Рішення № 16097271, 10.05.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

10.05.2011Справа №5002-24/1023-2011 За позовом Закритого акціонерного товариства "Завод марочних вин та коньяків "Коктебель" (98187, м.Феодосія, смт.Щебетовка, вул.Леніна, 27)

До відповідача Агропромислового товариства з обмеженою відповідальністю "Кольбер-Агро" (97000, смт. Красногвардійське, вул.Островського, 25)

Про стягнення 99 682,00 грн.

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача ОСОБА_1, представник за довіреністю б/н від 15.11.2010р., паспорт НОМЕР_1 виданий 14.10.2003р.

Від відповідача не зявився.

Обставини справи: до господарського суду звернулось ЗАТ "Завод марочних вин та коньяків "Коктебель" з позовом до Агропромислового ТОВ "Кольбер-Агро" про стягнення 99682,00грн.

Позовні вимоги вмотивовані наступним: 17.02.2009р. між ЗАТ «ЗМВК «Коктебель» та АТОВ "Кольбер-Агро" був укладений договір поставки виноматеріалів № 323 ВМ.

На виконання умов розділу 3 Договору, 18.02.2009р. та 19.02.2009р. ЗАТ «ЗМВК «Коктебель» була здійснена поставка товару на суму 165890,70 грн., що підтверджується видатковими накладними № 2-00000002 від 18.02.2009р. та № 2-00000003 від 19.02.2009р.

Строк оплати за товар, з урахуванням п.4.1 розділу 4 Договору, закінчився 20.04.2009р.

Відповідач з 15.042009р. по 02.07.2010р. здійснив лише часткову оплату в розмірі 85890,70 грн.

Позивач зазначає, що 21.01.2011р. позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія №36 про неналежне виконання умов договору та повернення коштів, яка була отримана 24.01.2011р. Проте претензія відповідачем залишена без розгляду.

Таким чином, позивач визначає суму позову у розмірі 99682,00грн., у тому числі: суму заборгованості у розмірі 80000,00 грн., 15307,00 грн. інфляційні втрати, 4374,36 грн. 3% річних.

Також позивач просить покласти на відповідача судові витрати.

19.04.2011р. через канцелярію суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог у порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача 80 000,00 грн. основного боргу, 4968,16 грн. 3 % річних та 13957,00 грн. інфляційних витрат, тобто позивачем зменшено розмір інфляційних витрат та збільшено розмір 3% річних.

Дослідивши вказану заяву, суд дійшов висновку, що позивачем були зменшені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат і збільшені у частині стягнення 3% річних та змінено період їх нарахування.

Суд прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 80000,00 грн. основного боргу, 4968,16 грн. 3 % річних та 13957,00 грн. інфляційних витрат.

Також позивач заявою від 10.05.2011 р., в порядку ст.. 22 ГПК України, зменшив розмір позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача 70 000,00 грн. основного боргу, 4968,16 грн. 3 % річних та 13 957,00 грн. інфляційних витрат. вказане обґрунтовує тим, що відповідачем в процесі розгляду справи погашено заборгованість у розмірі 10000 грн., що підтверджується банківською випискою №1 БВ 00061 від 21.04.2011 р.

Частиною 4 до ст.22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Під збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога (збільшення чи зменшення ціни позову, збільшення чи зменшення кількості товару тощо).

При таких обставинах суд дійшов висновку прийняти вказану заяву позивача до розгляду.

Відповідач явку представника в судове засідання жодного разу не забезпечив, відзив на позов не представив, про час та місце розгляду справи сповіщався належним чином.

Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю представника відповідача.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

17.02.2009 р. між позивачем ( продавець ) та відповідачем ( покупець ) було укладено договір на поставку виноматеріалів №323 ВМ ( а. с. 8 - 10 ).

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору продавець передає, а покупець приймає і сплачує виноматеріали власного виробництва в асортименті, номенклатурі ціни та на умовах, визначених цим договором.

Загальна сума договору складає 810000 грн.

Відповідно до п. 3.3 вказаного договору строки поставки: на протязі 2009 р. відповідно до заявок покупця.

Відповідно до п. 3.4 вказаного договору перехід права власності на товар здійснюється в момент: передачі товару і підписання документів у відповідності до п. 3.7 вказаного договору.

Відповідно до п. 3.7 вказаного договору передача виноматеріалів від продавця покупцю проходить на підставі накладних при умові предявлення представником покупця довіреності на отримання товарно матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 4.1 вказаного договору розрахунки здійснюються на умовах оплати на протязі 60 ти календарних днів після поставки. Форма оплати: безготівковий розрахунок.

Відповідно до п. 7.1 вказаного договору він вступає в силу з моменту його підписання і діє 31.12.2009 р.

У виконання умов вказаного договору позивачем було поставлено на користь відповідача виноматеріалів на загальну суму 165890,70 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи витратними накладними на виноматеріали №2 00000003 від 19.02.2009 р. на суму 82952,10 грн. і №2 00000002 від 18.02.2009 р., які були підписані представниками обох сторін та завірені відповідними печатками. ( а. с. 13 14 ).

З урахуванням вказаного та вимог пункту 4.1 вищевказаного договору поставки виноматеріалів відповідач повинен був сплатити отримані виноматеріали 19.04.2009 р. та 20.04.2009 р. відповідно.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами Договору.

Однак відповідач всупереч вимогам вищевказаного договору на момент предявлення до суду з вказаним позовом сплатив за поставлений товар тільки 85890,70 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи № 1БВ-00281 за 15.04.2009 p., № 1_БВ-00303 за 22.04.2009 p., № К-00000004 за 18.05.09 p., № 1_БВ-00402 за 29.05.2009 p., № 1БВ-00465 за 24.06.2009 p., № 1_БВ-00498 за 03.07.2009 p., № 1_БВ-00508 за 09.07.2009 p., № 1БВ-00519 за 15.07.2009 р., 1_БВ-00537 за 24.07.2009 p., 1БВ-00575 за 05.08.2009 р., 1_БВ - 00579 за 07.08.2009 р., 1_БВ-00602 за 19.08.2009 p., 1_БВ-00638 за 02.09.2009 р., 1БВ-00657 за 11.09.2009 р., 1_БВ-00703 за 06.10.2009 p., 1_БВ-00209 за 29.04.2010 р., 1_БВ-00220 за 11.05.2010 р., 1БВ-00294 за 02.07.2010 р. ( а. с.27 49 ).

Оскільки відповідач не сплачував залишок заборгованості у розмірі 80000 грн. позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Судом встановлено, що в процесі розгляду справи відповідач частково сплатив наявну заборгованість у розмірі 10000 грн., що підтверджується представленою позивачем банківською випискою №1_БВ 00061 від 21.04.2011 р.

В звязку з вказаним позивач заявою від 10.05.2011 р. зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення основного боргу на вказану суму і вказана заява прийнята судом.

Оскільки відповідачем суду, всупереч положенням ст.. 33 ГПК України, не було представлено доказів сплати заборгованості за поставлені матеріали у розмірі 70000 грн., позовні вимоги в даній частині підлягають задоволенню.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 13957,00 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд з ним погодився та вважає, що з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати за період з травня 2009 р. по січень 2011 р. у розмірі 13957,00 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 4968,16 грн.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд встановив, що 3% річних було нараховано на суму боргу з урахуванням інфляційних втрат.

Вказане позивач обґрунтовує тим, що борг, якій підлягає сплаті боржником кредитору це реальний борг , що дорівнює сумі основного боргу та інфляційних втрат. На підставі вказаного позивач вважає, що 3% річних повинно нараховуватися на суму боргу, яка складається з основного боргу та інфляційних втрат. У підтвердження своєї позиції суд посилається постанову Вищого господарського суду України від 11.09.2007 р. №28/341-06.

Однак суд не може погодитися з подібним способом нарахування в звязку з наступним.

По-перше, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення. Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www.ukrstat.gov.ua).

По-друге, коментована стаття передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Проценти річних, передбачені коментованою статтею, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

У постанові Вищого господарського суду України від 11.09.2007 р. №28/341-06 дійсно зазначено, що втрати внаслідок інфляційних процесів необхідно розцінювати як суму знецінення грошових коштів за прострочення грошового зобовязання за певний період і вони є невідємною складовою суми основного боргу.

Суд з цім повністю згоден, але ж необхідно зауважити, що у ч. 2 ст. 625 ЦК України чітко зазначено, що три проценти річних нараховуються від простроченої суми , а не боргу. Сумою простроченого грошового зобовязання є 80000 грн. А тому 3% річних повинні розраховуватися саме від вказаної суми, без врахуванням інфляційних втрат.

Позивач відповідно до останнього зменшення позовних вимог, які прийняті судом до розгляду, просить суд стягнути 3% річних у розмірі 4968,16 грн.

Перерахувавши нараховані позивачем 3% річних, суд встановив, що насправді їх розмір складає 4759,29 грн.

Перерахувавши 3% річних за період з 21.04.2009 р. по 31.03.2011 р. суд встановив, що розмір 3% річних за вказаний період складає 5674,07 грн.

Однак оскільки суд позбавлений права виходити за межі заявлених позовних вимог, а позивач в даній частині позовні вимоги не збільшив, то суд дійшов висновку стягнути 3% річних у розмірі, який зазначений позивачем.

При таких обставинах у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 208,87 грн. у позові необхідно відмовити.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача, відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Також суд зауважує на тому, що відповідно до підпункту ”а” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року N 7-93 зі змінами та доповненнями із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка державного мита у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (102 грн.) і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (25500 грн.).

Як вбачається з позовної заяви, позивач первоначально просив суд стягнути з відповідача 99 681,36 грн., а значить повинен був сплатити державне мито у розмірі 996,81 грн.

Однак як вбачається з платіжнього доручення № 59 від 09.03.2011 р. позивач сплатив державне мито у розмірі 998 грн.

Таким чином суд дійшов висновку повернути з Державного бюджету м. Сімферополь на користь позивача державне мито у розмірі 1,19 грн.

У судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України та повідомлено позивачу, що повний текст рішення буде складено 13.05.2011 р. Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 13.05.2011 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з агропромислового товариства з обмеженою відповідальністю "Кольбер-Агро", 97000, с.м.т. Красногвардійське, вул. Островського, 25, ( р/р 260073017630 в КРУ ВАТ «Ощадбанк», м. Сімферополь, ЄДРПОУ 31091323 ) на користь закритого акціонерного товариства "Завод марочних вин та коньяків "Коктебель", 98187, м. Феодосія, с.м.т. Щебетовка, вул. Леніна, 27, ( р/р 26000526239371 в КРФ АКБ «Укрсоцбанк», МФО 324010, ідентифікаційний код 31382382 ) заборгованість у розмірі 70000 грн., інфляційні втрати у розмірі 13957,00 грн., 3% річних у розмірі 4759,29 грн., державне мито у розмірі 887,16 грн. та 235,45 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Повернути з Державного бюджету м. Сімферополь на користь закритого акціонерного товариства "Завод марочних вин та коньяків "Коктебель", 98187, м. Феодосія, с.м.т. Щебетовка, вул. Леніна, 27, ( р/р 26000526239371 в КРФ АКБ «Укрсоцбанк», МФО 324010, ідентифікаційний код 31382382 ) державне мито у розмірі 1,19 грн., надмірно сплачене на підставі платіжнього доручення № 59 від 09.03.2011 р.

4.В частині стягнення 3% річних у розмірі 208,87 грн. у позові відмовити.

Видати накази після набуття судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримКолосова Г.Г.