Ухвала суду № 16114784, 19.05.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2011 р.справа № 2а-4194/10/0870 Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді:                    Семененка Я.В.

          суддів:                     Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

при секретарі судового засідання:          Новошицькій О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2010 року у справі №2а-4194/10/0870 за позовом приватного підприємства «ТЕР»до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя про визнання протиправним рішення, -

в с т а н о в и л а :

Приватне підприємство «ТЕР»звернулося до суду з позовом в якому, з урахуванням уточнень, просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення: від 16.04.2010р. №0000452302/0 та №0000452302/1 від 25.06.2010р. про визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість у сумі 281358,00 грн., з яких за основним платежем 187572,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 93786,00 грн. В обґрунтуванні заявлених вимог позивач посилався на те, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення стали необґрунтовані висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»в частині формування підприємством податкового кредиту.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2010 року адміністративний позов задоволено. Постанова суду мотивована тим, що позивачем до перевірки надані всі необхідні первинні документи, які свідчать про правомірність формування підприємством податкового кредиту.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, не повне з’ясування судом обставин справи, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга, зокрема, обґрунтована тим, що при проведенні перевірки ПП «ТЕР»не надано належних первинних документів, а саме товарно-транспортних накладних, які б свідчили про транспортування нафтопродуктів від постачальника до покупця (позивача у справі) і відповідно підтверджували реальність господарських операцій, за якими віднесено спірні суми ПДВ до складу податкового кредиту. З огляду на доводи апеляційної скарги, податковий орган заперечує реальність господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді та вказує на нікчемність укладених правочинів, посилаючись на ст..228 ЦК України.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за результатами проведеної планової перевірки ТОВ «ТЕР»з питань дотримання діючого податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.08 р. по 31.12.09р. ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя складено акт від 29.03.10р. № 727/23/30388823.

В зазначеному акті ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя, зокрема, зроблено висновок про порушення ТОВ «Траверс»вимог п.п. 7.2.3 п.7.2 п.п. 7.4.1, п.7.4.5 п.7.4, п.п 7.5.1 п.7.5, п.п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суму залишку від’ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за лютий 2009 року на суму 229195,0 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 187572,0 грн. та завищення від’ємного значення ПДВ за вересень 2009 року у сумі 41623,0 грн., за жовтень 2009р. у сумі 41623 грн., за листопад 2009 р. у сумі 41623,0 грн., за грудень у сумі 41623 грн. по рядку 26 декларації.

Такі висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що проведеною перевіркою встановлено завищення податкового кредиту за січень 2009 року на суму 229195,00грн., внаслідок включення до податкового кредиту податкової накладної №100 від 06.01.2009р., яка не підтверджена оплатою та фактом відвантаження, отримання транспортування та зберігання полива, тобто первинними документами обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами податкового обліку (стор.40 Акту перевірки).

На підставі складеного акту, ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.04.2010 року № 0000452302/0 про визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість у сумі 281358,00 грн., з яких за основним платежем 187572,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 93786,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, скарга позивача залишена без задоволення та ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000452302/1 від 25.06.2010р.

Правомірність та обґрунтованість оскаржених рішень відповідача про донарахування податкових зобов’язань та визначення штрафних (фінансових) санкцій є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість». Реальність господарських операцій, за наслідками яких до складу податкового кредиту віднесено спірні суми ПДВ, підтверджується відповідними первинними документами та встановленими обставинами справи

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з наступних підстав.

За наслідками перегляду судового рішення колегією суддів встановлено, що фактично спірні правовідносини між сторонами полягають у застосуванні норм Закону України «Про податок на додану вартість», якими визначено підстави для формування податкового кредиту підприємства.

Так, пунктом 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.2.4, 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із пп..7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняються більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаються із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп..7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбаванням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав, зокрема, віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Відповідно до ч.1 ст.138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Отже, предмет доказування обумовлений предметом спору, який передано на вирішення суду.

Предмет доказування у справах, пов’язаних із формуванням сум податкового кредиту становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту підприємства.

З огляду на позицію податкового органу у спірних правовідносинах, встановленню підлягають обставини, які свідчать про реальність господарських операцій щодо придбавання позивачем товарів, у вартості яких включено спірні суми ПДВ, підтвердження вказаних господарських операцій належними первинними документами.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що на підставі Договору поставки №1 від 06.01.2009р. позивачем придбавалися нафтопродукти (паливо ТС-1) у ТОВ фірми «Орион Ко»на загальну суму 1375170,00грн. (в т.ч. ПДВ –229195,00грн.).

Факт виконання умов договору підтверджується видатковою накладною №Ор-0000052 від 06.01.2009р., податковою накладною №100 від 06.01.2009р., рахунком-фактурою №Ор-0000004 від 06.01.2009р., які надавалися позивачем до перевірки.

При вирішення спору по суті, суд першої інстанції надав належну правову оцінку доводам податкового органу щодо відсутності у позивача товарно-транспортних накладних, які б свідчили про транспортування товару від постачальника до покупця, відсутності у позивача власних сховищ, які б забезпечували зберігання придбаного палива.

Так, суд першої інстанції вірно виходив з того, що згідно п. 4.5. договору №1 від 06.01.2009, який укладений між позивачем та ТОВ фірма "Орион Ко", товар вважається поставленим (переданим) продавцем покупцю з моменту підписання сторонами видаткової накладної. Цей пункт свідчить про те, що після придбання позивачем товару, переміщення його з місця на місце не передбачалося, а відповідно і товарно-транспортні накладні, про які зазначає в своїх запереченнях відповідач не складаються. Таким чином, судом встановлено, що перевезення товару не відбувалося.

Встановлені обставини справи також свідчать про те, що після придбання товару позивачем паливо було залишено на відповідальне зберігання в місці його придбання підприємству ТОВ "ЮГСПЕЦСЕРВІС-2", факт передання на зберігання є документально підтвердженим, а саме актом приймання (здачі) нафтопродуктів №1 від 06.01.2009, в якому зазначено найменування товару, а саме паливо для реактивних двигунів марки ТС-1 масою 199,3 т. Вказані обставини свідчать про те, що придбаний позивачем товар не зберігався на власному складі позивача, тому і застосування картки складського обліку матеріалів за формою № М-12, про яку зазначає відповідач, є не потрібним.

Крім цього, суд першої інстанції правильно вказав на те, що товар на відповідальному зберіганні обліковувався на субрахунку 281/1 «товар на відповідальному зберіганні». Вказаний факт свідчить про оприбуткування палива ТС-1 позивачем.

Обґрунтовано суд першої інстанції вказав і на те, що податковим органом не доведено факту постачання (по ланцюгу) пального ТС-1 ТОВ «Запорізька продовольча компанія «Смачного», яке згідно картки платника податків не мало операцій, що оподатковуються за ставкою 20%. Висновки, які зроблено в Акті перевірки щодо постачальника пального ТС-1 - ТОВ «Запорізька продовольча компанія «Смачного», будь-якими доказами не підтверджено, а надані позивачем копії накладних №№ 17377 від 26.12.2008,16014 від 27.11.2008, 16769 від 11.12.2008, 16769 від 11.12.2008, 16014, свідчать про придбання ТОВ фірма "Орион Ко" пального ТС-1 у ТОВ "ТНК-ВР Коммерс".

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність відповідачем правомірності та обґрунтованості донарахованих податкових зобов’язань та застосованих штрафних (фінансових) санкцій.

Крім цього колегія суддів вважає за необхідне зазначити те, що висновки ДПІ про необґрунтованість віднесення позивачем до складу податкового кредиту спірних сум ПДВ, з огляду на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, є безпідставними, оскільки товарно-транспортна накладна дійсно є тим документом, який стверджує факт виконання господарських операцій, але не єдиним первинним документом, на підставі якого можливо дійти висновку про фактичну поставку товару і відповідно висновку про документальне підтвердження правомірності віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Крім цього, як вбачається з Акту перевірки (стор.39 Акту) та заперечень на позов, податковим органом поставлено право позивача на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту в залежність від сплати сум ПДВ до бюджету його постачальниками

Такі висновки податкового органу колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ст.. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У п.1.3. ст..1 Закону №168/97 –ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п.10.2 ст.10 Закону №168/97 –ВР платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Необхідно відмітити, що пп..7.5.1. п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, право платника податку на податковий кредит ставить в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами (чи контрагентами постачальника) податку до бюджету.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем чи його постачальниками, у разі фактичного здійснення господарської операції, не пливає на формування податкового кредиту покупцем.

Необґрунтованими колегія судді вважає посилання ДПІ, як на порушення, що призвело до завищення податкового кредиту, про відсутність здійснення оплати позивачем за поставлений товар (стор.33 Акту). Факт наявності чи відсутності оплати за поставлений товар не може вплинути на обґрунтованість формування підприємством податкового кредиту, оскільки у спірному випадку суми ПДВ було віднесено до складу податкового кредиту у відповідності з пп..7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»- за датою отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів.

Необґрунтованими колегія суддів вважає і доводи податкового органу про нікчемність правочину, який укладено між позивачем та ТОВ «Орион Ко».

Так, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов’язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов’язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоду не з метою реального настання правових наслідків, а з метою заниження об’єкту оподаткування, несплати податків, тобто угоди яка порушує публічний порядок.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість», тобто не відповідає критеріям правомірності, які пред’являються до рішень суб’єкта владних повноважень та які визначено ч.3 ст.2 КАС України.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з’ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв’язку з чим підстав для скасування рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2010 року у справі №2а-4194/10/0870- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст ухвали виготовлено 23.05.2011р.)

Головуючий:                                                            Я.В. Семененко

          Суддя:                                                            Н.А. Бишевська

          Суддя:                                                            І.Ю. Добродняк