Ухвала суду № 16118955, 19.05.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 303

УХВАЛА

19.05.2011

Справа №5002-17/1551-2011

За заявою кредитора Державної податкової інспекції в м. Керч АР Крим

До боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Атілла»

про порушення справи про банкрутство

Суддя В.І. Гайворонський

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від кредитора - не з’явився

Від боржника - не з’явився

Кредитор звернувся до Господарського суду АРК із заявою про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атілла» в порядку ст.52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, у зв’язку з наявністю заборгованості, проведеною кредитором перевіркою встановлено, що боржник за юридичною адресою не знаходиться, підприємницьку діяльність не здійснює, керівний апарат відсутній, про що складено акт, податкову звітність згідно акту перевірки надання звітності не надає.

Представник кредитора в засідання суду не з’являється, про засідання суду повідомлявся належним чином – рекомендованою кореспонденцією, спрямовану на його адресу, про що є реєстр поштових відправлень рекомендованих листів.

Більш того, про перше засідання суду кредитор був повідомлений рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, та від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю.

Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання матеріалів до справи є правом сторони, а не обов’язком.

При викладених обставинах суд вважає, що необхідно почати розгляд справи по суті, та вважає, що провадження по справі підлягає припиненню, при цьому виходить з наступних обставин:

Згідно абзацу 8 статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що безспірними вимогами кредиторів являються вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Саме з цього моменту грошові вимоги переходять в категорію безспірних.

Відзив боржника про те, що він визнає вимоги кредитора, відсутній.

Стаття 1071 ЦК України визначає підстави списання грошових коштів з рахунку. За приписами ч. 1 цієї статті банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження. Без такого розпорядження грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом (ч. 2 вказаної статті).

Враховуючи те, що списання коштів з рахунків боржника в безспірному порядку здійснюється державною виконавчою службою, то порушення справи про банкрутство можливе лише після відкриття останньою виконавчого провадження.

Таким чином, без порушеного щодо боржника виконавчого провадження відсутні ознаки його неплатоспроможності.

Вказана правова позиція відповідає також листу Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.01.2011 року № 5038-3439, та практиці розгляду аналогічних питань Вищім господарським судом України (постанови Вищого господарського суду України від 30.09.2009 року у справі № 09-07/486, від 18.05.2010 року у справі Б-24/68, від 01.09.2010 року у справі № 05/1-10-6-5030).

Однак, кредитором не надано доказів пред’явлення виконавчого документи до Виконавчої служби.

Ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Таким чином, суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

Оскільки відповідні докази, а також інші докази не надані до матеріалів справи до прийняття ухвали, не існує підстав їх залучати до справи після прийняття ухвали.

Більш того, сам кредитор в заяві про порушення справи про банкрутство вказує про те, що рішення суду не набрало законної сили, у зв’язку з неотриманням боржником рішення суду, та надає лист Окружного адміністративного суду АР Крим від 07.12.2010 року про неможливість видачі виконавчого листа у вказаному випадку.

Однак, на час подання кредитором заяви про порушення справи про банкрутство вказане питання законодавством врегульовано.

Так, згідно абзацу 2 частини 3 статті 167 КАС України судове рішення вважається врученим, у тому числі у разі повернення поштового відправлення, яке не вручено адресату з незалежних від суду причин, та у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за адресою, повідомленою цими особами суду, або за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, чи для фізичних осіб, які не мають статусу підприємців, за адресою їх місця проживання чи місця перебування, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, про що також є роз’яснення Вищого адміністративного суду України (лист Вищого адміністративного суду України від 19.01.2011 року № 79/11/13-11).

Так, у вказаному листі зазначено, що якщо рішення залишилось не врученим до 30.07.2010 року з незалежних від суду причин, то його можливо спрямувати повторно, з можливістю застосування відповідних змін законодавства.

Тобто, кредитор вправі був повторно звернутись до адміністративного суду чи оскаржити відмову адміністративного суду у видачі йому виконавчого листа.

Неуважність сторони, незнання законодавства чи його неправильне тлумачення поважними причинами не є, про що також прямо вказується в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». (п.19).

У всякому разі необхідно відмітити, що згідно ст. 35 ГПК України неможливість надання доказів не звільняє від доказування.

Окрім цього, сама наявність боргу ще не дає підстав для банкрутства боржника за ст. 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Так, необхідні відповідні ознаки щодо вимог вказаної статті.

Щодо ненадання податкової звітності кредитор посилається на акт перевірки щодо ненадання звітності. Однак, в акті відсутні посилання на підстави перевірки (на відповідний наказ про її проведення, та до матеріалів справи такий наказ також не наданий).

Тобто, акт перевірки може бути належним доказом, якщо вона проведена у встановленому порядку.

Тобто, повинно бути рішення керівника податкового органу та відповідний наказ, на підставі яких проводиться перевірка щодо встановлення факту ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій та документів бухгалтерської звітності, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищім Господарським Судом України (постанова Вищого Господарського Суду України від 09 грудня 2009 року № 2-4/5629-2007).

Неуважність сторони, незнання законодавства чи його неправильне тлумачення поважними причинами не є, про що також прямо вказується в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». (п.19).

Оскільки відповідні докази, а також інші докази не надані до матеріалів справи до прийняття ухвали, не існує підстав їх залучати до справи після прийняття ухвали.

Окрім цього, кредитор обґрунтовує відсутність боржника за своєю юридичною адресою проведеною ним перевіркою, та своїм актом перевірки.

Однак, вказаною підставою заява про порушення справи про банкрутство обґрунтовуватись не може, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України відповідна вимога повинна бути обґрунтовуватись відомостями із Єдиного державного реєстру підприємств та фізичних осіб-підприємців (Довідкою чи Витягом держреєстратора).

Згідно зі статтею 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про місцезнаходження юридичної особи (частина друга), а також про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу (частина п’ята). Згідно з частиною першою статті 18 цього Закону відомості, внесені до Єдиного державного реєстру, вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Однак, відповідними відомостями (Довідкою чи Витягом держреєстратора) заява про порушення справи про банкрутство не обгрунтовується.

При цьому необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі розглядати з власної ініціативи інші підстави, якими заява не обґрунтовується. Більш того, розгляд таких підстав буде грубим порушенням прав боржника, який вправі знати про такі підстави та заперечувати щодо них.

Іншими підставами щодо вимог ст. 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» заява кредитора також не обґрунтовується.

Також необхідно відмітити, що згідно статті 22 ГПК України позивач вправі змінити підставу заяви лише до початку розгляду справи по суті.

Згідно з ч. 1 статті 5 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом та Господарським процесуальним Кодексом України, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань ВГСУ (Постанова від 16.11.2005 року по справі № 19/47 (05)-21/85 та Постанова ВГСУ від 17.05.2006 року по справі № 44/228б).

Окрім цього, частиною 2 статі 36 ГПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, додані до позову копії значної частини документів, якими позов обґрунтовується, не засвідчені.

Так, на копіях документів, доданих до позовної заяви (Акт про неможливість вручення податкового повідомлення-рішення від 20.04.2010 року, податкове повідомлення-рішення від 14 квітня 2010 року, лист від 15.04.2010 року № 9290/10/15-2, копії конвертів та рекомендованих листів, Акт від 13.04.2010 року № 168/15-2, лист від 09.04.2010 року № 8936/10/15-2, Акт від 08.04.2010 року № 481/15-2/32165151, довідка від 08.04.2010 року № 156/15-2, Акт від 08.04.2010 року № 151/15-2, Акт від 29.12.2009 року № 605/15-3, лист від 24.11.2009 року № 18343/10/15-3, податкове повідомлення-рішення від 24.11.2009 року № 0002201503/0, Акт від 19.11.2009 року № 1828/15-3/321655151, Акт від 17.11.2009 року № 562/15-3, запрошення від 06.11.2009 року № 17069, Акт про неможливість вручення податкового повідомлення-рішення від 23.11.2010 року № 634/15-2, Акт від 22.11.2010 року № 633/15-2, Акт від 22.11.2010 року № 1661/15-2/32165151, Акт від 25.05.2010 року, лист від 19.05.2010 року № 11136/10/15-2, Акт від 18.05.2010 року № 257/15-2, податкове повідомлення-рішення від 18 травня 2010 року, лист від 07.05.2010 року, Акт від 07.05.2010 року № 632/15-2/32165151, Акт від 20.04.2010 року № 193/15-2, Довідка про встановлення фактичного місцезнаходження платника податків, Акт від 30.05.2010 року № 338/15-2, лист від 16.06.2010 року № 1307/10/15-2, податкове повідомлення-рішення № 00015115002/0 від 14 червня 2010 року, Акт № 319/15-2 від 11.06.2010 року, Акт № 787/15-2\32165151 від 07.06.2010 року, Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Акт від 07.06.2010 року № 242/15-2, Акт від 08.11.2010 року № 609/15-1, податкове повідомлення-рішення № 0001021501/0 від 08 листопада 2010 року, Акт від 26.10.2010 року № 597\15-1/32165151, Акт від 26.10.2010 року № 568/15-1/32-165151, Запрошення від 11.10.2010 року № 20377/10/15-1) відсутній підпис особи, яка засвідчила копії.

При цьому необхідно відмітити, що рішення суду не може засновуватись на припущенні. Тобто, оскільки відсутній підпис особи, яка повинна засвідчити копії, суд не має права припускати, що копії відповідають оригіналу.

Таким чином, необхідно відмітити, що існує декілька обставин, кожна із яких є самостійною підставою для припинення провадження по справі.

Таким чином, у суду на цей час відсутні підстави для визнання боржника банкрутом, у зв’язку з чим провадження по справі підлягає припиненню по п. 1 - 1 ч. 1 статті 80 ГПК України, про що прямо вказується в п. 36 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 від 18 грудня 2009 року «Про судову практику в справах про банкрутство», та, відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищім господарським судом України.

Підстав для відшкодування (стягнення) судових витрат у даному випадку не існує.

По справі проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

На підставі вищевикладеного, а також керуючись п.1-1 ч. 1 ст. 80, ч. 3 ст. 80, ст. 86 ГПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Провадження по справі припинити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Гайворонський В.І.