Постанова № 16126179, 10.06.2011, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а/1570/2636/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2011 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Завальнюка І.В.,

суддів Глуханчука О.В., Танцюри К.О.,

при секретарі Катеренчук І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Марфін банк»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі від 28.03.2011 року №№ 0000082200, 0000092200.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки за актом перевірки, на підставі якого винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є необґрунтованими та протиправними. Так, укладені позивачем договори фінансового лізингу від 31.12.2010 року №№ Л-2, Л-3, Л-4 відповідають вимогам пп.1.18.2 п.1.18 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; факт використання придбаного нерухомого майна у фінансово-господарській діяльність підтверджується його використанням у банківській операції згідно з ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»та Банківською ліцензією № 66 від 17.10.2010 року. При цьому придбане позивачем нерухоме майно було взято на облік на підставі Наказу Голови Правління банку № 790 від 23.12.2010 року, як нерухоме майно, придбано з метою подальшого перепродажу, що також підтверджується умовами договорів лізингу про викуп цього майна. Зазначив, що згідно з чинним законодавством нотаріальне посвідчення вказаних договорів лізингу є необовязковим, оскільки зазначені договори укладені на строк менший ніж три роки. Таким чином, позивач правомірно включив до складу валових витрат витрати на придбання нерухомого майна та сформував податковий кредит.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги із викладених вище підстав підтримала у повному обсязі та просила задовольнити адміністративний позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала у повному обсязі, в задоволенні адміністративного позову просила відмовити, зазначивши, що при укладанні договорів фінансового лізингу не були виконані вимоги пп.1.18.2. п.1.18 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; вказані договори нотаріально не завірені, використання основних фондів, придбаних у ВАТ ПБФ «Херсонбуд»для здійснення фінансово-господарської діяльності ПАТ «Марфін Банк»не встановлено, у звязку із чим позивачем допущено порушення вимог пп.5.3.2 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Зважаючи на правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, просила відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що на підставі направлення від 16.02.2011 року № 35/22-2, виданого СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі, згідно з пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.78.1.4 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 ПК України та відповідно до Наказу СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі від 16.02.2011 року № 92 співробітниками податкової служби проведена документально позапланова виїзна перевірка ПАТ «Марфін Банк»з питань повноти визначення та нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з нерухомим майном ВАТ проектно-будівельної фірми «Херсонбуд» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складений акт № 82/22-0/21650966/3 від 17.03.2011 року.

Перевіркою встановленою порушення ПАТ «Марфін Банк»вимог пп.5.3.2 п.5.3 ст.5 Закону України «Оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР в редакції від 22.05.1997 року № 283/97-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2168757 гривень; пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1714432 гривень.

На підставі вищевказаного акту перевірки СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі винесені податкові повідомлення рішення:

·№ 0000082200 від 28.03.2011 року, яким підприємству визначено податкове зобовязання з податку на прибуток банківських організацій в сумі 2168757 гривень та штрафні санкцій в сумі 542189 гривень, а всього 2710946 гривень;

·№ 0000092200 від 28.03.2011 року, яким підприємству визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 1714432 гривень та 428608 гривень штрафних санкцій, а всього 2143040 гривень.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначені податкові повідомлення-рішення необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у звязку з наступним.

Судом встановлено, що між ПАТ «Марфін Банк»та ВАТ ПБФ «Херсонбуд»укладені договори купівлі-продажу нерухомого майна від 25.11.2010 року, зареєстрованих в реєстрі нотаріальних дій за №№ 7823, 7820, 7817. Відповідно до укладених договорів позивачем у ВАТ ПБФ «Херсонбуд»придбано три обєкти нерухомого майна, які були прийняті на підставі актів приймання-передачі від 02.12.2010 року, отримано податкові накладні від 02.12.2010 року №№ 84, 85, 85. Загальна вартість придбаного нерухомого майна склала 10286594,84 гривень, у тому числі ПДВ 1714432,47 гривень. Операції відображені у первинних документах банку, суми податку на додану вартість включено до податкового кредиту відповідного періоду.

Придбане ПАТ «Марфін банк»нерухоме майно було взято на облік на підставі Наказу Голови Правління банку № 790 від 23.12.2010 року, як нерухоме майно, придбане з метою подальшого перепродажу.

Згідно договорів фінансового лізингу нерухомого майна від 31.12.2010 року №№ Л-2, Л-3, Л-4 зазначені три обєкти нерухомого майна ПАТ «Марфін Банк» передано ВАТ ПБФ «Херсонбуд»на умовах фінансового лізингу. Загальна вартість переданого на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування нерухомого майна склала 10389460,79 гривень, у т.ч. ПДВ 1731576,80 гривень. Відповідно до п.2.1 вищезазначених договорів фінансового лізингу строки лізингу становлять до 30.12.2011 року включно. Дані факти представниками сторін не заперечувались.

Відповідно до пп.3.2.4 п.3.2 вищезазначених договорів фінансового лізингу лізингоотримувач має право набути право власності на предмет лізингу в порядку, передбаченому даними договорами та чинним законодавством.

З акту перевірки убачається, що перевіряючі дійшли висновку, що використання основних фондів, придбаних у ВАТ ПБФ «Херсонбуд» згідно договорів купівлі-продажу б/н від 25.11.2010 року та податкових накладних від 02.12.2010 року №№ 84, 85, 86 для здійснення фінансово-господарської діяльності ПАТ «Марфін Банк»не встановлено. Зокрема, на думку перевіряючих, жодної з вимог, передбачених пп.1.18.2 п.1.8 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», при складанні вищезазначених договорів фінансового лізингу не виконано, а самі договори нотаріально не завірені, чим порушено ст.793 ЦК України. У звязку із цим перевіряючі дійшли висновків щодо порушення підприємством пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», так як до складу податкового кредиту включено суми ПДВ по придбанню нерухомого майна, яке не призначається для його використання у господарській діяльності банку; щодо порушення підприємством пп.5.4.2. п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», так як банком віднесено до складу валових витрат витрати на придбання згідно договорів купівлі-продажу основних фондів, використання яких для здійснення фінансово-господарської діяльності ПАТ «Марфін банк»не встановлено.

Відповідно до пп.8.1.3 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на придбання основних фондів з метою їх подальшого продажу іншим особам.

Згідно з пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо платник податків придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбання (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.1 та п.2 ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг»фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів (п.1 ст.3 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Згідно з пп.1.18.2 п.1.18 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:

·об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону, та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

·сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу;

·якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;

·майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Для цілей цього підпункту під терміном «строк фінансового лізингу»розуміється строк від дати передання майна лізингоотримувачу (орендарю) до дати набуття права власності на таке майно або здійснення останнього лізингового платежу лізингоотримувачем, залежно від того, яка подія сталася раніше.

Таким чином, враховуючи, що сума лізингових платежів по договорам фінансового лізингу нерухомого майна від 31.12.2010 року № Л-2 складає 3492524,50 гривень, що перевірчує вартість предмету лізингу, яка зазначена в п.1.3 договору купівлі-продажу цього майна від 25.11.2010 року в розмірі 3457053,96 гривень; від 31.12.2010 року № Л-3 складає 1134452,40 гривень, що перевищує вартість предмету лізингу, яка визначена в п.1.3 договору купівлі-продажу цього майна від 25.11.2010 року в розмірі 1122329,11 гривень; від 31.12.2010 року № Л-4 складає 5765183,89 гривень, що перевищує вартість предмету лізингу, яка зазначена в п.1.3 договору купівлі-продажу цього майна від 25.11.2010 року в розмірі 5707211,77 гривень, суд дійшов висновку, що вищезазначені договори фінансового лізингу укладені з дотриманням вимог пп.1.18.2 п.1.18 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у звязку із чим суд відхиляє відповідні доводи представника відповідача.

Суд критично оцінює посилання представника відповідача, як на підставу для відмови у задоволенні адміністративного позову, на недійсність укладених позивачем договорів фінансового лізингу нерухомого майна внаслідок непроведення їх нотаріального посвідчення згідно зі ст. 793 ЦК України, оскільки вони ґрунтуються на нечинній редакції даної норми.

Так, в редакції ст.793 ЦК України від 20.12.2006 року, тобто чинній на момент виникнення спірних правовідносин, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Судом встановлено, а представником відповідача не заперечувалося, що договори фінансового лізингу нерухомого майна від 31.12.2010 року №№ Л-2, Л-3, Л-4 (в редакції додаткових угод № 1 від 31.12.2010 року) укладені між ПАТ «Марфін банк»та ВАТ ПБФ «Херсонбуд»на строк менший ніж три роки, а саме строком до 03.01.2012 року включно, отже вказані договори не підлягали обовязковому нотаріальному посвідченню. У звязку із цим висновки за актом перевірки щодо недійсності укладених договорів є необґрунтованими та безпідставними.

Таким чином ПАТ «Марфін банк»правомірно включено до складу валових витрат витрати на придбання нерухомого майна від ВАТ ПБФ «Херсонбуд», у звязку із чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000082200 від 28.03.2011 року, яким підприємству визначено податкове зобовязання з податку на прибуток банківських організацій в сумі 2168757 гривень та штрафні санкцій в сумі 542189 гривень, а всього 2710946 гривень, є неправомірним та підлягає скасуванню.

Крім того, суд враховує, що ПАТ «Марфін банк»має банківську ліцензію № 66 від 17.10.2010 року, видана Національним Банком України, яка, в силу п.7 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», надає право позивачу здійснювати банківські операції, у тому числі й лізинг.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд приходить до висновку про необґрунтованість висновків за актом перевірки щодо недоведеності фактів використання придбаного Позивачем нерухомого майна для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Зокрема, судом встановлено використання ПАТ «Марфін банк»придбаного нерухомого майна у фінансово-господарській діяльності, оскільки обєкти нерухомості були придбані з метою подальшого перепродажу, з дотримання чинного порядку податкового обліку; за наявності економічної доцільності понесених витрат за укладеними договорами, їх очевидного впливу на максимізацію доходів, тобто на отримання прибутку в цілому.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позивачем правомірно включені суми податку на додану вартість з договорів купівлі-продажу нерухомого майна, яке було придбане з метою подальшого перепродажу, у податковий кредит відповідного періоду, у звязку із чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000092200 від 28.03.2011 року, яким підприємству визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 1714432 гривень та 428608 гривень штрафних санкцій, а всього 2143040 гривень, є неправомірним та підлягає скасуванню.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, суд дійшов висновку, що як ПАТ «Мрафін банк», так і його керівниками не допущено порушень встановленого чинним законодавством порядку ведення податкового обліку при здійсненні операцій з ВАТ ПБФ «Херсонбуд»по придбанню та подальшій передачі в лізинг нерухомого майна.

Таким чином, на підставі ст.10 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, зясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Одеса № 0000082200 від 28.03.2011 року та № 0000092200 від 28.03.2011 року є протиправними, підлягають скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.

Керуючись ст.ст.158-163 КАС України суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов Публічного акціонерного товариства «Марфін банк»задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі № 0000082200 від 28.03.2011 року та № 0000092200 від 28.03.2011 року.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня складання постанови у повному обсязі.

Повний текст постанови складено 10 червня 2011 року.

Головуючий суддя /ПІДПИС/І.В. Завальнюк

Суддя /ПІДПИС/О.В. Глуханчук

Суддя /ПІДПИС/К.О. Танцюра