Ухвала суду № 16159223, 20.04.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-13234/10/11/0170

20.04.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіКучерука О.В.,

суддів Курапової З.І. , Щепанської О.А. секретар судового засіданняПрохорова Е.В.

за участю сторін:

представника відповідача - Калінчук К.В.,

представник позивача - не зявився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Москаленко С.А.) від 13.12.2010 року у справі № 2а-13234/10/11/0170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Топресурс" (вул. Рубцова, 44, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95017)

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул. Мате Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.12.2010 року адміністративний позов задоволено: визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим №0016091502/0 від 05.10.2010 року про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю "Топресурс" суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 238865,20, у тому числі: 23621,58 грн. - за основним платежем; 648,61 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Топресурс" 03,40 грн. судових витрат.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, Державна податкова інспекція в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.12.2010 року та прийняти нову постанову.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту по податку на додану вартість, є сплата цих сум до Державного бюджету України; право на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість виникає тільки при фактичній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язань по сплаті податку на додану вартість в ціні товару.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити по мотивам, викладеним у ній.

Позивач явку уповноважених представників в судове засідання, призначене на 20.04.2011 року, не забезпечив, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Розглянувши справу в порядку ст.ст. 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим проведено документальну невиїзну перевірку податкової декларації позивача з податку на додану вартість за червень та липень 2010 року, за наслідками перевірки складено акт від 29.09.2010 року №13895/151/34636088 (а.с. 19-22).

За висновками даного акту встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3 п.7.2 та пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон №168), що призвело до завищення суми податкового кредиту (заниження суми податку до сплати в бюджет за наслідками звітних податкових періодів) на загальну суму 236216,58 грн., у тому числі: за червень 2010 року на суму 176176,58 грн.; за липень 2010 року на суму 60040,00грн.

На підставі даного акту відповідно до п.п. "б" п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, п.п.17.1.3, п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" відповідач прийняв спірне податкове повідомлення-рішення №0016091502/0 від 05.10.2010 року про визначення позивачеві суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у загальному розмірі 238865,20 грн., у тому числі: 236216,58 грн. - за основним платежем, 648,61 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В основу висновків податкового органу про порушення позивачем правил оподаткування покладено наступні обставини, встановлені під час проведення перевірки.

Так, перевіркою встановлено, що позивач відніс до складу податкового кредиту у червні і липні 2010 року суми податку, сплаченого у ціні товарів, придбаних у ТОВ "Барель-Н" (ідентифікаційний код 35625653) та ТОВ "Трек" (ідентифікаційний код 21278461).

За господарськими операціями із ТОВ "Барель-Н" позивачем сформовано податковий кредит у червні 2010 року на суму 118763,33 грн. та у липні 2010 року на суму 60040,00 грн.; за операціями із ТОВ "Трек" - податковий кредит за червень 2010 року у сумі 57413,25 грн.

В акті перевірки зазначено, що за результатами автоматизованого співставлення податкового кредиту і податкових зобовязань у розрізі контрагентів виявлено розбіжності по даним контрагентам.

В акті перевірки із посиланням на положення статей 207, 208 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 216, ч. ч. 1, 2 ст. ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, п. 19 статті 2 Бюджетного кодексу, пп. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" зазначено про нікчемність правочинів, укладених позивач із зазначеними субєктами господарювання.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Суд зазначає, що в акті перевірки не наведено жодних даних, які б свідчили про порушення позивачем саме цих норм, оскільки не зазначено жодного зауваження стосовно змісту і відповідності закону податкових накладних, виданих ТОВ "Барель-Н" та ТОВ "Трек". Втім з огляду на вид проведеної перевірки відповідач і не мав змоги перевірити ці документи.

Правовідносини сторін регулюються Конституцією України, Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами", Законом України "Про податок на додану вартість", Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб", Законом України "Про систему оподаткування".

Суд першої інстанції здійснив аналіз зазначеного діючого законодавства України і дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Ст. 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку -це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у п.п. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).

Сама по собі несплата податку продавцем, або його контрагентами (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця (позивача по справі) та суму бюджетного відшкодування.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закон України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити певні реквізити, передбачені цим підпунктом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

П.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

В матеріалах справи містяться всі необхідні податкові накладні, складені у відповідності до вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що підтверджують право позивача на податковий кредит.

В той же час, несплата контрагентом платника податку сум податку на додану вартість, включеного таким платником податку на додану вартість до сум бюджетного відшкодування, може бути підставою для невизнання права такого платника податків на відшкодування чи податковий кредит у разі встановлення судом протиправного характеру дій, вчинених учасниками відповідних операцій. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування обставин, що свідчать про незаконність операцій, на підставі яких виникло право на бюджетне відшкодування, покладається на податкові органи.

П.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168 встановлено загальне правило визначення дати виникнення права платника податку на податковий кредит вважається. Згідно із вказаною нормою такою датою вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Виявлені порушення відповідач обґрунтовує відсутністю у платника податку права на податковий кредит через нікчемність укладених господарських зобовязань, які, на його думку, не можуть створювати наслідків у податковому обліку сторін.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2). Як установлено в ч. 2 ст. 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту.

Суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом іншими контрагентами є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких контрагентів, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно до п. 2 ст. 3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїми постачальниками оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в звязку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочинів, встановлено факт сплати позивачем заборгованості постачальникам, в тому числі ПДВ в ціні товару, тому доводи відповідача щодо нікчемності укладених правочинів не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

Так, позивачем надані податкові накладні (а.с. 79-86), видаткові накладні (а.с. 75-78), що підтверджують факт поставки позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю "Барель-Н" бензину А-80 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трек" - дизельного палива. Матеріалами справи (а.с. 42-51) підтверджується також сплата позивачем вартості поставлених товарів.

Оскільки посилання податкового органу на порушення правил оподаткування мотивовані виключно нікчемністю укладених угод, суд відхиляє їх, як необґрунтовані.

Відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та податкових вимог.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 24, ст.ст. 160, 167, ч. 1 ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст.ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.12.2010 року у справі № 2а-13234/10/11/0170 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 20 квітня 2011 р.

Головуючий суддяпідписО.В.Кучерук

Судді підпис З.І.Курапова підпис О.А.Щепанська З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.В.Кучерук