Рішення № 16096993, 10.05.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

10.05.2011Справа №5002-32/1097.1-2011 Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (97500, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

До відповідача - Публічного акціонерного товариства «Крименерго» (м. Сімферополь, вул. Київська, 74/6, ідентифікаційний код 00131400)

про визнання недійсним та скасування рішення комісії

За участю представників:

Від позивача не зявився.

Від відповідача не зявився.

Обставини справи: Фізична особа підприємець ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Крименерго», в якому просить визнати недійсним та скасувати рішення комісії, яке оформлено протоколом № 4720 від 11.11.2009р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний акт складений з порушенням вимог Правил користування електричною енергією, за відсутністю споживача, тобто без належного його повідомлення, через що сам розрахунок вартості недоврахованої електроенергії не є обґрунтованим.

15.06.2010 р. до ГС АР Крим від позивача надійшла заява про зміну та доповнення позовних вимог, згідно якої позивач просить суд визнати недійсним та скасувати рішення комісії, яке оформлено протоколом № 4720 від 11.11.2009р.

Рішенням Господарського суду АР Крим від 06.08.2010р. по справі № 5002-16/2853-2010 в позові відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням Господарського суду АР Крим Фізична особа підприємець ОСОБА_1 звернулась із апеляційною скаргою до Севастопольського апеляційного господарського суду.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.09.2010р. рішення Господарського суду АР Крим від 06.08.2010р. по справі № 5002-16/2853-2010 залишено без змін.

Фізична особа підприємець ОСОБА_1 звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою на вищевказані судові акти.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.12.2010р. рішення Господарського суду АР Крим від 06.08.2010р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.09.2010р. по справі № 5002-16/2853-2010 було скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду АР Крим.

Системою автоматичного розподілу справа передана на новий розгляд судді Господарського суду АР Крим Барсуковій А.М. із привласненням справі № 5002-32/1097.1-2011.

Ухвалою господарського суду від 28.03.2011 року справу прийнято у провадження суддею ГС АР Крим Барсуковою А.М. та розгляд справи призначено на 07.04.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

У судовому засіданні 07.04.2011р. оголошено перерву в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 19.04.2011р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

Згідно зі статтею 26 Закону України „Про електроенергетику” та пункту 1.3 Правил користування електричною енергією (далі по тексту ПКЕЕ), споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Статтею 277 Господарського кодексу України покладено обовязок на абонентів користуватися енергією з дотриманням правил користування енергією відповідного виду.

Пунктом 2 статті 275 Господарського кодексу України передбачено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

02.04.2004р. між Відкритим акціонерним товариством «Крименерго» (постачальник) (відповідач) та Субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (споживач) (позивач) укладений договір №496 ( а.с. 8- 11 т.1).

26.06.2009 р. представникам ВАТ «Крименего» була проведена перевірка обєкта магазину готелю, який розташований по АДРЕСА_2 та належить позивачеві.

Пунктами 6.41, 6.42 Правил користування електричною енергією (у редакції постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 17.10.2005 р. 910) визнано, що у разі виявлення уповноваженим представником постачальника електричної енергії, від якого споживач одержує електричну енергію або електропередавальної організації порушень цих Правил, або умов договору оформлюється двосторонній акт порушень за встановленою формою.

За результатом вказаної перевірки був складений акт про порушення Правил користування електричною енергією №104632 від 26.06.2010 р. (а.с.13 т.1).

Вказаний акт був складений ВАТ «Крименерго» відповідно до вимог п. 6.41 Правил.

Так, перевіркою було виявлено допущене позивачем порушення ПКЕЕ, яке виразилося в тому, що споживач порушив п. 6.40 ПКЕЕ, оскільки відсутня (зрив) пломба ВАТ «Крименерго» на панелі вводу № 1878274 розрахункового електролічильника. Вільний доступ до облікових ланцюгів. Таким чином електроенергія, що споживалася у повному обсязі не враховувалася.

Акт про порушення ПКЕЕ №104632 від 26.06.2009 р. був розглянутий на засіданні відповідної комісії ВАТ «Крименерго», яка прийняла рішення про донарахування позивачеві вартості недоврахованої електричної енергії у сумі 1144,44 грн. Рішення оформлено протоколом № 4720 від 11.11.2009 р. (а.с. 14 т.1).

Спірний протокол № 4720 від 11.11.2009р. та рахунок від 12.11.09 р. був отриманий позивачем лише 05.05.2010 р. (а.с.48-49 т.1).

Відповідно до абзаців 4 і 5 пункту 6.42 ПКЕЕ згідно з постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22 листопада 2006 року № 1497 рішення комісії оформляється протоколом і набирає чинності з дня вручення протоколу споживачу. Разом з протоколом споживачу надаються розрахунок величини вартості та розрахункові документи для оплати недоврахованої електричної енергії та/або збитків. Споживач має право оскаржити рішення комісії в суді. У разі звернення до суду впродовж 10 робочих днів з дня вручення протоколу споживачу останній має право не оплачувати виставлені рахунки до вирішення спірних питань у судовому порядку.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням ВАТ «Крименерго», Субєкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 28.05.2010 р. звернулась до суду з позовом про визнання недійсним рішення комісії, оформлене протоколом № 4720 від 11.11.09 р.

При цьому, позивач вказував на те, що споживач не був повідомлений про час та дату засідання комісії, що, на його думку є порушенням п. 6. 42 Правил КЕЕ, оскільки засідання комісії останнього разу було призначено на 11.08.09 р., але, рішення комісії прийнято 11.11.09 р. без участі позивача, що суперечить п. 6.41 Правил.

Позивач у своєї заяві від 14.06.2010 р. також звертав увагу суду на те, що неодноразово звертався до ВАТ «Крименерго» з питань опломбування лічильника робітниками відповідача, що підтверджується заявою від 24.06.20009 р.

Але, незважаючи на це, робітниками АТ «Крименерго» 26.06.2009 р. був складений акт про зрив пломби, незважаючи на повідомлення позивача, а відтак, відповідачем порушений п.1.2. Методики, затвердженої Постановою НКРЕ № 562 від 04.05.2006 р.

Дослідивши у сукупності надані докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню у звязку з наступним.

Так, позивач в позовній заяві та у доповненні до обґрунтування позовної заяви зазначає, що протокол засідання комісії ВАТ "Крименерго" № 4720 від 11.11.2009р. породжує для споживача певні обов'язки, а рішення комісії, оформлене протоколом № 4720, відноситься до актів ненормативного характеру (індивідуальні акти).

Пункт 6.42 Правил користування електричною енергією передбачено, що споживач має право оскаржити до суду рішення комісії протягом 10 робочих днів з дня вручення протоколу споживачу.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Частина 2 статті 20 Господарського кодексу України серед актів, визнання незаконними які передбачено статтею16 Цивільного кодексу України, як спосіб захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів встановлює, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживача.

Відповідно до статті 235 Господарського кодексу України за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Частиною 1 статті 236 даного Кодексу встановлено види господарсько-оперативних санкцій, серед яких, зокрема, передбачено встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо.

Згідно з частиною 2 вищезазначеної статті перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним.

Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Отже, зі змісту вказаних положень чинного законодавства вбачається, що рішення комісії ВАТ "Крименерго" про донарахування споживачу 1 144,44 грн. -вартості недоврахованої спожитої електроенергії є саме оперативно-господарською санкцією, а не актом ненормативного характеру в розумінні частини 2 статті 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 237 цього Кодексу порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

Згідно з частиною другою статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Факт того, що рішення ВАТ «Крименерго», оформлене протоколом є саме оперативно-господарською санкцією встановлений у Постанові Верховного суду України від 04.04.2011р. у справі № 2-24/912-2010.

Відповідно до приписів статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Пунктом 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи.

Як вже зазначено вище, згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Право на звернення до господарського суду реалізується шляхом подання відповідного процесуального документа позовної заяви, обовязковими елементами якої є предмет позову та підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Позовні вимоги повинні бути обґрунтовані певними обставинами, до яких належать обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включають факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача. У предмет доказування включається також факт приводу для позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу позивача.

Посилання на законодавство являє собою юридичні підстави позову. У позовній заяві повинні бути викладені норми матеріального права, що регулюють спірні матеріально-правові відносини та порушені відповідачем, а також відповідно до яких, на думку позивача, слід вирішити спір.

Відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.

Статтями 4-2 та 4-3 ГПК України закріплені принципи рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та здійснення судочинства на засадах змагальності. Аналогічні положення про принцип рівності закріплені в статті 129 Конституції України. Принцип рівності перед законом і судом означає рівність субєктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу. З принципу рівності перед законом і судом випливає, що правосуддя здійснюється незалежно від правового статусу учасників процесу, їхнього майнового стану, форми власності й інших критеріїв; процесуальне становище учасників судочинства визначається тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим; процесуальний порядок вирішення справ визначається процесуальною формою. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторін, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень, звільнення суду від обовязку збирання доказів. Принцип змагальності вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав, тобто обумовлює мотивацію поведінки сторін під час розгляду справи.

Відповідно до частини 2 статті 4-3 ГПК України сторони та інші особи учасники процесу обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Саме у цьому полягає активність сторін та інших учасників процесу в змагальності. Причому ризик настання наслідків вчинення або невчинення процесуальних дій покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі. З урахуванням викладеного, суд вважає, що збирання судом будь-яких доказів в обґрунтування правомірності вимог заявника є фактично перекладанням обовязку сторони на суд, що суперечить принципам рівності та змагальності. Таким чином, позивачем була невірно визначена правова природа підстав позову.

Вищий Господарський суд України на питання чи вправі господарський суд самостійно змінити позовні вимоги позивача у справі чи спонукати сторони до уточнення позовних вимог? Відповів в пункті 14 Інформаційного листа від 11.04.2005 р. N 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» : відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Крім того, приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Позивач не скористався правом зміни підстав позову, наполягаючи на спосіб захисту свого порушеного права, передбачений статтею 20 Господарського кодексу України, а саме її 2 пунктом.

Проте, як вже встановлено вище, обраний позивачем спосіб захисту, що полягає у визнанні повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів, не відповідає обставинам справи та може слугувати підставою для задоволення позову в розумінні вимог діючого законодавства.

Судові витрати покладаються на позивача відповідно до статті 49 господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33-34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

У судовому засіданні 10.05.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського кодексу України та підписана 10.05.2011р.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України, та набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.