Ухвала суду № 16136036, 18.05.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2011 р.Справа № 15/58/06-НР Категорія:8.2Головуючий в 1 інстанції: Васильєва Л.І. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Осіпова Ю.В.,

суддів Золотнікова О.С., Кравця О.О.,

при секретарі Чебан Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві на постанову Господарського суду Миколаївської області від09 грудня 2009 року по справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства відкритого типу «Фірма «АУРА»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві та третьої особи - Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

02 лютого 2006 року Акціонерне товариство відкритого типу «Фірма «АУРА»звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві та 3-ої особи на стороні відповідача без самостійних вимог Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №146/3-26-00307402/1996 від 05.07.2004р.

Постановою Господарського суду Миколаївської області від09 грудня 2009 року адміністративний позов Акціонерного товариства відкритого типу «Фірма «АУРА»задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №146/3-26-00307402/1996 від 05.07.2004р. Повернуто з Державного бюджету України через ГУ Державного казначейства України у Миколаївській області на користь Акціонерного товариства відкритого типу «Фірма «АУРА»надмірно сплачене державне мито у сумі 81,60 грн., перераховане платіжним дорученням № 131 від 27.12.2005р. Повернуто з ДП «Судовий інформаційний центр»на користь АТВТ «Фірма «АУРА»118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, перерахованих платіжним дорученням № 132 від 27.12.2005р.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, начальник Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві 11 січня 2010 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Господарського суду від09 грудня 2009 року, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства відкритого типу «Фірма «АУРА»відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, виступ представника відповідача в підтримку апеляційної скарги, виступ представника позивача, який заперечував проти її задоволення та перевіривши матеріали і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві було здійснено позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2000р. по 01.07.2003р., за наслідками якої було складено акт від 03.12.2003 року, в якому зазначено про порушення пункту 8.6.1 статті 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме:

Шв період з 01.10.2001 року по 31.12.2002 року позивач здійснив реалізацію активів, які знаходились в податковій заставі, без попереднього узгодження з податковим органом на таке відчуження.

За період з 01.10.2001 року по 31.12.2001 року реалізовано активів на 52775, 00грн.

За період з 01.01.2002 року по 31.12.2002 року реалізація склала 496754, 14грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки від 03.12.2003 року, відповідач направив позивачу податкове повідомлення-рішення № 146/3-26-00307402/1996 від 05.07.2004 року про застосування штрафної санкції в сумі 549 529,14 грн. - за відчуження активів без попереднього узгодження з податковим органом.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем була застосована штрафна санкція в сумі 549 529, 14 грн. СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві лише на підставі 2-х податкових вимог - перша від 10.11.2001 року на суму 5 882 грн. та друга від 20.11.2001 року на суму 43 409, 96 грн. і відповідно, належних доказів наявності у позивача податкового боргу на суму 54 9529, 14 грн. на час здійснення позивачем операцій з відчуження активів відповідачем не надано.

Судова колегія цілком погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, Рішенням Конституційного суду України від 24.03.2005 року у справі № 2-рп/2005 визнано неконституційними положення пункту 8.2.2. статті 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»в частині поширення права податкової застави на будь-які активи платника податку без врахування суми його податкового боргу.

Підпунктом «а»пункту 8.6.1. статті 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»встановлено, що платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом, в тому числі купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні.

Так, як вбачається з матеріалів справи, висновок акту перевірки від 03.12.2003 року щодо порушення позивачем вказаної вище норми, а саме: не узгодження з податковим органом операції по відчуженню нежитлового приміщення вартістю 105000, 00 грн. приватному підприємству «РЕМ» повністю спростовується рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.06.2005 року по справі №16/27, яким, в свою чергу, встановлено факт звернення АТВТ «Фірма «АУРА» до податкового органу з питанням щодо узгодження операції відчуження активів та факт відсутності заборони щодо здійснення такого відчуження.

Отже, на думку судової колегії, застосування до позивача штрафної санкції в сумі 168 606, 27грн. по договору комісії від 29.07.2002 року, укладеному між Акціонерним товариством відкритого типу «Фірма «АУРА»та ДП ФМ «Аура»- є неправомірним, оскільки положення підпункту «а»пункту 8.6.1. статті 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»не стосуються договорів комісії, оскільки дана цивільно-правова угода не передбачає відчуження (перехід права власності від комітента до комісіонера).

Також, колегія суддів дуже критично відноситься до неправомірного направлення позивачу податкового повідомлення-рішення про застосування штрафної санкції в сумі 549 529, 14 грн. з тих підстав, що відповідно до приписів пункту 6.1.статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податкове повідомлення направляється платнику податків у разі визначення податкового зобов'язання податковим органом у випадках, передбачених статтею 4 цього Закону. Разом з тим, у пункті 4.2.2. статті 4 вказаного Закону, штрафна санкція за порушення порядку реалізації активів не зазначена як податкове зобов'язання.

Таким чином, на думку судової колегії, вказана штрафна санкція не є податковим зобов'язанням і в розумінні пункту 1.2. статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а також не є штрафною санкцією в розумінні пункту 1.5. статті 1 цього ж закону, оскільки вона застосовується не за порушення правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Водночас, реалізація активів позивачем пов'язана з його господарською діяльністю, отже заснована штрафна санкція є санкцією за порушення порядку здійснення .господарської діяльності, а не за порушення податкового законодавства, тобто є адміністративно-господарською санкцією в розумінні статті 238 Господарського кодексу України. До того ж, строки застосування адміністративно-господарської санкції обмежені статтею 250 Господарського кодексу України: протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, реалізація активів позивачем здійснювалась в період з 01.10.2001 року по 31.12.2002 року. Оспорюване ж рішення, в свою чергу, відповідачем прийняте 05.07.2004 року, тобто поза межами строків, встановлених ст.250 Господарського кодексу України.

Окрім того, слід зазначити, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.11.2008р., якою були скасовані попередні рішення по даній справі постанови Господарського суду Миколаївскої області від03.04.2006р. та Одеського апеляційного господарського суду від 13.07.2006р., зазначено про необхідність з'ясування факту надіслання позивачу першої та другої податкових вимог від 10.11.2001 року та від 20.11.2001 року, наявність податкового боргу, який став підставою для надіслання вказаних вимог та зясувати чи виникла в зв'язку з цим податкова застава активів у відповідному розмірі та чи діяла податкова застава на час здійснення позивачем операцій з відчуження активів.

Так, як слідує з матеріалів справи та пояснень представника відповідача, відповідачем було надано лише першу та другу податкові вимоги від 10.11.2001 року на суму 5 882 грн. та від 20.11.2001 року на суму 43 409,96 грн. з доказами їх отримання позивачем. Інших доказів представником СДПІ не надано.

Однак, не зважаючи на приписи ухвали ВАС України від 05.11.2008р., а ні відповідачем, а ні третьою особою, не було виконано вимоги господарського суду, викладені в ухвалах від 25.02.2009 року та 19.10.2009 року щодо надання доказів наявності податкового боргу, який став підставою для надіслання вказаних вимог та чи виникла у звязку з цим податкова застава активів у відповідному розмірі та чи діяла податкова застава на час здійснення позивачем операцій з відчуження активів.

Також, як вже зазначалося вище, при досліджені матеріалів справи, судовою колегією встановлено, що відповідачем була застосована до позивача штрафна санкція в сумі 549 529, 14 грн., при цьому, СДПІ по роботі з ВПП у м.Миколаєві, при прийнятті оскарженого повідомлення-рішення посилається лише на податкові вимоги - першу від 10.11.2001 року на суму 5882 грн. та другу від 20.11.2001 року на суму 43409,96 грн. Однак, інших належних і беззаперечних доказів наявності у позивача податкового боргу на суму 54 9529,14 грн. на час здійснення позивачем операцій з відчуження активів, відповідачем до цього часу не надано.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, чого, в даному випадку, зроблено не було.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки.

Наведені ж у апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Отже, за таких обставин, судова колегія, відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу відповідача - без задоволення, а оскаржувану постанову господарського суду без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, судова колегія,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві - залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Миколаївскої області від09 грудня 2009 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Осіпов Ю.В.

Судді: Золотніков О.С.

Кравець О.О.