Рішення № 16093236, 01.03.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 311

РІШЕННЯ

Іменем України

01.03.2011Справа №5002-18/6080-2010 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (02160, м. Київ, пр-т Воззєднання, 15)

До відповідача Приватного сільськогосподарського підприємства «Гвардієць» (97123, Нижньогірський район, с. Охотське, вул. Леніна, б.108)

Про стягнення 111434,00 грн.

Суддя І.К. Осоченко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача ОСОБА_1. представник, довіреність від 01.01.2011 р.

Від відповідача не зявився.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (позивач) звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Приватного сільськогосподарського підприємства «Гвардієць» (відповідач), в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 73627,40 грн., інфляційні збитки у розмірі 1536,82 грн., штраф у розмірі 12778,15 грн., відсотки річних у розмірі 23491,63 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 525, 526, 625 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що 20 травня між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки № АП-06-0118. Згідно договору позивач зобовязувався передати у власність відповідачу, а відповідач зобовязувався прийняти та оплатити наступні засоби захисту рослин на загальну суму 13560,30 грн. Також, між позивачем та відповідачем були укладені додаткові договори до основного договору, які є його невідємною частиною.

Відповідно до договору та додаткових договорів позивач зобовязувався передати у власність відповідачу товар на загальну суму 85187,70 грн.

Як пояснює позивач, взяті на себе зобов'язання відповідно до договору позивач виконав належним чином, що підтверджується наступною документацією: видатковою накладною № АП-06-021 від 21.05.2010 року, Довіреність № 40 від 21.05.2010 року; видаткова накладна № АП-06-0142 від 07 червня 2010 року, Довіреність № 50 від 07 червня 2010 року; видаткова накладна №АП-06-0152 від 12.06.2010 року, Довіреність № 54 від 12.06.2010 року; видаткова накладна № АП-06-0154 від 21.06.2010 року, Довіреність № 57 від 21.06.2010 року. Відповідач в порядку виконання взятих на себе зобов'язань відповідно до договору перерахував на розрахунковий рахунок позивача 11560,30 гривень, що підтверджується відповідними банківськими виписками.

Станом на 06.12.2010 року заборгованість відповідача відповідно до договору становить 73627,40 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду.

24.01.2011 року на адресу господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на більш пізніший строк, у звязку тим, що представник позивача знаходиться у відрядженні. Суд вважав за можливе задовольнити надіслане клопотання.

14.02.2011 р. до канцелярії господарського суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якої позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу в обсязі 73627,40 грн.; інфляційні збитки за період з червня 2010 року по грудень 2010 року 2346,72 грн.; штраф у розмірі 12778,15 грн.; відсотки річних від простроченої суми в розмірі 23915,79 грн. Надана заява була залучена судом до матеріалів справи.

14.02.2011 р. у судовому засіданні представник позивача надав письмові пояснення. Суд залучив надані пояснення до матеріалів справи.

Також, у судовому засіданні 14.02.2011 р. позивач заявив клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів.

Для всебічного, повного і обєктивного розгляду справи, з урахуванням положень ст. 69 ГПК України, суд продовжив строк розгляду справи та задовольнив клопотання позивача.

01.03.2011 року через канцелярію господарського суду АР Крим представником позивача було здано пояснення, відповідно до якого позивач просить провадження у справі у частині стягнення суми основного боргу у розмірі 73627,40 грн. припинити на підставі пункт 1-1 статті 80 ГПК України, у звязку із повною оплатою відповідачем вказаної суми, та просить стягнути з відповідача інфляційні збитки за період з червня 2010 року по грудень 2010 року у сумі 2346,72 грн.; штраф у розмірі 12778,15 грн.; відсотки річних від простроченої суми в розмірі 23915,79 грн.

Суд залучає таку заяву до матеріалів справи.

Відповідач у судове засідання тричі не зявився, про причини неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією. Відзив на позов суду не представив.

Слухання справи відкладалося у порядку передбаченому статтею 77 ГПК України.

Враховуючи, що участь у судових засіданнях є правом відповідача, яким він не скористався, а не його обовязок, суд вважає можливим розглянути дану справу за відсутністю відповідача у порядку ст. 75 ГПК України на підставі матеріалів, які наявні у справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

20 травня 2010 року між ТОВ «Хімагромаркетинг» (продавець) та ПСП «Гвардієць» (покупець) було укладено договір поставки № АП-06-0118.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язувався передати у власність покупця, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити наступні засоби захисту рослин: «Фокстран», «Оперкот» на загальну суму 13560,30 гривень.

Також між позивачем та відповідачем були укладені додаткові договори до основного договору, які є його невід'ємною частиною, а саме № АП-06-0118ДС1 від 20.05.2010 року; № АП-06-0118ДС2 від 20.05.2010 року; № АП-06-0118ДСЗ від 20.05.2010 року, якими сторони доповнили перелік додатковими засобами захисту рослин.

Всього відповідно до договору та додаткових договорів позивач зобов'язувався передати у власність відповідачу товар на загальну суму 85187,70 гривень.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору та додаткових договорів позивач повністю виконав взяті на себе обов'язки шляхом поставки Товару, що підтверджується наступними видатковими накладними: № АП-06-0121 від 21.05.2010 року на суму 13560,30 грн., № АП-06-0142 від 07 червня 2010 року на суму 30154,00 грн., № АП-06-0152 від 12.06.2010 року на суму 20679,90 грн., № АП-06-0154 від 21.06.2010 року на суму 20793,50 грн.

Вказаний товар був отриманий відповідачем, про що свідчать підписи уповноваженої особи відповідача, скріплені печаткою, у вищевказаних видаткових накладних та довіреностями на отримання товару, а саме: № 40 від 21.05.2010 року; № 50 від 07 червня 2010 року; № 54 від 12.06.2010 року; № 57 від 21.06.2010 року.

Згідно з п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до п. 2.1 договору відповідач зобов'язувався сплати позивачу вартість товару в наступні строки:

не пізніше 25 травня 2010 року - 6780,15 гривень;

не пізніше 10 червня 2010 року - 15077,00 гривень;

не пізніше 15 червня 2010 року - 10339,95 гривень;

не пізніше 20 червня 2010 року - 10396,75 гривень;

не пізніше 01 жовтня 2010 року - 21857,15 гривень;

не пізніше 01 листопада 2010 року - 20736,70 гривень.

Судом встановлено, що відповідач в порядку виконання взятих на себе зобов'язань відповідно до договору перерахував на розрахунковий рахунок позивача 11560,30 гривень, що підтверджується банківськими виписками.

Проте станом на 06.12.2010 року заборгованість відповідача перед позивачем становила 73627,40 гривень, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовом.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязаннявідповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що у процесі вирішення спору відповідач погасив заборгованість за поставлений товар у сумі 73627,40 грн., а саме: 27.12.2010 року сплатив 30000,00 грн., 14.01.2011 року 20000,00 грн., 28.01.2011 року 21843,15 грн., 21.02.2011 року 1784,25 грн., що також вказано позивачем у його поясненнях до позовної заяви, у звязку із чим провадження у справі у частині стягнення основного боргу у сумі 73627,40 грн. підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач у своїй позовній заяві просить стягнути з відповідача інфляційну суму у розмірі 2346,72 грн., вказуючи період нарахування інфляційної суми з червня 2010 року по грудень 2010 року.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Перевіривши розрахунок інфляційних збитків та враховуючи те, що оскільки вище судом встановлено факт прострочення по оплаті товару з боку відповідача, суд приходить до висновку, що позивачем вірно розрахована інфляційна сума, у звязку із чим позовні вимоги у частині стягнення з відповідача інфляційних збитків у сумі 2346,72 грн. за період з червня 2010 року по грудень 2010 року підлягають задоволенню.

Позивач у своїй позовній заяві просить стягнути з відповідача відсотки річних у сумі 23915,79 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 5.5. договору, сторони прийшли до згоди, щодо зміну розміру процентної ставки, передбаченою ч.2 ст. 625 ЦК України, і встановлюють її у розмірі 0,2% від несплаченої загальної вартості товару за кожен календарний день протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений та 0,4% від несплаченої ціни товару за кожен календарний день до дня повної оплати з дати закінчення девяноста календарних днів.

Перевіривши розрахунок відсотків річних за період з 21.06.2010 року по 06.12.2010 року, відповідно до якого позивач просить стягнути % річних у сумі 23915,79 грн., суд знаходить його вірним, у звязку із чим, з відповідача підлягає стягненню % річних за вказаний період у сумі 23915,79 грн.

У своїй позовній заяві позивач також просить стягнути з відповідача штраф у сумі 12778,15 грн.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобовязувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчинюється у письмовій формі.

Відповідно до п. 5.4. договору у випадку прострочення виконання зобов'язань, передбачених розділом 2 даного договору, більше ніж 30 днів винна сторона додатково сплачує іншій стороні за даним договором штраф у розмірі п'ятнадцяти відсотків від ціни договору.

Пунктом 7.6. договору сторони досягли згоди щодо зміни строків позовної давності та встановлюють її тривалістю у п'ять років, що стосується виконання зобов'язань по сплаті основного боргу та штрафних санкцій за невчасне виконання зобов'язань. У п. 5.3. договору сторони домовилися про те, що нарахування штрафних санкцій припиняється через три роки після дня коли зобов'язання мало бути виконаним.

За розрахунками суду сума штрафу становить 12778,15 грн.: 85187,70 грн. х 15% / 100% та підлягає стягненню з відповідача

Судові витрати відповідно до статей 44, 49 ГПК України суд відносить на відповідача. При цьому суд приймає до уваги, що сума основного боргу була сплачена відповідачем вже у процесі вирішення спору судом.

В судовому засіданні 01.03.2011 року судом оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 02.03.2011 року.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Гвардієць» (97123, Нижньогірський район, с. Охотське, вул. Леніна, б.108; ідентифікаційний код 30889192) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (02160, м. Київ, пр-т Воззєднання, 15; код ЄДРПО України 30262667), відсотки річних у сумі 23915,79 грн., інфляційну суму у розмірі 2346,72 грн., штраф у сумі 12778,15 грн., державне мито у сумі 1126,68 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3.У частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості у сумі 73627,40 грн. провадження у справі припинити на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримОсоченко І.К.