Рішення № 16096885, 05.05.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

05.05.2011Справа №5002-32/1052-2011

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Дочірнього підприємства "Спеціалізований спинальний санаторій імені Академіка М. Н. Бурденка" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"(96500, АР Крим, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код 32369954).

До відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (95011, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Про стягнення 745,18 грн.

За участю представників:

Від позивача ОСОБА_2 ю/к, дов. № 01-16/18 від 11.01.2011р.

Від відповідача не зявився.

Представнику роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Дочірнє підприємство "Спеціалізований спинальний санаторій імені Академіка М. Н. Бурденка" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 745,18 грн., в тому числі борг у сумі 680,48 грн., пеня у розмірі 31,20 грн., індекс інфляції у розмірі 27,46, грн., 3 % річних у сумі 6,04 грн.

Ухвалою господарського суду від 23.03.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 31.03.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 31.03.2011р., від 12.04.2011р., від 26.04.2011р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обовязків за договором оренди від № 174/09-10 від 01.06.2010р. в частині повної та своєчасної оплати орендної плати, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

Відповідач, впяте, без поважних причин, повноважного представника в судове засідання не направив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

Відповідно до пункту 3.6 Розяснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Крім того, адреса відповідача зазначена в позовній заяві повністю співпадає з відомостями, що містяться у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а.с. 59).

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обовязку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У звязку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

01.06.2010 року між Дочірнім підприємством "Спеціалізований спинальний санаторій імені Академіка М. Н. Бурденка" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (Орендодавець) (позивач) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (Орендатор) ( відповідач) був укладений Договір оренди № 174/09-10 (а.с. 18-20).

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором найму (оренди).

Згідно пункту 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Пунктом 2 цієї ж статті передбачено, що плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Пунктом 1 Договору передбачено, що Орендодавець передає, а орендатор приймає в строкове платне користування : частину холу санаторія імені Академіка М. Н. Бурденка (літ. «А»), бл. 6, перший поверх загальною площею 4,0 кв.м., що знаходиться а адресою: 96500, АДРЕСА_2.

Відповідно до пункту 2.1 Договору орендар вступає в строкове платне користування майном вартістю, яка зазначена в п.1.1, в строк, зазначений в договорі, проте не раніше дати затвердження договору оренди та підписання акту приймання передачі майна, який є невідємною частиною цього договору.

У виконання вказаного пункту договору, 15.06.2010р. сторонами був підписаний акт приймання-передачі майна. ( а.с. 21).

Згідно з пунктом 3.2 Договору орендна плата за орендоване майно визначаться по розрахунку (додається) та складає без ПДВ за перший місяць оренди 226,82 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, встановленому діючим законодавством України.

Розмір орендної плати за кожний поточний місяць нараховується Орендодавцем з урахуванням щомісячного індексу інфляції та доводиться до Орендатора, що сторони закріпили в пункті 3.4 Договору.

Відповідно до розрахунку орендної плати, орендна плата з врахуванням ПДВ становить 272,19 грн. ( а.с. 23).

Згідно з пунктом 3.5 Договору Орендатор здійснює оплату орендних платежів на поточний рахунок Орендодавця шляхом щомісячних перерахувань до 10 числа за звітним місяцем.

Відповідно до пункту 7.1., строк дії договору встановлюється на один рік з 15.06.2010р. по 15.06.2011р. включно.

Пунктом 1 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Річна орендна плата за користування цілісним майновим комплексом підприємства, його структурним підрозділом не може перевищувати десяти відсотків вартості орендованого майна. У разі визначення орендаря на конкурсних засадах умовами конкурсу може бути передбачено більший розмір орендної плати.

Проте, відповідач не виконав свої зобовязання по сплаті орендної плати, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 680,48 грн.

Дослідивши всі представлені сторонами докази, наявні в матеріалах справи, та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, зазначити наступне.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Поняття "зобов'язання" необхідно розглядати як правовідношення, зміст якого можуть складати декілька обов'язків разом з кореспондуючими ним повноваженнями, метою яких є товарне переміщення соціальних благ з майнової сфери боржника в майнову сферу кредитора.

Підпунктом 3 пункту 1 статті 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Підставою виникнення зобовязання в даному випадку виступає договір оренди.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до пункту 1 статті 4 -3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не скористався правом подання відзиву та обґрунтування заперечень, у випадку їх наявності. Відповідачем, всупереч вимог чинного законодавства, не надано суду доказів відсутності заборгованості, тоді як позивачем, навпаки, до матеріалів справи залучені документи, на підставі яких можна твердити, що заборгованість відповідача перед позивачем існує, є обґрунтованою, доведеною та підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, суд вважає що 680,48 грн. заборгованості підлягають стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у звязку з невиконанням відповідачем своїх зобовязань у розмірі 27,46 грн.

Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Загальний період прострочки починає перебігати з 11.07.2010 року, проте позивач не позбавлений права нараховувати індекс інфляції починаючи з вересня 2010 року.

Таким чином, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача за період з вересня по грудень 2010 року повинна обраховуватися наступним чином:

інфляційні втрати по оплаті з вересня по грудень 2010р.= ( (680,48 грн. х 102,9 х 100,5 х 100,3 х 100,8) / 100 ) 680,48 грн. = 30,99 грн.

Отже загальна сума інфляційних втрат становить 30,99 грн., проте оскільки суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог, заявлена позивачем сума інфляційних втрат в розмірі 27,46 грн. визнається такою, що підтверджується матеріалами справи, а отже підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач зазначає період прострочення заборгованості з 01.09.2010р. по 17.12.2010р.

Проте відповідно до умов договору, зобовязання оплати орендної плати може вважатись простроченим лише з 11 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Отже, станом на 01.09.2010р. мало місце прострочення орендної плати лише за червень та липень, тоді як період прострочення заборгованості за серпень починає перебігати з 11.09.2010р.

Таким чином, сума 3% річних за період з 01.09.2010р. по 17.12.2010р. повинна бути розрахована наступним чином :

з 01.09.2010р. по 10.09.2010р. : 408,29 грн. х 10 днів прострочення х 3% / 365 днів = 0,34 грн.

з 11.09.2010р. по 17.12.2010р. : 680,48 грн. х 98 день прострочення х 3% / 365 днів = 5,48 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується сума 3% річних у розмірі 5,82 грн. та визнається такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 31,20 грн.

Пунктом 3.9 Договору передбачено, що орендна плата, а також інші платежі, передбачені п. 3.8., внесені несвоєчасно або не у повному обсязі, стягуються з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочки, включаючи день оплати.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобовязувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Судом встановлено, що заявлена позивачем до відшкодування сума пені з 01.10.2010р. по 17.12.2010р. має бути розрахована наступним чином:

з 01.10.2010р. по 10.10.2010р. : 408,29 грн. х 10 днів прострочення х 15,5% (подвійна облікова ставка НБУ з 10.08.2010) / 365 дн. = 1,73 грн.

з 11.10.2010р. по 17.12.2010р. : 680,48 грн. х 98 днів прострочення х 15,5% (подвійна облікова ставка НБУ з 10.08.2010) / 365 дн. = 28,32 грн.

Отже, сума пені, яка підтверджується матеріалами справи та підлягає стягненню з відповідача становить 30,05 грн.

05.04.2011р. до канцелярії Господарського суду АР Крим від позивача по справі надійшла заява про повернення зайво сплачених витрат на ІТЗ розгляду справи.

Клопотання мотивоване тим, що платіжним дорученням № 143 від 11.03.2011р. позивачем було сплачене 236, 00 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Платіжним дорученням № 215 від 30.03.2011р. позивач здійснив оплату на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на відповідний банківський рахунок, на підставі чого позивач просить суд повернути зайво сплачені платіжним дорученням № 143 від 11.03.2011р. 236, 00 грн.

Розглянувши клопотання, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Доданим до позовної заяви платіжним дорученням № 143 від 11.03.2011р. позивач оплатив 236, 00 грн. на розрахунковий рахунок 31218259700002.

Пунктом 31 статті 57 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до позовної заяви додаються документи, які, зокрема, підтверджують сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У звязку із тим, що з 21 червня 2010 р. відкритий рахунок з обліку надходжень від оплати витрат з ІТЗ у судах: р/р 31214264700002; отримувач: Державний бюджет м. Сімферополь; код платежу: 22050003; ЄДРПОУ - 34740405; банк одержувача: ГУ ДКУ в АР Крим, м. Сімферополь, господарський суд зобовязав позивача здійснити оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на відповідний розрахунковий рахунок, оскільки будь-яких інших доказів надходження грошових коштів за цільовим призначенням в матеріалах справи не містилось.

Позивачем у якості підтвердження оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу було надане платіжне доручення № 215 від 30.03.2011р.

Приписами статті 47 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що Державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

Пунктом 13 Постанови Кабінету міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів» передбачено, що повернення коштів, внесених для оплати витрат здійснюється у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору).

Статтею 8 Декрету Кабінету Міністрів України встановлено, що державне мито повертається у випадках:

1) внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством;

2) повернення заяви (скарги) або відмови в її прийнятті, а також відмови державних нотаріальних контор або виконавчих комітетів міських, селищних і сільських Рад народних депутатів у вчиненні нотаріальних дій;

3) припинення провадження у справі або залишення позову без розгляду, якщо справа не підлягає розглядові в суді чи в господарському суді, а також коли позов подано недієздатною особою;

4) скасування в установленому порядку рішення суду;

5) неприйняття Кабінетом Міністрів України у встановлені строки рішення про створення (реєстрацію) промислово-фінансової групи або зняття проекту створення промислово-фінансової групи з розгляду уповноваженою особою ініціаторів створення цієї промислово-фінансової групи;

6) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Проте норми діючого законодавства не передбачають можливості повернення державного мита ( витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) з причини, що позивачем були невірно зазначені банківські реквізити при здійсненні зазначеної оплати.

Оскільки на вірний розрахунковий рахунок позивачем було сплачено лише 236, 00 грн., оплата 236, 00 грн. платіжним дорученням № 143 від 11.03.2011р. не може розцінюватись судом у якості надмірно сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

За таких обставин у суду відсутні правові та обґрунтовані підстави для задоволення клопотання позивача.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (95011, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Дочірнього підприємства "Спеціалізований спинальний санаторій імені Академіка М. Н. Бурденка" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"(96500, АР Крим, м. Саки, вул. Курортна, 10, ідентифікаційний код 32369954) 680,48 грн. заборгованості, 27,46 грн. інфляційних втрат, 30,05 грн. пені, 5,82 грн. 3% річних, 101,81 грн. державного мита та 235,57 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Наказ видати в порядку статей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

За згодою представників у судовому засіданні 05.05.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 05.05.2011р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.