Постанова № 16198235, 07.06.2011, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2011 року м.ПолтаваСправа № 2а-1670/2798/11 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кукоби О.О.,

при секретарі Стемковській О.О.,

за участю:

представника позивача - Голобородька О.П.,

представника відповідача - Кадишевої О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Дніпрокварц"до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області, третя особа: Приватне підприємство "Нафта-Капітал"про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Дніпрокварц"звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській областіпро скасування податкового повідомлення-рішення № 0000061600/020/12 від 02.03.2011 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що ним правомірно, на підставі податкових накладних, виписаних ПП "Нафта-Капітал", включено до податкового кредиту за листопад 2010 року суму податку на додану вартість в розмірі 11 604 грн. Зазначав, що оскільки факт здійснення між позивачем та контрагентом фінансово-господарських операцій підтверджується належно оформленими первинними бухгалтерськими документами (накладними, рахунками, податковими накладними, банківськими виписками), господарські операції з цим субєктом господарювання відповідають вимогам закону.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечувала, посилаючись на порушення позивачем вимог п. п. 7.2.1 п. 7.2, п. п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого ПП "Дніпрокварц" занижено податок на додану вартість за листопад 2010 року на суму 11 604 грн. Вказувала, що первинні бухгалтерські документи, що надані позивачем в підтвердження здійснення між ПП "Дніпрокварц" та ПП "Нафта-Капітал" фінансово-господарських операцій, заповнені з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Крім того, зазначала, що фактично, згідно податкової звітності, у ПП "Нафта-Капітал" відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ. Посилалася на те, що згідно акту обстеження № 18 від 17.01.2011 року ПП "Нафта-Капітал" не знаходиться за юридичною адресою, у зв'язку з чим за ініціативою Кременчуцької ОДПІ даному підприємству 20.01.2011 року анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2011 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Приватне підприємство "Нафта-Капітал".

Представник третьої особи в судове засідання повторно не зявився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Приватне підприємство "Дніпрокварц" є юридичною особою, що зареєстрована 14.01.2001 року Виконавчим комітетом Комсомольської міської ради Полтавської області.

Позивач є платником податку на додану вартість, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ № 100026088.

Кременчуцькою ОДПІ проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації з податку на додану вартість ПП "Дніпрокварц", поданої за листопад 2010 року.

Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивачем не оспорюється.

За результатами перевірки складено акт № 11/15-321/31389503 від 08.02.2011 року, в якому вказано на порушення позивачем п. п. 7.2.1 п. 7.2, п. п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР із змінами та доповненнями, внаслідок чого занижено податок на додану вартість за листопад 2010 року на суму 11 604 грн. (а.с. 37-43).

На підставі висновку даного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000061600/020/12 від 02.03.2011 року, яким ПП "Дніпрокварц" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 12 184 грн. 20 коп., в тому числі 11 604 грн. - за основним платежем та 580 грн. 20 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 11).

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням - рішенням позивач оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку спірному податковому повідомленню - рішенню № 0000061600/020/12 від 02.03.2011 року, суд зазначає наступне.

Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (надалі - Закон № 168/97-ВР) визначено коло платників податку на додану вартість, обєкти, база, ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до п. п. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3 Закону № 168/97-ВР об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України

Згідно п. п. 7.3.1. п. 7.3. ст. 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду.

У відповідності до п. п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону № 168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

При цьому п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), датавиписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або датаотримання податкової накладної,що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на викладені положення Закону № 168/97-ВР, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166 "Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання" (чинного на час виникнення спірних правовідносин), платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (пункт 3.4 Порядку), оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий примірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що між ПП "Нафта-Капітал" (Постачальник) та ПП "Дніпрокварц" (Покупець) 29.11.2010 року укладено договір № 2911/10 (а.с. 21).

Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору Постачальник зобовязується поставити, а Покупець прийняти та оплатити продукцію згідно акта прийому-передачі.

Аналізуючи умови договору № 2911/10 від 29.11.2010 року та перевіряючи реальність здійснення господарських операцій за даним договором, суд дійшов наступних висновків.

Позивачем на підтвердження правомірності віднесення до складу податкового кредиту в листопаді 2010 року суми ПДВ в розмірі 11 604 грн. надано належним чином завірені копії податкової накладної від 29.11.2010 року № 257; видаткової накладної від 29.11.2010 року № 257; рахунку № 257 від 29.11.2010 року; акту прийому - передачі від 29.11.2010 року; товарно-транспортної накладної № 257/11 від 29.11.2010 року (а.с. 22-26).

Крім того, в підтвердження факту оплати поставленої продукції за договором № 2911/10 від 29.11.2010 року позивачем до матеріалів справи додано копію простого векселя серії АА № 1164549 (а.с. 26, зворот).

Частиною першою статті 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23.02.2006 року № 3480-IV визначено, що вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" від 05.04.2001 року № 2374-III видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

При цьому, відповідно до п. 4.8 ст. 4 Закону № 168/97-ВР для цілей оподаткування згідно з цим Законом векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку, крім податкових векселів.

Зазначена норма податкового законодавства є переважною для застосування під час визначення правил оподаткування порівняно з нормами інших галузей законодавства, зокрема фінансового та банківського.

Вексель у податкових відносинах має інший ніж розрахунковий документ юридичний характер, у зв'язку з чим видача векселя власної емісії не є формою грошових розрахунків за придбані платником податку товари чи послуги та не може бути підставою для перерахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість у бік їх зменшення.

Даної правової позиції дотримується і Верховний суд України, який переглядаючи за винятковими обставинами рішення судів попередніх інстанцій неодноразово зазначав, що вексель в силу п. 4.8 ст. 4 Закону № 168/97-ВР не являється платіжним документом (постанова Верховного суду України від 11.05.2010 року).

Крім того, суд зазначає, що у відповідності до ст. 10 Закону України "Про обіг векселів в Україні" векселедавець зобов'язаний вести реєстр виданих векселів у порядку, затвердженому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Позивачем, на неодноразову вимогу суду, не було надано доказів того, що ПП "Дніпрокварц" ведеться реєстр виданих векселів.

Суд звертає увагу на те, що на дату розгляду справи судом позивачем не надано доказів погашення векселя, а відтак ПП "Дніпрокварц" не сплачено спірну суму ПДВ в ціні придбаного товару.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів фактичної сплати спірної суми ПДВ у ціні придбаних товарно-матеріальних цінностей, що унеможливлює встановлення факту понесення ПП "Дніпрокварц" таких витрат та правомірності віднесення їх до складу податкового кредиту.

Окрім того, позивачем не надано доказів зберігання придбаних товарно-матеріальних цінностей.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо безпідставності посилань позивача на наявність належним чином оформленої податкової накладної як на доказ правомірності формування податкового кредиту, оскільки за приписами підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР наявність податкової накладної є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Крім того, згідно частини 5 даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до приписів ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як встановлено положеннями ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що договір поставки, на який посилається позивач, є нікчемним, оскільки мало місце недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного Кодексу України.

З огляду на вищезазначене, суд вважає правомірним висновок Кременчуцької ОДПІ про заниження ПП "Дніпрокварц" податку на додану вартість за листопад 2010 року в сумі 11 604 грн.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як субєктом владних повноважень, доведено правомірність прийнятого ним податкового повідомлення - рішення № 0000061600/020/12 від 02.03.2011 року. Разом з тим, позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про порушення Кременчуцькою ОДПІ норм чинного законодавства України та обґрунтованість даного позову.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що Кременчуцька ОДПІ приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. А вимоги позовної заяви не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 69-71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства "Дніпрокварц" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області, третя особа: Приватне підприємство "Нафта-Капітал" про скасування податкового повідомлення-рішення відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 14 червня 2011 року.

СуддяО.О. Кукоба