Рішення № 16119202, 30.05.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 301

РІШЕННЯ

Іменем України

30.05.2011Справа №5002-16/901-2011

За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області (33028, м. Рівне, вул.. 16 Липня,77, ідентифікаційний код 13989432)

До відповідача Субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Українське державне підприємство поштового звязку «Укрпошта» в особі Рівненської дирекції УДППЗ «Укрпошта» (33028, м. Рівне, вул.. Чорновола,1)

Про стягнення збитків як недоотриманої орендної плати у розмірі 10468,20 гр., пені 1171,11 грн. та неустойки 24826,98 грн.

Суддя Господарського суду АР Крим Білоус М.О.

представники:

Від позивача не зявився

Від відповідача - не зявився

Від третьої особи не зявився

Обставини справи: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом до Субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про стягнення збитків як недоотриманої орендної плати у розмірі 10468,20 грн., пеню у сумі 1171,11 грн. Крім того, позивач просить стягнути неустойку за час прострочення повернення майна у сумі 24826,98 грн.

Ухвалою ГС АР Крим від 12.04.2011р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору було залучено Українське державне підприємство поштового звязку «Укрпошта» в особі Рівненської дирекції УДППЗ «Укрпошта». (а.с.38-39).

Позовні вимоги мотивовані тим, що з моменту укладення договору оренди нерухомого майна та до його розірвання у судовому порядку між сторонами існували договірні відносини, а відтак всупереч рішення господарського суду Рівненської області від 19.02.2009р. відповідач продовжує безпідставно користуватися державним майном, що спричинило державні збитків на суму 10468,20 грн. у вигляді недоотриманої орендної плати.

Також, позивач, посилаючись на норми ч. 2 ст. 785 ЦК України, просить стягнути з відповідача 24826,98 грн. неустойки за невиконання зобовязання щодо повернення майна та, посилаючись на норми ч. 1 ст. 1166 ЦК України, збитків, спричинених незаконним зайняттям приміщення у розмірі 10468,20 грн. Крім того, позивач, на підставі п. 3.6. договору просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1171,11 грн.

16.05.2011р. на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких позивач вказує на те, що за боржником рахується заборгованість з орендної плати за період з 01.02.2009. по 09.12.2009р. у сумі 10468,20 грн.

Проте, суд вважає повідомити, що у судовому засіданні, яке відбулося 13.05.2011р, представником позивача були підтримані позовні вимоги у повному обсязі, викладені у заяві від 14.03.2011р, а саме щодо стягнення збитків, неустойки та пені, а тому суд не може приймати до уваги надані письмові пояснення.

Також, суд звертає увагу позивача на те, що спірний договір було визнано недійсним постановою Львівського апеляційного господарського суду, у той час як позивач у наданих поясненнях від 16.05.2011р. вказує на те, що договір був розірваний, а відтак суд також не приймає вказане твердження позивача до уваги.

30.05.2011 р. представник позивача не забезпечив явку свого представника в судове засідання, але, 30.05.2011 р. від нього надійшло клопотання про відкладення справи слуханням для можливості надання оригіналів документів для огляду в судовому засіданні. Раніш, в судовому засіданні 13.05.2011 р. представник позивача підтримував позовні вимоги у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Разом з тим, суд повідомляє, що необхідність надання оригіналів документів була вказана в ухвалі про порушення провадження по справі, та у подальшому викладена судом в усіх наступних ухвалах про відкладення розгляду справи, однак, позивач не скористався своїм правом щодо своєчасного надання витребуваних судом документів, а тому суд здійснював розгляд справи за документами, наявними у матеріалах справи та належним чином засвідченими.

Також, суд звертає увагу, що строк розгляду справи у суді є граничним та становить два місяця, а у порядку статті 69 ГПК України термін розгляду справи може бути продовжено на пятнадцять днів, що також відображено в ухвалі ГС АР Крим від 13.05.2011р.

Таким чином, клопотання позивача щодо відкладення справи слуханням та продовження строку розгляду справи судом задовольнялось під час засідання суду 13.05.2011 р., відтак порушення судом процесуального строку розгляду справи є недопустимим.

Відповідач у судове засідання жодного разу не зявився, письмовий відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

26.08.2008 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області (Орендодавець) та Субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (Орендар) був укладений договір оренди нежилого державного майна № 664-2008, згідно п. 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуальне визначене майно: нежитлові приміщення площею 55,3 кв.м. на 1 поверсі гуртожитку, розташованого по АДРЕСА_2, що перебувають у на балансі РД УППЗ «Укрпошта» (а.с.5-6).

Як вбачається з матеріалів справи, 26.08.2008р. на виконання п.2.4. Договору, між сторонами був підписаний акт приймання передачі нерухомого майна та скріплений печатками сторін. (а.с.7)

В подальшому рішенням Господарського суду Рівненської області від 19.02.2009р. по справі № 3/1, вказаний Договір оренди державного майна від 26.08.2008р. № 664-2008 і додаткової угоди до нього, що був укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненський області та СПД ОСОБА_1 був визнаний недійсним. Зобовязано відповідача СПД ОСОБА_1 повернути державне майно, що передане за умовами договору оренди державного майна № 664-2008 від 26.08.08 р. (а.с.18-12).

Вказане рішення суду залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2009р. та постановою Вищого господарського суду України від 16.08.2010р. (а.с.13-16).

Натомість, всупереч рішення ГС Рівненської області від 19.02.09 р., постанови Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.09 р. відповідач СПД ОСОБА_1 з 09.12.2009 р. по 01.02.2011 р. користується державним майном без правових підстав, а відтак, позивач, посилаючись на вимоги ч. 2 ст. 22, ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, просить стягнути з відповідача збитки, як недоотриману орендну плату до Державного бюджету, які, згідно розрахунку позивача, за період з лютого 2009 р. по листопад 2009 р., складає 10 468,2 грн.

За змістом ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність складу цивільного правопорушення, а саме: 1) протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) особи; 2) наявність негативних наслідків (шкоди); 3) причинний зв'язкою між протиправною поведінкою і шкодою; 4) вина особи, яка заподіяла шкоду. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, виключає настання відповідальності, передбаченої ст. 1166 Цивільного кодексу України, а відтак підставою для задоволення відповідного позову є встановлення наявності всіх визначених елементів складу правопорушення.

Також, суд бере до уваги, що за змістом роз'яснень, викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.92, шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є винна зазначеної особи.

Аналіз наведених норм свідчить, що обовязок відшкодування збитків передбачається виключно при встановленні обставин порушення цивільних прав і вини сторони, яка здійснила дії, внаслідок яких сталися події, що визначені цивільним законодавством як порушення і збитки.

Зокрема, позивач здійснює розмір збитків за період з лютого 2009 р. по листопад 2009 р., проте, зазначене рішення Господарського суду Рівненської області від 19.02.09 р. по справі № 3/1 набуло законної сили тільки 08.12.2009 р.

Отже, судом не встановлена противоправна поведінка саме відповідача, оскільки, рішення суду не набуло законної сили, а також відсутня вина відповідача, так як вбачається із рішення Господарського суду Рівненської області від 19.02.09 р. по справі № 3/1, визнаючи договір недійсним, суд зазначив, що в момент укладення договору оренди державного майна № 664-2008 від 26.08.2008 р. саме Регіональним відділенням ФДМУ по Рівненській області порушено вимоги ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

У звязку з цим, неприпустимим є посилання позивача на норми ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, а твердження позивача на те, що шкода спричинена неправомірними діями, що виражаються у безпідставному користуванні державним майном всупереч волі власника майна та рішення суду, яке набуло законної сили, а тому слід стягнути з відповідача збитки за період з лютого 2009 р. по листопад 2009 р., спростовуються вищенаведеним.

З огляду на вказане суд вважає, що позивачем не доведено наявності вини відповідача та причинного зв'язку між неправомірними діями і завданою шкодою, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення його позовних вимог в частині стягнення збитків у вигляді недоотриманої орендної плати за вказаний період.

Разом з тим, позивач на підставі розрахунку ( а.с. 19) та у чинність ч. 2 ст. 785 ЦК України, просить стягнути з відповідача неустойку за користування державним майном у розмірі 24826,98 грн.

Проте, ці вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки виходячи із положень статті 785 Цивільного кодексу, вказані норми статті містять обовязок наймача у разі припинення договору найму.

Стаття 781 ЦК України передбачає підстави припинення договору, так саме підстави припинення договору містить ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Але, договір у чинність зазначених норм не припинив свою дію та не є розірваним, він визнаний недійсним за рішенням суду, яке набуло законної сили відповідно до постанови Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2009р. у справі № 3/1.

Пунктом 5 ст. 11 Цивільного кодексу України зазначено, що цивільні права та обовязки можуть виникати з рішення суду, а відтак посилання позивача на норми ст.. 193 ЦК України є неприпустимим.

Отже, рішення суду, в даному випадку є підставою для виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, яке породжує правові наслідки.

У звязку з цим, відсутні підстави для застосування положень ст. 785 ЦК України, на які посилається позивач.

Дослідивши Рішення Господарського суду Рівненської області від 19.02.2009р., судом було встановлено, що при визнанні договору оренди нерухомого майна від 26.08.2008р. № 664-2008 були застосовані наслідки, передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України, а саме: зобовязано СПД ОСОБА_1 повернути державне майно Орендодавцю.

Згідно частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Згідно з частиною першою статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). Зазначена норма означає, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення в силу закону, а рішення суду про визнання оспорюваного правочину недійсним має зворотну силу в часі.

Натомість частина друга статті 236 ЦК України конкретизує норму абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України, згідно з якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Саме, частина друга статті 236 ЦК України встановлює, що за нікчемним правочином та за правочином, визнаним судом недійсним, не виникають не тільки ті права та обов'язки, настання яких сторони передбачали з моменту укладення правочину, а й ті, виникнення яких передбачалося лише в майбутньому.

ЦК України містить загальні правила про недійсні правочини - правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (частина перша статті 216 ЦК України), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (частина друга статті 215 ЦК України) та оспорювані (частина третя статті 215 ЦК України), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі (стаття 236 ЦК України).

ГК України зазначеного поділу не передбачає, а натомість у суперечності із ЦК України фактично розглядає як оспорювані (частина перша статті 207 ГК України) всі ті зобов'язання, які виникають з правочинів, які за ЦК України є нікчемними. У частині другій статті 207 ГК України вживається термін "нікчемна умова", але визначення відповідного поняття відсутнє. У частині третій статті 207 ГК України встановлюється, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним, припиняється з дня набрання рішенням суду законної сили, та передбачає можливість визнання зобов'язання недійсним на майбутнє, що також суперечить статті 236 ЦК України.

Таким чином, стаття 207 ГК України не містить особливостей регулювання господарських відносин, а містить загальні правила про недійсність господарських зобов'язань, які суперечать ЦК України як за термінологією, так і за змістом. Тому стаття 207 ГК України відповідно до абзацу першого частини другої статті 4 ЦК України, абзацу другого частини першої статті 4 ГК України застосовуватись не може.

Саме такої правової позиції дотримується Вищий Господарський суд України в п.19, 21 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/21 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України».

Враховуючи викладене, суд вважає можливим застосувати саме положення частини першої статті 236 ЦК України, а відтак судом встановлено, що договір оренди нежилого державного майна від 26.08.2008р. не створює правовідносин оренди.

Таким чином, момент недійсності правочину виникає з моменту його вчинення, а відтак вимога позивача щодо нарахування та стягнення з відповідача пені за порушенням зобовязання за договором за період з 12.03.2009 р. по 12.01.2010 р. у сумі 1171, 11 грн., судом не задовольняється.

Проте, слід зазначити, що будь-яке користування чужим майном є оплатним, навіть за відсутності договору як підстави користування.

За таких обставин суд дійшов висновку, що за відсутності договірних зобов'язань оренди нерухомого майна між сторонами по справі, підстави для застосування неустойки згідно пункту 2 статті 785 Цивільного кодексу України та стягнення пені з відповідача - відсутні.

При цьому, суд також приймає до уваги, що відповідач не надав своїх обґрунтованих заперечень щодо заявлених позовних вимог, що передбачено ст. 33 ГПК України.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що у задоволенні позову Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області слід відмовити.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.В задоволенні позову відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 06.06.2011р

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБілоус М.О.