Ухвала суду № 16200383, 05.04.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-8110/10/5/0170

05.04.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІщенко Г.М.,

суддів Кучерука О.В. , Щепанської О.А. секретар судового засіданняКисельова А.О.

за участю сторін: не з'явилися,

розглянувши апеляційну скаргу Сакської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Сидоренко Д.В. ) від 16.09.10 у справі № 2а-8110/10/5/0170

за позовом Комунального підприємства с. Геройське (вул. Мира, 48,с. Геройське,Сакський район, Автономна Республіка Крим,96564)

до Сакської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим (вул. Курортна, 57, місто Саки, Автономна Республіка Крим, 96500)

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.09.2010 позовні вимоги задоволені: визнано противоправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Сакської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим № 0001191502/0 від 16.06.2010. Вирішено питання про судові витрати.

На зазначене судове рішення від Сакської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у звязку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи постанову про задоволення позовних вимог, суд першої дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог. При цього визнав встановленим, що у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, у податкового органу відсутні повноваження змінювати призначення платежу, яке було визначене самостійно платником податків у платіжних дорученнях під час виконання ним свого конституційного обовязку по своєчасній сплаті сум податкових зобовязань та направляти такі суми при проведенні оперативного обліку платежів на погашення податкового боргу за інший податковий період.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що за результатами невиїзної документальної перевірки з питань своєчасності сплати узгоджених сум податкових зобовязань по податку на додану вартість за травень 2009року відповідачем відносно позивач складено акт від 11.06.2010 №957/15-02/30688897.

Перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог підпункту 5.3.1 пункту 5.3. статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, а саме, позивач порушив терміни сплати узгоджених сум податкових зобовязань по податку на додану вартість за травень 2009року.

Висновки акту перевірки стали підставою для прийняття 16.06.2010 податкового повідомлення-рішення, яким до позивача на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1.статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” за затримку на 329 календарних доби граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання, застосований штраф у розмірі 50% - 1301,00 грн.

Відповідно до статті 11 Закону Україні "Про систему оподаткування" фінансові санкції за наслідками документальних перевірок та ревізій, які здійснюються органами державної податкової служби України та іншими уповноваженими державними органами, застосовуються у розмірах, передбачених законодавчими актами, чинними на день завершення таких перевірок або ревізій.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів) є Закон України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Стаття 1 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” закону визначає, що податковим боргом (недоїмкою) є податкове зобовязання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня , нарахована на суму такого податкового зобовязання.

Порядок подання податкових декларацій та визначення суми податкових зобовязань визначений у статті 4 вказаного закону, підпункт 4.1.4 якої визначає, що податкові декларації податкові декларації подаються за базовий податковий період що дорівнює календарному місяцю протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. У підпункті 4.1.5. статті 4 Закону визначено, що якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається наступний за вихідним або святковим операційний (банківський) день.

У підпункті 5.3.1 статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначено, що платник податків зобовязаний самостійно сплатити суму податкового зобовязання, зазначенуу поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1. статті 4 Закону для подання декларації платника податків. У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф, зокрема, при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу (підпункт 17.1.7 пункт 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” ).

Відповідно до підпункту 5.4.1.пункту 5.4. статті 5 вказаного закону узгодження сума податкового зобов'язання, не сплачена у строки, визначені у Законі, визнається сумою податкового боргу платника податків.

У разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги. Податкові вимоги також надсилаються платникам податків , які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суму податкових зобов'язань у встановлені законом строки, без попереднього направлення (вручення податкового повідомлення (підпункти 6.2.1., 6.2.2. пункту 6.2. статті 6 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”).

Згідно з пунктом 1.6 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податкове зобовязання це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому ) періоді , визначена згідно з Законом.

Порядок обчислення та сплати податку визначений у статті7 вказаного Закону.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що позивач подав відповідачу Декларацію (вх. № 14056 від 22.06.2009) по сплаті податку на додану вартість за травень 2009 року, у графі 27 якої визначив податкове зобовязання з податку на додану вартість за травень в сумі 2602,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що платіжним дорученням № 73 від 22.06.2009 на суму 2602,00 грн., де у графі «Призначення платежу»зазначено податок на додану вартість за травень місяць 2009року позивач сплатив узгоджену суму податкового зобовязання по податку на додану вартість.

Отже, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що, приймаючи до уваги сплату позивачем узгодженого податкового зобовязання з податку на додану вартість за травень 2009 року в сумі 2602,00 грн., відповідач помилкового встановив факт порушенням позивачем граничного строку сплати узгодженого податкового зобовязання з податку на додану вартість, передбаченого підпунктом 5.3.1.пункту 5.3.статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 20.03.1952, ратифікованого Україною 17.07.1997, передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. В частині другої цієї ж статті зазначено, що попередні положення ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповіднодо загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів. Отже, зі змісту частини другої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини вбачається, що будь-які обмеження з використання юридичною особою власного майна, зокрема перерахування коштів, можливе лише за згодою такого платника податків або за рішенням суду.

Заявником апеляційної скарги не прийнято до уваги, що згідно зі статтею 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" посадові особи органів державної податкової служби зобовязані дотримувати Конституцію і закони України, інші нормативно-правові акти, права і інтереси громадян, що охороняються законом, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій і повною мірою використовувати надані їм права.

Серед прав органів державної податкової служби, передбачених статтею 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", не має права самостійно, без згоди на то платника податків або відповідного рішення суду, визначати призначення платежу. Орган державної податкової служби має право лише вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства.

Статтею 8 Закону України "Про власність" встановлено, що цим Законом встановлюються основні положення про власність в Україні.

Відповідно до статті 4 цього Закону власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджується належним йому майном.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що згідно частини першої статті 319 Цивільного кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частина третя статті 47 Господарського кодексу України передбачає, що держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця.

В силу викладеного стає зрозумілим, що діючим законодавством України також закріплено право власника за власною ініціативою та на свій розгляд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном та гарантії недоторканості майна з боку держави.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування і їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Колегія суддів відмічає, що відповідач діяв з перевищенням повноважень, передбачених Конституцією України та Законом України «Про державну податкову службу в Україні», не мав право самостійно без узгодження з платником податків або в умовах відсутності рішення суду перераховувати платежі за поточними зобовязаннями на погашення податкового боргу, який виник раніше, змінюючи призначення платежу, визначеного позивачем у платіжних документах.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а надані позивачем письмові пояснення є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що позивач добровільно перерахував кошти для погашення заборгованості зі сплати податку на додану вартість за травень 2009року в сумі 2602,00грн., визначивши це у графі «Призначення платежу»відповідного платіжного документу, тому відповідач не мав правових підстав застосовувати до позивача штраф у розмірі 50% від узгодженої суми- 1301,00 грн.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення № 0001191502/0 від 16.06.2010 на суму 1301,00 грн. не може бути визнане таким, що прийняте на підставі та відповідно до діючого законодавства, добросовісно та безсторонньо, тому позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права, і не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.09.2010 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Сакської обєднаної державної податкової інспекції в в Автономній Республіці Крим задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Сакської обєднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.09.2010 у справі №2а-8110/10/5/0170 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, які передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяпідписГ.М. Іщенко

Судді підпис О.В.Кучерук підпис О.А.Щепанська З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко

Повний текст судового рішення

виготовлений 11 квітня 2011року