Ухвала суду № 16163638, 02.06.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/1177/11

Головуючий у 1-й інстанції: Дончик В.В.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2011 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Залімського І. Г., Голоти Л. О.

при секретарі: Чернишук О.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, представник на підставі довіреності

відповідача - ОСОБА_3, представник на підставі довіреності

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової адміністрації у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аспект Ріелтс" до Державної податкової адміністрації у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення , -

В С Т А Н О В И В :

15.03.2011 року ТОВ “Аспект Ріелтс” звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПА у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення № 43 від 14.12.2010 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 01.04.2011 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення голови Державної податкової адміністрації у Вінницькій області № 43 від 14.12.2010 року про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Вінниці № 0000782320 від 23.07.2009 року.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач оскаржив його, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нову про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд І інстанції не врахував наявності у голови ДПА повноважень на прийняття оскаржуваного рішення. Окрім того, під час розгляду справи представником відповідача заявлялось клопотання про зупинення провадження у справі, однак це клопотання залишено без вирішення судом.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити її вимоги.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вірно встановлено судом І інстанції, головними податковими ревізорами-інспекторами ДПА у Вінницькій області Боярчук О.В. та Великою О.К. в період з 22.06.2009 року по 16.07.2009 року проведено планову виїзну перевірку ТОВ “Аспект Ріелтс” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 23.04.2007 року по 31.03.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 23.04.2007 року по 31.03.2009 року. Термін проведення перевірки продовжувався з 07.07.2009 року по 13.07.2009 року на підставі наказу ДПА у Вінницькій області від 07.07.2009 року №244.

За результатами перевірки складено акт № 84/23/35057705 від 16.07.2009 року, яким встановлено заниження ТОВ “Аспект Ріелтс” бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 5114142 грн. (а.с. 10-41).

На підставі акту перевірки, ДПІ у м. Вінниці 23.07.2009 року винесено податкове повідомлення-рішення № 0000782320/0 Форми "В2", згідно із яким ТОВ “Аспект Ріелтс” збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на вказану суму, яка підлягає зарахуванню у зменшення податкових зобовязань з ПДВ наступних податкових періодів (а.с. 42).

Рішенням голови ДПА у Вінницькій області № 43 від 14.12.2010 року зазначене податкове повідомлення-рішення скасовано на підставі статті 12 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (а.с. 9).

Приймаючи дане рішення, голова ДПА у Вінницькій області, Вітрук О.В., виходив із того, що в порушення вимог п.п. 7.7.1, 7.7.2, 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" матеріалами перевірки не доведено факт заниження платником бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, а податкове повідомлення-рішення рішення було винесено без проведення доперевірчого аналізу, формування податкового кредиту проводилось лише за допомогою співставлення сум податкового кредиту та податкових зобовязань в розрізі контрагентів, зустрічні перевірки не проведені та не досліджено надміру сплати ПДВ до бюджету постачальниками, підтвердження сплати за поставлені товари відбулося відповідно до платіжних доручень, які не відповідають залишкам непогашеного податкового кредиту рядка 26 декларації з ПДВ, чим порушено вимоги наказів ДПА України № 350 від 18.08.2005 року "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість" та наказу ДПА України № 515 від 03.09.2004 року "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо попереднього розгляду декларацій з податку на додану вартість".

Задовольняючи позовні вимоги, суд І інстанції виходив з того, що Закон України "Про податок на додану вартість" не повязує виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету. До того ж сплачений покупцем в ціні придбання товару податок на додану вартість не перераховується продавцем безпосередньо до бюджету, а враховується в рахунок податкових зобовязаннях останнього. Остаточна ж сума податкових зобовязань, в тому числі наявність їх на кінець звітного податкового періоду, визначається продавцем за правилами п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Тобто, дана норма, виникнення у позивача права на податковий кредит, не ставить його у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання. Також встановлено, що оскаржуване рішення не відповідає приписам ст. 2 КАС України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками попереднього суду, з огляду на наступне.

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168), який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168 визначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені, зокрема, податковими накладними.

Відповідно до п.п. 1.8 ст. 1 Закону № 168, бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168, бюджетному відшкодуванню підлягає частина відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (робіт, послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При відємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" п.п. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має відємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню, суд І інстанції дійшов вірних висновків про невідповідність цього рішення критеріям, що визначені ч. 3 ст. 2 КАС України щодо обґрунтованості, пропорційності тощо.

Вказане рішення мотивовано тим, що податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Вінниці № 0000782320/0 Форми "В2" від 23.07.2009 року на збільшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 5114152 грн. не відповідає вимогам законодавства, зокрема п.п. 7.7.1, 7.7.2, 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168. Крім того, зазначено, що перевірку позивача проведено з порушенням наказу ДПА України № 350 від 18.08.2005 року "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість" та наказу ДПА України № 515 від 03.09.2004 року "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо попереднього розгляду декларацій з податку на додану вартість".

Однак, з такими висновками податкового органу погодитись не можна оскільки недотримання вимог вказаних наказів, не являється підставою для скасування результатів перевірки та скасування податкового повідомлення-рішення Форми "В2", оскільки вони носять рекомендаційний характер.

На думку суду, вони самі по собі не можуть слугувати підставами для скасування рішень форми В2 та не є достатніми підставами для скасування результатів перевірки, оскільки є актами індивідуальної дії та носять рекомендаційний характер.

Більше того, дані методичні рекомендації спрямовані саме на організацію роботи органів державної податкової служби, а не на самого платника податку. Тому, не є обовязковими йому до виконання.

Стосовно посилання на норми Закону № 168, то цей Закон не повязує виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету. До того ж сплачений покупцем в ціні придбання товару податок на додану вартість не перераховується продавцем безпосередньо до бюджету, а враховується в рахунок податкових зобовязаннях останнього. Остаточна ж сума податкових зобовязань, в тому числі наявність їх на кінець звітного податкового періоду, визначається продавцем за правилами п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Тобто, дана норма, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 29.10.2010 року у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської обєднаної державної податкової інспекції.

Окрім того, знайшла своє відображення і в рішеннях Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), Європейський Суд з прав людини у рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З акту перевірки від 16.07.2009 року №84/23/35057705 жодних порушень позивачем чинного законодавства під час формування податкового кредиту не виявлено, що свідчить про правомірність заявленого бюджетного відшкодування.

Крім того, як вбачається з акту перевірки, факт здійснення позивачем товарних операцій, сплачене по яким ПДВ віднесено останнім до податкового кредиту, та їх товарність, податковим органом під сумнів не ставиться.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними твердження апелянта щодо не вирішення судом І інстанції клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки відповідно до журналу судового засідання вказане клопотання було розглянуто та вирішено судом І інстанції. При цьому, з мотивів заявлених відповідачем у клопотанні від 31.03.2011 року вбачається що підстави для задоволення цього клопотання відсутні.

Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що вимоги апелянта - є безпідставними, а висновки суду першої інстанції не спростовуються доводами апеляційної скарги.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової адміністрації у Вінницькій області, залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01.04.2011 року, без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 07 червня 2011 року .

Головуючий Мельник-Томенко Ж. М.

Судді Залімський І. Г.

Голота Л. О.