Постанова № 1613487, 05.09.2007, Харківський окружний адміністративний суд

Справа № 2а-691/07

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«5» вересня2007 року                                                                                   м. Харків

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Спірідонова М.О.

за участю секретаря – Пихтіної А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВентТехСервіс» до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м.Харкова про визнання нечинними податкового повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м.Харкова від 16.06.2007 року № 0000231600/0  ,-

ВСТАНОВИВ:

            Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ДПІ у Фрунзенському районі м.Харкова про  визнання нечинними податкових  повідомлень-рішень від16.06.2007 року № 0000231600/0  .

           Позивач не згодний з таким повідомленням- рішенням в обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що  ТОВ «ВентТехСервіс» категорично не згідно з використанням ДПІ у Фрунзенському районі м.Харкова обмежень для вексельних розрахунків, встановлених п.4.8 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. № 168/97-ВР (далі Закон про ПДВ) для відшкодування.

Представник позивача вказав, що згідно до п.4.8 ст.4 Закону про ПДВ у разі коли платник податку здійснює операції з поставки товарів (послуг), які є об'єктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 статті 3 цього Закону, під забезпечення боргових зобов'язань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів (далі - вексель), випущених таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є договірна вартість таких товарів (послуг), але не нижче за звичайні ціни без врахування дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями -договірна вартість таких товарів (послуг), але не нижче за звичайні ціни, збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя.

Для цілей оподаткування згідно з цим Законом векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку.

Таким чином, як вказав позивач, виходячи зі змісту п.4.8 вказаного Закону можна зробити висновок, що:

-  по-перше, стаття виписана для випадків, коли відвантаження відбувається під забезпечення боргових зобов'язань (не плутати з розрахунком); -   по-друге,  законодавець обмежив векселі,  видані  і  одержані як засіб платежу лише для цілей оподаткування, а не взагалі для застосування в рамках Закону про ПДВ. Згідно зі ст. 1 Закону про ПДВ оподаткування - це обкладення податком на додану вартість. Тобто порядок виникнення (нарахування) податкових зобов'язань (п.7.3), податкового кредиту (п.7.4 - 7.5) і визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету (пп.7.7.1). Також позивач вказав, що після п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону про ПДВ процес «оподаткування» фактично закінчується, оскільки далі законодавець виписує технічну процедуру оформлення Декларації і додатків до неї, що дозволяє платнику податків одержати бюджетне відшкодування (пп.7.7.2 — пп.7.7.11).

Відповідно до пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону про ПДВ якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

При цьому, саме право застосування абз. а) п.п.7.7.2 п.7.2 ст.7 Закону про ПДВ і оспорюється співробітниками ДШ в контексті п.4.8 ст.4 Закону.

Також позивач зазначив, що оскільки в процедурі формування бюджетного відшкодування не беруть участь правила для оподаткування, то не можуть діяти і обмеження, пов'язані з ним.

Крім того, як слідує зі ст.4 Закону України «Про оборот векселів в Україні» від 05.04.01р. № 2374-ПІ передача векселя припиняє зобов'язання по оплаті товарів і замінюється вексельним зобов'язанням, що носить абстрактний характер, тобто не пов'язаний з подіями, що послужили підставою для формування кредиторської заборгованості.

Позивач звертав увагу суду, що для здійснення розрахунків з постачальниками були використані векселі третіх осіб, а не векселя власної емісії підприємства.

Оскільки в рамках проведення розрахункових операцій, фактично відбувається операція по відчуженню цінного паперу (векселя третьої особи), який в свою чергу, згідно нормам п.1.6 ст.1 Закону про прибуток є товаром, то має місце не передача боргової розписки (ст.14 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» від 23.02.06г. № 3480-ІУ), а надання постачальнику компенсації вартості одних товарів, іншими матеріальними цінностями (цінними паперами), тобто, - оплата (розрахунок).

Статті 598 і 599 ЦК України визначають таке припинення зобов'язань як припинення виконанням на підставах, встановлених Законом.

Також, позивач звертав увагу суду, що Закон України «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні» визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів в межах України, а також встановлює відповідальність суб'єктів переказу.

Частиною 2 п.4.1 ст.4 вказаного Закону встановлено, що види безготівкових розрахунків визначаються законами і прийнятими на їх основі нормативно-правовими актами Національного банку України.

Відповідно до п.1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 21.01.04р. № 22, безготівкові розрахунки - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), що базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.

При цьому ч.З ст.341 ГК України встановлено, що безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток і інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються в міжнародній банківській практиці.

Таким чином, зазначив позивач, передача векселів третіх осіб у разі здійснення розрахунку за товар (індосамент) по своїй правовій природі є повноцінною формою оплати (розрахунку), тому відмова ДІЛ у Фрунзенському районі м.Харкова в бюджетному відшкодуванні ТОВ «ВентТехСервіс» є помилковою та неправомірною.

Відносно твердження відповідача про збитковість операцій по комісійній торгівлі товарами (ТОВ «ВентТехСервіс» - комітент), а також - про неправомірність включення до складу податкового кредиту ПДВ по комісійних винагородах на загальну суму 1 400 000,00 грн.

Позивач зазначив, що згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає господарську діяльність, як діяльність, направлену на отримання доходу.

Згідно Статуту підприємства, продаж товарів, у тому числі і через посередників (комісіонерів), віднесений до основного виду діяльності ТОВ «ВентТехСервіс».

Оскільки послуги комісіонера безпосередньо пов'язані з продажем товарів, що в свою чергу приносить підприємству дохід, то отримання таких послуг безумовно пов'язане з його господарською діяльністю.

Нарахування і виплата комісійних винагород, а так само інших компенсацій витрат комісіонера, пов'язаних з виконанням доручень комітента, передбачена умовами договорів комісії, укладеними між комітентом ТОВ «ВентТехСервіс» і фірмами контрагентами - комісіонерами, зокрема тими, які наведені в акті перевірки.

Комісійна винагорода, як вказав позивач,  за своєю природою є сплатою за послуги, що в свою чергу, згідно пп.3.1.1 п.3.1 ст.З Закону про ПДВ, відноситься до об'єктів обкладення ПДВ.

Розмір комісійної винагороди визначається сторонами договору комісії, а не регулюється державою на законодавчому рівні, у зв'язку з чим не може бути об'єктом регулювання податковими органами.

Як зазначив позивач, підприємство має право на податковий кредит по комісійних винагородах, згідно наданим перевіряючим податковим накладним, оформленим в повній відповідності з вимогами Закону про ПДВ та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97р. № 165.

Представник відповідача в судове засідання з’явився та не погодився з позовом вказавши, що данні відображені в акті є обґрунтованими, та податкові повідомлення - рішення від16.06.2007 року № 0000231600/0   винесені ДПІ у Фрунзенському районі м.Харкова у відповідності до законодавства України, просили суд відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Суд вислухавши сторін, дослідивши матеріали справи, доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що  з 08.06.07р. по 15.06.07р. співробітниками ДПІ у Фрунзенському районі м.Харкова проводилася виїзна позапланова перевірка ТОВ «ВентТехСервис» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень та квітень 2007 року, за наслідками якої був складений акт № 1653/16-016/31060630 від 16.06.07р.

ТОВ «ВентТехСервис»одержане податкове повідомлення-рішення ДШ у Фрунзенському районі м.Харкова від 16.05.07р. № 0000231600/0 згідно якого ТОВ «ВентТехСервіс» зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 4 434 259,00 грн.

Стосується аргументу позивача, що операція з поставки векселів третіх осіб в обмін на поставлений товар є розрахунком, оскільки такі векселі є відчудженою цінною паперою, в даному випадку суд не може з ним погодитись тому, що при розрахунку борговими зобов'язаннями третіх осіб не здійснюється сплата грошових коштів в бюджет, а ця обставина згідно п. та 1.8 ст.1 та п."а" п.п.7.7.2ст.7 Закону України „Про ПДВ" є необхідною умовою для здійснення бюджетного відшкодування ПДВ з бюджету, яке задекларував позивач.

Крім цього згідно положень п.1.3 та 1.8 ст.1,п."а" п.п.7.7.2 ст.7, а також п. 19 ст.2 та ст.9 Бюджетного кодексу України передбачена така обов'язкова умова для здійснення відшкодування ПДВ з Держбюджету, як „надмірна сплата" цього податку в бюджет, в чому і міститься сенс введення даного непрямого податку - надати можливість державі користуватися певний час коштами, на суму яких виробник товару збільшує його перчену вартість, та повернення цих коштів останньому покупцю цього товару за умови сплати до бюджету ПДВ від збільшення вартості товару по ланцюгу всіма посередниками операції.

Згідно абз .3 п.4.8 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість" (Закон «Про ПДВ»)  для цілей оподаткування згідно з цим Законом векселі (крім податковихвекселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку, крім податкових векселів..

При цьому суд аналізуючи зміст вище вказаного Закону приходить до висновку, що він не пов'язує залежність застосування наведеної норми з видами векселів - емітовані вони векселедавцем чи третіми особами, головним є те, що ці векселі не є податковими векселями.

Тому з урахуванням вище зазначеного суд приходить до висновку, що позивач не має право на бюджетне відшкодування  по ПДВ на 3034256,00 грн, відображеного у графі 3 Додатку 3 до Декларації по ПДВ за  березень – квітень 2007 року.

Що стосується порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (із змінами  та доповненнями), а саме щодо зайвого віднесення до складу податкового кредиту за квітень 2007 року суми ПДВ 1400000,00 грн., щодо операцій по комісійній торгівлі товарами (ТОВ «ВентТехСервіс»-комітент), то суд не може  погодитись з твердженням відповідача у зв’язку з тим, що  у відповідності до положення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (із змінами  та доповненнями) 7.4.1. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.  Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Крім цього згідно п.п 1.20.1 п. 1.20  Закону України  «Про оподаткування прибутку підприємства» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР 1.20. звичайноюціною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).  

Згідно 1.20.2. вищевказаного Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

У відповідності до статуту ТОВ «ВентТехСервіс», продаж товарів, у тому числі і через посередників (комісіонерів), виднесений до основного виду діяльності ТОВ «ВентТехСервіс» цей факт відповідач не заперечував. Також в судовому засіданні не заперечувався факт виконання  комісіонером договору, та перерахування ТОВ «ВентТех Сервіс» коштів згідно цього договору.

Згідно ст.. 1031 ЦК України , якщо договором комісії  розмір плати не визначений, вона виплачується після виконання договору комісії виходячи із звичайних цін за такі послуги.

Щодо посилання відповідача на застосування звичайних цін, то в судовому засіданні  представник відповідача не надав  доказів підтверджуючи звичайних цин на нарахування комісійної винагороди.

Вихоходячи з вище викладеного суд приходить до висновку що ТОВ «ВентТехСервіс» має право на податковий кредит по комісійних винагородах.

Керуючись статтями 4, 7, 8, 17, 86, 94, 160 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВентТехСервіс» до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м.Харкова про визнання нечинними податкового повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м.Харкова від 16.06.2007 року № 0000231600/0 задовольнити частково.

Визнати нечинним податкове повідомлення рішення  ДПІ у Фрунзенському районі м.Харкова від 16.06.2007 року № 0000231600/0 в частині  порушення вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (із змінами та  доповненнями) щодо зайвого віднесення до складу податкового кредиту за квітень 2007 року суми ПДВ на загальну суму 1400000,00 грн..

В іншій частині податкове повідомлення –рішення ДПІ у Фрунзенському районі м.Харкова від 16.06.2007 року № 0000231600/0 залишити без змін.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або у строк встановлений ч.5 ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя                                                                        Спірідонов М.О