Ухвала суду № 16200382, 05.04.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-7825/10/7/0170

05.04.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІщенко Г.М.,

суддів Кучерука О.В. , Щепанської О.А. секретар судового засіданняКисельова А.О.

за участю сторін:

представник позивача, - ОСОБА_2, довіреність № б/н від 10.01.11

представник відповідача - ОСОБА_3, довіреність № 489/9/10-0 від 10.03.09

представник відповідача - ОСОБА_4, довіреність № 3033/9/20-0 від 01.12.08

представник відповідача - ОСОБА_5, довіреність № 903/9/10-0 від 04.04.11

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Маргарітов М.В. ) від 26.10.10 у справі № 2а-7825/10/7/0170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Пластополімер" (вул. Лісна, 1, Андрусеве, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим,97576)

до Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим (вул. Білова, 2, Мирне, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим, 97503)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.10.2010 позовні вимоги задоволені. Визнані протиправними та скасовані податкові повідомленнярішення Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим:

- №0000032304/0 від 07.06.2010, яким визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 36456222грн. у тому числі за основним платежем 18228111грн, та за штрафними санкціями 18228111грн;

- №0000032304/0 від 07.06.2010, яким визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 12797034грн. у тому числі за основним платежем 6398517грн, та за штрафними санкціями 6398517грн. Вирішено питання про судові витрати.

На зазначене судове рішення від Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у звязку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Задоволення позову судом першої інстанції мотивовано тим, що контролюючим органом, в порушення частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено правомірності прийняття оскаржуваних у даній справі податкових повідомлень-рішень. При цьому встановлено, що відповідач при проведенні перевірки дійшов необґрунтованих висновків в акті перевірки щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», висновки відповідача не ґрунтуються на фактичних документах бухгалтерського та податкового обліку позивача, в звязку з чим прийняті на підставі таких висновків податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню. Також встановлено порушення відповідачем порядку складання акту перевірки за наслідком її проведення.

Вважаючи, що рішення суду першої інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити її без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, а також може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу. Суд апеляційної інстанції може встановити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції у звязку із неправильним застосуванням норм матеріального права.

Платники податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування , перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій визначені в Законі України “Про податок на додану вартість”.

Судом першої інстанції встановлено, що представниками податкового органу було проведено планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 31.12.2009, за наслідком якої було направлено на адресу позивача акти перевірок за ідентичними номерами та датою їх складання.

Так, згідно висновку акту перевірки від 27.05.2010 №945/23-2/25135942 «Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничого підприємства «Пластополімер»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 31.12.2009 валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 31.12.2009 (том 1, а.с.9-78), встановлено, що позивачем порушено пункт 4.8. статті 4, підпункт 7.3.1. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму за січень 2009року в сумі 9933474грн.

Відповідно до висновків акту перевірки від 27.05.2010 №945/23-2/25135942 «Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничого підприємства «Пластополімер»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 31.12.2009 валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 31.12.2009(том 1, аркуш справи94-169), встановлено, що позивачем порушено пункт 4.8 статті 4, підпункт 7.3.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму за 2009рік у сумі 18228111грн., у тому числі: за січень 2009року у сумі 16011774 грн., за лютий 2009 року у сумі 1452747 грн., за березень 2009 року у сумі 195733 грн., за квітень 2009 року у сумі 22749 грн.., за червень 2009 року у сумі 67977 грн., за липень 2009року у сумі 7526 грн., за вересень 2009року у сумі 150313 грн., за жовтень 2009 року у сумі 100696 грн., за листопад 2009 року. у сумі 88750 грн.

Відповідно до висновків акту перевірки від 27.05.2010 №945/23-2/25135942 «Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничого підприємства «Пластополімер»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 31.12.2009, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 31.12.2009 (том 2, аркуш справи 21-57), встановлено, що позивачем порушено пункт 4.8 статті 4, підпункт 7.3.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму за 2009рік у сумі 6398517 грн., у тому числі: за січень 2009року у сумі 4182180 грн., за лютий 2009 року у сумі 1452747 грн., за березень 2009 року у сумі 195733 грн., за квітень 2009 року у сумі 22749 грн., за червень 2009 року у сумі 67977 грн., за липень 2009 року у сумі 7526 грн., за вересень 2009 року у сумі 150313 грн., за жовтень 2009 року у сумі 100696 грн., за листопад 2009 року у сумі 88750 грн., також завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на загальну суму 3534957 грн.

Відповідачем були прийняти два податкових повідомлення рішення за аналогічним номером та датою їх прийняття, а саме №0000032304/0 від 07.06.2010 (том1, аркуш справи178-179) в яких, в графі: «на підставі акту перевірки»вказано: «№945/23-2/25135942 від 27.05.2010».

В податковому повідомленні- рішенні №0000032304/0 від 07.06.2010(том1, аркуш справи 178) позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 36456222грн., у тому числі: за основним платежем 18228111грн., та за штрафними санкціями 18228111грн.

В податковому повідомленні-рішенні №0000032304/0 від 07.06.2010 (том 1, аркуш справи179) позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 12797034грн., у тому числі: за основним платежем 6398517грн., та за штрафними санкціями 6398517грн.

Пояснюючи ці обставини, відповідач у письмових запереченнях зазначив, що за результатами акту перевірки, відповідачем 07.06.2009 було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000032304/0 від 07.06.2009 з визначенням суми зобов'язання 364562220,0грн. з податку на додану вартість, яке направлено позивачу листом №2970/10/23-03 від 07.06.2009.

Відповідач вказав, що у зв'язку з виявленою помилкою у проведених інспектором розрахунках, листом від 08.06.2009 №3059/10/23-02 відповідачем був відкликаний лист №2970/10/23-03 від 07.06.2009 про направлення податкового повідомлення-рішення 0000032304/0 від 07.06.2009 на суму 36456222,0грн., яке видалено з електронної бази. У програмі АС «Аудит»сформовано нове податкове повідомлення-рішення №0000032304/0 від 07.06.2009 та визначена правильна виправлена сума 12797034,00грн., яке направлено позивачу листом №3059/10/23-02 від 08.06.2010.

Факт відкликання відповідачем листа про направлення податкового повідомлення- рішення №0000032304/0 від 07.06.2010 на загальну суму 36456222,00грн. та направлення позивачу податкового повідомлення- рішення на загальну суму 12797034,00грн. не заперечується з боку позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача, відповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, надані сторонами докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Севастопольського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для визначення підприємству контролюючим органом податкових зобовязань та нарахування штрафних (фінансових) санкцій стало заниження позивачем суми податкових зобовязань з податку на додану вартість за період з 01.10.2008 по 31.12.2009 у розмірі 9933474,00грн. Заниження зобов'язань обґрунтоване тим, що позивач приймає участь (виступає замовником, пайовим учасником, учасником спільної діяльності) в будівництві об'єктів:курортного комплексу ДАРСАН-ПАЛАС; житлового комплексу по вул. Балаклавська; готелю в м. Алушта по вул. Набережна, 16 (за пайовим договором з ТОВ «Дружба»№ 28/04-06-14).

Для фінансування цих проектів з квітня 2006 року підприємство здійснює емісію безпроцентних цільових облігацій, перший термін погашення яких наступає в 2008 році, шляхом постачання житла відповідно до вимог, встановлених умов розміщення таких облігацій.

Перевіркою достовірності відображених показників в поданих Деклараціях з податку на додану вартість (рядки 1-8.4) за період з 01.10.2008 по 31.12.2009 встановлено, що у порушення пункту1.1. статті 3, пункту 8 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», не включено до складу податкових зобов'язань кошти, отримані платником податку за продані вищезгадані безпроцентні цільові облігації за січень 2009 року в сумі 59600788,00 грн., в тому числі податок на додану вартість- 9933473,99 грн.

В актах зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничого підприємства «Пластополімер»отримало кошти від Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія по управлінню активами - Адміністратор пенсійних фондів «Укрсоц - Капітал», яка діє від свого імені ..., за облігації іменні безпроцентні (цільові) бездокументної форми, емітента: НВП «Пластополімер»ЛТД по наступних договорах купівлі - продажу цінних паперів.

Висновок відповідача щодо включення до складу операцій оподаткувань коштів, отриманих платником податку за продані безпроцентні цільові облігації, в акті перевірки обґрунтовано посиланням на статті 3 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок»(у частині визначення облігації як боргового цінного паперу, і дозволу виконання зобов'язань по цільових облігаціях товарами и/ або послугами відповідно до вимог, встановлених умов розміщення таких облігацій), а також пункт 3.1. статті 3, пункт 4.8 статті 4, підпункт 7.3.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Зокрема, в акті перевірки відповідач посилається на положення пункту 4.8. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якому у разі, коли платник податку здійснює з відома векселедержателя зустрічне постачання товарів (послуг) замість грошового погашення суми боргу, визначеного у векселі (або іншому борговому інструменті, в даному випадку - облігації), базою оподаткування є договірна вартість таких товарів (послуг), але не нижче за звичайні ціни, збільшена на суму відсотків, нарахованих, або таких, які повинні бути нараховані на суму номіналу такого векселя.

Датою виникнення податкових зобов'язань вважається дата здійснення першого з подій: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають постачанню..; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку (підпункт7.3.1 пункту 7.3. статті7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Враховуючи вказане і те, що об'єктом оподаткування податку на додану вартість є постачання товарів або послуг, то при здійсненні даної операції податкові зобов'язання визначаються на дату здійснення першої події (отримання коштів на будівництво житлових комплексів в обмін на випущені облігації)».

Відповідач дійшов висновку про порушення позивачем пункту 4.8 статті 4, підпункту 7.3.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»: встановлене заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 9933473,99 грн., зокрема по періодах за січень 2009 року на загальну суму 9933473,99грн.

Судова колегія Севастопольського апеляційного адміністративного суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності здійснених відповідачем донарахувань позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість, зважаючи на наступне.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що фактично в січні 2009 року позивач не отримував грошові кошти від розміщення облігацій від Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія по управлінню активами - Адміністратор пенсійних фондів «Укрсоц - Капітал»по договорам купівлі - продажу цінних паперів, оскільки вищезгадане розміщення облігацій (при якому підприємством були отримані грошові кошти від їх розміщення) здійснювалося в інших звітних періодах - в 2006 році - червні 2008 року.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що отримання грошових коштів від розміщення облігацій власної емісії було здійснено в попередньому періоді, вже перевіреному державною податковою інспекцією раніше, а саме в 2009 році за період 01.01.2007 - 30.09.2008, що підтверджується актом перевірки Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим від 06.02.2009 №228/23-2/25135942 (том1, аркуш справи 210-221), в якому оцінена інформація про договори, серії облігацій, кількість облігацій, номінальну вартість, загальну суму та дату отримання коштів від розміщень облігацій Товариства з обмеженою відповідальністю «НПП «Пластополімер».

Слід зазначити, що закінчення розміщення облігацій в червні 2008 року підтверджене «Звітами про розміщення облігацій», поданими їх емітентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «НВП «Пластополімер».

Після червня 2008 року грошові кошти від розміщення облігацій позивачу не поступали.

Акти перевірки не містять зазначення та аналізу договорів укладених між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія по управлінню активами - Адміністратор пенсійних фондів «Укрсоц - Капітал»з придбання цінних паперів, а також посилання на первинні бухгалтерські документи, якими підтверджувалося б отримання грошових коштів позивачем від Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія по управлінню активами - Адміністратор пенсійних фондів «Укрсоц - Капітал»за період, що перевірявся.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, Державною податковою інспекцією в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим не доведені обставини, на яких ґрунтуються її заперечення, зокрема, не надано доказів отримання позивачем у періоді, що перевірявся грошових коштів від розміщень облігацій, а надані позивачем письмові пояснення, є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до положень підпункту 7.3.1. пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку. Отже вказаним законом встановлено дві незалежні одна від одної підстави для визначення дати виникнення податкових зобовязань.

З урахуванням відсутності доказів отримання позивачем коштів за продаж безпроцентних цільових облігацій, приймаючи до уваги положення підпункту 7.3.1. пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у позивача підстав для формування податкового зобовязання у перевіряємий період.

Отже, не включення до складу податкових зобов'язань коштів, отриманих платником податку за реалізовані безпроцентні цільові облігації за січень 2009 року в сумі 59600788 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 9933473,99 грн., про що вказано в актах перевірки відповідача, не відповідає фактичним обставинам та є необґрунтованим висновком Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим, оскільки надходження таких коштів в січні 2009 року не відбувалося.

Згідно до положень частин 1,3,5 статті 7 «Облігацій»3акону України «Про цінні папери та фондовий ринок»встановлено, що облігація - цінний папір, який засвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації і емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість в передбачений умовами розміщення облігацій термін і виплатити дохід по облігації, якщо інше не передбачене умовами розміщення.

Емітент, в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку, може розміщувати процентні, цільові і дисконтні облігації.

Цільові облігації - облігації, виконання зобов'язань по яких вирішується товарами і або послугами відповідно до вимог, встановлених умов розміщення таких облігацій.

Погашення облігацій може здійснюватися грошовими коштами або майном відповідно до умов розміщення облігацій.

Не є об'єктом оподаткування операції по випуску (емісії), розміщенню в будь-які форми управління і продажу (погашення, викупу) за грошові кошти цінних паперів, випущених в звернення (емітованих) суб'єктами підприємницької діяльності відповідно до закону (підпункт 3.2.1 пункту 3.2. Закону України «Про податок на додану вартість»).

Вказана норма є спеціальною щодо регулювання правовідносин повязаних з оподаткуванням операції з випуску (емісії), розміщення і продажу (погашення, викупу) за грошові кошти цінних паперів.

Вказане свідчить про те, що законодавцем розрізнені положення щодо оподаткування операцій по емісії і погашенню облігацій.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що по операціям з цільовою облігацією відбувається інша послідовність податкових подій, що важливо для застосування правил пункту 4.8 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість». При цьому сама облігація не змінює суму податкового кредиту або податкового зобов'язання, також відсутня чітко обумовлена дата нарахування податкових зобов'язань по податку на додану вартість.

Отже, з позиції пункту 4.8 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»обов'язок платника податків нарахувати податкові зобов'язання по податку на додану вартість не виникає раніше дати фактичного відчуження товарів (оформлення відповідних документів про його передачу власникові облігації), під які і були випущені цільові облігації. А це - дата погашення цільової облігації.

На етапі емісії цільової облігації неможливо стверджувати про необхідність нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість по товару, оскільки немає його фактичного постачання.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростовували б висновки суду першої інстанції про те, що грошові кошти, отримані емітентом, - Товариством з обмеженою відповідальністю «НПП «Пластополімер», не можна розцінювати як аванс в рахунок майбутнього постачання товару, оскільки це грошові кошти отримані за облігації, що засвідчують права їх власників (на дату погашення облігації, а не при їх емісії) отримати товар в майбутньому.

Сама операція по емісії облігацій, як зазначалося, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість не тільки на підставі підпункту 3.2.1 Закону України «Про податок на додану вартість», але і виходячи з положень підпункту 3.1.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість».

Отже, облігація на етапі емісії, не будучи товаром, не може бути обєктом оподаткування в операціях по постачанню товарів.

Недоречними визнаються судовою колегією твердження відповідача щодо допущення позивачем порушень за наслідком не включення до складу податкового зобовязання з податку на додану вартість коштів, отриманих за продані безпроцентні цільові облігації.

Не приймаються до уваги апеляційною інстанцією доводи апеляційної скарги на про те, що позивачем до складу податкового зобовязання по податку на додану вартість не віднесена сума відхилення між обємом продажу товарів по договірних цінах і обємом продажу по звичайних цінах за січень 2009року в сумі 9933473,99грн., оскільки в ході перевірки відповідачем в порушення підпункту 1.20.8 пункту 1 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»ніякі запити на адресу позивача щодо обґрунтованості звичайної ціни з метою нарахування податкових зобовязань по податку на додану вартість з продажу обєктів нерухомості контрагентові ТОВ «КУА-АПФ «Укрсоц-Капітал»не надходили.

Оскільки, донарахування відповідачем позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість за основними платежами визнано судом необґрунтованим, відповідно скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», також здійснено судом правомірно.

На підставі наявних у справі доказів, відповідно до вимог статей 69, 70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, судовою колегією не приймається акт перевірки від 27.05.2010 №945/23-2/25135942 «Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничого підприємства «Пластополімер»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 31.12.2009», як доказ встановлення фактів порушення позивачем Закону України «Про податок на додану вартість»щодо визначення позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість в сумі 36456222,00грн. та в сумі 12797034,00грн.

Згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому судова колегія виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факт вчинення позивачем зазначених порушень, відповідачем суду не надані через їх відсутність.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобовязання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Проте, доказів правомірності і законності обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобовязань з податку на додану вартість: на загальну суму 36456222,00грн., у тому числі: основний платіж-18228111,00грн., штрафні санкції-18228111,00грн. та на загальну суму 12797034,00грн., у тому числі: основний платіж- 6398517,00грн., штрафні санкції- 6398517,00грн. колегії суддів не надано. Висновки перевіряючих, що викладені в акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер субєктивних припущень.

За таких умов факти порушення позивачем Закону України “Про податок на додану вартість”слід вважати неналежно встановленими, отже, визначення позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість: на загальну суму 36456222,00грн., у тому числі: основний платіж-18228111,00грн., штрафні санкції-18228111,00грн. та на загальну суму 12797034,00грн., у тому числі: основний платіж- 6398517,00грн., штрафні санкції- 6398517,00грн. - неправомірно.

Таким чином, відповідач не надав докази, що підтверджують заперечення та факти, викладені в акті перевірки відносно донарахування податкових зобовязань з податку на додану вартість в сумі 36456222,00грн. та в сумі 12797034,00грн., що послужило підставою до винесення спірних податкових повідомлень-рішень, документально не спростував надані позивачем вимоги.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України").

Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до названої Конвенції, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що статтю 1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі "Шмалько проти України" Європейський Суд з прав людини кваліфікував тривале невиконання судового рішення на користь заявника як втручання в його право на мірне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу.

У даному випадку визначення позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість в сумі 36456222,00грн. та в сумі 12797034,00грн. передбачає вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничого підприємства «Пластополімер»грошових коштів у зазначених сумах. Це дає підстави для кваліфікації спірних податкових повідомлень-рішень, як його втручання у право власності позивача.

У даному випадку дії позивача не завдають будь-якої шкоди інтересам держави, суспільства або споживачів. За відсутності такої шкоди чи загрози її завдання позивачу були визначені неправомірно податкові зобовязання. Слід також враховувати, що актом перевірки не встановлено будь-яких фактів, які б свідчили про намагання позивача приховати доходи.

Викладене дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини спірні податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зазначена норма кореспондується із приписами частини другої статті 19 Конституції України.

Статтею 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Твердження в апеляційній скарзі на відкликання листа про направлення податкового повідомлення-рішення №0000032304/0 від 07.06.2010, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 36456222,00грн. у тому числі: основний платіж-18228111,00грн, штрафні санкції-18228111,00грн., а також на внесення змін до електронної бази, що позовні вимоги у частині скасування такого рішення є зайвими з причин його відсутності, не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», не встановлено повноважень контролюючих органів відкликати прийняті і направлені на адресу платника податку податкові повідомлення- рішення, що повністю узгоджується з вимогами Порядку направлення органами державної податкової служби Україниподаткових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001 N 253.

Крім того, в направленому відповідачем позивачу листі не вказувалося про відкликання податкових повідомлень рішень, а зазначалося тільки про відкликання раніш направленого позивачу листа (том2, а.с.71).

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що дії відповідача з відкликання листа про направлення податкового повідомлення- рішення №0000032304/0 від 07.06.2010(том1, аркуш справи 178), яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 36456222,00грн. у тому числі: основний платіж-18228111,00грн., штрафні санкції-18228111,00грн. вчинені не у спосіб встановлений діючим законодавством, що свідчить про наявність підстав для надання судом оцінки правомірності вказаного податкового повідомлення - рішення.

За таких умов факти вказаних порушень слід вважати неналежно встановленими, отже, визначення позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість згідно зі спірними податковими повідомленнями-рішеннями, неправомірно.

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 195, 196, частиною першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіці Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.10.2010 у справі №2а-7825/10/7/0170 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяпідписГ.М. Іщенко

Судді підпис О.В.Кучерук підпис О.А.Щепанська З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко

Повний текст судового рішення

виготовлений 11 квітня 2011року