Постанова № 16197537, 08.06.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2011 року Справа № 21/1659

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гудак А.В., суддя Сініцина Л.М. , суддя Олексюк Г.Є.

при секретарі Михайлюк К.В.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Житомирської області

у справі № 21/1659 від 09.03.11р. (суддя Вельмакіна Т.М.)

за позовом Фізична особа-підприємець ОСОБА_1

до відповідача Житомирське комунальне підприємство "Спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування"

про стягнення в сумі 37 100 грн. 00 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області у справі № 21/1659 від 09.03.11р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування" (10003, Житомирська обл., м. Житомир, пров. Козубського, 5, код 05456839) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 32100,00грн. основної заборгованості; 713,54грн. річних; 1843,66грн. інфляційних; 396,57грн. державного мита; 224,66грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Відмовлено в частині стягнення 2001,10грн. процентів за користування коштами. Припинено провадження у справі за п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України в частині стягнення 5000,00грн. основного боргу.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відповідно до ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин, повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Окрім того, відповідно до ст.193 ГК України та ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, крім випадків, передбачених законом або договором.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 625 ЦК України, відповідачу нараховано з серпня 2010 року по листопад 2010 року 1843,66грн. інфляційних та 3% річних від простроченої суми боргу за період з 01.05.10р. по 20.12.10р. у розмірі 713,54грн. (а.с.15).

Що стосується заявлених до стягнення з відповідача відсотків за користування грошовими коштами в сумі 2001,10грн., підстави та розмір нарахування яких позивач обгрунтував ст.ст. 1048,1050 ЦК України, ст.ст. 549 ЦК України, ст. 343 ГК України та ст.ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.96р., суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у цій частині.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції Житомирське комунальне підприємство "Спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 09.03.11р. у справі 21/1659 в частині стягнення 713,64 грн. річних та 1843,66 грн. іфнляційних та прийняти нове рішення, яким в цій частині в позові відмовити.

Апелянт, як на підставу скасування, посилається на те, що відприємство є комунальним. На даний час знаходиться в скрутному становищі через недостатнє фінансування з місцевого бюджету, великі рощзміри сплати податків та низьку рентабельність на ритуальні послуги, що становить лише 15%. Сплата додаткових штрафних санкцій поставить підприємство ше в скрутніший фінансовий стан, що призведе до виникнення заборгованості перед бюджетом та по заробітній платі.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Житомирської області від 09.03.11р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

Представники сторін в судове засідання не з"явилися, хоча належним чином повідомлені про час та місце перегляду рішення, відомостей про причини неявки суду не подали.

Так як, судом явка сторін обов"язковою не визнавалася, то суд здійснює перегляд рішення за наявними в матеріалах справи доказами.

Рівненський апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягаєз наступних підстав.

22 січня 2009 року між КБ "Західінкомбанк" ТзОВ (кредитор) в особі керуючогоЖитомирської філії ОСОБА_2, ПП ОСОБА_1 (поручитель, позивач) та Комунальним підприємством "Спеціалізований комбінат побутового обслуговування" (позичальник, відповідач), був укладений договір поруки №2 (а.с. 7).

За умовами даного договору поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником (відповідачем), в розмірі зобов'язань, вказаних в п.2.2. даного договору, що випливають з кредитного договору №100106/2063-10 від 10.01.2006 року і додаткових до нього договорів, укладених між кредитором та позичальником.

Пунктом 2.2. договору поруки, поручитель (позивач) приймає на себе зобов'язання при невиконанні позичальником (відповідачем) зобов'язань перед кредитором в строки та на умовах, що обумовлені кредитним договором та додатковими до нього договорами, погасити кредитну заборгованість в розмірі 75900,00грн.

Між сторонами 23.01.2009р. укладена угода, згідно якої сторони домовились, що позивач зобов'язується погасити кредитну заборгованість відповідача перед КБ "Західінкомбанк" ТОВ в розмірі 75900,00грн., згідно договору поруки №2 від 22.01.20009р., а відповідач у свою чергу зобов'язується відшкодувати позивачу сплачену суму протягом 9 місяців, починаючи з серпня 2009р. до квітня 2010 року включно, згідно визначеного графіку ( а.с.6).

Пунктом 2 даної угоди передбачено, щ боржник зобов'язується дотримуватися вказаного графіка та вносити суму боргу до 30 числа кожного місяця до повного погашення заборгованості .

Позивач на виконання вимог угоди платіжним дорученням №1 від 23.07.09р. перерахував відповідачу 75900,00грн. - погашення кредиту згідно договру поруки № 2 від 22.01.2009 року (а.с. 8).

Приватрним підприжмцем ОСОБА_1 06 жовтня 2010 року на адресу відповідача направлений лист про погашення кредитної заборгованості в сумі 42700,00грн. Відповідачем надісланий позивачу гарантійний лист за №2/223 від 12.10.10р., у якому КП " "Спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування" гарантує сплатити заборгованість в сумі 41700,00грн. до 31.12.10р. (а.с. 11).

На дату звернення позивача до суду заборгованість відповідача склала 37100,00грн.

Зокрема, наявність заборгованості у вказаній сумі вбачається з підписаного сторонами акту звіряння розрахунків за період з 01.01.10р. по 07.12.10р., згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем станом на 07.12.10р. складала 38200,00грн. (а.с.12), при цьому 09.12.10р. відповідач сплатив 600,00грн. та 14.12.10р. - 500,00грн., про що свідчать банківські виписки по рахунку (а.с. 13-14).

В ході судового розгляду справи позивач платіжними дорученнями №257 від 05.01.11р. на суму 500,00грн., №268 від 10.01.11р. на суму 500,00грн., №279 від 11.01.11р. на суму 1000,00грн., №283 від 12.01.11р. на суму 500,00грн., №291 від 17.01.11р. на суму 1000,00грн., №36 від 24.01.11р. на суму 500,00грн., №66 від 28.01.11р. на суму 500,00грн., №80 від 03.02.11р. на суму 500,00грн., всього сплатив частину заборгованості у розмірі 5000,00грн. (а.с. 50-56, 92).

Таким чином , заборгованість відповідача перед позивачем з урахуванням проплат становить 32100,00 грн, що підтверджується актом звірення розрахунків за період з 01.07.2009 року по 16.02.2011 року, який підписаний сторонами і апелянтом ( відповідачем) не заперечується. А тому, вимоги щодо стяннення основго боргу в сумі 32100,00 грн. підлягають до задоволення.

Судова колегія погоджується і з висновком суду першої інстанції, що заборгованість в сумі 5000,00грн. була сплачена після звернення позивача до суду, провадження у справі в цій частині слід припинити за п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України, за відсутністю предмету спору.

За приписами ст. 509 ЦК України, - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною1, 7 ст.193 ГК України передбачено, що зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Згідно ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених кодексом, іншими законами або договором.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як видно з матеріалів справи відповідач не виконував своє зобовязання щодо оплати послуг у встановлені строки.

Згідно з частиною 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Тобто, коментована стаття передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Проценти річних, передбачені коментованою статтею, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язаньі не відноситься до штрафних санкцій.

У відповідності до вищевказаної норми позивачем обгрунтовано нараховано відповідачу з серпня 2010 року по листопад 2010 року 1843,66грн. інфляційних та 3% річних від простроченої суми боргу за період з 01.05.10р. по 20.12.10р. у розмірі 713,54грн. (а.с.15).

Тому, вимога позивача щодо сплатити суму боргу в сумі 32100,00 грн. з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення - 1843,66 грн., а також три проценти річних в сумі 713,54грн. з простроченої суми є законною.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції в частині щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 2001,10грн. процентів за користування чужими коштами .

Заявлені до стягнення з відповідача відсотків за користування грошовими коштами в сумі 2001,10грн., підстави та розмір нарахування яких позивач обгрунтував ст.ст. 1048,1050 ЦК України, ст.ст. 549 ЦК України, ст. 343 ГК України та ст.ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.96р., судом до уваги не приймаються, виходячи з наступного.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Пунктом 1 ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Зміст угоди від 23.01.09р. та підстави її укладення не являється договором позики ні за складом сторін, ні за предметом, оскільки сторонами угоди являються кредитор та боржник, а не позикодавець і позичальник. При цьому кредитор зобов'язався погасити заборгованість боржника перед КБ "Західінкомбанк" ТОВ в розмірі 75900,00 грн., згідно договору поруки №2 від 22.01.09р., а боржник в свою чергу зобов'язався відшкодувати кредитору сплачену суму, про передачу коштів однією стороною іншій в угоді не йдеться.

В матеріалах справи відсутні докази врегулювання сторонами питання визначення розміру та порядку нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами шляхом укладення відповідного договору, і такі позивачем не надані.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 2001,10грн. процентів за користування чужими коштами задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу вимог і заперечень. Проте, доказів на обґрунтування своєї позиції та на підтвердження своїх заперечень відповідач( апелянт) суду не надав.

З огляду на викладене, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 ,105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення господарського суду Житомирської області від 09.03.2011 року у справі № 21/1659 залишити без змін, а апеляційну скаргу Житомирського комунального підприємства "Спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування" без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

3. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили..

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Сініцина Л.М.

Суддя Олексюк Г.Є.