Рішення № 16119210, 31.05.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

31.05.2011

Справа №5002-2/1013-2011

за позовом Заступника прокурора міста Ялти (98600, м.Ялта, вул.Кірова, 18) в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах АР Крим (95038, м.Сімферополь, вул.Кечкеметська, 114)

до Ялтинської міської ради (98600, м.Ялта, вул.Советська, 1)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Лівадія" (98655, м.Ялта, смт.Лівадія, вул.Виноградна, 2)

про визнання недійсним рішення

Суддя Толпиго В.І.

Представники сторін:

Від позивача – не з’явився.

Від відповідача – не з’явився.

Від третьої особи – не з’явився.

За участю прокурору відділу прокуратури АРК – Шахірєва – посвідченні №11016.

Суть спору:

Заступник прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах АР Крим звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Ялтинської міської ради про визнання недійсним рішення Ялтинської міської ради від 31.07.2007 року №325.

Позовні вимоги мотивовані тим, що перевіркою, яка була проведена прокуратурою міста Ялти, встановлено, що 31.7.2007 року Ялтинська міська рада у зв’язку із добровільною відмовою ДП "Лівадія" від земельної ділянки №325 припинила право постійного користування ДП "Лівадія" земельною ділянкою, вказану земельну ділянку перевела у землі запасу Ялтинської міської ради, внесла відповідні зміни до Державного акту радгосп-заводу «Лівадія» на право постійного користування землею, Ялтинському міському управлінню земельних ресурсів доручила внести відповідні зміни в обліково - кадастрову документацію. Таким чином, Ялтинська міська рада фактично рішенням від 31.07.2007 року №325 розпорядилась земельною ділянкою державного підприємства. Вищенаведене і стало підставою для звернення із позовом до суду.

21 квітня 2011 року від відповідача надійшов відзив, в якому зазначено, що спірна земельна ділянка не являється майном ДП "Лівадія", а знаходиться в постійному користуванні. Також зазначено, що листом від 01.2.2007 року вих.. № 78 ДП "Лівадія" повідомило про добровільну відмову від використованої земельної ділянки, також листом підтверджено, що земельна ділянка не використовується ДП "Лівадія" та являється неприродним для с/г виробництва.

Представники позивача, відповідача та третьої особи у судове засідання не з’явились, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином – рекомендованою кореспонденцією.

Відповідно до абз.3,4,6 п. 3.6 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення прокурору, суд встановив:

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується із положеннями статті 21 ГПК України, де до позивачів віднесено осіб, які пред’явили позов або в інтересах яких пред’явлено позов саме про захист порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.

Згідно статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі ГК України), якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, які здійснюються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом (ч.2). Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами (ч.3).

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені також у статті 16 частині 2 Цивільного кодексу України, а саме такими способами можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Ця норма також визначає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Заступник прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах АР Крим звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Ялтинської міської ради про визнання недійсним рішення Ялтинської міської ради від 31.07.2007 року №325, мотивуючи свої вимоги тим, що перевіркою, яка була проведена прокуратурою міста Ялти, встановлено, що 31.7.2007 року Ялтинська міська рада у зв’язку із добровільною відмовою ДП "Лівадія" від земельної ділянки №325 припинила право постійного користування ДП "Лівадія" земельною ділянкою, вказану земельну ділянку перевела у землі запасу Ялтинської міської ради, внесла відповідні зміни до Державного акту радгосп-заводу «Лівадія» на право постійного користування землею, Ялтинському міському управлінню земельних ресурсів доручила внести відповідні зміни в обліково - кадастрову документацію. Таким чином, Ялтинська міська рада фактично рішенням від 31.07.2007 року №325 розпорядилась земельною ділянкою державного підприємства.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Відповідно до ст.ст. 15, 187, 188 Земельного кодексу України, п.1 Положення про Республіканський комітет АР Крим по земельних ресурсах (Рескомзем АР Крим), затвердженого постановою Ради міністрів АР Крим №200 від 25.05.10, Рескозем АР Крим є республіканським органом влади Автономної Республіки Крим з питань земельних ресурсів та входить до єдиної системи державних територіальних органів земельних ресурсів. Відповідно до п.3 зазначеного Положення однією з основних задач Рескомзему АР Крим є здійснення державного контролю за використанням та охороною земель згідно із законом.

Згідно зі статутом державного підприємства “Лівадія”, державне підприємство “Лівадія” було створено як Державне підприємство радгосп-завод "Лівадія". Відповідно до наказу Міністерства аграрної політики України від 26.12.05 №757 "Про перейменування державних підприємств" вказане підприємство перейменоване в Державне підприємство "Лівадія", що є правонаступником майнових прав і обов’язків ДП радгосп-заводу "Лівадія". ДП «Лівадія» на добровільних началах входить до складу Національного виробничого-аграрного об'єднання «Масандра» та, як вже зазначалося, засновано на державній власності, у зв'язку з чим підпорядковане Міністерству аграрної політики України. Основною метою підприємства є розвиток виноградарства садівництва та виноробної промисловості на підставі власності сировинної базі, забезпечення державних потреб у винограді, виноробній та іншій продукції, (п. 1 і 2 Статуту). Підприємство здійснює свою діяльність, керуючись чинним законодавством України, Статутом Національного об'єднання «Массандра» та положеннями свого Статуту. Пунктом 4.8. Статуту ДП «Лівадія» зазначено, що підприємство здійснює володіння, користування землею й іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та Законам України.

Відповідно до норм Цивільного кодексу України, а саме: ст. ст. 117, 179, 181, 190, 191, земля є майном.

31липня 2007р Ялтинська міська рада у зв'язку із добровільною відмовою ДП «Лівадія" від земельної ділянки рішенням № 325 припинила право постійного користування ДП «Лівадія» відділення «Чехово» земельною ділянкою орієнтовною площею 0,1000 га по угіддям: «відкриті землі без рослинного покрову чи із незначним рослинним покровом», в тому числі «камінні місця» (гр.67,68 форми 6 -зем.), який знаходиться за адресою: м. Ялта, вул.м-н Аутка, в районі хлібозаводу; вказану земельну ділянку перевела у землі запасу Ялтинської міської ради; внесла відповідні зміни до Державного акту радгосп-заводу „Лівадія" на право постійного користування землею; Ялтинському міському управлінню земельних ресурсів доручила внести відповідні зміни в обліково-кадастрову документацію.

Таким чином, оспорюваним рішенням Ялтинська міська рада, фактично, розпорядилася земельною ділянкою державного підприємства.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 84 Земельного кодексу України в державній власності знаходяться всі землі України, окрім земель комунальної і приватної власності. Закон не виключає знаходження земель, що належать державі Україна, в будь-якій категорії земель, склад яких даний в ст. 19 Земельного кодексу.

Пунктом 12 р.10 перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження по розпорядженню землями у межах населених пунктів, окрім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні ради.

Стаття 4 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” серед основних принципів здійснення місцевого самоврядування передбачає, зокрема, принцип законності. Принцип законності відповідає статтям 1 і 8 Конституції України, які визначають Україну як правову державу та закріплюють державний принцип верховенства права.

Згідно до ст.13, 41 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власності від імені Українського народу в межах, визначених Конституцією, і усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Крім того, ст. 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та нормативно-правовими актами. Додержання принципу законності направлене на недопущення свавілля в органах державної влади та місцевого самоврядування та передбачає, перш за все, прийняття суб’єктами владних повноважень законних актів, тобто певної форми актів, виданих у визначеному порядку компетентними органами в межах їх повноважень.

Ця ж норма закріплена і в ст. 24 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Згідно п. “а”ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад в області земельних відносин на території сіл, селищ, міст відноситься розпорядження землями територіальних громад.

Відповідно до ч. 1 ст.144 Конституції України, ст. 73 Закону України “Про місцеве самоврядування”, акти міської ради, прийняті в межах наданих ним повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до Роз’яснень Президії Вищого Арбітражного суду України N 02-5/35 від 26.01.2000 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів”підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 16.4.2004р. № 7 за заявою сторони, яка не згодна з рішенням органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади щодо земельного спору, суд перевіряє правильність цього рішення і вирішує спір по суті, при оскарженні рішень органів місцевого самоврядування з питань, віднесених до їх компетенції, суд у разі задоволення позову визнає рішення недійсним, зобов’язує їх виконати певні дії.

Згідно зі ст. 84 ЗК України (у редакції, що діяла у період прийняття оскаржуваного рішення), згідно з якою в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, на яких розташовані державні, у тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Також, згідно п.12 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Внесеними змінами законодавець зробив неможливим до розмежування земель державної і комунальної власності розпорядженнями землями, на яких розташовані державні підприємства, органами місцевого самоврядування, до яких відноситься відповідач.

При цьому права землекористувача у цьому випадку не обмежується. Тобто вказаними змінами у земельному законодавстві ДП „Лівадія" не втратило права добровільно відмовлятися від частини земельної ділянки, але на сьогодні повноваження щодо прийняття припинення такого права та повноваження щодо подальшого розпорядження земельною ділянкою стороннім особам у органів місцевого самоврядування до розмежування земель державної та комунальної власності відсутні.

Відповідно до п.п. 3, 4 ст. 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою в разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Тобто оскільки третя особа є державним підприємством, припинення його права постійного землекористування згідно з вищенаведеними нормами здійснюється власником земельної ділянки, тобто державним органом виконавчої влади, а не органом самоврядування.

Такої ж позиції дотримався Вищій господарський суд України у постанові від 19.11.2008р. по справі №2-5/15024-2007 вирішуючи аналогічний спір за позовом прокурору м.Ялти в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Автономної Республіки Крим до Ялтинської міської ради за участю в якості третьої особи Державного підприємства "Лівадія" про визнання недійсним та скасування рішення ради від 26.09.2006р. №133.

За таких обставин, Ялтинською міською радою при прийнятті 31.07.2007р рішення №325 перевищено надані їй законом повноваження, що є підставою для скасування спірного рішення.

Відповідно до ст. 32-34 ГПК України, на відповідачі лежить обов'язок доведення виконання зобов'язань, або необґрунтованості позовних вимог, тоді як такі він до суду не надав.

Отже, позовні вимоги визнання недійсним рішення Ялтинської міської ради від 31.07.2007 року №325 обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Що ж стосується клопотання прокурору м.Ялти, викладеного у прохальній частині позовної заяви, щодо визнання причини пропуску строку позовної давності поважною та відновлення його, то суд вважає за можливе задовольнити дане клопотання, оскільки відповідно до ч.5 ст.267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту, тоді як судом встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що прокурору стало відомо про прийняття відповідачем спірного рішення лише під час проведення прокуратурою м.Ялти перевірки діяльності Ялтинської міської ради.

Крім того, відповідачем не заявлялося клопотання про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ст. 44,49 ГПК України витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відносяться на відповідача.

В засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення підготовлений та підписаний 06.6.2011р.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст44,49,75,82,84,85 ГПК України

В И Р І Ш И В :

1. Визнати поважною причину пропуску строку позовної давності та поновити строк позовної давності.

2. Позов задовольнити.

3. Визнати недійсним рішення Ялтинської міської ради від 31.07.2007 року №325.

4. Стягнути з Ялтинської міської ради (98600, м.Ялта, вул.Советська, 1) у доход державного бюджету України (р/р 31115095700002, МФО 824026, ЗКПО 34740405, код платежу 22090200 в банке получателя: ГУ ДКУ в АРК м.Сімферополь отримувач: Держбюджет м.Сімферополь) 85,00грн. держмита.

5. Стягнути з Ялтинської міської ради (98600, м.Ялта, вул.Советська, 1) у доход державного бюджету України (р/р 31214264700002; у банку одержувача: ГУ ГКУ в АРК м.Сімферополь; МФО 824026, ЗКПО 34740405, код платежу 22050003 одержувач: Держбюджет м.Сімферополь) 236,00грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Толпиго В.І.