Постанова № 16141488, 18.05.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2011 р.Справа № 2-а-591/08/2170 Категорія:8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Варняк С.О. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

судді доповідача-головуючого Шляхтицького О.І.,

суддів - Джабурії О.В., Крусяна А.В.,

секретар Ханділян Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бериславському районі Херсонської області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2008 року за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мега» до Державної податкової інспекції у Бериславському районі Херсонської області про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2009 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 20.05.2008 року № 0000252310/0 та № 0000242310/0 , посилаючись на хибність висновків акта перевірки, на підставі якого винесені оспорюванні податкові повідомлення рішення.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2008 року позов був задоволений частково.

Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 20.05.2011 року № 0000252310/0.

Податкове повідомлення - рішення № 0000242310/0 від 20.05.2008 року визнано нечинними в частині порушення п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР.

Не погоджуючись з даною постановою Херсонського окружного адміністративного суду ДПІ у Бериславському районі Херсонської області подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що рішення першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального права, тому просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти у справі нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини у справі.

ДПІ у Бериславському районі Херсонської області проведено перевірку дотримання вимог законодавства про оподаткування ТОВ «Мега» за період з 01.10.2005 року по 31.12.2007 року про що складено акт від 16.05.2008 року №24/2311/21291183.

Згідно висновків акта перевірки, позивачем порушені вимоги п.п.4.1.6,п.п.4.1 ст.4, п.8.6.1 п.8.6 ст.8 , п.п.8.2.2 п.8.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, в результаті чого донараховано податок на прибуток в сумі 5207,1 грн.. Також перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.4 , 7.4.1 та 7.4.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого донараховано податок на додану вартість за січень - червень 2007 року на 12283,32 грн.

На підставі вищенаведених висновків, 20.05.2008 року відповідачем прийняті відповідні податкові повідомлення рішення № 0000252310/0 та № 0000242310/0.

Вирішуючи справу щодо податкового повідомлення рішення № 0000252310/0 суд першої інстанції виходив із того що вимоги п.п. 7.2.1.,7.2.4.,7.2.6, 7.4.1. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" регулюють виключно обовязки продавця товару, яким у даному випадку є контрагент позивача - ТОВ «Лагат» в частині оформлення та видачі покупцю (ТОВ «Мега») податкових накладних, а законодавство України не зобовязує покупця перевіряти інформацію контрагента з яким він вступає у господарські стосунки.

Колегія суддів вважає цей висновок правильним.

Так, відповідно до матеріалів справи, позивач в період 09.01.2007 року по 21.06.2007 року отримував платіжні доручення та податкові накладні (а.с. 17-41) від ТОВ «Лагат».

В акті перевірки ( п.3.1.5 - а.с.19-20) зазначено, що позивачу не зараховується сума по ПДВ 12283,33 грн. по контрагенту ТОВ «Лагат» у зв'язку з тим , що у ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя в інформаційній базі відсутні дані як платника ПДВ та згідно бази АІС РПП на обліку у ДПІ у Ленінському районі підприємство не знаходиться.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакціях Закону, що діяли на час виникнення спірних правовідносин, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і водночас розрахунковим документом.

Згідно з вимогами пп. 7.2.4 цього пункту право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону встановлено заборону на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності.

Посилання податкового органу на відсутність в інформаційній базі даних як платника ПДВ контрагента позивача ТОВ «Лагат», не може бути безумовною підставою для позбавлення платника податку права на віднесення відповідних витрат до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, а якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Окрім того, апеляційним судом встановлено, що контрагент позивача - ТОВ «Лагат» зареєстрований у м.Київ (а.с.28), ДПІ в свою чергу направив запит з приводу діяльності вказаного субєкта господарювання до ДПІ у Ленінському районі м.Севастополя (а.с.46) і на підставі відповіді ДПІ у Ленінському районі м.Севастополя дійшов до хибного висновку про порушення позивачем вимог 7.2.1.,7.2.4.7.2.6 ,7.4.1. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Тому рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог є правильним.

Стосовно податкового повідомлення рішення № 0000242310/0 колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що у 2007 році засновниками товариства внесені готівкові кошті в сумі 20000 грн. в касу підприємства, як внесок на поповнення до докового капіталу.

Податковим органом вказані дії кваліфіковані як отримання підприємством безповоротної фінансової допомоги внаслідок чого позивачу донараховано податок на прибуток із вказаного виду доходу.

Застосувавши до спірних правовідносин приписи ст.6 ч.2 Закону України « Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», Положення (стандарту) бухгалтерського обліку суд першої інстанції дійшов до висновку, що «додатковий вкладений капітал» не включається до складу оподаткованого прибутку, встановленого ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР і не підлягає оподаткуванню, а висновок податкового органу про прирівняння «додаткового вкладеного капіталу» до безповоротної фінансової допомоги» зроблений у акті № №24/2311/21291183 є безпідставним і не обґрунтованим.

Проте з таким висновком погодитись не можна з огляду на таке.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку і суму амортизаційних відрахувань. Валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Згідно п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередньо учать такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в України" економічна вигода - це потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використовування активів.

Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" не дає визначення значення терміну "дохід", тому, враховуючи норму п. 1.43 ст. 1 зазначеного Закону, визначення терміну "дохід" в даному випадку, правомірно використовувати в значеннях, визначених національними положенням (стандартами) бухгалтерського обліку (далі - П(С)БО).

Відповідно до п. 3 П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом фінансів України від 31.03.88 N 87, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.06.99 р. за N 391/3684, доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які приводять до збільшення власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників.

Згідно з п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку")15 "Дохід", затвердженого наказом МФУ від 29.11.99 N 290, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 14.12.99 за N 860/4153, дохід признається при збільшенні активу або зменшення зобов'язання, яким обумовлено зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Згідно з частиною другою статті 86 Господарського кодексу України вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах господарського товариства, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини другої статті 87 Господарського кодексу України (ГКУ) товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду в порядку, встановленому цим Кодексом та законом, прийнятим відповідно до нього.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про господарські товариства" ( у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) збільшення статутного фонду може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій).

Порядок збільшення статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю, розмір, форма і порядок внесення учасниками додаткових вкладів встановлюється загальними зборами товариства з дотриманням вимог статей 13, 16, 51, 59, 60 Закону.

Згідно зі статтею 86 ГКУ фінансовий стан засновників - юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду господарського товариства у випадках, передбачених законом, повинен бути перевірений належним аудитором (аудиторською організацією) у встановленому порядку, а майновий стан засновників - громадян має бути підтверджений декларацією про їх доходи і майно, завіреною відповідним податковим органом.

Відповідно до частини третьої статті 87 Господарського кодексу України рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.

Орган державної реєстрації проводить реєстрацію не факту збільшення розміру статутного фонду товариства, а рішення товариства про зміни розміру статутного фонду товариства, яке після цього набирає юридичної сили.

Відповідно до вимог пунктів 23, 24 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 N 740, до органу державної реєстрації для проведення державної реєстрації змін до установчих документів, пов'язаних із збільшенням розміру статутного фонду господарських товариств, подаються:

- рішення правомочних загальних зборів господарського товариства (протокол або виписка із протоколу загальних зборів, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства) про внесення змін до установчого документа, пов'язаних із збільшенням статутного фонду;

- відповідні зміни до установчого документа у вигляді окремих додатків або установчий документ, викладений у новій редакції;

- документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію змін до установчого документа.

Таким чином, позивач вищенаведені вимоги чинного законодавства не виконав, а тому спірну операцію (збільшення активів підприємства без збільшення статутного фонду у встановленому законом порядку) апеляційний суд розцінює як безповоротну фінансову допомогу та погоджується із правовою позицією ДПІ про законність висновків вказаного податкового повідомлення рішення.

Отже, висновок суду першої інстанції щодо надходження від засновників грошових коштів на рахунок без відповідної фіксації в статутних документах не може бути визнано доходом у вигляді безповоротної фінансової допомоги - є помилковим, оскільки таке надходження спричиняє за собою зміни величини активів або зобов'язань підприємства; тягне за собою ріст власного капіталу суб'єкта господарської діяльності, а за умови якщо такий внесок не зареєстровано у встановленому законом порядку його слід визнати як безповоротну фінансову допомогу.

Помилковим є висновок суду про застосування до спірних правовідносин п.39 Положення Мінфіну від 31.03.1999, № 87 "Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс""), оскільки вказаним положенням (стандартом) визначаються зміст і форма балансу підприємств, організацій та інших юридичних осіб (далі - підприємства) усіх форм власності та загальні вимоги до розкриття його статей, у якому відображаються активи, зобов'язання та власний капітал підприємства, метою складання якого є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату. ( п.1,5,6 Положення).

Зазначені обставини суд першої інстанції не враховував та помилково дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову в цій частині позовних вимог.

Таким чином, суд першої інстанції при вирішені позовних вимог про визнання нечинним податкового повідомлення рішення №0000242310 від 20.05.2008 року щодо встановлення порушення п.п.4.1.6 п.4.1 ст4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР допустив порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та таке є підставою для скасування оскаржуваного рішення в цій частині та винесення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.3 ч.1 ст. 198; п.3, п.4 ч.1 ст. 202; ч.2 ст. 205; ст. 207; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів ,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бериславському районі Херсонської області задовольнити частково, постанову Херсонського окружного адміністративного суду у справі № 2-а-591/08/2170 від 25 грудня 2008 року в частині визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000242310 від 20 травня 2008 року щодо встановлення порушення п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР- скасувати.

Ухвалити у цій частині позовних вимог нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Мега» - відмовити.

В решті постанову суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі -23 травня 2011 року.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян