Ухвала суду № 16184964, 02.06.2011, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2011 р. № 26948/11

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Заверухи О.Б., Любашевського В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги заступника прокурора м. Рівне та Державної податкової інспекції в м. Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26.03.2009 року у справі за позовом заступника прокурора м. Рівне в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Державна податкової інспекція в м. Рівне до субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Леокос» про визнання недійсними угод купівлі-продажу ,

ВСТАНОВИЛА :

07 жовтня 2008 року заступник прокурора м. Рівне в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Державна податкової інспекція в м. Рівне звернувся до суду з адміністративним позовом до субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Леокос» про визнання недійсними угод купівлі-продажу плодів клюкви. З урахуванням заяви про уточнення підстав та предмета позову просив визнати недійсними договори з купівлі-продажу клюкви між ТзОВ "Леокос" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, виконання яких оформлено видатковими та податковими накладними від 01.10.2005 року, 11.10.2005 року та 14.10.2005 року на загальну суму 186243,36 грн. (в тому числі ПДВ 34248,67 грн.).

В позові заступник прокурора м. Рівне в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Державна податкової інспекція в м. Рівне покликається на те, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. За змістом ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюються печаткою. Вказують, що згідно до рішення Деснянського районного суду від 27.12.2005 року у справі №2-2286/2005 визнано недійсним з моменту державної реєстрації статут, свідоцтво про державну реєстрацію, свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість. Крім того, зазначають, що єдиним засновником і директором ТзОВ „Леокос" був ОСОБА_8, який, як вбачається із змісту рішення Деснянського районного суду від 27.12.2005 року у справі №2-2286/2005, не мав відношення до діяльності товариства, створив та зареєстрував його за грошову винагороду, ніяких юридично-значимих дій від імені ТзОВ „Леокос" не вчиняв. Вважають, що ТзОВ „Леокос" на момент укладення договорів з приватним підприємцем ОСОБА_2 не мало цивільної дієздатності, а тому всі документи видані на виконання таких договорів не створюють правових наслідків, а відтак, укладені в порушення ч.2 та ч.З ст.203 ЦК України, а тому повинні бути визнані судом недійсними.

Оскаржуваною постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 26.03.2009 року у задоволенні позовної заяви заступника прокурора м. Рівне в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Державна податкової інспекція в м. Рівне до субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Леокос» про визнання недійсними угод купівлі-продажу плодів клюкви відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі позивач Державна податкової інспекція в м. Рівне просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою задоволити позовні вимоги в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що Державною податковою інспекцією у м. Рівне в ході проведення перевірки суб'єкта господарювання ОСОБА_2 було встановлено що останнім в підтвердження задекларованих сум витрат за IV квартал 2005р. було надано накладні № КС-0000134 від 01.10.2005р., №КС-0000138 від 11.10.2005р., №КС-0000145 від 14.10.2005р. та в підтвердження задекларованого податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2005 року було надано податкові накладні №134 від 01.10.2005р. на загальну суму 59169,60грн., в т.ч. ПДВ - 9861,60грн. №138 від 11.10.2005р. на загальну суму 59169,60грн., в т.ч. ПДВ - 9861,60грн., №145 від 14.10.2005р. на загальну суму 67904,16грн., в т.ч. ПДВ - 11317,36грн. відповідно до яких підприємцем було придбано у ТОВ "Леокос" (м. Київ, код 33148533) товар (ягоди клюкви) на загальну суму 186243,36грн. в тому числі ПДВ 37248,67 грн.

З метою підтвердження правомірності віднесення суми ПДВ до податкового кредиту, відображеного в декларації по ПДВ, ДПІ у м. Рівне було направлено запит до ДПІ у Деснянському районі м. Києва по взаєморозрахунках приватного підприємця ОСОБА_2 з ТОВ "Леокос"

16.01.2008р. з ДПІ у Деснянському районі м. Києва отримано лист вх. №357/7/01-112, з підтверджуючими документами, в якому повідомляється, що отримати письмове пояснення від ТОВ ''Леокос" щодо взаєморозрахунків з СПД ОСОБА_2 немає можливості, так як за позовом ДПІ у Деснянському районі м. Києва рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27.12.2005р. №2-2286/2005р. вирішено визнати недійсними:

Статут ТОВ "Леокос" з моменту реєстрації у Деснянській районній в м. Києві державній адміністрації, а саме - з 12.10.2004р.;

Свідоцтво про державну реєстрацію №10661020000000475 ТОВ "Леокос" з моменту реєстрації -з 12.10.2004р. ;

Свідоцтво №35356227про реєстрацію ТОВ "Леокос" в якості платника податку на додану вартість - з 22.11.2004р. ;

протокол зборів засновників ТОВ "Леокос" №1 від 05.10.2004р.

Як вбачається з рішення Деснянського районного суду від 27.12.05 року по справі № 2-2286/2005 р. встановлено, що засновником ТОВ "Леокос" ОСОБА_8 за пропозицією незнайомої особи на ім"я ОСОБА_4 за грошову винагороду без мети здійснення підприємницької діяльності зареєстровано ТОВ "Леокос" . За винагороду він також відкрив розрахунковий рахунок. Майно та грошові кошти до статутного фонду ТОВ "Леокос" не вносив. Крім того судом встановлено, що "ОСОБА_8 фактично до діяльності товариства відношення не має, не є його засновником та директором, протокол зборів засновників №1 від 05.10.2004р. не складав, ніяких документів, пов"язаних з фінансово-господарською діяльністю підприємства, бухгалтерських документів не підписував і нікого не уповноважував це робити".

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 203 ЦК України загальними вимогами щодо чинності правочину є те, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній

Частиною 1 ст. 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів

Як вбачається з обставин встановлених Деснянським районним судом м. Києва по справі № 2-2286/2005 р. ОСОБА_5 який згідно реєстраційних документів є засновником ТОВ «Леокос» до діяльності товариства ніякого відношення не має та ніяких документів пов"язаних з фінансово-господарською діяльністю підприємства, бухгалтерських документів не підписував та не уповноважував на те інших осіб.

Отже враховуючи наявність судового рішення по справі № 2-2286/2005 р. згідно якого визнано свідоцтво про державну реєстрацію та статут ТОВ «Леокос» недійсним з моменту реєстрації та обставин встановлених по даній справі, усні правочини щодо купівлі - продажу плодів клюкви на загальну суму 59169,60грн., в т.ч. ПДВ - 9861,60грн. на загальну суму 59169,60грн., в т.ч. ПДВ - 9861,60грн. на загальну суму 67904,16грн., в т.ч. ПДВ - 11317,36 грн. укладені між суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Леокос» суперечать ч.ч.2.3 ст.203 Цивільного кодексу України що є підставою для визнання таких правочинів недійсними згідно із ст.215 Цивільного кодексу України.

Отже, ТзОВ «Леокос» на момент укладення договорів не мало цивільної дієздатності, всі документи видані на виконання таких договорів не створюють правових наслідків (не можуть вважатись первинними документами, які фіксують та підтверджують здійснення господарських операцій).

Таким чином висновок суду про те, що правочин вчинено у відповідності до вимог законодавства не грунтується на вище наведених обставинах справи та з огляду на зазначене судом безпідставно зроблено писилання на статтю 246 Цивільного кодексу України.

У поданій апеляційній скарзі позивач заступник прокурора м. Рівне просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою задоволити позовні вимоги в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що ДПІ у м. Рівне, в ході перевірки субєкта господарювання ОСОБА_2 встановлено, що останній в підтвердження задекларованих сум витрат за IV квартал 2005р., надано накладні № КС-0000134 від 01.10.2005р., №КС-0000138 від 11.10.2005р., №КС-0000145 від 14.10.2005р. та в підтвердження задекларованого податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2005 року надано податкові накладні №134 від 01.10.2005р. на загальну суму 59169,60грн., в т.ч. ПДВ - 9861,60грн. №138 від 11.10.2005р. на загальну суму 59169,60грн., в т.ч. ПДВ - 9861,60грн., №145 від 14.10.2005р. на загальну суму 67904,16грн., в т.ч. ПДВ - 11317,36грн. відповідно до яких підприємцем було придбано у ТОВ "Леокос" (м. Київ, код 33148533) товар (ягоди клюкви) на загальну суму 186243,36грн. в тому числі ПДВ 37248,67 грн.

З метою підтвердження правомірності віднесення суми ПДВ до податкового кредиту, відображеного в декларації по ПДВ, ДПІ у м. Рівне направлено запит до ДПІ у Деснянському районі м. Києва по взаєморозрахунках приватного підприємця ОСОБА_2 з ТОВ "Леокос", проте в листі ДПІ у Деснянському районі м. Києва повідомляється, що отримати письмове пояснення від ТОВ "Леокос" щодо взаєморозрахунків з СПД ОСОБА_6 немає можливості, так як за позовом ДПІ у Деснянському районі м. Києва рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 27.12.2005р. №2-2286/2005р. вирішено визнати недійсними:

Статут ТОВ "Леокос" з моменту реєстрації у Деснянській районній в м. Києві державній адміністрації , а саме - з 12.10.2004р.;

Свідоцтво про державну реєстрацію №10661020000000475 ТОВ "Леокос" з моменту реєстрації -з 12.10.2004р.;

Свідоцтво №35356227про реєстрацію ТОВ "Леокос" в якості платника податку на додану вартість - з 22.11.2004р.;

протокол зборів засновників ТОВ "Леокос" №1 від 05.10.2004р.

Як вбачається з рішення Деснянського районного суду від 27.12.05 року по справі № 2-2286/2005 р. встановлено, що засновником ТОВ "Леокос" ОСОБА_8 за пропозицією незнайомої особи на ім"я ОСОБА_4 за грошову винагороду без мети здійснення підприємницької діяльності зареєстровано ТОВ "Леокос" .

За винагороду він також відкрив розрахунковий рахунок. Майно та грошові кошти до статутного фонду ТОВ "Леокос" він не вносив. Крім того судом встановлено, що "ОСОБА_8 фактично до діяльності товариства відношення не має, не є його засновником та директором, протокол зборів засновників №1 від 05.10.2004р. не складав, ніяких документів, пов"язаних з фінансово-господарською діяльністю підприємства, бухгалтерських документів не підписував і нікого не уповноважував це робити".

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 203 ЦК України загальними вимогами щодо чинності правочину є те, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній

Частиною 1 ст. 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів

Як вбачається з обставин встановлених Деснянським районним судом м. Києва по справі № 2-2286/2005 р. ОСОБА_5 який згідно реєстраційних документів є засновником ТОВ «Леокос» до діяльності товариства ніякого відношення не має та ніяких документів пов"язаних з фінансово-господарською діяльністю підприємства, бухгалтерських документів не підписував та не уповноважував на те інших осіб.

Отже враховуючи наявність судового рішення по справі № 2-2286/2005 р. згідно якого визнано свідоцтво про державну реєстрацію та статут ТОВ «Леокос» недійсним з моменту реєстрації та обставин встановлених по даній справі, усні правочини щодо купівлі - продажу плодів клюкви на загальну суму 59169,60грн., в т.ч. ПДВ - 9861,60грн. на загальну суму 59169,60грн., в т.ч. ПДВ - 9861,60грн. на загальну суму 67904,16грн., в т.ч. ПДВ - 11317,36 грн. укладені між суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Леокос» суперечать ч.ч.2.3 ст.203 Цивільного кодексу України що є підставою для визнання таких правочинів недійсними згідно із ст.215 Цивільного кодексу України.

Отже, ТзОВ «Леокос» на момент укладення договорів не мало цивільної дієздатності, всі документи видані на виконання таких договорів не створюють правових наслідків (не можуть вважатись первинними документами, які фіксують та підтверджують здійснення господарських операцій).

Таким чином висновок суду про те, що правочин вчинено у відповідності до вимог законодавства не грунтується на вище наведених обставинах справи та з огляду на зазначене судом безпідставно зроблено писилання на статтю 246 Цивільного кодексу України.

Крім того висновок суду про те, що особа яка підписувала накладні та податкові накладні була належним чином уповноважена на представництво ТзОВ «Леокос» не ґрунтуються на доказах оскільки в судовому засіданні не було надано належним чином завіреної копії довіреності чи оригіналу, як наслідок суд безпідставно послався на приписи ст. 239 Цивільного кодексу України.

Слід також зазначити, що твердження суду про те, що прокурор та позивач не довили, яким чином інтереси позивача та прокурора порушені, не ґрунтується на доказах.

Зокрема в позовній заяві зазначено що в ході перевірки ПП ОСОБА_2 встановлено, що на підставі вище зазначених видаткових та податкових накладних, виписаних на виконання усних правочинів невідомою особою, останній сформував собі податковий кредит та валові витрати чим занизив податкові зобов'язання.

Крім того до позовної заяви додано копію листа ДПІ у Деснянському районі м. Києва, в якому зазначено, що за жовтень 2005 року згідно поданої декларації по податку на додану вартість до бюджету податок на додану вартість ТзОВ «Леокос» не сплачувався.

В прокуратуру м. Рівне постанова Рівненського окружного суду від 26 березня 2009 року, повний текс якої підписаний 30 березня 2009 року, надійшла 14 квітня 2009 року.

Сторони по справі належним чином судом були повідомлені, однак з невідомих для суду причин не з'явилися в зал судового засідання, а тому відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подані скарги підлягають частковому задоволенню з наступних мотивів.

Відмовляючи в позові заступника прокурора м. Рівне в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Державна податкової інспекція в м. Рівне до субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Леокос» про визнання недійсними угод купівлі-продажу плодів клюкви суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою, а тому зважаючи на те, що особа, яка підписала накладні, податкові накладні та квитанції до прибуткового касового ордеру по операціям купівлі-продажу клюкви була належним чином уповноважена на представництво інтересів ТзОВ „Леокос" довіреністю, то відповідно через таку особу юридичною особою - ТзОВ „Леокос" було набуто весь обсяг цивільних прав та обов'язків по договорам купівлі-продажу клюкви з підприємцем ОСОБА_2, оскільки відповідно до ст. 239 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. Зважаючи на те, що на дати укладення договорів купівлі-продажу клюкви, юридична особа - ТзОВ „Леокос" була належним чином зареєстрована державними органами реєстрації, і її статутні документи не були на той час визнані судом недійсними, то відповідно така юридична особа набула всіх прав та обов'язків по договорам купівлі-продажу клюкви з підприємцем ОСОБА_2.

Прокурор та позивач не навели суду жодних обставин, щодо наявності обвинувального вироку суду по факту підробки ОСОБА_4 документів в тому рахунку довіреності, фіктивної підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) ТОВ «Леокос», які можуть свідчити про незаконне заволодіння ОСОБА_4 печаткою ТзОВ „Леокос» та відповідними документами вказаного товариства в тому числі і на представництво його інтересів по спірним правочинам.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Крім, того відповідно до ч. З ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Прокурор та позивач не довели обставин, щодо несплати ТОВ «Леокос» до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) внаслідок здійснення вищеназваних спірних договорів. Судом витребовувались від прокурора та позивача названі докази, однак на вимогу суду такі докази не були надані. А відтак, прокурор та позивач не довели яким чином спірні договори порушують інтереси позивача та прокурора, а відповідно не довели свого права на звернення до суду, як заінтересовані особи.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Статтею 72 КАС України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З рішення Деснянського районного суду м.Києва від 27.12.2005року вбачається, що фактично у розгляді справи брала участь лише ДШ у Деснянського районного суду м.Києва. Спір розглянуто та вирішено за відсутності ОСОБА_8 та ТОВ «Леокос». Вказаним рішенням не доводились та не встановлювались обставин відносно наявності чи відсутності повноважень ОСОБА_4 на представництво інтересів ТОВ «Леокос» під час укладення та виконання відповідачами спірних правочинів. Оскільки, ОСОБА_4 не брав участі при встановленні обставин у справі №2-2286/2005р., за наслідками розгляду якої було прийнято рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27.12.2005р., то відповідно відповідачі в справі мають право заперечувати достовірність таких обставин, а такі обставини не вважаються такими, що не потребують доведення. З огляду на вищевикладене прокурором та позивачем не доведено, що ОСОБА_4 не був належним чином уповноваженим на представництво інтересів ТзОВ „Леокос" під час укладення та виконання спірних договорів купівлі-продажу з підприємцем ОСОБА_2, а також те, що при укладенні таких договорів волевиявлення учасника правочину не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, частково відповідають нормам матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи між суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю „Леокос" було укладено договори купівлі-продажу клюкви, оформлені накладними №КС-0000134 від 01.10.2005р., №КС-0000138 від 11.10.2005р., №КС-0000145 від 14.10.2005р. на загальну суму 186243,36грн. (в тому числі ПДВ 37248,67грн.). За наслідками вказаних договорів ОСОБА_7 було надано податкові накладні, оформлені у відповідності до Закону України „Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України №165 від 30.05.1997р.

07 жовтня 2008 року заступник прокурора м. Рівне в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Державна податкової інспекція в м. Рівне звернувся до суду з адміністративним позовом до субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Леокос» про визнання недійсними угод купівлі-продажу плодів клюкви. З урахуванням заяви про уточнення підстав та предмета позову просив визнати недійсними договори з купівлі-продажу клюкви між ТзОВ "Леокос" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, виконання яких оформлено видатковими та податковими накладними від 01.10.2005 року, 11.10.2005 року та 14.10.2005 року на загальну суму 186243,36 грн. (в тому числі ПДВ 34248,67 грн.).

До прийняття Конституції і деяких законів значний обсяг категорій справ проти громадян чи організацій вирішували в адміністративному, а не судовому порядку через реалізацію органами влади так званих втручальних повноважень. Тепер частину таких справ віднесено до юрисдикції судів, щоб запобігти порушенням прав особи через здійснення судового контролю за реалізацією втручальних повноважень органів влади.

Якщо у переважній більшості випадків захист прав, свобод та інтересів осіб є таким, що настає внаслідок встановленого судом факту їх порушення, то в адміністративних справах за зверненням суб'єкта владних повноважень з позовом до фізичної чи юридичної особи у випадках, визначених законом (пункт 4 частини першої статті 17, частина четверта статті 50 КАСУ), суд надає упереджувальний захист правам, свободам та інтересам особи.

Адміністративні справи, що виникають із зазначених спорів, суд розглядає лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень. Відповідачами у них можуть бути громадянин України, іноземець чи особа без громадянства, об'єднання громадян, юридична особа, які у цих правовідносинах не є суб'єктами владних повноважень.

Адміністративний суд у зазначених справах, згідно з частиною першою статті 2 КАСУ, повинен перевірити, зокрема, чи не буде порушено (у тому числі безпідставно обмежено) права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб у разі задоволення адміністративного позову суб'єкта владних повноважень. Критерії, визначені частиною третьою статті 2 КАСУ, суд використовує для перевірки рішень суб'єкта владних повноважень, на підставі якого відбулося звернення до суду.

Відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Враховуючи зазначене колегія суддів приходить до висновку, що органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, які вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність, однак звертаючись з даним позовом до суду прокурор м. Рівне в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції в м. Рівне просить визнати біржові угоди недійсними і не ставить питання про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, які вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на:

спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності:

спори з приводу прийняття громадян на публічну службу. її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів: спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

В позовній заяві йдеться про недійсними договори з купівлі-продажу клюкви між ТзОВ "Леокос" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, виконання яких оформлено видатковими та податковими накладними від 01.10.2005 року, 11.10.2005 року та 14.10.2005 року на загальну суму 186243,36 грн. (в тому числі ПДВ 34248,67 грн.), які підвідомчі господарським судам в розумінні п. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Таким чином, якщо провадження за заявою, яку не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, було помилково порушено, суд закриває провадження у справі на підставі п.1 ч. 1 ст. 157 КАС України.

Керуючись ст.. 157, ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 206, 254 КАС України колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги заступника прокурора м. Рівне та Державної податкової інспекції в м. Рівне задоволити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26.03.2009 року у справі № 2а-4840/08 скасувати, та закрити провадження у справі № 2а-4840/08 за позовом заступника прокурора м. Рівне в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Державна податкової інспекція в м. Рівне до субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Леокос» про визнання недійсними угод купівлі-продажу плодів клюкви.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду у порядку адміністративного судочинства протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий В.В. Ніколін

Судді О.Б. Заверуха

В.П. Любашевський