1.4 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток за 2008 рік у сумі 559181,00 грн. Також встановлено порушення приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 442000,26 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 25.05.2009 №0001032301/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 777323,00 грн., зокрема, 559181,00 грн. основний платіж, 218142,00 грн. штрафні (фінансові) санкції, і податкове повідомлення-рішення від 25.05.2009 року №0001042301/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 663000,00 грн., у тому числі за основним платежем 442000,00 грн. і 221000,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

За наслідками апеляційного оскарження скарги платника податку залишено без задоволення, вищевказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 26.06.2009 №0001032301/1 та №0001042301/1 та від 11.09.2009 №0001032301/2, №0001042303/2, які теж оскаржуються позивачем.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, надані сторонами докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Севастопольського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для визначення підприємству контролюючим органом податкових зобовязань та нарахування штрафних (фінансових) санкцій стало, на думку відповідача, порушення позивачем правил оподаткування.

Відповідач вважає, що позивач занижував приріст товарно-матеріальних цінностей, відображаючи в даних податкового обліку понаднормативні витрати цементу (які, на думку відповідача, використовувались поза межами господарської діяльності платника податків).

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності здійснених відповідачем донарахувань позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток та з податку на додану вартість зважаючи на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідач вважає, що частина запасів (сировини, матеріалів для виробництва бетону і розчину) використана підприємством із перевищенням норм витрачання, встановлених самим позивачем, таким чином, вказані запаси, на думку податкового органу, витрачено поза межами господарської діяльності і вони не можуть приймати участі при перерахунку балансової вартості запасів.

Відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Для встановлення обставин, зазначених у частині першої цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.

Оцінюючи доводи відповідача стосовно перевищення норм витрат сировини і матеріалів для виробництва бетонів, судом першої інстанції безперечно встановлено, що позивачем для повного виробничого циклу, який складається з процесів доставки, приймання, підготовки і зберігання сировини, поставки бетонних і розчинних виробів автотранспортом до встановленого на будівельному обєкті бетононасосу, подачі бетонної суміші у на будівельний обєкт розроблено технологічну карту.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що згідно із висновком проведеного у справі експертного дослідження вказана технологічна карта розроблена із дотриманням ВБН Г.1-218-006:2006 «Виробничі норми природних втрат дорожньо-будівельних матеріалів», Правил перевезення вантажів залізничним транспортом України.

Для нормування матеріалів Приватне підприємство «Ясака»застосовує лабораторний метод, який полягає у визначенні норм на підставі досліджень, що виконуються у спеціально створених умовах, що відповідає ДБН А1.1-73-2003 «Положення по виробничому нормуванню витрачання матеріалів в будівництві».

Норми витрачання матеріалів затверджені підприємством наказом №5-п від 16.02.2007,проте за висновком експерта вказані норми розроблені без урахування витрат матеріалів при транспортуванні і зберіганні (третє питання).

Списання матеріалів при транспортуванні, зберіганні здійснювалось на підставі наказу №10-п від 15.01.2007.

Із висновку експерта вбачається, що витрачання матеріалів для виготовлення бетону і розчину у 2008 році відповідає усередненим нормам, прийнятим відповідно до наказів №5-п від 16.02.2007 та №10-п від 15.01.2007.

Фактично списані витрати матеріалів (цементу, піску, щебеню та вапну), які важко усунути, не перевищують норм відповідних витрат, які передбачені в технологічній картці.

Зазначені висновки експерта підтверджуються матеріалами справи, відповідачем у встановленому порядку не спростовані, тому у суду не має підстав відхиляти їх або ставити їх під сумнів.

Недоречними визнаються судовою колегією доводи заявника апеляційної скарги стосовно того, що позивач у 2008 році використав на цілі, які не повязані з господарською діяльністю, матеріали на загальну суму 2210001,28 грн., порушивши при цьому положення пункту 5.1, пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суперечать фактичним обставинам справи і вимогам закону.

Відносно визначення контролюючим органом позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість, слід зазначити наступне.

Донарахування суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 442000,26 грн. обумовлено тими ж обставинами, що і висновок податкового органу про порушення позивачем пункту 5.1, пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: невикористанням у господарській діяльності запасів, витрачених понад встановлені норми витрачання матеріалів.

Стверджуючи це, посадові особи податкового органу в акті перевірки зменшили суму податкового кредиту, задекларованого позивачем у відповідних періодах 2008 року на суму податку на додану вартість, сплаченого в ціні тих запасів, які на думку відповідача, використані поза межами господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(на порушення якого вказує відповідач, і чим обґрунтовано прийняття податкового повідомлення-рішення від 25.05.2009 №0001042301/0) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Таким чином, зазначеною нормою передбачено право платника податків на віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість нарахованих (сплачених) у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, незалежно від того, чи такі товари (послуги) почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що факт придбання товарів, за якими позивачем сформовано податковий кредит у розмірі 442000,26 грн. відповідачем не оспорюється. Крім того, відповідач не наводить доводів щодо відсутності у позивача мети, направленої на подальше використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.

Отже, висновок податкового органу про порушення позивачем порядку віднесення сум сплаченого податку до складу податкового кредиту, встановленого саме підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підтверджені належними доказами у справі і не обґрунтовані положеннями закону.

Вирішуючи спір стосовно висновків за актом перевірки про порушення підпункту 8.1.4 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у звязку із завищенням балансової вартості основних фондів групи 1 з нормою амортизації 2 відсотки за ІІІ квартал 2008 року та завищенням амортизаційних відрахувань всього на суму 26723,00 грн., суд встановив наступне.

Під терміном «амортизація»основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею (підпункт 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Під терміном «основні фонди»слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень іпоступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом (підпункт 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до підпункту 8.2.2 пункту 8 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до групи 1 основних фондів належать будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.

Сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, що входять до такого звітного періоду (далі - розрахункові квартали).

Сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 цієї статті, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу (підпункт 8.3.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення групи 1, ведеться по кожній окремій будівлі, споруді або їх структурному компоненту та в цілому по групі 1 як сума балансових вартостей окремих об'єктів такої групи (підпункт 8.3.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

У разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість (підпункт 8.4.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно із підпунктом 8.1.4 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансування, зокрема, витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів.

Під терміном «невиробничі фонди»слід розуміти капітальні активи, які не використовуються у господарській діяльності платника податку. До таких невиробничих фондів відносяться у тому числі капітальні активи (або їх структурні компоненти), які підпадають під визначення групи 1 основних фондів згідно із підпунктом 8.2.2 цієї статті, включаючи орендовані.

Як свідчать матеріали справи, позивач на підставі договору купівлі-продажу від 03.04.2008 (продавець Закрите акціонерне товариство «Київська будівельна компанія») та договору купівлі-продажу від 03.04.2008 (продавець ОСОБА_3.) придбав 85/100 і 15/100 часток офісних приміщень, загальною площею 106,8 кв. м. (приміщення першого поверху V-1), розташованих за адресою: місто Севастополь, вул. 6-а Бастіонна, 42, загальною вартістю 550353,75 грн. (без податку на додану вартість) і 116546,00 грн. відповідно.

Згідно із рішенням відповідача, прийнятим за результатами розгляду скарги платника податків на податкові повідомлення-рішення від 25.05.2009 №0001032301/0, №0001042301/0 позивачем 30.06.2008 складено акт прийому-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (копія якого долучена судом до матеріалів справи), в бухгалтерському обліку підприємства вказаний обєкт враховується у складі основних засобів (за дебетом субрахунку 103) на загальну суму 674829,86 грн. (550353,75 грн. + 116546,00 грн. + 7930,11 грн. (сбір від операції з придбання нерухомості).

За даними податкової звітності позивача, вартість вказаного обєкту 674829,86 грн. приймала участь при розрахунку балансової вартості групи 1 основних фондів, починаючи з ІІІ кварталу 2008 року.

Відповідач наполягає на своїх висновках про порушення позивачем правил оподаткування, оскільки при проведенні перевірки не виявлено жодного первинного документу бухгалтерського і податкового обліку, які б свідчили про використання вказаних офісних приміщень в господарській діяльності позивача.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що використання у межах господарської діяльності вказаних офісних приміщень підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку, а саме: даними головної книги, оборотно-сальдовими відомостями, актом введення в експлуатацію.

Відповідачем не зазначено, з яких саме підстав вказані документи не прийняті ним у якості доказів використання обєкту в господарській діяльності позивача. В свою чергу, суд вважає надані позивачем докази належним підтвердженням помилковості висновків податкового органу.

Отже, неправомірним є донарахування позивачу податку на прибуток та податку на додану вартість. Оскільки, донарахування відповідачем позивачу податкових зобовязань за основними платежами визнано судом необґрунтованим, відповідно скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»також здійснено судом першої інстанції правомірно.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобовязання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Вбачається і це підтверджується матеріалами справи, що зясувавши в достатньому та в повному обсязі обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону.

Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Приведені в апеляційній скарзі доводи зазначені висновки суду не спростовують і зводяться до незгоди з ними.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку, рішення не може бути скасовано чи змінено з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.09.2010 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим- залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.09.10 у справі № 2а-10630/09/4/0170 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяпідписГ.М. Іщенко

Судді підпис О.В.Кучерук підпис О.А.Щепанська З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко

Повний текст судового рішення

виготовлений 23 травня 2011року