Постанова № 16131814, 11.05.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2011 р.Справа № 2-а-7668/08/1570 Категорія: 8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю.В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Яковлєва О.В.,

суддів Бойка А.В., Романішина В.Л.,

за участю секретаря Обозної Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної податкової адміністрації в Одеській області та Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.12.2008 року, у справі за позовом приватного підприємства «Прибій»до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси, Державної податкової адміністрації в Одеській області про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому ставить вимоги до Державної податкової адміністрації в Одеській області та Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси про визнання протиправними дій щодо проведення планової виїзної перевірки і складання акту перевірки та скасування податкових повідомлень-рішень № 0004172310/0, № 0004182310/0 від 18.04.2008 р.

Вимоги обґрунтував тим, що за результатами виїзної планової документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, які викладено в акті № 3649/23-10/30562657 від 07.04.08 року, встановлено порушення: п.4.1 ст. 4, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.2, п.п.5.3.9. п.5.3, п. 5.9 ст.5, п.1.32 ст.1, п.п.11.2.1 п.11.2, п.п.11.3.1. п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 ЗУ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток, за перевіряємий період, у сумі 250843 гривень; п.п.7.4.1, 7.4.4 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 ЗУ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», в результаті чого встановлено занижено податок на додану вартість, у сумі 208262 гривень.

За наслідками перевірки Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси прийняті оскаржувані рішення.

Вважає, що перевірку проведено в супереч ст.ст.11, 11-1, 11-2 ЗУ «Про державну податкову службу в Україні», а саме підстави для проведення такої перевірки відсутні, а тому остання здійснена з перевищенням повноважень.

Крім того, висновки перевіряючи щодо порушень ґрунтуються на договорах:- транспортно-експедиторського обслуговування; по пошуку та залученню клієнтів; інформаційних послуг; надання послуг у відповідності до яких позивачу надано комплекс послуг, що підтверджується відповідними документами, однак перевіряючими останні не взято до уваги.

Також, висновком перевіряючи є порушення віднесення до складу валових витрат, у відповідності до договору з ТзОВ «Техноваги» на проектування, доставку та монтаж лінії для фасування міндобрив в клапанні мішки монтажу витяжних систем вентиляції, суму 5833,33 гривень, у звязку з відсутністю корегувань валових витрат, однак такий висновок суперечить законодавству.

Відсутні інші порушення податкового законодавства.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23.12.08 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Державної податкової адміністрації в Одеській області та Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси подано апеляційні скарги, з яких вбачається, що рішення у справі прийнято в порушення норм матеріального та процесуального права, а тому просять скасувати постанову суду та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Зазначається, що в ході розгляду справи судом першої інстанції не в повному обсязі встановлено обставини справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, а як наслідок невірно дана оцінка спірним правовідносинам. Вважає, що проведена перевірка та прийняті податкові повідомлення-рішення вчинено у відповідності до вимог закону.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем в супереч п.1-9 ч.6 ст.11-1 ЗУ «Про державну податкову службу в Україні», порушено порядок проведення планової виїзної перевірки.

З таким висновком погодитись не можна з наступних підстав.

Так, частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.1,2 ст.11 ЗУ «Про державну податкову службу в Україні», передбачено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право: здійснювати документальні невиїзні перевірки, а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності , достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів, додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи , а також фізичними особами, які мають статус субєктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обовязок утримувати та/або сплачувати податки і збори, крім Національного банку України та його установ; здійснювати контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку.

Статтею 11-1 даного Закону, право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.

Відповідно до ст. 11-2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку: 1) направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби; 2) копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та дата закінчення. Ненадання цих документів платнику податків або їх надання з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки.

Судом першої інстанції не встановлено обставин проведення планової перевірки, так як з матеріалів справи вбачається, що підставою для проведення перевірки є направлення №102 від 07.02.08 року виданого ДПІ у Приморському районі м.Одеси, плану перевірки та повідомлення про проведення перевірки за №3931/10/23-10 від 25.01.08 року, що зафіксовано в акті перевірки № 3649/23-10/30562657 від 07.04.08 року.

З пояснень представника позивача вбачається, що до початку перевірки останніми отримано повідомлення про проведення перевірки, не пізніше ніж за 10 днів, та в ході проведення перевірки надано вищезазначені документи. Крім того, представник позивача зазначив, що останніми не оскаржується порядок проведення планової перевірки, в розумінні ст.11-1 ЗУ «Про державну податкову службу в Україні».

Участь в проведенні перевірки працівника ДПА в Одеській області ОСОБА_1 не є порушенням порядку проведення перевірки.

Таким чином, судовою колегією встановлено законність проведення планової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

Помилковим є висновок суду першої інстанції щодо неправомірних дій відповідача по складанню акту перевірки № 3649/23-10/30562657 від 07.04.08 року.

У відповідності до наказу Державної податкової адміністрації України «Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства»від 10 серпня 2005 р. № 327, акт перевірки це службовий документ, який стверджує факт проведення перевірки фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства субєктами господарювання. Тобто, сам по собі акт перевірки не має для платників податків ніяких наслідків. Наслідки настають у звязку з прийняттям податкового органу відповідного рішення, прийнятого на підставі акта перевірки. Ці документи не мають обовязкового характеру, а викладені в них обставини можуть бути лише підставою для застосування керівником податкового органу чи його заступником відповідних заходів.

В даному випадку, вимога щодо визнання неправомірним акту перевірки не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому суду першої інстанції необхідно було застосувати положення п.1 ст. 157 КАСУ та закрити провадження у справі.

Висновок суду першої інстанції щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси №0004172310/0, № 0004182310/0 від 18.04.08 року, відповідає встановленим обставинам справи.

Так, за результатами виїзної планової документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, які викладено в акті № 3649/23-10/30562657 від 07.04.08 року, встановлено порушення: п.4.1 ст. 4, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.2, п.п.5.3.9. п.5.3, п. 5.9 ст.5, п.1.32 ст.1, п.п.11.2.1 п.11.2, п.п.11.3.1. п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 ЗУ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток, за перевіряємий період, у сумі 250843 гривень; п.п.7.4.1, 7.4.4 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 ЗУ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», в результаті чого встановлено занижено податок на додану вартість, у сумі 208262 гривень.

Судом встановлено, що між позивачем та ПП «Укртехстройвод», ПП «Агродар-С», ПП «Дизавто-К», ПП «Орбітрейд», ПП «ВВС-2004», ТОВ «АБК-Сервіс»укладено договори на транспортно-експедиторське обслуговування № 04 Т/Є-04 від 04.10.04 року, №07Т\Э-04 від 04.10.04 року, без номеру від 01.07.06 року, № 14-ТЭО-06 від 04.09.06 року, № 09Т/Э-05 від 05.01.05 року, №5Г/Р від 01.06.04 року, №11 Т/У-05 від 05.08.05 року, відповідно до умов яких Експедитор надає Замовнику комплекс послуг, повязаних з підготовкою та відправкою вантажів, проведенням взаєморозрахунків, контролем за проходженням та отриманням вантажів, а Замовник зобов'язується сплачувати вказані послуги на умова, визначених відповідним договором. Згідно з умовами договорів, Експедитор організовує перевозку та перевалку вантажів залізничним, морським, річним, автомобільним та повітряним транспортом, та, за дорученням Замовника, виконує інші дії встановлені вказаними договорами.

Так, під час розгляду справи, позивачем в обґрунтування та підтвердження позовних вимог, надані суду акти приймання - передачі наданих послуг №01 від 26.11.2004р., №02 від 26.12.2004р., без номеру від 30.10.2004р., №1 від 29.12.2006р., №1 від 30.09.2006р., №3 від 28.11.2006р., №4а від 25.12.2006р., №01 від 28.02.2005р., №02 від 28.05.2005р., №03 від 28.07.2005р., без номеру від 30.11.2004р., без номеру від 30.09.2004р., №01 від 28.08.2005р., №02 від 31.09.2005р., які підтверджують виконання Експедитором умов вищеозначених договорів та належним чином оформлені товарно - транспортні накладні в підтвердження належного виконання вищепереліченими Експедиторами умов договорів.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як зясовано судом, позивачем та його контрагентами, зокрема: ПП «Укртехстройвод», ПП «Агродар-С», ПП «Дизавто-К», ПП «Орбітрейд», ПП «ВВС-2004», ТОВ «АБК-Сервіс»повністю дотримані усі вимоги, встановлені ст.203 ЦК України та сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, що в свою чергу спростовує твердження відповідачів щодо відсутності істотних умов у вищевказаних договорах.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин, яким є кожен з вищенаведених договорів, є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним. Водночас, відповідних доказів визнання вищевказаних договорів недійсними відповідачами до суду не надано.

Також, як встановлено судом, між ПП «Прибій»(Замовник) та ПП «Анткор»(Виконавець) укладений договір про надання послуг №09 від 02.05.2007р., згідно умов якого Виконавець зобов'язується виконати сільськогосподарські роботи з обробки засобами захисту рослин на полях Замовника.

Так, в обґрунтування позовних вимог, позивачем надані суду відповідні акти здачі -приймання виконаних робіт №1 від 31.05.2007р., №2 від 30.06.2007р., які складені у законодавчо визначеному порядку та які цілком підтверджують виконання Виконавцем умов вищевказаного договору.

03.11.2004р. між ПП «Прибій»(Замовник) та ТОВ «Марлін»(Виконавець) укладений договір про надання послуг №01 СЗР, згідно умов якого Виконавець зобов'язується надати Замовнику комплекс послуг, пов'язаних з підготовкою, рекламою, та просунення товарів Замовника, по проведенню взаєморозрахунків, контролем за проходженням та отриманням засобів захисту рослин та мінеральних добрив в південних та північних районах Одеської області, а Замовник зобов'язується оплатити вказані послуги на умовах означеного договору. В обґрунтування позовних вимог, позивачем наданий до суду акт здачі - приймання виконаних робіт №1 від 29.11.2004р., який підтверджує виконання Виконавцем умов вищевказаного договору.

Також, 01.03.2007р., між ПП «Маркет-Центр» (Виконавець) та ПП «Прибій»(Замовник), укладений договір про надання інформаційних (консультаційних) послуг без номеру, згідно якого, Виконавець інформує (консультує) Замовника з наступних питань: розширення ринку збуту, та реалізації міндобрив в інших областях України. Консультування обов'язково містить надання Замовнику рекомендацій щодо удосконалення та організації своєї діяльності в межах предмету консультування та оповідної літератури та інформаційних бюлютеней від провідних підприємств. В обґрунтування своїх позовних вимог, позивачем наданий до суду акт здачі - приймання виконаних робіт №1 від 30.03.2007р., в підтвердження виконання Виконавцем умов вищевказаного договору.

Відтак, з наведеного вбачається, що згадані вище документи, а саме, договори та відповідні акти приймання - передачі до них, містять опис господарської операції, а також підтверджують факти її виконання, тобто за визначенням ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»є первинними документами.

Разом з тим, приписами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», взагалі не встановлюються будь-які вимоги щодо змісту та форми документів, наявність яких необхідна для правомірного включення сум витрат платника податку пов'язаних з господарською діяльністю до складу валових витрат.

Отже, твердження відповідачів про невідповідність складених позивачем актів виконаних робіт вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», протирічать вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки вказаний закон не містить певних вимог щодо наявності у змісті первинного документа інформації про результати проведеної господарської операції, та про аналіз проведення такої операції. Відповідно до присів означеного Закону первинний документ повинен лише підтверджувати факт здійснення господарської операції, а також містити відомості про зміст такої операції.

Також, безпідставним є і твердження відповідачів про непов»язанність діяльності, здійснюваної згідно з вимогами перелічених вище договорів, з господарською діяльністю позивача, оскільки згідно з вимогами п.1.32. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Таким чином, основною ознакою для визначення діяльності господарською є наявність мети отримання прибутку в результаті здійснення такої діяльності. Разом з тим, в результаті здійснення розглядуваної діяльності позивачем дійсно отримувався відповідний прибуток, що цілком підтверджує факт наявності наміру його отримання.

Відтак, беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що з урахуванням вимог п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким визначено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, позивачем цілком правомірно було включено до складу валових витрат витрати на придбання вищеозначених робіт, послуг, т.я як вбачається з матеріалів справи, усі надані роботи, послуги безумовно пов'язані з господарською діяльністю позивача, оскільки, позивач здійснює діяльність з оптової торгівлі зерновими культурами, мінеральними добривами та засобами захисту рослин.

Як встановлено судом, усі ці заходи безумовно мають на меті підвищення ефективності здійснення діяльності позивача і підвищення розміру прибутку від здійснення такої діяльності, шляхом збільшення розмірів продажу товарів позивача.

Згідно з п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надані до суду документи, підтверджуючі факт отримання робіт, послуг від вищеперелічених контрагентів, а також документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю позивача, тобто документи в підтвердження правомірності віднесення відповідних сум до складу валових витрат.

Згідно з п.5.11. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Як встановлено судом, відповідачі не заперечують надання розрахункових документів, які підтверджують факт надання позивачу послуг, а лише наголошують на тому, що зі змісту наданих до перевірки документів фахівці податкового органу не змогли дійти висновку про пов'язаність витрат, у межах підтверджуваної зазначеними документами господарської операції, з господарською діяльністю позивача.

Однак, як зясовано судом та підтверджується матеріалами справи, позивачем належним чином підтверджено факт надання йому вищеозначених послуг та факт підтвердження надання цих послуг первинними документами, оформленими у повній відповідності з вимогами ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, судом не приймаються до уваги твердження відповідачів щодо неправомірного віднесення позивачем до складу валових витрат, витрат, пов»язаних з міжнародними розмовами (роумінг), у зв'язку з недоведеністю позивачем зв'язку використання міжнародного роумінгу з його власною господарською діяльністю, оскільки, відповідачами в порушення приписів ч.2 ст.71 КАС України не надано суду відповідних належних доказів в підтвердження того, що витрати, повязані з міжнародними розмовами (роумінг) на загальну суму 2986,77грн. не пов'язані з господарською діяльністю позивача, та крім того спростовуються наданими позивачем до суду документами.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Враховуючи наведене, послуги мобільного зв'язку та роумінгу можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише у разі, якщо вони використовуються ним виключно у цілях, що відповідають визначенню господарської діяльності, за наявності відповідних документів, які підтверджують ці витрати та використання мобільного зв'язку та роумінгу виключно у виробничих цілях.

Як з'ясовано судом, відповідачами не заперечується факт надання позивачем розрахункових документів, які підтверджують здійснення оплати за використання мобільного зв'язку (роумінгу). Також судом встановлено, що директор ПП «Прибій» неодноразово знаходився у відрядженні у Польщі з метою отримання консультацій з питань ведення нових технологій, що безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача. Зазначене підтверджується наданими до суду відповідними наказами та посвідченнями про відрядження. З викладеного вбачається, що директор, який є посадовою особою позивача, на яку покладено виконання функції представництва позивача перед третіми особами при здійсненні господарської діяльності, і перебуваючи у службових відрядженнях з метою виконання своїх посадових обов'язків, використовував мобільний зв'язок, як засіб комунікації, безпосередньо під час перебування у відрядженні, чим забезпечував виконання своєї функції, як органу управління юридичною особою, з метою забезпечення діяльності останньої.

У п.3.1.2.2 акта перевірки від 07.04.2008р. №3649/23-10/30562657, відповідачами наведено висновок щодо порушення позивачем п.п.5.3.2 п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке, на думку відповідача, полягає, зокрема у тому, що Підприємством до складу валових витрат віднесено витрати по проектуванню, виготовленню, доставці та монтуванню лінії для фасування гранильних міндобрив.

Разом з тим, з акта перевірки вбачається, що завершення означених робіт, здійснюваних для позивача третьою особою, згідно з укладеним між ними договором, припадає на березень 2007 року. Позивач стверджує, а відповідач не заперечує те, що згадана вище технологічна лінія введена в експлуатацію у березні 2007 року і продана позивачем вже у вересні 2007 року, тобто використовувалася у діяльності позивача на протязі періоду, який є значно меншим ніж 365 днів. Позивач заперечує, що він мав намір використовувати згадану лінію у своїй діяльності період триваліший ніж той, який він використовував її фактично, тобто він не призначав цю лінію для використання у власній діяльності на період, який перевищує період її фактичного використання.

Згідно з п.п.5.3.2 п5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не включаються до складу валових витрат витрати на: придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Відповідно до п.п.8.2.1. п.8.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Однак, як встановлено судом, лінії для фасування гранульованих міндобрив використовувались позивачем у господарській діяльності менш триваліший період ніж період у 365 календарних днів та не призначалися ним для використання у власній господарській діяльності на більш довгий час. Тобто, придбана позивачем лінія для фасування гранульованих міндобрив не відповідає наведеному визначенню основних фондів, що свідчить про неправомірні висновки відповідачів щодо порушення позивачем вимог п.п.5.3.2 п5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Понесені позивачем витрати відносяться до витрат на придбання послуг, пов'язаних з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), а отже, з урахуванням приписів пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підлягають включенню до складу валових витрат відповідних звітних періодів.

Стосовно донарахування ДПІ у Приморському районі м.Одеси податкового зобов'язання з податку на додану вартість, у зв'язку з заниженням податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за перевіряємий період в розмірі 208262 грн., в тому числі: жовтень 2004 р. - на 14000 грн., листопад 2004 р. - на 11833 грн., грудень 2004 р. - на 9833 грн., березень 2005 р. - на 4554 грн., квітень 2005 р. - на 820 грн., травень 2005 р. -на 4159 грн., липень 2005 р. - на 5000 грн., серпень 2005 р. - на 4937 грн., травень 2006 р. - на 5449 грн., червень 2006 р. - на 198 грн., липень 2006 р. - на 163 грн., серпень 2006 р. - на 578 грн., вересень 2006 р. - на 6871 грн., жовтень 2006 р. - на 2610 грн., листопад 2006 р. на 6777 грн., січень 2007 р. - на 11733 грн., березень 2007 р. - на 5417 грн., квітень 2007 р. - на 39897 грн., травень 2007 р. - на 16333 грн., червень 2007 р. - на 11300 грн., липень 2007 р. - на 2257 грн., серпень 2007 р. - на 19333 грн., вересень 2007 р. - на 24210 грн., слід зазначити, що згідно з приписами п.п.7.4.1 п.7.4 ст7. Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Надані позивачем на розгляд суду та наявні в матеріалах справи документи, свідчать про те, що отримані позивачем послуги, безумовно пов'язані з господарською діяльністю ПП «Прибій», оскільки Підприємство здійснює діяльність з оптової торгівлі зерновими культурами, мінеральними добривами та засобами захисту рослин. Отримані позивачем послуги спрямовані на просування продукції, збільшення обсягів продажу продукції та відповідно отримання прибутку від вказаної діяльності.

Відповідно до пп.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідачами не спростовується факт надання позивачем під час перевірки податкових накладних, які підтверджують правомірність віднесення сум до складу податкового кредиту.

Твердження податкового органу щодо заниження позивачем податку на прибуток за 4 квартал 2004р. на 21184грн. та заниженням податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за жовтень 2004р. на 14000грн., листопад 2004р. на 11833грн., грудень 2004р. на 9833грн., не може бути прийнято судом до уваги, оскільки згідно з п.п. 15.1.1 п.15.1 ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Таким чином, судом першої інстанції, з яким погоджується судова колегія, зроблено правильний висновок щодо протиправності прийнятих податкових повідомлень-рішень, а викладені в апеляційних скаргах доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.157, 185, 195-196, 198, 202, 205, ст. 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Державної податкової адміністрації в Одеській області та Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.12.2008 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Приватного підприємства «Прибій»до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси, Державної податкової адміністрації в Одеській області про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси № 0004172310/0, № 0004182310/0 від 18.04.08 року.

Провадження у справі, в частині позовних вимог щодо визнання неправомірними дій відповідачів стосовно складання акту № 3649/23-10/30562657 від 07.04.08 року виїзної планової документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, закрити на підставі п.1 ст.157 КАСУ.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: О.В. Яковлєв

Судді А.В.Бойко

В.Л. Романішин