Рішення № 16119069, 24.05.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 305

РІШЕННЯ

Іменем України

24.05.2011Справа №5002-30/1210-2011 За позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ЄДРПОУ 2282014861).

До відповідача Публічного акціонерного товариства Банк «Морський», м. Севастополь, вул. Брестська, 18-А (ЄДРПОУ 20748213)

Про визнання недійсним пункту кредитного договору.

Суддя Ловягіна Ю.Ю.

П Р Е Д С Т А В Н И К И :

Позивача ОСОБА_1., СПД, паспорт.

Від відповідача не зявився.

Суть спору: позивач Фізична особа підприємець ОСОБА_1, м. Євпаторія (ЄДРПОУ 2282014861) звернулась до господарського суду АР Крим з позовом до відповідача Публічного акціонерного товариства Банк «Морський», м. Севастополь (ЄДРПОУ 20748213) про визнання недійсним п. 4.2 кредитного договору від 25.02.2009р. № 210209-КЮ, укладеного між позивачем та відповідачем. Крім того, просить стягнути судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що умови пункту 4.2 договору, яким передбачено розгляд спорів третейським судом не відповідають вимогам статті 30 Закону України «Про третейські суди» щодо чіткого визначення місця проведення третейського розгляду справи у третейській угоді. Позивач вважає, що третейське застереження створює умови нерівності та обмежує його права на захист, а третейська угода суперечить приписам частини 3 Цивільного кодексу України, оскільки волевиявлення позивача не відповідає його внутрішній волі. З цих підстав Фізична особа підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду за захистом своїх прав, просить визнати недійсним п. 4.2 кредитного договору від 25.02.2009р. № 210209-КЮ, укладеного між позивачем та відповідачем на підставі ст. 207 ГК України, ч. 1, 3, 4 ст. 203 та ст. 215 ЦК України.

Відповідач проти задоволення позову заперечує з тих підстав, що всі вимоги щодо третейської угоди чітко додержані в умовах кредитного договору №210209-КЮ від 25.02.2009р. Також відповідач посилається на те, що наявність третейської угоди в кредитному договорі та звернення банку до третейського суду, це спосіб реалізації захисту прав та свобод, порушений у сфері цивільних правовідносин. Представник відповідача посилаючись на ст. 2, 12 Закону України «Про третейські суди» вважає, що кредитний договір, укладений з відповідачем, відповідає вказаним нормам та цивільному законодавству. З викладених обставин, просить в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні 23.05.2011р. була оголошена перерва відповідно до ст. 77 ГПК України, про дату та час наступного судового засідання сторони були сповіщені під розписку в судовому засіданні.

24 травня 2011 року судове засідання продовжено без участі представника відповідача у звязку з його неявкою. Причини неявки суду невідомі.

Судовий процес фіксувався технічними засобами.

Згідно зі ст. 75 ГПК України, суд вважає можливим розгляд справи за наявними в ній матеріалами. Інших доказів представлено не було.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача у попередніх засіданнях, суд

в с т а н о в и в:

25 лютого 2009 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Морський» (банк) та Фізичною особою підприємцем Кіргуєвою Фатімою Георгіївною (позичальник) укладений кредитний договір №210209-КЮ (а.с. 10-11).

Протоколом Загальних зборів акціонерів №35 від 30.09.2009р. прийнято рішення про зміну найменування Відкритого акціонерного товариства Банк «Морський» на Публічне акціонерне товариство Банк «Морський».

В абзаці 2 пункту 1.1 Статуту Публічного акціонерного товариства Банк «Морський» (нова редакція) зазначено, що Банк є правонаступником Відкритого акціонерного товариства Банк «Морський», Акціонерного банку «Морський» і закритого акціонерного товариства «Акціонерний Морський банк» в усіх правах та обовязках (а.с. 44).

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позивальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити відсотки.

Предмет договору сторони обумовили в розділі 1 договору, зокрема пунктом 1.1 передбачено, що банк надає позичальнику на умовах цього договору, а позичальник зобовязується прийняти, використовувати, повернути банку грошові кошти, які видані в формі поновлювальній відкличній кредитній лінії для ведення фінансової, господарської або іншій статутній діяльності, в сумі 100000,00грн. та сплатити відсотки за користування кредитом у порядку та на умовах, встановлених цим договором.

Пункт 1.1 договору неодноразово змінювався сторонами додатковими угодами. Так відповідно до останніх змін, внесених 07.05.2010р. додатковою угодою №6 (а.с. 17), пункт 1.1 викладений у такій редакції: «Цей договір забезпечує усі вимоги заставодержателя, як кредитора за умовами кредитного договору №2210209-КЮ від 25.09.2009р., укладеного між заставодержателем та позичальником. За мовами кредитного договору позичальник зобовязаний заставодержателю не пізніше 13 травня 2010 року повернути кредит у формі одноразового платежу в сумі 50000,00грн., сплатити 36% річних за користування кредитом в строк та в розмірі, встановлених кредитним договором, а також штрафи та пені в розмірі та випадках, передбачених кредитним договором, з урахуванням прийнятих сторонами змін та доповнень до кредитного та даного договору, якщо такі будуть прийняті».

Відповідно до п. 4.2 договору всі суперечки, розбіжності та вимоги, врегулювання яких неможливо досягнути шляхом переговорів, підлягає розгляду в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків відповідно регламенту цього третейського суду. Третейський розгляд справ, учасниками яких є сторони цього договору, здійснюється третейським судом у складі трьох суддів. Формування складу третейського суду в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків здійснюється в порядку встановленому регламентом даного третейського суду.

Позивач просить визнати вказаний пункт договору недійсним, посилаючись на те, що даний пункт кредитного договору є третейською угодою, яка повинна відповідати вимогам Закону України «Про третейські суди» та приписам Цивільного кодексу України, проте відповідач не надав всієї інформації про третейські суди, зокрема не було зазначено в кредитному договору місцезнаходження суду, а також позивача не ознайомили з регламентом Пстійнодіючого третейського суду при Асоціації українських банків. Оскільки даний пункт договору є третейською угодою, яка укладення без погодження усіх істотних умов, а саме не визначено місцезнаходження третейського суду, що на думку позивач є порушенням норм чинного законодавства, позивач просить визнати його недійсним по ст. 203, 215 ЦК України.

Дослідивши надані докази, суд вважає що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступного.

В статті 2 Закону України «Про третейські суди» визначено, що третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин;

третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом;

регламент постійно діючого третейського суду (далі - регламент третейського суду) - документ, яким визначаються порядок та правила вирішення спорів у третейському суді, правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду, інші питання, пов'язані з вирішенням спорів третейським судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

В Україні можуть утворюватися та діяти постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про третейські суди»).

Таким чином, враховуючи приписи, запроваджені ч. 1 ст. 5, с. 7 Закону України «Про третейські суди» суд вважає, що передбачена умовами договору передача спору на розгляд постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків відповідає нормам законодавства.

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про третейські суди» регламентовано, що місцезнаходженням постійно діючого третейського суду є місцезнаходження його засновника, що не обмежує засновника третейського суду в праві визначати розташування третейських суддів за адміністративно-територіальним принципом.

Згідно статті 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається у письмовій формі.

Посилання у договору, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі, і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейській суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Отримання додаткової письмової згоди сторін за наявності третейської угоди в договорі (контракті) Закон України «Про третейські суди» не передбачає.

В своєму позові позивач посилається на те, що п. 4.2. кредитного договору не відповідає ч. 1, 3, 4 ст. 203 ЦК України.

Так, згідно з ч. 1, 3, 4ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Як слідує з аналізу ч. 3 ст. 203 ЦК України, будь-який правочин реалізується суб'єктом через його відповідне зовнішнє волевиявлення. Однак форма зовнішнього волевиявлення може виявитися неадекватною внутрішній волі суб'єкта правочину внаслідок неправомірних дій контрагента чи третіх осіб, внаслідок юридично значущої помилки у сприйнятті суб'єктом правочину його очікуваного юридичного результату. За таких обставин дії особи не можуть об'єктивно відображати внутрішню волю суб'єкта цивільних правовідносин досягти бажаного юридичного результату. Тому в ч. 3 ст. 203 ЦК законодавець прямо передбачає, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правові наслідки недотримання цієї вимоги закону передбачені статтями 229, 230, 231, 232, 233, 234, 235 ЦК.

В своєму позові позивач посилається на те, що відповідач не надав йому для ознайомлення регламент постійно діючого третейського суду, та зловживаючи довірою позивача не надав йому всієї інформації під час укладення договору. Відповідач вважає, що цим був порушений принцип цивільного законодавства на свободу договору та волевиявлення учасника правочину, яке повинно бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Однак таки посилання не можуть бути взяті до уваги, оскільки помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним, що зазначено в п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

До того ж суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України). Відповідач підписав договір, чим виразив згоду з його умовами.

Таким чином, умови пункту 4.2. договору як третейської угоди на думку суду цілком відповідають нормам цивільного законодавства, а тому суд не убачає підстав для визнання такої угоди недійсною.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Аналогічна думка викладена в ухвалі Верховного суду України від 21.04.2010р. у справі №6-25370св09. (а.с. 59).

Що стосується посилань відповідача на порушення правил територіальної підсудності, передбачених ст. 15 ГПК України, що справа в якій виступає відповідач, якій має місцезнаходження в м. Севастополі повинна розглядатися в господарському суді м.Севастополя, то судом такі пояснення не приймаються до уваги з наступного.

Відповідно до ст. 15 ГПК України справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Як пояснили представники сторін в судовому засіданні, Банк повністю виконав свої зобовязання за кредитним договором від 25.02.2009 р., видавши кредит в повному обсязі. В даний час зобовязальною стороною по договору кредиту є СПД ОСОБА_1.

Отже, враховуючи що нормою ст. 15 ГПК України передбачено, що справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, суд вважає, що дана справа розглянута господарським судом Автономної Республіки Крим з дотриманням правил територіальної підсудності відповідно до ст. 15 ГПК України.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.

У судовому засіданні, яке відбулося 24 травня 2011 року були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Відповідно до ст. 84 ГПК України рішення оформлено та підписано 30 травня 2011 року.

Керуючись ст. 49, 82 84 Господарського процесуального кодексу України, суд

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримЛовягіна Ю.Ю.