Постанова № 16086875, 02.06.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

02 червня 2011 р. № 2-а- 4945/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Зінченко А.В.

При секретарі Фоменко І.Є.

За участі сторін:

представника позивача Барішевського О.В.

представника відповідача Шляхта В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АПК «Надія ЛТД»до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «АПК «Надія ЛТД», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд скасувати та визнати недійсним податкове повідомлення рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Харкова № 0000472330 від 22.04.2011 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 664882,50 грн., з яких за основним платежем - 531906,0 грн. та 132976,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що винесене податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства та є незаконним.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив про задоволення позову.

В судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що винесене податкове повідомлення-рішення є законним та відповідає усім вимогам законодавства.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

ТОВ «АПК «НАДІЯ ЛТД»зареєстровано розпорядженням Виконавчого комітету Харківської міської ради м.Харкова від 01.07.2008 р. свідоцтво про реєстрацію А01 № 087116.

Позивача взято на податковий облік ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова 02.07.2008р., на даний час субєкт господарювання перебуває на обліку в ДПІ у Орджонікідзевському районі міста Харкова (довідка №19 від 26.01.2010р).

ДПІ у Орджонікідзевському районі міста Харкова було проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «АПК «Надія ЛТД »за період з 01.12.2010 по 31.12.2010 р. в частині правомірності нарахування податкового зобовязання та податкового кредиту з податку на додану вартість. На підставі проведеної перевірки було складено акт № 540/23-306/35972274 від 28.03.2011 р.

Згідно висновків, які викладені у акті, перевіркою встановлено: порушення ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України №435-IV від 16.01.2003р. (зі змінами та доповненнями); порушення п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1, п.п.7.5.2 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями), тобто встановлено штучне формування податкового кредиту з податку на додану вартість за перевіряємий період на суму 531906,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки було винесено податкове повідомлення рішення Харкова № 0000472330 від 22.04.2011 року, яким позивачу визначено податкове зобов»язання з податку на додану вартість у сумі 664882,50 грн., з яких за основним платежем - 531906,0 грн. та 132976,50 грн.- штрафні ( фінансові) санкції.

Штучність формування податкового кредиту на думку податкових органі полягає в тому, що вчинені між позивачем та ТОВ «Мобілон»правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, як наслідок не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Суд зазначає, що не можна погодитись із законністю висновків відповідача про нікчемність угод, укладених позивачем, виходячи з наступного.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним

Згідно з ч 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемними правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним

Таким чином до правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відносяться правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом..

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, можна дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені підприємством правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного та всебічного судового розгляду. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нікчемність правочинів, міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податкового кредиту, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми валових витрат та податкового кредиту.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Під час розгляду справи відповідач зазначених обставин не довів.

Крім того, відповідач не довів, що при проведенні перевірки взагалі досліджувалися будь-які правочини, вчинені позивачем.

Також суд вважає за необхідним зазначити, що відповідно до підпункту 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Матеріалами справи підтверджено, що надані до ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова податкові накладні відповідають всім вимогам законодавства.

Суд вказує, що відповідно до п. 3.4. Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА України № 166 від 30.05.1997 р., платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, достовірність даних підтверджується: підписом платника,якщо платник - фізична особа, в інших випадках (особа, яка визначена як платник податку на додану вартість, крім фізичних осіб) - підписами відповідальних посадових осіб керівника , головного бухгалтера) та печаткою, а в разі подання декларації в електронній формі - електронним підписом осіб (які підписують декларацію), зареєстрованим у порядку, визначеному законодавством.

Підпунктом 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо говірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих «сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з мстою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.7.5. Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: 7.5.1. дата здійснення першої з подій:або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Згідно п.п. 7.4.5. вищезазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що тільки податкова накладна, видана платником податку, який надає товари (послуги) є підставою для нарахування податкового кредиту, оскільки містить відомості про продавця товару, про проданий товар, його вартість, суму ПДВ.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно з цими правилами формування податкового кредиту залежить від наступних факторів: документальне підтвердження нарахування (сплати) податку; напрямок використання придбаних товарів (послуг).

Суд зазначає, що відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата втримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відтак, суд приходить до висновку, що достатніми підставами для виникнення у позивача права на податковий кредит є факт підписання актів здачі-приймання виконаних робіт та отримання податкових накладних від контрагенту.

Судом також встановлено, що в підтвердження отримання товару від ТОВ «Мобілон»є укладені договори поставки та видаткові накладні.

Отже наявні документи вказують на існування господарських стосунків з контрагентом-постачальником товару, які супроводжувались оформленням документів, передбачених діючим законодавством України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст.2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені субєктом владних повноважень в основу спірного рішення. Перевірка судом інших обставин спірних правовідносин виходить за межі предмету доказування в адміністративній справі і має своїм фактичним наслідком перебирання судом на себе функцій субєкта владних повноважень, а правовим мотивування спірного рішення додатковими фактичними підставами, що не відповідає запровадженому ст. 6 Конституції України принципу розподілу державної влади та запровадженому ст.8 Конституції України принципу верховенства права.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 11, 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АПК «Надія ЛТД»до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000472330 від 22 квітня 2011 року винесене Державною податковою інспекцією у Орджонікідзевському районі міста Харкова, яким ТОВ «АПК «Надія ЛТД»було визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 664882,50 грн., з яких за основним платежем 531906,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 132976,50 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги.

Постанова в повному обсязі виготовлена 03 червня 2011 року.

Суддя А.В. Зінченко