Рішення № 16119345, 09.06.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

09.06.2011Справа №5002-15/1925-2011

За позовом Кримського Республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Бахчисарай» (98404, АР Крим, м. Бахчисарай, вул. Гагаріна, 6; ЄДРПОУ 05450357)

До відповідача Бахчисарайського комунального унітарного підприємства «Міськтепломережа» Бахчисарайської районної ради (98404, АР Крим, Бахчисарайський район, м. Бахчисарай, вул. Грузинова, 65; ЄДРПОУ 22245512)

Про стягнення 163052,25 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А.Іщенко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача ОСОБА_1, представник, довіреність №463/08 від 19.07.2010

Від відповідача ОСОБА_2., представник, довіреність № 06/2/8 від 02.03.20110

Обставини справи: Кримське Республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Бахчисарай» звернулося до господарського суду АР Крим з позовом до Бахчисарайського комунального унітарного підприємства «Міськтепломережа» Бахчисарайської районної ради про стягнення 142706,01 грн. заборгованості по сплаті за послуги водопостачання, водовідведення, 8956,14 грн. штрафних санкцій, 3809,60 грн. пені, 6051,21 грн. індексу інфляції, 1529,29 грн. 3% річних.

26.05.2011 (вх.№18533) від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач визнає позов частково.

09.06.2011 (вх.№20611) від позивача до суду надійшло клопотання про зменшення позовних вимог, відповідно до якої відмовляється від позовних вимог в частині стягнення 9000,00 грн. основного боргу та просить суд стягнути з відповідача 133706,01 грн. заборгованості по сплаті за послуги водопостачання, водовідведення, 8956,14 грн. штрафних санкцій, 3809,60 грн. пені, 6051,21 грн. індексу інфляції, 1529,29 грн. 3% річних.

Суд вважає за можливе вказану заяву задовольнити, прийняти відмову від позовних вимог в частині стягнення 9000,00 грн. основного боргу, оскільки це не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та не суперечить частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядком досудового врегулювання спору у випадках передбачених статтею 5 цього кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

У судовому засіданні оголошувалась перерва в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строку встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

31.07.2009 між Кримським республіканським підприємством «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Бахчисарай» (Виконавець) та Бахчисарайським комунальним унітарним підприємством «Міськтепломережа» Бахчисарайської районної ради (Споживач) укладено|ув'язнений| договір №36 про надання послуг по водопостачанню та водовідведенню (а.с.11-12).

Згідно з пункту 1 Договору, Виконавець зобовязується своєчасно надавати Споживачу відповідної якості послуги по водопостачанню та водовідведенню в обємах, згідно встановленого ліміту, а Споживач зобовязується своєчасно оплачувати надані послуги по встановленим тарифам в строки і на умовах передбачених даним договором.

Згідно пункту 9 Договору, розрахунковим періодом являється календарний місяць, оплата послуг здійснюється не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним.

На оплату спожитих відповідачем послуг з водопостачання та водовідведення за вищевказаним Договором позивач виставив рахунки:

·№36 від 23.10.2009 на суму 2991,35 грн.;

·№36 від 19.11.2009 на суму 6226,88 грн.;

·№36 від 22.12.2009 на суму 8964,48 грн.;

·№36 від 22.01.2010 на суму 10702,45 грн.;

·№36 від 19.02.2010 на суму 5910,20 грн.;

·№36 від 23.03.2010 на суму 5425,61 грн.;

·№36 від 28.09.2010 на суму 1665,48 грн.;

·№36 від 22.10.2010 на суму 2226,33 грн.,

·№36 від 12.11.2010 на суму 12430,85 грн.,

·№36 від 14.12.2010 на суму 17240,50 грн.,

·№36 від 27.01.2011 на суму 17607,93 грн.,

·№36 від 17.02.2011 на суму 49701,94 грн.,

·№36 від 14.03.2011 на суму 28737,26 грн.,

·№36 від 26.04.2011 на суму 17206,57 грн., на загальну суму 187037,82 грн.

Згідно акту звірки взаємних розрахунків, заборгованість позивача перед позивачем станом на 30.05.2011 становить 133706,01 грн.

Неналежне виконання відповідачем зобовязань за договором призвело до утворення заборгованості перед позивачем за надані послуги у розмірі 133706,01 грн., що й стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами Договору.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

За приписами пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі в частині стягнення 9000,00 грн. основного боргу, підлягає припиненню в звязку з відмовою позивача від заявлених вимог.

Судом встановлено, що відповідач всупереч вимог Договору та чинного законодавства зобовязання за договором щодо оплати наданих позивачем послуг належним чином не виконав, у звязку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 133706,01 грн., яка встановлена судом, належним чином підтверджена, отже підлягає стягненню з відповідача.

Доказів, що підтверджують зворотне, ніж встановлено судом, відповідачем не надано, в той час, як відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 6051,21 грн. індексу інфляції та 1529,29 грн. 3% річних.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України суд вважає таким, що кореспондуються зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 6051,21 грн. індексу інфляції та 1529,29 грн. 3% річних підлягають задоволенню.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 3809,60 грн. пені.

Пунктом 14 Договору встановлено, що за несвоєчасне внесення плати з Споживача стягується пеня у розмірі 0,1% за кожен день прострочення, а за прострочення більше 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7%.

Згідно пункту статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Приписами пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобовязань регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань».

Статями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобовязувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Заявлена позивачем сума пені у розмірі 3809,60 грн. підтверджується матеріалами справи та визнана судом обґрунтованою.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача та 8956,14 грн. штрафних санкцій.

Пунктом 14 Договору встановлено, що за несвоєчасне внесення плати з Споживача стягується пеня у розмірі 0,1% за кожен день прострочення, а за прострочення більше 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7%.

Згідно пункту статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до частини 2 статті 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (частина 1 статті 624 Цивільного кодексу України).

Статтею 1 Господарського кодексу України встановлено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського кодексу України, особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В даному випадку, пунктом 14 Договору передбачено, що за прострочення внесення плати більше 30 днів додатково з Споживача стягується штраф у розмірі 7%.

Отже, заявлена позивачем сума штрафних санкцій у розмірі 8956,14 грн. визнається судом обґрунтованою.

Частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України передбачено, якщо порушення зобовязання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Судом встановлено, що порушення відповідачем зобовязань по сплаті за послуги водопостачання та водовідведення за договором №36 від 31.07.2009 не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

За таких обставин, суд вважає доцільним зменшити розмір штрафних санкій на 50% до 4478,07 грн.

Згідно пункту 6.3 Розяснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №02-5/78 від 04.03.1998, з наступними змінами та доповненнями, у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, пунктом 4 частини 1 статті 80, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В|розв'язав|:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Бахчисарайського комунального унітарного підприємства «Міськтепломережа» Бахчисарайської районної ради (98404, АР Крим, Бахчисарайський район, м. Бахчисарай, вул. Грузинова, 65; ЄДРПОУ 22245512) на користь Кримського Республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Бахчисарай» (98404, АР Крим, м. Бахчисарай, вул. Гагаріна, 6; ЄДРПОУ 05450357) 133706,01 грн. основного боргу, 4478,07 грн. штрафних санкцій, 3809,60 грн. пені, 6051,21 грн. індексу інфляції, 1529,29 грн. 3% річних, 1540,53 грн. державного мита та 222,97 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В частині стягнення 9000,00 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

4.В іншій частині задоволення позовних вимог відмовити.

5.Наказ видати після|потім| набрання судовим рішенням|розв'язання,вирішення,розв'язування| законної сили.

Рішення оформлено відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 14.06.2011.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримІщенко І.А.