Постанова № 16086264, 23.05.2011, Тернопільський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2-а/1970/1137/11

"23" травня 2011 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі головуючого судді Осташа А.В. при секретарі Сенчак О.Є.

за участю:

представника позивача - Редько В.О.;

представника відповідача Сиванич Н.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду місті Тернополі адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Варіанти»

до Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 7 квітня 2011 року №0000462304 та №0000452304, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Варіанти»(далі по тексту ТОВ «Варіанти»або позивач) звернулося до суду з позовом до Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 7 квітня 2011 року №0000462304 та №0000452304.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що на думку позивача, визнаючи угоди недійсними, працівники ДПІ, насамперед, перевищують свої повноваження, і фактично підміняюють контрольно-наглядові функції, функціями судовим. При цьому, діють не компетентно, всупереч існуючому законодавству, трактуючи суперечливі норми виключно на свою користь.

Позивач, зокрема стверджує, що тільки суд, розглядаючи цивільно-правовий спір, міг встановити факти, які свідчили б про те, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору.

Крім того, позивач вважає, що саме по собі зменшення податків не може слугувати підставою для визнання договорів такими, що укладені всупереч інтересам держави, якщо умови договорів реально виконані.

На думку позивача, перед тим як визнавати угоди між ТОВ «Варіанти», з одного боку, та покупцями його продукції, з другого боку, а також між ТОВ «Варіанти», з одного боку, та постачальниками комплектуючих, потрібних для виготовлення продукції, з другого боку, - нікчемними, працівники ДПІ мали би переконатись у відсутності поставленої ТОВ «Варіанти»продукції, що є унікальною за своїм способом виробництва та здатною до ідентифікації технічними експертами.

Позивач стверджує, що не мав і не повинен був перевіряти відомості про стан та наявність чи відсутність у своїх постачальників дозволів на експлуатацію приміщень та розміщення об'єктів торгівлі, не мав і не повинен був керувати організацією бухгалтерського та податкового обліку ні у покупців продукції, ні у постачальників комплектуючих.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з мотивів викладених в позові та додатково пояснив, що про спрямованість правочинів на реальне настання правових наслідків, здійснених ТОВ «Варіанти», свідчить те, що на момент вчинення спірного правочину усі контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру, а тому, мали необхідну дієздатність і правоздатність для укладання будь-яких угод. По-друге, до контрагентів, які податковий орган вважає недобросовісним, не застосовувалися заходи податкових стягнень, а тому на його думку, спроби працівників ТОДПІ зсовувати обмеження щодо формування податкового кредиту та валових витрат з податкових та видаткових накладних, оформлених за угодами купівлі-продажу із контрагентами, визначеними в акті є незаконними, такими, що порушують п. 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», ст. 207 та 208, ч. 1 ст. 238, ст. 250 ЦКУ.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала, мотиви виклала в поданому суду письмовому запереченні.

Згідно заперечення відповідача позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки, в супереч вимог ст..9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в накладних, які були надані для проведення перевірки та якими оформлено взаємовідносини Позивача з ТзОВ «Сайдлер», ПП'Тнтеркрус", ТзОВ «Маскат-Центр», ПП "МКМ-Сервіс", ТОВ «Тесла-Ком»не зазначено місце складання документа, зміст та обсяг господарської операції, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, податковий орган посилається на те, що перевіркою встановлено, що у позивача відсутні акти приймання - передачі, товарно-транспортні накладні з відмітками про передачу та отримання товарів, а також не встановлено наявності відповідних документів, що підтверджують факт відвантаження чи одержання товарів.

Всі ці обставини на думку Тернопільської ОДПІ свідчать про те, що позивачем перераховувались кошти без мети реального настання передбачених наслідків виключно, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії Товариства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України, оскільки єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством податкової вигоди.

Представник відповідача пояснила, що позивачем порушено ст. 228 Цивільного кодексу України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний прядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним, а згідно ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Враховуючи вищенаведене, представник Тернопільської ОДПІ вважає, що податкові повідомлення-рішення, якими ТОВ «Варіанти»визначено податкові зобовязання по податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, прийняті у відповідності до вимог чинного на час здійснення господарських операції податкового законодавства, а тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Крім пояснень представників сторін, судом досліджені письмові докази, наявні у матеріалах справи, які подані позивачем та відповідачем.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов слід задоволити, з наступних підстав.

Судом встановлено, що інспекторами Тернопільської ОДПІ в лютому-березні 2011 року проведено виїзну планову перевірку ТзОВ „Варіанти" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 31.12.2010 року.

Результати перевірки знайшли своє відображення в акті перевірки від 21 березня 2011 року №1113/23-09/31594098 та довідці про загальну інформацію щодо ТОВ «Варіанти»та результати його діяльності за період з 1 липня 2008 року по 31 грудня 2010 року, яка є Додатком №1 до акту.

За наслідками вивчення результатів перевірки керівництвом Тернопільської ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення №0000462304, згідно якого ТОВ «Варіанти»збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість загалом 229 593, 75 грн. (в тому числі за основним платежем 183 675 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 45 918,75 грн., та №0000452304, згідно якого збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств загалом 443 758,75 грн. (в тому числі за основним платежем 355 007 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 88751, 75 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.1, 4 ст.1, п.п.«а». п.п.«б». п.п.«в», п.6.4, ст.6. п.п.«а», п.п.«в», п.6.5, ст.6 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість" із наступними змінами та доповненнями (далі - Закон №168/97- ВР) та п.1.19, п.1.21, ст.1, п.п.5.2.1, п.5.2, п.п.5.3.9. п.5.3, ст.5. п.п.11.3.1, п.11.3. п.п.11.2.1, п.11.2, ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». №334/94-ВР від 28.12.1994р. із наступними змінами та доповненнями (далі Закон №334/94-ВР).

Порушення вищезазначених вимог, на думку перевіряючих, стало можливим внаслідок недотримання позивачем вимог Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а саме по правочинах, здійснених з наступними контрагентами - юридичними особами: ТзОВ «Сайдлер», ПП «Інтеркрус», ТзОВ «Маскат-Центр», ПП «МКМ-Сервіс», ТОВ «Тесла-Ком».

Податковий орган вважає, що обставинами, що свідчать про недодержання ТОВ «Варіанти» в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків є:

- присвоєння постачальникам з жовтня 2010 р. стану «10»- запит на встановлення исцезнаходження, а з грудня 2010 р. стану «23»- місцезнаходження не встановлено;

- відсутність в обов'язкових реквізитах видаткових накладних записів про місце складання документу, зміст та обсяги господарських операцій, особистого підпису або інших даних, по дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції;

- відсутність у подорожних листах та товаротранспортних накладних фактичного місця виконання зобов'язань, відмінного від адреси, зазначених в реєстраційних документах постачальників;

- відсутність у ТОВ «Варіанти», а також у постачальників ТОВ «Варіанти»дозволів на експлуатацію приміщень та розміщення об'єктів торгівлі за адресою, вказаною в реєстраційних юкументах;

- відсутність між постачальниками ТОВ «Варіанти», з одного боку, та між ТОВ Варіанти»та покупцями, - з другого, актів прийому-передачі продукції по кількості;

- відсутність відміток про передачу та отримання продукції в дорожніх листах та товарно- рінспортних накладних;

- відсутність бланків перевізних документів, затверджених наказом Мінтрансу №460 від 0.11.2008 р. «Про затвердження бланків документів для перевезення вантажів залізницею»;

- не надання первинних документів, в яких зафіксовано реєстраційні номери документів по якості та акти фактичної наявності продукції, в яких було б сказано про відсутність супровідних юкументів;

- не надання документів дозвільного характеру, які по своєму визначенню підпадають під визначення сертифікатів відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності або декларації про відповідність;

- не надання документів, в яких було б зазначено реєстраційні номери сертифікатів відповідності, свідоцтва про визнання відповідності, декларації про відповідність;

- відсутність актів прийому по якості та комплектності продукції.

Аналізуючи підстави для визнання нікчемними договорів, що укладалися ТОВ «Варіанти»з іншими субєктами господарювання, суд виходив з наступного:

Так судом встановлено, що ТОВ «Варіанти»було укладено ряд договорів предметом яких було придбання матеріалів та комплектуючих для виготовлення металопластикових вікон (ПВХ, скло, армування, фурнітура). Такі угоди зокрема було укладено з наступними субєктами господарської діяльності:

-ТОВ «Сайдлер»на загальну суму 1240760, 42 грн. (з ПДВ);

-ПП. «Інтеркрус»на загальну суму 3369065, 10 грн. (з ПДВ);

-ТОВ «Маскат-Центр»на загальну суму 776404, 98 грн. (з ПДВ);

-ПП. «МКМ-Сервіс»на загальну суму 2461928, 72 грн. (з ПДВ);

-ТОВ «Тесла-Ком»на загальну суму 1390000 грн. (з ПДВ).

Як вбачається з матеріалів справи, ряд договорів було укладено в усній формі, а в окремих випадках були підписані письмові угоди. Так, письмові договори поставки були укладені ТОВ «Варіанти»з ТОВ «Маскат-Центр»(договір №0106-02 від 1 червня 2010 року) та з ТОВ «Тесла-Ком»(договір №06-0106 від 1 червня 2010 року).

З аналізу даних договрів вбачається, що умови постачання в них визначались на підставі Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 рику) видання МТП N 560 (далі - Правила ІНКОТЕРМС), які застосовувались Позивачем на підставі ст. 265 ГК України.

Згідно з умовами вищенаведених договорів поставка здійснювалась на умовах ЕХW (ЕХ WORKS (... named place) ФРАНКО-ЗАВОД (... назва місця). Термін "франко-завод" означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб. Таким чином, цей термін покладає мінімальні обов'язки на продавця, а покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару з площ продавця до місця призначення.

В п. А.3 правил Інкотермс зазначено, що за поставкою згідно базису ЕХW у продавця відсутні зобов'язання щодо перевезення товару після його поставки у визначене базисом поставки місце, а в п. А.8 зазначено, що докази поставки, транспортні документи або еквівалентні електронні повідомлення - немає зобов'язань.

Відтак, при постачанні товарів на умовах ЕХW контрагенти ТОВ «Варіанти»(ТОВ «Маскат-Центр»та ТОВ «Тесла-ком) виконали свій обов'язок з постачання ТМЦ і не були зобов'язані перевозити товар та складати транспортні документи, адже питанням перевезення мав опікуватись покупець товарів позивач.

Щодо інших договорів поставки, що укладалися в усній формі, то як встановлено в судовому засіданні поставка товару відбувалася транспортом ТОВ Варіанти».

У звязку з вищенаведеним, судом також не береться до уваги посилання позивача на те, що відсутність товарно-транспортної накладної є свідченням відсутності реального характеру господарських операцій, оскільки податковий орган лишив поза увагою те, що товарно-транспортні накладні оформляються лише у тих випадках, коли для перевезення товару залучається перевізник, який надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом. Якщо ж товар перевозиться власним автомобільним транспортом учасниками правовідносин для власних потреб товарно-транспортні накладні не оформляються.

До такого висновку суд прийшов аналізуючи ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 р. № 2344-Ш, який прямо вказує на те, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на -транспортний засіб, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Тобто вказаний Закон вказує на наявність альтернативи у переліку підтверджуючих документів на вантаж: товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

В свою чергу законодавством, а саме Постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2009 р. № 207, затверджений Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення интажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні (далі - «Перелік № 207»), У п. 2 даного Переліку зазначено, що для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб обов'язковою є накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж.

При цьому Перелік № 207 передбачає, що у водія юридичної особи або фізичної особи підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, повинна бути товарно- анспортна накладна (п.1), але не передбачає подібної вимоги для водія юридичної особи або ичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб (п. 2).

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки перевезення товару за договорами поставки здійснювалося власним транспортом позивача, останнім не були порушені вимоги законодавства щодо обов'язкового оформлення товарно-транспортних накладних.

Зясовуючи реальність здійснення господарських операцій, визначених у вищенаведених договорах, суд встановлює обґрунтованість податкової вигоди, яку бажає отримати позивач, а також можливість здійснення таких господарських операцій обидвома сторонами правочину.

Статтею 626 Цивільного кодексу України (далі по тексту ЦК України) передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обовязків, а ст. 629 ЦК України зазначає, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Підставою для недійсності правочину згідно ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст.215 ЦК України).

Згідно з частиною першою ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Суд вважає, що податковим органом, у відповідності до вимог ст.ст.69, 70 КАС України, не доведено факту нікчемності договорів поставок позивача.

Так аналізуючи суть господарських угод податковий орган взагалі не встановив в який спосіб здійснювалась поставка, де придбавався товар позивачем, а як вбачається з вищенаведеного, в судовому засіданні ці обставини були встановлені.

Факт виконання господарських операцій, підверджується наданими під час перевірки первинними документами позивача, а саме: видатковими накладними, які доводять факт передання товару за договорами, що не позволяє кваліфікувати дані правочини як фіктивні.

Відповідач взагалі не встановлював таких факторів які б дійсно могли підтвердити чи спростувати реальність здійснення господарських операцій позивача та його контрагентів, описаних вище. А саме: наявність у Позивача чи контрагентів необхідних ресурсів (майнових, людських, часових тощо) для здійснення відповідних господарських операцій. Зокрема податковим органом не взято до уваги, що чисельність штатних працівників ТОВ «Варіанти»становить 200 осіб. Податковим органом не встановлено наявність чи відсутність у позивача та його контрагентів транспортних засобів, які були необхідними для виконання поставок товару.

Тернопільською ОДПІ при проведенні перевірки також не врахованого такої обставини як використання товарів, що закуповувались позивачем у ТзОВ «Сайдлер», ПП'Тнтеркрус", ТзОВ «Маскат-Центр», ПП "МКМ-Сервіс", ТОВ «Тесла-Ком», у здійсненні його господарської діяльності (згідно даних державного реєстру одним із видів діяльності ТОВ «Варіанти є виготовлення металопластикових вікон).

Цей факт також підтверджується всіма необхідними сертифікатами відповідності, та висновками державної санітарно-епідеміологічної служби, про що зазначено на стор.7 Довідки.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що при проведенні перевірки відповідач не врахував, що системний аналіз первинних документів щодо передання майна, наявністьсть власного майна для досягнення результатів відповідних господарських операцій, транспортних засобів, відповідних працівників, мети придбання товарно-матеріальних цінностей однозначно підтверджує факт передавання товарів за правочинами і виключає штучне створення документообігу з метою імітації господарських операцій.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97р. №168/97-ВР (який діяв до 1 січня 2011 року) на момент вчинення зазначених вище правочинів ТзОВ «Сайдлер», ПП «Інтеркрус», ТзОВ «Маскат-Центр», ПП «МКМ-Сервіс», ТОВ «Тесла-Ком», були зареєстроване в установленому Законом про ПДВ порядку в якості платника ПДВ з присвоєним податковим органом індивідуального податкового номера, який використовується для справляння цього податку.

Тобто, згідно п.п.7.2.6 ст.7 Закону про ПДВ вищенаведені субєкти господарювання, як продавці товару, видали податкові накладні позивачу, що стало підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п.7.5 ст.7 Закону про ПДВ, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для включення позивачем сум до складу податкового кредиту, є податкові накладні, складені в момент виникнення податкових зобовязань продавця.

Згідно п.7.4.5 ст.7 Закону про ПДВ «не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціми (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 п.7.4.5)». Тобто вказана норма Закону про ПДВ чітко встановлює випадки, коли платник податку не має права включити до податкового кредиту суми сплаченого податку у звязку з придбанням товарів, робіт (послуг) таким випадком є факт відсутності у платника податку податкової накладної, тобто не підтвердження сум сплаченого податку податковими накладними.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отримавши поставлений товар, ТОВ «Варіанти»сплатило своїм контрагентам у вартості виконаних робіт суму ПДВ (20%), яку останні повинні перерахувати до державного бюджету. Проте, як вбачається з матеріалів справи податковим органом не встановлено чи проводилась контрагентами позивача сплата податку на додану вартість до бюджету.

Згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. При цьому, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарської операції.

З врахуванням викладеного, суд вважає, що валові витрати ТОВ «Варіанти»підтверджуються видатковими накладними та іншими документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій з контрагентами.

Підсумовуючи викладене, суд вважає безпідставними висновки податкового органу, щодо порушення позивачем вимог п.1, 4 ст.1, п.п.«а». п.п.«б». п.п.«в», п.6.4, ст.6. п.п.«а», п.п.«в», п.6.5, ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість" та п.1.19, п.1.21, ст.1, п.п.5.2.1, п.5.2, п.п.5.3.9. п.5.3, ст.5. п.п.11.3.1, п.11.3. п.п.11.2.1, п.11.2, ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Незважаючи на те, що представник відповідача заперечувала проти позову, проте нею, як зазначалось раніше, належними доказами не доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналізуючи оспорювані податкові повідомлення-рішення суд приходить до висновку, що вони прийняті в порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість»та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не обґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин справи.

Обираючи спосіб захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне зазначити, що встановлені ст.ст. 105 та 162 КАС України способи захисту порушеного права не є вичерпними. Разом з тим, деякі зі встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Поставлена позивачем вимога про визнання нечинним податкових повідомлень-рішень може стосуватися лише нормативно-правового акта, що стосується індивідуального акту, яким в даному випадку і є податкові повідомлення-рішення, то суд вважає, що можна ставити вимоги про визнання протиправним, незаконним, неправомірним і скасування, а тому використовуючи право надане ч.2 ст.11 КАС України, суд частково виходить за межі позовних вимог і вважає, що з метою повного захисту прав та інтересів позивача слід визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції від 7 квітня 2011 року №0000462304 та №0000452304.

Згідно з ч.1 ст.94 КАС України судові витрати понесені позивачем підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 11, 69, 70, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції від 7 квітня 2011 року №0000462304 та №0000452304.

Повернути з держаного бюджету на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Варіанти»3 гривні 40 копійок судових витрат.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу (оголошення вступної та резолютивної частини постанови), а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 30 травня 2011 року.

Головуючий суддяОсташ А. В.

копія вірна

СуддяОсташ А. В.