Рішення № 16119343, 09.06.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 216

РІШЕННЯ

Іменем України

09.06.2011Справа №5002-25/1939-2011 за позовом Виробничо-торгова компанія «Круасан» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, вул. Транспортна, буд. 8, кв. 25, м. Одеса, 65039

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайер», вул. Севастопольська, 47, м. Сімферополь, 95013

про стягнення 38667, 11 грн.

Суддя Копилова О.Ю.

представники:

від позивача ОСОБА_1., дов. від 01.03.11, представник

від відповідача не зявився

Обставини справи:

Позивач - Виробничо-торгова компанія «Круасан» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю звернувся до господарського суду АР Крим з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайер», просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 38667, 11 грн., у тому числі: 33055,80 грн. основного боргу за поставлений товар, пеню 2561,71 грн., 3% річних 745,66 грн., індекс інфляції 2303, 94 грн., мотивуючі позовні вимоги порушенням з боку відповідача строків оплати за наданий позивачем товар за договором постачання № ПР-40423 від 01 липня 2009 року.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку передбаченого ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач у судове засідання не зявився, до суду надійшла заява про відкладення розгляду справи, у звязку із службовим відрядженням представника.

Розглянувши заявлене клопотання про відкладення розгляду справи, суд виходить з того, що задоволення клопотання, значно затягне судовий процес, тим самим порушить права іншого учасника судового процесу що суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Також, оскільки матеріали справи в повній мірі сформульовані та у достатній мірі характеризують правовідносини сторін, суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання.

Під час розгляду даної справи відповідач не надав суду відзиву на позовну заяву, з документальним обґрунтуванням своїх заперечень, у разі їх наявності.

Враховуючи те, що матеріали справи у достатній мірі характеризують правовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд

встановив:

01 липня 2009 року між Виробничо-торговою компанією «Круасан» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стайер» був укладений договір постачання ПР-40423.

Згідно пункту 1.1. Договору постачальник зобовязується поставити товар в строки, що оговорені договором, відповідно до замовлення покупця, що є невідємною частиною договору (додаток №3 «замовлення товару»), а покупець прийняти його та оплатити на умовах, що оговорені в додатку №4 к договору «додаткові умови», які є невідємною частиною договору.

Відповідно до пункту 6 додатку №4 «додаткові умови» к договору покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом банківського перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 21 календарного дня з моменту постачання товару.

Право власності на товар переходить від постачальника к покупцю в момент підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товаротранспортної) накладної, яка підтверджує факт передачі товару, (пункт 1.2 Договору).

Позивач в позовній заяві зазначає, що на виконання умов договору постачання ПР-40423 у період з 01 лютого 2010 року по 21 березня 2011 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 38008,20 грн.

Відповідно до накладних на повернення, відповідачем повернуто позивачу товару на загальну суму 4725,60 грн., (а.с. 59-116).

Також, позивач зазначає, що відповідач за отриманий та реалізований товар сплатив позивачу грошові кошти в розмірі 15000,00 грн.

Таким чином, в результаті неналежного виконання грошового зобовязання по договору постачання ПР-40423 за відповідачем сформувалась заборгованість перед Виробничо-торговою компанією «Круасан» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, з урахування сальдо на 01 лютого 2010 року у сумі 14773,20 грн., в розмірі 33055, 80 грн.

15 березня 2011 року позивачем на адресу відповідача була направлена претензійна вимога (вих. №58) по оплаті заборгованості за поставлений товар, відповідно до якої, Виробничо-торгова компанія «Круасан» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю зобовязує відповідача сплатити суму заборгованості у семиденний строк.

Однак, належного реагування з боку відповідача на претензійну вимогу не відбулось.

В матеріалах справи є копія акту звіряння взаєморозрахунків за період з 01 серпня 2010 року по 31 серпня 2010 року, що підписані та скріплені печатками обох сторін, з якого вбачається, що відповідачем зазначена в акті сума заборгованості в розмірі 33050,80 грн. визнається, (а.с. 127).

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт оплати та не надано належних доказів погашення заборгованості в сумі 33050,80 грн.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (стаття 546 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 622 Цивільного кодексу України, боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню 2561,71 грн., 3% річних 745,66 грн., індекс інфляції 2303, 94 грн.

Згідно пункту 8.9 Договору за порушення строків оплати за товар, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого в строк товару за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно до частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, суд погоджується з розрахунком пені, зробленим позивачем, з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України оплата держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу підлягає покладанню на відповідача.

В судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 14 червня 2011 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайер» (вул. Севастопольська, 47, м. Сімферополь, 95013, п/р 260070101779 у КРФ ВАТ «Кредобанк» м. Сімферополь, МФО 324913, ідентифікаційний код 32973371) на користь Виробничо-торгової компанії «Круасан» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (вул. Транспортна, буд. 8, кв. 25, м. Одеса, 65039, п/р 2600719156 у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у м. Києві, МФО 380805, ідентифікаційний код 21033423) заборгованість в сумі 38667, 11 грн., у тому числі: 33055,80 грн. основного боргу за поставлений товар, пеню 2561,71 грн., 3% річних 745,66 грн., індекс інфляції 2303, 94 грн.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайер» (вул. Севастопольська, 47, м. Сімферополь, 95013, п/р 260070101779 у КРФ ВАТ «Кредобанк» м. Сімферополь, МФО 324913, ідентифікаційний код 32973371) на користь Виробничо-торгової компанії «Круасан» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (вул. Транспортна, буд. 8, кв. 25, м. Одеса, 65039, п/р 2600719156 у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у м. Києві, МФО 380805, ідентифікаційний код 21033423) 386,67 грн. державного мита.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайер» (вул. Севастопольська, 47, м. Сімферополь, 95013, п/р 260070101779 у КРФ ВАТ «Кредобанк» м. Сімферополь, МФО 324913, ідентифікаційний код 32973371) на користь Виробничо-торгової компанії «Круасан» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (вул. Транспортна, буд. 8, кв. 25, м. Одеса, 65039, п/р 2600719156 у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у м. Києві, МФО 380805, ідентифікаційний код 21033423) 236,00 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

5.Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримКопилова О.Ю.

Рішення оформлене 14 червня 2011 року