Рішення № 16119372, 07.06.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 222

РІШЕННЯ

Іменем України

07.06.2011Справа №5002-1/775-2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс ЛТД», (02002, Україна, м. Київ, вул. Степана Сагайдака, 101),

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Словянська солевидобувна компанія», (84101, Україна, Донецька область, м. Словянськ, вул. Сучасна, 33),

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Комунального підприємства «Феодосійське міжрайонне бюро реєстрації та технічної інвентаризації», (98100, АР Крим, м. Феодосія, вул. Нахімова, 40),

про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності,

Суддя Л. О. Ковтун

п р е д с т а в н и к и :

від позивача не зявився, повідомлений належним чином,

від відповідача ОСОБА_1., представник, довіреність від 23.05.2011р.,

від третьої особи ОСОБА_2 юрисконсульт, дов. № 01-2/12 від 06.01.2011р.,

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс ЛТД» звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Комунального підприємства «Феодосійське міжрайонне бюро реєстрації та технічної інвентаризації» про визнання дійсним договору купівлі-продажу № 13/10, укладеного 26.05.2010р. між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Словянська солевидобувна компанія». Також, позивач просить визнати за ним право власності на обєкт, розташований за адресою: АР Крим, м. Феодосія, с. Курортне, вул. Сонячна, 1а.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем неправомірно відмовлено у оформленні права власності товариства на спірне майно, яке в свою чергу придбане ним за договором купівлі-продажу.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 02.03.2011р. до участі у справі іншим відповідачем залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Словянська солевидобувна компанія».

Відповідач (ТОВ «Словянська солевидобувна компанія») у відзиві на позовну заяву звернув увагу на неправомірність відмови реєструючого органу у проведенні державної реєстрації права власності ТОВ «Мегаполіс ЛТД» на придбаний у товариства обєкт незавершеного будівництва, позаяк відповідний договір в силу положень частини 3 статті 331 ЦК України нотаріальному посвідченню не підлягає.

Інший відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив про ненадання ТОВ «Мегаполіс ЛТД» для проведення державної реєстрації права власності на спірний обєкт необхідних документів, передбачених Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно. Крім того, відповідач звертає увагу на непідвідомчість даного спору господарським судам України.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 29.03.2011р. виключено зі складу відповідачів та залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Комунальне підприємство «Феодосійське міжрайонне бюро реєстрації та технічної інвентаризації».

Розглянувши матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, оцінивши надані докази, суд

В С Т А Н О В И В :

09.04.2010р. між Приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Софія» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Словянська солевидобувна компанія» (покупець) укладений договір купівлі-продажу, (аркуш справи 21).

Відповідно до пункту 1.1 договору, продавець продає, а покупець покупає обєкт незавершений будівництвом будівельні матеріали та обладнання, що розташовані за адресою: м. Феодосія, смт. Курортне, вул. Сонячна, 1а.

У пункті 2.1 сторони обумовили вартість предмету договору 3283269,91грн.

За відповідними актами приймання-передачі майно-передано відповідачу у справі, (аркуш справи 23, 25, 27, 29, 31, 33, 36, 38, 40).

В подальшому, 26.05.2010р. між сторонами у справі укладений договір купівлі-продажу, (аркуш справи 41).

Предметом укладеного договору є продаж Товариством з обмеженою відповідальністю «Словянська солевидобувна компанія» позивачу у справі обєкту незавершеного будівництвом будівельних матеріалів та обладнання, що розташовані за адресою: м. Феодосія, смт. Курортне, вул. Сонячна, 1а.

Вартість предмету договору визначена сторонами у пункті 2.1, зокрема 3401284,16 грн.

За відповідними актами прийому-передачі майно передано позивачу, (аркуш справи 43,45).

В подальшому, рішенням від 21.01.2011р. КП «Феодосійське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації» відмовило позивачу у реєстрації права власності на обєкт незавершений будівництвом, придбаний ним за договором купівлі-продажу від 06.05.2010р. №13/10, у зв'язку з відсутністю належним чином проведеного нотаріального посвідчення вищевказаних угод.

Вважаючи відмову реєструючого органу неправомірною, позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання дійсним укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Словянська солевидобувна компанія» договору №13/10.

Дослідивши надані сторонами докази у підтвердження своїх доводів та заперечень, суд приходить до висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Єдиною законодавчо врегульованою можливістю визнання у судовому порядку дійсним договору купівлі-продажу є наявність, закріплених у частині 2 статті 220 Цивільного кодексу обставин.

Отже, предметом доказування у даній справі є встановлення наявності чи відсутності правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Дійсно, відповідно до частини 3 статті 331 Цивільного кодексу України, до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до реєструючого органу із заявою про реєстрацію права власності на недобудований мініпансіонат, розташований за адресою: м. Феодосія, смт. Курортне, вул. Сонячна, 1а.

Отже, слід зробити висновок, що за своєю правовою природою описаний вище договір є договором купівлі-продажу нерухомого майна (недобудованого) і відповідно до вимог статті 657 Цивільного кодексу України потребує нотаріального посвідчення.

Згідно зі статтею 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Частина 2 статті 220 Цивільного кодексу України надає суду право визнати дійсним нотаріально не посвідчений договір, якщо сторони домовилися про усі його істотні умови, підтверджені письмовими доказами і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від нотаріального посвідчення такого договору (недобросовісна сторона). Таке рішення може бути прийняте судом на вимогу добросовісної сторони, яка виконала повністю або частково договір.

Аналіз змісту укладеного 26.05.2010р. договору купівлі-продажу свідчить про досягнення сторонами погодження по всім істотним умовам, необхідним для даного виду договору. При цьому, повне виконання його умов договору підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами приймання - передачі.

За необхідне суд вважає зазначити, що відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами пункту 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорювані права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 «У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)» визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно - смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

На підставі викладеного, суд вважає встановленими і доведеними всі обставини, які є підставою для застосування до спірних правовідносин положень частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України, а також свідчать, що єдиним способом захисту майнового права позивача є визнання договору купівлі-продажу майна від 26.05.2010р. дійсним.

Позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на спірне майно є похідними від позовної вимоги про визнання дійсним договору купівлі-продажу №13/10 від 26.05.2011р., у звязку із чим, також підлягають задоволенню.

При цьому, суд критично розцінює посилання КП «Феодосійське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» на непідвідомчість вказаного спору господарським судам, оскільки у пункті 18 інформаційного листа Вищого арбітражного суду України №01-8/98 від 31.01.2001р. «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом» зазначено, що відповідно до статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» відповідна державна реєстрація - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Отже, названі у цьому Законі органи єдиної системи реєстрації відповідних прав можуть бути відповідачами за позовами про офіційне визнання права власності на об'єкт нерухомого майна.

Оскільки у даному випадку існує спір щодо права цивільного, а залучений орган реєстрації не є органом, що уповноважений владно керувати поведінкою позивача, справа підлягає розгляду та вирішенню саме в порядку господарського судочинства.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини.

Рішення оформлене згідно ст.84 ГПК України і підписане 14 червня 2011 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати договір купівлі-продажу №13/10, укладений 26.05.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Словянська солевидобувна компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс ЛТД», дійсним.

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс ЛТД», (02002, Україна, м. Київ, вул. Степана Сагайдака, 101; банківські реквізити: рахунок 260080071 у Київському регіональному відділені АБ «Брокбізнесбанк», МФО 300959, ідентифікаційний код у ЄДРПО України 32710955) право власності на обєкт, який розташований за адресою: АР Крим, м. Феодосія, с. Курортне, вул. Сонячна, 1а.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримКовтун Л.А.