Ухвала суду № 16137830, 18.05.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2011 р.Справа № 2-а-13037/09/2170 Категорія:2.11.15Головуючий в 1 інстанції: Кисильова О.Й. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

при секретарі Ханділян Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Юрмаш-Універсал" на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 18 березня 2010 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Юрмаш-Універсал" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень та рішень про застосування штрафних санкцій,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2009 року ТОВ "Будівельна компанія Юрмаш-Універсал" звернулось з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень від 25.03.2009 року № 0001382301/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 49771,38 грн., у тому числі за основним платежем - 29556,0 грн., за штрафними санкціями - 20215,38 грн., № 0001392301/0, яким визначено податкове зобов'язання з комунального податку за штрафними санкціями в сумі 510 грн. та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25.03.2009 року № 0001402301 у розмірі 122379,57 грн., № 0001412301 в розмірі 1020 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 18 березня 2010 року в задоволенні позовних вимог ТОВ "Будівельна компанія Юрмаш-Універсал" було відмовлено.

Не погоджуючись з даною постановою суду ТОВ "Будівельна компанія Юрмаш-Універсал" подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі товариства зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, у звязку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що з метою організації контролю за повним та своєчасним надходженням податків та обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача за період з 01.10.2005 року по 30.09.2008 року. За результатами перевірки складено акт від 13.03.2009 року № 935/23-5/33172750, на підставі якого 25.03.2009 року ДШ прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0001382301/0, № 0001392301/0 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001402301, № 0001412301.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 25.03.2009 року № 0001382301/0 суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд апеляційної інстанції.

Перевіркою встановлено заниження позивачем валових витрат за перевіряємий період на загальну суму 496197,0 грн. та завищення валових витрат на загальну суму 187141,0 грн., у тому числі за 4 квартал 2006 року в сумі 114177,0 грн., що стало підставою для збільшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток на 261293,0 грн. та збільшення Товариству податкових зобов'язань з цього податку на 29566,0 грн. За актом перевірки завищення валових витрат на 103614,0 грн. та заниження їх розміру на 484971,0 грн. відбулося в результаті математичних помилок, допущених позивачем при складанні декларації з податку на прибуток за 2007-2008 роки. Позивачем зазначені висновки контролюючого органу не оспорювались.

Позивач не погоджувався з висновками ДП1 в частині неправомірності включення Товариством до складу валових витрат у 4 кварталі 2006 року сплачену передплату в сумі 114177,0 грн.

Відповідно до п.п.11.2.3 п.11.2. ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є:

а)нерезидентами;

б)резидентами, які сплачують цей податок за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті 10 цього Закону (крім платників податку, зазначених у пункті 7.2 статті 7 цього Закону), або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством, - є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Будь-яка особа, визначена абзацом "б" цього підпункту, зобов'язана при укладенні договору з платником податку за його вимогою зазначати у такому договорі про те, що така особа має статус платника цього податку на загальних умовах, передбачених цим Законом. Якщо така особа не зазначає у такому договорі про такий статус або якщо товари (послуги) надаються без укладення письмових договорів, то з метою визначення дати збільшення валових витрат покупця вважається, що такі товари (послуги) були надані особами, звільненими від оподаткування цим податком. Якщо особа, яка не має статусу платника цього податку на загальних умовах, передбачених цим Законом, зазначає у договорі, що вона є таким платником податку, то вважається, що така особа умисно ухиляється від оподаткування у розмірі отриманого нею авансу (попереднього платежу). При цьому платник податку - покупець товарів (послуг) не несе відповідальності за збільшення валових витрат, здійснених за датою попередньої оплати (авансування) вартості товарів (послуг) на підставі недостовірної інформації про статус платника податку, зазначеної у договорі.

Зважаючи на те, що позивачем на пропозицію суду не надано доказів того, що ПП Агрофірма "Гаван" у договорі зазначила, що має статус платника податку на прибуток, суд першої інстанції погодився із позицією відповідача щодо обліку даних операцій як таких, які проведені із контрагентом, що не має статусу платника податку на прибуток, а тому не знайшов підстав для визнання нечинним рішення від 25.03.2009 року № 0001382301/0.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 25.03.2009 року № 0001392301/0 в суді першої інстанції було встановлено, що за актом перевірки від 13.03.2009 року позивачем не надано до ДПІ розрахунків комунального податку за 4 квартал 2005 року та 1-2 квартали 2006 року. Перевіркою встановлено відсутність об'єкта оподаткування у ці періоди.

Відповідно до п. 2 частини першої статті 15 Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06. 1991 року № 251-XII (далі - Закон № 1251-XII) та ст. 15 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 року № 56-93 (далі - Декрет) комунальний податок віднесено до місцевих податків. Види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри та порядок обчислення встановлені Декретом.

Згідно з частиною третьою статті 15 Закону № 1251-XII місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

Положенням про порядок обчислення та надходження до бюджету комунального податку, затвердженого рішенням 27 сесії Херсонської міської Ради народних депутатів № 998 від 23.12.2005 року встановлено квартальний податковий період нарахування та сплати комунального податку, тобто нарахування та сплата цього податку здійснюється на підставі розрахунків, які подаються платником щоквартально.

Пунктом 1.11 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року № 2181-III (далі - Закон № 2181-III) податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу). Платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню від 25.03.2009 року № 0001392301/0, суд першої інстанції виходячи з аналізу зазначених норм закону, дійшов висновку що позивач, як платник податків, зобов'язаний надавати податковому органу податкові декларації (розрахунки) з тих податків, платником яких він являється, незалежно від наявності чи відсутності податкових зобов'язань за звітний період, оскільки визначення та сплата цих зобов'язань здійснюється платником самостійно і вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання нечинним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25.03.2009 року № 0001402301 суд першої інстанції виходив з наступного.

У період, який перевірявся, Товариство здійснювало експортні операції згідно з укладеними з нерезидентами зовнішньоекономічними контрактами.

Так, відповідно до контракту N0 18/02 від 22.02.2007 року, укладеного з фірмою «LUCAnet» та вантажно митних декларацій (далі - ВМД), позивачем відвантажено нерезиденту товару (цибулі) на загальну суму 3600,0 євро. Оплату товару не здійснено. Граничний строк надходження валютної виручки до 18.06.2008 року.

Відповідно до контракту N0 23/03 від 12.03.2007 року, укладеного з фірмою ООО «Ника-Линк» та ВМД, позивачем відвантажено нерезиденту товару (цибулі) на суму 25000,0 доларів США. Нерезидентом оплату товару здійснено на суму 13200,0 доларів США, заборгованість - 11800,0 доларів США. Граничний строк повернення коштів - 21.06.2007 року.

Згідно з контрактом No. MUU-01 від 12.02.2007 року, укладеного з фірмою ООО «МегаЛинк» та ВМД, позивачем відвантажено нерезиденту товару (цибулі) на суму 48400,0 доларів США. Нерезидентом оплату товару здійснено на суму 44000,0 доларів США, заборгованість - 4400,0 доларів США. Граничний строк повернення коштів - 12.07.2007 року.

Відповідно до контракту №-05/01 від 24.01.2007 року, укладеного з фірмою «Omicron-Di LTD» ВМД, позивачем відвантажено нерезиденту товару (цибулі) на загальну сум 36712,0 доларів США. Нерезидентом оплату товару здійснено на суму 33247,0 доларів США, заборгованість - 3440,0 доларів США. Граничний строк надходження валютної виручки -22.11.18.2007 року.

Статтею 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) від 23.09.94 року № 185/94-ВР (далі - Закон № 185/94-ВР) визначено, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажно-митної декларації) продукції, що експортується.

Відповідно до ст. 2 Закону № 185/94-ВР імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Відповідно до статті 4 Закону України від 23.09.94 N 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" порушення резидентами строків повернення валютної виручки або строків поставки товару, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Пунктом 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІП визначено, що штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством.

У судовому засіданні суду першої інстанції знайшли своє підтвердження факти, викладені ДПІ в акті перевірки від 13.03.2009 року щодо порушення позивачем строків повернення валютних цінностей на митну територію України, які не спростовані Товариством.

Доказів існування додаткових угод, які були укладені між позивачем та наведеними вище нерезидентами на зміну або доповнення умов існуючих контрактів, а також висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики щодо відстрочення поставки товару, Товариством не надані.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть застосовуватися уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Оскільки нарахування пені за порушення порядку розрахунків у сфері ЗЕД не тягне за собою ні припинення правопорушення, ні ліквідації його наслідків, суд першої інстанції дійшов висновку, що такий спеціальний вид пені за ознаками не підпадає під визначення адміністративно-господарської санкції, а отже ст. 250 Господарського кодексу, яка регламентує строки застосування адміністративно-господарських санкцій, на нарахування пені за порушення резидентами термінів розрахунків в іноземній валюті у сфері ЗЕД не поширюється.

Щодо рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25.03.2009 року № 0001412301 судом першої інстанції встановлено, що позивач протягом шести кварталів не декларував належні йому валютні цінності, які за даними бухгалтерського обліку Товариства, знаходились за межами митних кордонів України у сумі 3600,0 євро та 19640 доларів США.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» від 18.06.1994 року № 319/94 декларування суб'єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, здійснюється щоквартально.

Згідно частини 3 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93 (далі - Декрет) державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України.

Пуктом 2 статті 16 Декрету встановлено, що до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються міри відповідальності (фінансові санкції) за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, яке знаходиться за межами митних кордонів України у вигляді штрафу в сумі, що встановлюється Національним банком України.

Відповідно статті 3 Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» від 27.06.1999 року № 734/99 санкції, передбачені статтею 2 цього Указу та пунктом 2 статті 16 Декрету, застосовуються Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ, органами державної податкової служби - до інших резидентів і нерезидентів України.

На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність тверджень позивача про те, що право застосовувати штрафні санкції за порушення порядку та термінів декларування валютних цінностей належить виключно Національному банку України, а тому оскаржуване рішення від 25.03.2009 року № 0001412301 про застосування штрафних санкцій за порушення позивачем ст.16 Декрету є законним.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про систему оподаткування", Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами».

Крім того, колегія суддів акцентує увагу на наступному.

Згідно із ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» підставою для взяття юридичної особи на облік в органах державної податкової служби є надходження відомостей про проведення державної реєстрації юридичної особи. Платник податку зобов'язаний у встановлені строки подавати звітність до органів державної податкової інспекції.

Згідно з пунктом 1 статті 9 Закону України „Про систему оподаткування" платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані: вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечити її зберігання у терміни встановлені законами; подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів у встановлені законами терміни; допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщення, що використовується для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.03р. №625, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 08^01.2004р. за №4/8603, затверджено форму податкового розрахунку комунального податку.

Згідно з пунктом 1.11 статті 1 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 зазначеного Закону податкові декларації подаються за базовий податковий період, що дорівнює, зокрема, календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Згідно із п. п. 4.2.2 ст. 4 Закону 2181 контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію.

Відповідно до пп. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181 платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

Отже, за неподання в установлені терміни податкової звітності з комунального податку організація повинна сплатити штрафні санкції за кожне таке неподання.

Посилання позивача на ту обставину, що відсутність об'єкта оподаткування звільняє платника від обов'язку щодо подання декларації, не приймається колегією суддів до уваги, як таке, що суперечить нормам ст. 9 Закону 1251 та п. п. 4.1.4, 4.2.2 «а» ст..4, п. п. 17.1.1 ст. 17 Закону 2181, які встановлюють загальні правила щодо подання податкової звітності. Виключення з загальних правил, на думку колегії суддів, можливе лише у випадках, прямо передбачених законодавством. Виключень щодо подання звітності стосовно комунального податку діючі нормативні акти не містять.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає не суттєвими та такими, що висновків суду першої інстанції не спростовують.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Юрмаш-Універсал" є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Юрмаш-Універсал" залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 18 березня 2010 року у справі № 2-а-13037/09/2170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Дата складення та підписання рішення в повному обсязі 25 травня 2011 року.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян