Ухвала суду № 16185241, 09.06.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2011 р.Справа № 2-а-1783/08/1570 Категорія:8.3.1Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В. Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача Косцової І.П.

суддів Турецької І.О.

Стас Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2010 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області до ТОВ «Термінал», ТОВ «Еталон С.В.»про визнання недійсною угоди, укладеної з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, стягнення вартості товарів та коштів, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2007 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати недійсним договір від 03.04.2006 року, укладений між ТОВ «Термінал»та ТОВ «Еталон С.В.», як такий, що укладений з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що рішенням Дніпропетровського районного суду міста Києва від 07.12.2004 року визнано недійсними установчі документи ТОВ „Еталон С.В.", визнано ТОВ „Еталон С.В." таким, що не набуло статусу юридичної особи від дати реєстрації з 01.12.2003 року. Актом ДПІ у Дніпровському районі міста Києва від 11.01.2005 року №19-321/288 було анульовано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ „Еталон С.В." та 11.01.2005 року ТОВ „Еталон С.В." виключений з реєстру платників ПДВ.

Оскільки оскаржувана угода була укладена 03.04.2006 року, податковий орган вважає. що кошти, які отримало ТОВ „Еталон С.В." по угоді, були приховані від оподаткування, та відповідно до ст.207 Господарського кодексу України така угода є недійсною, як укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Посилаючись на ст.208 ГК України позивач просить стягнути з ТОВ «Еталон С.В.» на користь ТОВ «Термінал» 32 060 грн., та з ТОВ «Термінал»на користь держави 32060 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2010 року в задоволенні позову відмовлено. Судове рішення обґрунтовано тим, що позивачем не доведено наявність умислу у відповідачів на укладання спірного договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. А той факт, що рішенням Дніпропетровського районного суду міста Києва від 07.12.2004 року визнано недійсними та скасовано установчі документи про державну реєстрацію ТОВ «Еталон С.В.», не є підставою для визнання недійсними всіх угод як таких, що суперечать інтересам держави і суспільства.

Не погодившись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 03.04.2006 року між ТОВ „Термінал" та ТОВ „Еталон С.В." був укладений договір, відповідно до якого ТОВ «Еталон С.В.»за оплату зобов'язалось передати ТОВ «Термінал»875 дерев'яних піддонів багаторазового використання.

Зазначена угода була повністю виконана обома сторонами, що підтверджується податковою накладною № 15 від 13.04.2006 року, рахунком № 03/04 2006 р., видатковими касовими ордерами №№ 9,10,11,12 від 14,19,20,21 квітня 2006 року, квитанціями до прибуткового касового ордеру, податковою накладною №12 від 13.04.2006 року.

Рішенням Дніпропетровського районного суду міста Києва від 07.12.2004 року визнано недійсними установчі документи ТОВ „Еталон С.В.", а саме свідоцтво від 01.12.2003 року, Статут та установчій договір зареєстровані Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією від 01.12.2003 року реєстраційний №08660 з дати їх державної реєстрації, тобто з 01.12.2003 року; державну реєстрацію ТОВ „Еталон С.В.", код ЕДРПОУ 32662425 від 01.12.2003 року; реєстрацію ТОВ „Еталон С.В." платником податку на додану вартість (свідоцтво №335615282 від 25.02.2004 року) з 25.02.2004 року; первинні документи та податкові накладні ТОВ „Еталон С.В." з реквізитами ТОВ „Еталон С.В." з 01.12.2003 року. Визнано ТОВ „Еталон С.В." таким, що не набуло статусу юридичної особи від дати реєстрації з 01.12.2003 року.

Позивач вважає, що зазначені вище обставини є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно ст.228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним. Як зазначено ч.2 ст.215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Враховуючи наведене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобовязання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Таким чином, вирішуючи питання в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним договору, судом першої інстанції не враховано того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову, тому колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині.

Відповідно до вимог ст.207 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин із порушенням хоча б одним і з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом цієї норми недійсною може бути визнана, зокрема, угода, укладена з метою ухилитися від сплати податків та обов'язкових платежів або безпідставно одержати з державного бюджету кошти у вигляді податку на додану вартість.

Визнаючи угоду недійсною з підстав, передбачених ст.207 ГКУ, суди мають встановити у діях контрагентів наявність ознак вчинення дій, що об'єктивно призводять до порушення інтересів держави та суспільства, порушення такими діями норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства, наявність суб'єктивного наміру сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону. Зважаючи на що, судами при визнанні угод недійсними обов'язково має бути встановлена вина сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди.

Встановлення умислу відповідачів на укладення спірного договору з метою, що завідомо суперечить інтересам соціальної держави і суспільства, було предметом дослідження в цій справі.

Як встановлено судом першої інстанції, при укладенні спірного договору у відповідачів не було умислу на досягнення мети, суперечної інтересам держави, оскільки всі зобовязання за договором та податкові зобовязання за даною операцією були відображені документально та не заперечуються позивачем.

Наявність умислу при укладенні угоди не може бути підтверджено лише постановою суду про визнання недійсними установчих документів, свідоцтва про державну реєстрацію, оскільки предметом дослідження в такій справі є відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність умислу під час укладення угоди при здійсненні ними підприємницької діяльності.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, зокрема держави. Сам факт скасування державної реєстрації підприємства не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як встановлено судом першої інстанції, як на час здійснення господарської операції, так ї на час розгляду даної справи ТОВ «Еталон С.В.»знаходиться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Згідно ч.1 ст.208 ГКУ якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобовязання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а у разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст.10 Закону «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, які вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не у резолютивній частині судового рішення.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним договору є помилковим, оскільки в цій частині провадження у справі підлягало закриттю.

За викладених обставин судове рішення першої інстанції не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним договору із закриттям провадження у ній, а в іншій частині залишенню без змін.

Керуючись: ст.ст. 195, 196, п.п. 1,4 198, ст.ст. 200, 203, 205, ст.ст.206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2010 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області до ТОВ «Термінал», ТОВ «Еталон С.В.»про визнання недійсною угоди, укладеної з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, стягнення вартості товарів та коштів в частині відмови в задоволенні позову про визнання договору недійсним скасувати із закриттям провадження в цій частині, в іншій частині постанову залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

(повний текст ухвали виготовлено 14.06.2011 року).

Суддя-доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В. Стас