Постанова № 1613488, 30.08.2007, Харківський окружний адміністративний суд

Справа № 2а-709/07

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«30» серпня2007 року                                                                                   м. Харків

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Спірідонова М.О.

за участю секретаря – Пихтіної А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративний позов Приватної фірми «Валькірія» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова про визнання нечинними податкового повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м.Харкова від 21.05.2007 року № 0000071620/0 та від 12.06.2007 року № 0000071620/1  ,-

ВСТАНОВИВ:

            Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ДПІ у Ленінському районі м.Харкова про  визнання нечинними податкових  повідомлень-рішень від 21.05.2007 року № 0000071620/0 та від 12.06.2007 року № 0000071620/1 .

            Позивач не згодний з таким повідомленням- рішенням в обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що згідно п. 2.3.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових і позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.05р. N 327 не допускається відображення в акті перевірки необгрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів...

Під час перевірки, ПФ «Валькірія» податковим інспекторам були надані всі первинні документи, що формують в регістрах обліку дані про витрати діяльності підприємства (договір оренди, акти, виписки банку та ін.).

Якщо у перевіряючих виникли «сумніви» щодо законності прав орендодавця на укладення угод із нерухомістю за адресою м.Харків, вул.Морозова, 13, необхідно було запитати договір з власником будівлі, яким прямо передбачене право ВАТ «Ольга» передавати приміщення в оренду.

Позивач вказав, що посилання інспекції на термін «господарська діяльність», приведений в п.1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94р. № 334/94-ВР (далі Закон про прибуток) так само необгрунтований, оскільки факт отримання доходу і дії направлені на його отримання, поняття не тотожні, про що прямо свідчать норми діючого законодавства.

Так, згідно п.5.1 ст.5 Закону про прибуток валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Вказаний пункт Закону не визначає ні складу валових витрат, ні обмежень щодо їх формування, а лише визначає термін «валові витрати виробництва та обігу».

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону про прибуток до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Таким чином, як вказав представник позивача підприємство ПФ «Валькірія», керуючись пп.5.2.1 Закону про прибуток, правомірно віднесло до складу валових витрат - витрати на оплату послуг оренди, оскільки приміщення взяте в користування (операційний лізинг) для подальшого використання в операціях, які відносяться до одного з основних видів господарської діяльності підприємства (складське зберігання), а тимчасова відсутність комерційного використання (доходів) у зв'язку з підготовчими (ремонтними) роботами не може бути підставою для виключення зі складу валових витрат понесених на оплату послуг орендодавця.

Згідно ч.4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону про прибуток не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

По своєму сенсу, вказана норма Закону передбачає лише єдину підставу для не включення до складу валових витрат - лише тих витрати, які не підтверджені документально, тобто, у разі повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів.

Представник позивач звертав увагу суду, що в акті перевірки зазначено (сторінка 31), що ПФ «Валькірія» до перевірки надані первинні документи в повному обсязі, що свідчать про діяльність підприємства за період, що перевірявся.

Крім того, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що лише у разі, коли в пунктах 5.3 - 5.7 вказаного вище Закону містяться певні обмеження або пряма заборона щодо включення певних витрат до складу валових витрат, таке включення можна вважати неправомірним.

У пунктах 5.3 - 5.7 вказаного Закону не вказано про неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства по орендній платні.

Також представник позивача вказав, що нормами Закону про прибуток не передбачено необхідності доведення платником податків безпосереднього зв'язку здійснених їм витрат саме у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Тобто свідомо вважається, що всі витрати платника податку прямо пов'язані з такою підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

На це вказує пункт 5.11 ст.5 Закону про прибуток, яким визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Також слід зазначити, що правомірність віднесення до податкового кредиту ПДВ в сумі 100 000,00 грн. підтверджена податковою накладною, яка була надана до перевірки, та яка оформлена в повній відповідності з вимогами пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97г. № 168/97-ВР та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97р. N 165, підписана особою, яка її оформила, та скріплена печаткою ВАТ «Ольга» - орендодавця по відношенню до ПФ «Валькірія».

Таким чином, включення до складу податкового кредиту вказаної суми здійснене підприємством правомірно та документально підтверджено.

Щодо завищення суми бюджетного відшкодування по ПДВ на 1 256 465,00 грн. у зв'язку з відображенням у графі З Додатка З до Декларації по ПДВ за лютий 2007 р. суми розрахунків з постачальниками як у грошовій формі, так і векселями третіх осіб то представник позивача вказав, що як слідує зі ст.4 Закону України «Про оборот векселів в Україні» від 05.04.01р. № 2374-ІП передача векселя припиняє зобов'язання по оплаті товарів і замінюється вексельним зобов'язанням, що носить абстрактний характер, тобто не пов'язаний з подіями, що послужили підставою для формування кредиторської заборгованості.

Також позивач звертав увагу суду на те, що для здійснення розрахунків з постачальниками були використані векселі третіх осіб, а не векселя власної емісії підприємства.Оскільки в рамках проведення розрахункових операцій, фактично відбувається операція по відчуженню цінного паперу (векселя третьої особи), який в свою чергу, згідно нормам ц.1.6 ст.1 Закону про прибуток є товаром, то має місце не передача боргової розписки (ст.14 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» від 23.02.06г. № 3480-ІУ), а надання постачальнику компенсації вартості одних товарів, іншими матеріальними цінностями (цінними паперами), тобто, - оплата (розрахунок).

Статті 598 і 599 ЦК України визначають таке припинення зобов'язань як припинення виконанням на підставах, встановлених Законом.

Таким чином, передача векселів третіх осіб у разі здійснення розрахунку за товар (індосамент) по своїй правовій природі є повноцінною формою оплати (розрахунку), тому відмова ДПІ у Ленінському районі м.Харкова в бюджетному відшкодуванні ПФ «Валькірія» є помилковою та неправомірною.

Представник відповідача в судове засідання з’явився та не погодився з позовом вказавши, що данні відображені в акті є обґрунтованими, та податкові повідомлення - рішення від 21.05.2007 року № 0000071620/0 та від 12.06.2007 року № 0000071620/1 винесені ДПІ у Ленінському районі м.Харкова у відповідності до законодавства України, просили суд відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Суд вислухавши сторін, дослідивши матеріали справи, доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

 Відповідачем  10.05.2007 року проведено перевірку позивача з   питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (ПДВ) за лютий 2007 року за результатами якої було складено акт № 1078/16-204/25460688 від 10.05.2007 року.

На підставі акту прийнято податкові  повідомлення – рішення № 0000071620/0 та № 0000071620/1 від 21.05.2007 року якими позивачу зменшено сумму бюджетного відшкодування з ПДВ на 1256146 грн.

Стосується завищення податкового кредиту на ПДВ на 100000,00 грн, у зв’язку з отриманням послуг з оренди приміщення, в якому йдуть підготовчи роботи (ремонт), то суд не може погодитись з доводами позивача.

Згідно акту  перевірки від 10.05.207 року встановлено порушення позивачем  п.п.7.4.1. п. 7.4. ст. 7  Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» згідно якого доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

У  відповідності до  п.1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94р. № 334/94-ВР (далі Закон про прибуток)  господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи".

Згідно ч.4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону про прибуток не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

Згідно п.2.1. ст. 2 статуту позивача  метою його діяльності є отримання доходу , а орендований згідно договору від 01.08.2005 року № 73 у ВАТ «Ольга» склад по вул.. Морозова , 13, ніяким чином позивачем не використовувався, що підтверджується листом від 03.05.2007 року № 19-ВР в якому позивач повідомив ДПІ у Ленінському районі  м.Харкова, що склад тривалий час не використовується в зв’язку  проведенням в ньому ремонтних робіт.

Позивач під час розгляду справи не надав доказів щодо підтвердження  господарської діяльності позивача щодо орендованого приміщення, а саме власних витрат на ремонт вищевказаного приміщення.

Стосовно факту безпідставного включення до складу бюджетного відшкодування ПДВ за лютий 2007 року сум по векселю, якими в січні 2007 року здійснені розрахунки з постачальниками товарів то суд не може погодитись з доводами позивача.

Згідно абз .3 п.4.8 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість" (Закон «Про ПДВ»)  для цілей оподаткування згідно з цим Законом векселі (крім податковихвекселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку, крім податкових векселів..

При цьому суд аналізуючи зміст вище вказаного Закону приходить до висновку, що він не пов'язує залежність застосування наведеної норми з видами векселів - емітовані вони векселедавцем чи третіми особами, головним є те, що ці векселі не є податковими векселями.

Що стосується аргументу позивача, що операція з поставки векселів третіх осіб в обмін на поставлений товар є розрахунком, оскільки такі векселі є товаром, в даному випадку суд не може з ним погодитись тому, що при розрахунку борговими зобов'язаннями третіх осіб не здійснюється сплата грошових коштів в бюджет, а ця обставина згідно п. та 1.8 ст.1 та п."а" п.п.7.7.2ст.7 Закону України „Про ПДВ" є необхідною умовою для здійснення бюджетного відшкодування ПДВ з бюджету, яке задекларував позивач.

Крім цього згідно положень п.1.3 та 1.8 ст.1,п."а" п.п.7.7.2 ст.7, а також п. 19 ст.2 та ст.9 Бюджетного кодексу України передбачена така обов'язкова умова для здійснення відшкодування ПДВ з Держбюджету, як „надмірна сплата" цього податку в бюджет, в чому і міститься сенс введення даного непрямого податку - надати можливість державі користуватися певний час коштами, на суму яких виробник товару збільшує його перчену вартість, та повернення цих коштів останньому покупцю цього товару за умови сплати до бюджету ПДВ від збільшення вартості товару по ланцюгу всіма посередниками операції.

Тому з урахуванням вище зазначеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання не чинними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Ленінському районі м.Харкова   від 21.05.2007 року № 0000071620/0 та від 12.06.2007 року № 0000071620/1 не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.  

Керуючись статтями 4, 7, 8, 17, 86, 94, 160 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Приватної фірми «Валькірія» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова про визнання не чинним податкового повідомлення рішення ДПІ у Ленінському районі м.Харкова від 21.05.2007 року № 0000071620/0 та від 12.06.2007 року № 0000071620/1 -відмовити.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або у строк встановлений ч.5 ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова в повному обсязі виготовлена 03.09.2007 року

Суддя                                                                        Спірідонов М.О