Постанова № 16080851, 06.06.2011, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 9650/09/1570

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2011 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Завальнюка І.В.,

суддів Стефанова С.О., Танцюри К.О.,

при секретарі Катеренчук І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Одеська ТЕЦ»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі № 0000451610/0 від 10.07.2008 року за платежем податку на прибуток підприємств та організацій, що перебувають у державній власності на суму 6648108,00 гривень, № 0000461610/0 від 10.07.2008 року за платежем податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 631988,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на безпідставних висновках акту перевірки, які не відповідають фактичним обставинам та є протиправними. Зазначає, що валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість сформовані підприємством у відповідності до вимог, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства та на підставі проведених господарських операцій.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги із викладених вище підстав підтримали у повному обсязі та просили задовольнити адміністративний позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні адміністративного позову просив відмовити, зазначивши, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені в межах правового поля, на підставі висновків акту перевірки та за наявності порушень податкового законодавства.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що на підставі направлень від 14.05.2008 року № 153 та від 06.06.2008 року № 180, виданих СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі, згідно ч.1 ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»співробітниками податкового органу проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності Відкритого акціонерного товариства «Одеська ТЕЦ»з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 року по 31.12.2007 року, за результатами якої складений акт № 267/16-10/05471158/09 від 02.07.2008 року.

Перевіркою, серед іншого, встановлені наступні порушення:

·ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.2.4 Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.3.8 п.5.3, п.5.9 ст.5, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, пп.12.1.1 п.12.1 ст.12, пп.11.2.3 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємством зменшено відємне значення обєкта оподаткування податком на прибуток на 2944376 гривень (2006 рік 524623 гривень, 2007 рік 2419753 гривень), занижено податок на прибуток в сумі 4432072 гривень (4 квартал 2006 року 1944200 гривень, 1 квартал 2007 року 2443019 гривень, 4 квартал 2007 року 44853 гривень);

·пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму - 187065 гривень, зменшено відємне значення з податку на додану вартість на 234260 гривень;

На підставі вищевказаного акту перевірки СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі винесені податкові повідомлення рішення: № 0000461610/0 від 10.07.2008 року, яким підприємству визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 421325 гривень та штрафні санкції в сумі 210663 гривень, а всього 631988 гривень; № 0000451610/0 від 10.07.2010 року, яким підприємству визначено податкове зобовязання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності, в сумі 4432072 гривень та штрафні санкції в сумі 2216036 гривень, а всього 6648108 гривень.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає податкове повідомлення-рішення № 0000461610/0 від 10.07.2008 року необґрунтованим та підлягаючим скасуванню, а податкове повідомлення-рішення № 0000451610/0 від 10.07.2010 року частково необґрунтованим та підлягаючим частковому скасуванню.

Як убачається з акту перевірки, у період з 01.01.2002 року по час проведення перевірки у відомостях аналітичного обліку підприємства рахувалась кредиторська заборгованість по рахунку № 68/5 «Розрахунки з іншими кредиторами»в сумі 3828427 гривень, як борг по банкрутству ТОВ «Теплостанція». 3.1.1.1

З матеріалів справи убачається, що на підставі ухвали господарського суду Одеської області від 02.04.2003 року по справі № 17-6-39-18/01-5010 затверджений реєстр конкурсних кредиторів ПАТ «Одеська теплоелектроцентраль», до складу якого увійшло підприємство ТОВ «Теплостанція»з вимогою у розмірі 3828427 гривень.

Перевіряючі дійшли висновку, що сума кредиторської заборгованості з простроченим терміном позовної давності у розмірі З828427 гривень за надані товари (роботи, послуги) перед юридичними особами, які ліквідовані без правонаступництва повинна бути включена до складу валового доходу, відповідно до пп.4.1.6. п.4.1.ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», як безнадійна заборгованість, що виникає на момент ліквідації кредитора без правонаступництва. Отже, в порушення пп. 4.1.6. п.4.1.ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»підприємством занижено валові доходи за 2007 рік на суму 3828427 гривень. Проте суд вважає вказаний висновок необґрунтованим, а відповідне визначення податкового зобовязання неправомірним, у звязку з наступним.

Стаття 256 Цивільного Кодексу визначає позовну давність, як строк на протязі якого особа, право якої порушено, може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже ТОВ «Теплостанція»реалізувала це своє право, тому термін позовної давності не прострочений, а призупинений.

Крім того, згідно п.4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або признання його банкрутом»одночасно з впровадженням процедури банкротства вводиться мораторій на вимоги кредиторів.

Відповідно до ст.11 вказаного Закону суд може винести ухвалу про призупинення провадження по справі банкрутства при наявності подій, які перелічені у ст. 40 цього Закону, тобто боржник без будь-якого рішення суду не може самостійно, навіть при наявності доказів ліквідації свого кредитора, приймати рішення про списання заборгованості кредитора, яка увійшла в реєстр, затверджений відповідним рішенням суду.

Таким чином, оскаржуване рішення в частині визначення податкового зобовязання внаслідок не віднесення кредиторської заборгованості з простроченим терміном позовної давності у розмірі З828427 гривень до складу валового доходу та відповідних штрафних санкцій підлягає визнанню неправомірним та скасуванню. 3.1.1.2

Крім того, в ході перевірки було визначено приріст запасів у кожному податковому періоді, шляхом перевірки даних бухгалтерського обліку, а саме рахунків: 201, 203, 204, 207, 209, 22, в результаті чого виявлено, що безкоштовне отримання товарів не має документального підтвердження, та матеріали, які оприбутковані у ході інвентаризації були придбані у попередні періоди та увійшли до складу валових витрат по р.04.1 декларації з податку на прибуток. Зайве списання матеріалів (вугілля), у свою чергу, призвело до неправомірного завищення валових витрат на суму 83161 гривень у попередніх періодах.

Відповідно до п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (окрім підлягаючих амортизації і цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі запасів) на складах, в незавершеному виробництві і залишках готової продукції, витрати на придбання і поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат.

Запаси, які використовуються на ремонти основних фондів повинні включатися до складу валових витрат згідно з вимогами пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме у цілях не включення вартості матеріалів до складу валових витрат двічі по рядкам 04.1 та 04.10 декларацію з податку на прибуток необхідно вартість таких матеріалів виключити з перерахунку приросту балансової вартості та відобразити у рядку 4 додатку К1/1 декларації з податку на прибуток.

В судовому засіданні представниками позивача не спростовані вищевказані висновки за актом перевірки та не доведено, що інспекторами СДПІ, при розрахунку приросту (убутку) запасів, безпідставно завищенні залишки на кінець звітних періодів в частині металобрухту (рахунку 209) одержаного від списання основних засобів та вугілля (рахунку 203) отриманого по даним інвентаризації.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобовязання від неправомірного завищення валових витрат на 83161 гривню та відповідних штрафних санкцій, у звязку із чим в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити. 3.1.2.1

Крім того, в ході перевірки бухгалтерських документів перевіряючими встановлено, що в декларації з податку на прибуток за І півріччя 2008 року в рядку 05.3 «Врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості»наданої ПАТ «Одеська ТЕЦ»зазначено суму 9500000 гривень, а в декларації за 2007 рік в тому ж рядку зазначено суму 11020000 гривень.

На підставі договорів на вироблення теплової енергії від 20.11.1998 року, 28.02.2000 року та 20.09.2000 року, укладених з КП «Одеські теплові мережі», ДП «Одеська ТЕЦ»здійснювало вироблення і відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води.

Умовами вказаних договорів КП «Одеській теплові мережі»зобовязувалось оплачувати теплову енергію рівними частками 10го, 20го і 30го числа поточного місця і 5го числа наступного за звітним здійснювати кінцевий розрахунок за фактично отриману теплову енергію.

За період з листопада 1008 року по січень 2001 року КП «Одеські теплові мережі»була відпущена теплова енергія на загальну суму 80803363 гривень, за яку було сплачено лише 24376351 гривень, тобто заборгованість склала 56427012 гривень.

У звязку з відмовою КП «Одеській теплові мережі»сплатити борг у добровільному порядку, ДП «Одеська ТЕЦ»звернулося до суду з позовом про його примусове стягнення.

Рішенням Арбітражного суду Одеської області від 29.05.2001 року по справі № 17-1-5/01-2411 були задоволені вимоги ДП «Одеська ТЕЦ», правонаступником якого є ПАТ «Одеська ТЕЦ», про стягнення з КП «Одеські Теплові мережі»боргу за поставлену теплову енергію в сумі 56427011,64 гривень, а 22.06.2001 було відкрито виконавче провадження.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.08.2001 року КП «Одеським Тепловим мережам»було надано відстрочення виконання рішення до 06.10.2001 року.

Станом на 30.06.2005 року дебіторська заборгованість КП «Одеські Теплові мережі»перед ПАТ «Одеська ТЕЦ»була погашена тільки в частині 9604719,00 гривень його правонаступником КП «Одесатеплоенерго»(КП «Одесатеплоенерго»було правонаступником КП «Одеські Теплові мережі»тільки в частині боргу перед ПАТ «Одеська ТЕЦ»в сумі 9604719 гривень відповідно до затвердженого передавального балансу).

Частина боргу в сумі 46822292,64 гривень, строком виникнення з моменту акціонування ПАТ «Одеська ТЕЦ»на теперішній час, в силу п. 1.25. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», є дебіторською заборгованістю з строком позовної давності, який минув.

Відповідно до пп.5.2.8 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»сума безнадійної заборгованості в частині, яка не була віднесена до валових витрат, у випадку якщо відповідні заходи відносно стягнення таких боргів не призвели до позитивного результату, включається до складу валових витрат.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальний строк позовної давності в три роки.

Відповідно до ст. 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності відбувається у випадку пред'явлення особою позову до одного з кількох боржників. При цьому після перериву, перебіг позовної давності починається з початку. Час, що сплинув до перериву перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (лист ДПАУ №5437/Х/17-3115 від 18.08.2004).

Таким чином, нова позовна давність по цьому боргу починає перебіг з моменту прийняття рішення господарським судом Одеської області 15.05.2002 року і до 15.05.2005 року.

Після закінчення цього строку у ПАТ «Одеська ТЕЦ»відповідно до п.15.3.1. п.15.3 ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»є 1095 днів (тобто до травня 2008) для того, щоб віднести до валових витрат суми безнадійної заборгованості з строком позовної давності, який минув відповідно до пп.5.2.8 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Суд відхиляє доводи відповідача про неможливість застосування до спірних правовідносин норми пп.5.2.8 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»з огляду на внесені зміни 01.07.2004 року, у звязку з наступним.

Так, за змістом вказаної норми в редакції Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 18.11.1997 року № 639/97-ВР до складу валових витрат відносяться суми безнадійної заборгованості у частині, яка не була віднесена до валових витрат, у випадку якщо відповідні заходи по стягненню таких боргів не призвели до позитивного наслідку, а також суми заборгованості, стосовно яких закінчився строк позовної давності.

В редакції Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 01.07.2004 року № 1957 дана норма встановлює, що до складу валових витрат відносяться суми безнадійної заборгованості у частині, яка не була віднесена до валових витрат, у випадку якщо відповідні заходи по стягненню таких боргів не призвели до позитивного наслідку.

Тобто в результаті змін законодавства, платники податку втратили право на включення до складу валових витрат заборгованість, стосовно якої закінчився строк позовної давності та по якій не було впроваджено відповідних заходів по їх стягненню; зазначене також не вплинуло на вимоги щодо терміну позовної давності.

ПАТ «Одеська ТЕЦ»виконала для цього всі обов'язкові умови, а саме: були виставлені раніше ВД за фактом реалізації; подані позовні заяви до суду про стягнення дебіторської заборгованості, та інші позовні заяви з метою стягнення дебіторської заборгованості; звернення до Державної виконавчої служби щодо примусового виконання рішення суду.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо порушення позивачем вимог пп.12.1.1 п.12.1 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки відповідно до цієї статті, яка регулює сумнівну заборгованість, а не безнадійну заборгованість, платник податку - продавець товару (робіт, послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відпущених товарів, виконаних робіт, наданих послуг в поточному періоді, на випадок якщо покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує оплату їх вартості.

Дійсно, таке право виникло у ПАТ «Одеська ТЕЦ»при подачі позовної заяви до суду. Однак вказана норма не являється імперативною та встановлює право, а не обовязок відповідно збільшити суму валових витрат у звітному періоді на вартість відпущених товарів, виконаних робіт, наданих послуг в поточному періоді. В даному випадку слід застосовувати положення пп.5.2.8 п.5.2 ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», який регулює списання безнадійної заборгованості.

Таким чином, ПАТ «Одеська ТЕЦ»мало право на валові витрати через 1095 днів (до травня 2008 року), починаючи з 15.05.2005 року (дата закінчення строку позовної давності від прийняття рішення господарським судом Одеської області, яким була надана відстрочка виконання рішення по стягненню боргу з КП «Одеські теплові мережі»до 15.05.2002 року) у сумі 11020000 гривень.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про правомірне віднесення ПАТ «Одеська ТЕЦ»коштів безнадійної заборгованості в розмірі 11020000 гривень до валових витрат та протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині визначення відповідного податкового зобовязання та штрафних санкцій. 3.1.2.2

Крім того, з акту перевірки убачається, що у реєстр конкурсних кредиторів ПАТ «Одеська ТЕЦ», підприємство ТОВ «Теплостанція»увійшло з вексельною вимогою у розмірі 3828427 гривень згідно ухвали господарського суду Одеської області від 22.04.2002 року по справі №17-2-18/01-5010.

Простий вексель № 753281355383 виданий ТОВ «ГАЛІ»у розрахунок за надані товари (роботи, послуги) та в подальшому був переданий згідно договору купівлі-продажу векселя від 15.01.2002 року ТОВ «Теплостанція».

Перевіряючі дійшли висновку, що ПАТ «Одеська ТЕЦ»фактично не проводилась компенсація за придбаний товар та послуги від підприємства банкрута ТОВ «Теплостанція»ні в грошовій, ні в матеріальній або нематеріальній формах. У звязку із цим, на думку податкового органу, підприємством порушено вимоги п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено валові витрати на 3828427 гривень.

Відповідно до п. 5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (зі змінами та доповненнями) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг),які придбаваються (виготовляються) платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»№ 3480 1У від 23.02.2006 року вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця.

Абзац третій ст.4 Закону України «Про обіг векселів в Україні»№ 2374-111 від 05.04.2001 року регламентує призупинення грошових зобов'язань по платежу перед постачальником товарів, (робіт, послуг) та виникнення грошових зобов'язань платежу по векселю.

Суд враховує, що ТОВ «Теплостанція»нічого не поставляло для ПАТ «Одеська ТЕЦ», в податковому обліку такий контрагент не рахується і валові витрати по ньому не формувалися, отже останні не підлягають зменшенню у 4 кварталі 2006 року на суму З828427 гривень.

Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобовязання внаслідок безпідставного завищення валових витрат на 3828427 гривень є необґрунтованим та підлягає скасуванню. 3.1.2.3

Крім того, перевіряючими встановлено, що підприємством до складу валових витрат віднесені витрати, які не підтверджені відповідними документами, а саме вартість матеріалів та запчастин, які списані на ремонтні роботи. Зокрема, перевіркою встановлено, що підприємство включало до складу валових витрат вартість матеріалів, запасних частин, які списувало у перевіряємому періоді на ремонт та поліпшення основних фондів підприємства. Ремонти на підприємстві виконуються підрядними організаціями з використанням матеріалів замовника, а також здійснювало ремонти господарським способом. При цьому, у актах виконання ремонтних робіт підрядним способом у актах фКБ-2в не зафіксована вартість матеріалів замовника, до перевірки не надані акти ф.КБ-3, отже в первинних документах не визначена вартість матеріалів переданих замовником на проведення цих робіт.

Також передавання матеріалів підрядним організаціям для проведення ремонтів не підтверджується документально (відсутні акти передавання матеріалів, довіреності на отримання матеріалів).

Закінчення ремонтних робіт, які виконуються господарським способом не підтверджено актами приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих обєктів за типовою формою № 03-2, підписаних головним бухгалтером та затверджених керівником підприємства (форма затверджена наказом Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку»від 29.12.1995 року № 352). В результаті підприємством завищені валові витрати на 1274959 гривень.

Приписами п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.2 ст.3, п.1 та п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобовязань і фінансових результатів.

Суд враховує доводи позивача щодо того, що списання запасів на проведення ремонтних робіт, оформлених актами на списання, з вказівкою конкретного об'єкту, виду виконаних ремонтних робіт, переліку використаних матеріалів і наявністю дефектної відомості є доказом обґрунтованого віднесення до валових витрат вартості матеріалів і запчастин на проведення ремонтних робіт. Так, використовувана підприємством форма відображає всю інформацію, що передбачена формою № 03-2; акти затверджені головою правління та підписами членів комісії, передбачених наказом про облікову політику.

В даному випадку первинними документами, що підтверджують використання матеріалів в господарській діяльності підприємства є акти списання матеріалів, в яких зазначено для ремонту яких будівель були використані матеріали.

Пункт 5.11 статті 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. При цьому статтею 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зазначено про превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Також суд вважає, що факт порушення вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 року був би недостатнім для спростування спірних господарських операцій, оскільки наявність чи відсутність фактів виписування довіреностей є лише дотриманням чи порушенням тільки вищевказаної інструкції, які не повязані з дотриманням вимог податкового законодавства. При цьому в разі необхідності документального підтвердження достовірності здійснення господарських операцій на підприємствах, що мали договірні взаємовідносини з позивачем, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків (повноти їх відображення) податковий орган міг би здійснити зустрічні перевірки. Однак, перевіряючі, встановивши факт відсутності довіреностей, актів форми КБ-2В, КБ-3, 03-2 та за умови наявності відповідних прибуткових накладних та актів списання матеріалів, дійшли висновку про відсутність факту списання будь-яких товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, оскаржуване рішення в частині визначення податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 340919 гривень та відповідних штрафних санкцій є неправомірним, а позовні вимоги в цій частині - обґрунтованими та підлягаючими задоволенню. 3.1.5.1

Крім того, в ході перевірки було встановлено порушення пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством неправомірно до складу податкового кредиту віднесено податок на додану вартість по матеріалам списаним на ремонт основних фондів у розмірі 256198 гривень, а також по списаним матеріалам згідно актів виконаних робіт ремонтно-будівельним підрозділом у минулих періодах у розмірі 7360 гривень. На підставі вказаних висновків позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість та штрафні санкції.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлює, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, враховуючи, що судом встановлено використання матеріалів в господарській діяльності підприємства по вищерозглянутих оподатковуваних операціях, а відповідні суми податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджені податковими накладними, суд дійшов висновку, що ПАТ «Одеська ТЕЦ»має право на включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту, у звязку із чим оскаржуване рішення № 0000461610/0 від 10.07.2008 року в частині визначення податкового зобовязання в сумі 263558 гривень та штрафних санкцій є неправомірним та підлягає скасуванню. 3.1.2.4

Крім того, перевіркою встановлено, що у перевіряємому періоді підприємством віднесені до складу валових витрати по списанню матеріалів по актам виконаних робіт ремонтно-будівельного підрозділу за минулі періоди, в результаті чого завищено валові витрати на 36800 гривень, у т.ч. 4 квартал 2006 року 3849 гривень, 1 квартал 2007 року 18985 гривень, 2 квартал 2007 року 13966 гривень.

Судом встановлено, що в ході перевірки підприємством надані акти ремонтно-будівельного підрозділу на списання з підзвітної суми ОСОБА_1 матеріалів використаних на виконання ремонтних робіт, в яких чітко вказаний перелік матеріалів і призначення їх використовування. Доцільність проведення ремонтних робіт і перелік необхідних матеріалів для проведення ремонтних робіт зафіксовані в дефектній відомості і підтверджена підписами комісії визначеної наказом про облікову політику. Те, що в актах вказаний період виконання робіт травень, грудень 2005 року та січень - квітень 2006 року не є підставою для не прийняття бухгалтерією документів, рівно як і не списання матеріалів з підзвітної суми ОСОБА_1

В період відображення на рахунках бухгалтерського обліку списання з підзвітної суми матеріалів на проведення ремонтних робіт основних засобів (Д-т 235 К-т 20), балансова вартість запасів на початок звітного періоду зменшена і не вплинула на убуток запасів, в результаті якої згідно з п.5.9 виникають валові витрати.

При цьому за даними бухгалтерського обліку інформація, що міститься в актах, відображена на рахунках бухгалтерського обліку, в регістрах синтетичного і аналітичного обліку своєчасно, в періоді їх надання, у звязку із чим суд відхиляє доводи представника відповідача, як підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, на несвоєчасність систематизації на рахунках обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку інформації, що міститься у прийнятих до обліку документах.

Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобовязання внаслідок віднесення до складу валових витрат списані матеріали по актам виконаних робіт ремонтно-будівельного підрозділу за минулі періоди в розмірі 36800 гривень та відповідних штрафних санкцій є необґрунтованим та підлягає скасуванню. 3.1.2.5

Крім того, у ході перевірки первинної бухгалтерської документації та даних аналітичного та синтетичного обліку, а саме головної книги, відомостей нарахувань заробітної плати по цехам, рахунків Д-т 235 К-т 661 перевіряючими було встановлено, що підприємством до складу заробітної плати включена заробітна плата тільки робітників цеху централізованого ремонту та робітників ремонтно-будівельної ділянці. Однак, на підприємстві у ремонтах основних фондів приймали участь робітники по ремонту, які рахуються у інших цехах підприємства. Тобто в результаті неповного віднесення витрат на оплату праці по ремонтним роботам та порушенні пп.5.3.2 п.5.3 ст.5 та пп.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»було завищено суму валових витрат на 538198 гривень.

Відповідно до пп.5.6.1 п.5.6 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»з урахуванням норм п.5.3 цієї статті, до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян)).

Отже, витрати на оплату праці працівників включаються до валових витрат, якщо інше не передбачено п.5.3 ст. 5 Закону. Підпунктом 5.3.2 п.5.3 ст.5 Закону встановлено, що не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно зі ст.8 і 9 та пп.7.9.4 Закону.

Відповідно до пп.8.1.2 ст.8 Закону амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багато річних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату зарплати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів: проведення всіх видів ремонту, реконструкції модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Отже, до витрат на оплату праці, які підлягають амортизації, та не включаються до валових витрат, відповідно до пп.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону відносяться витрати на виплату зарплати працівникам, які були зайняті на виготовленні основних фондів, призначених для власних виробничих потреб. Щодо витрат на оплату праці інших працівників, у тому числі тих, що були зайняті на роботах, пов'язаних з ремонтом (іншим поліпшенням) основних фондів, то вищезазначеним пунктом не встановлено, що ці витрати підлягають амортизації, і тому вони відносяться до складу валових витрат відповідно до пп.5.6.1 п.5.6 ст.5 Закону.

Крім того, суд враховує, що висновок перевіряючих стосовно завищення валових витрат по рядку 04.3, 04.4 Декларації з податку на прибуток на 538198 гривень ґрунтується на припущеннях, що у ремонті основних фондів приймали участь робітники, які рахуються у інших цехах підприємства. Обґрунтовані розрахунки даних припущень, в акті перевірки і запереченнях на позовну заяву стосовно витрат на заробітну плату і фондів на неї в розрізі цехів і видів робіт, не надані.

Відповідно до п.п.2.3.4 п.2.3 ст.2 Порядку формування результатів невиїзних документальних, виїзних планових і позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного і іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 року № 327, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Таким чином, суд дійшов висновку щодо неправомірного зняття податковим органом суми в розмірі 538198 гривень з валових витрат та визначення відповідного податкового зобовязання та штрафних санкцій, у звязку із чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення в цій частині підлягає скасуванню.

Крім того, в ході проведення перевірки формування валових витрат перевіряючими виявлено, що підприємством до складу валових витрат віднесені витрати на проживання співробітників підприємства у готелі без підтвердження відповідними документами оплати такого проживання, чим порушено вимоги ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.2.4 Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». В результаті зазначеного підприємством завищено валові витрати на 5557 гривень, у т.ч. 4 квартал 2006 року 2440 гривень, 1 квартал 2007 року 1800 гривень, 2 квартал 2007 року 570 гривень, 3 квартал 2007 року 747 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при проведенні перевірки та встановленні вищевказаного порушення перевіряючими не взяті до уваги аналітичні дані податкового обліку сум, що включаються у валові витрати по авансових звітах. Проте суд критично оцінює вказані доводи, оскільки вони не нівелюють обовязок господарюючого субєкта підтвердити формування валових витрат первинними документам. Суд враховує, що під час проведення перевірки підприємством не було надано документів, які б підтвердили понесені витрати, у звязку із чим даний висновок податкового органу є правомірним, а позовні вимоги необґрунтованими.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000451610/0 від 10.07.2008 року в частині визначення підприємству податкового зобовязання в сумі 1389 гривень та відповідних штрафних санкцій не підлягають задоволенню.

Крім того, в ході перевірки було встановлено, що відповідно до наказу за підписом керівника підприємства № 290 від 28.09.2007 року підприємство провело переоцінку основних засобів, залишкова вартість яких дорівнює 0,00 гривень; термін виконання 15.10.2007 року. Новостворена вартість основних засобів з залишковою вартість 0,00 гривень склала 57131 гривень. Керуючись тим, що одержувач основних фондів не здійснює витрат з їх безпосереднього придбання або виготовлення, не нараховує у податковому обліку амортизаційні відрахування, податковий органі дійшов висновку про безпідставне нарахування амортизації в сумі 57131 гривень на обєкти основних фондів з залишковою вартість 0,00 гривень.

Згідно з пп.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «амортизація»основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

З акту перевірки неможливо встановити, на чому ґрунтується висновок податкового органу щодо неправомірного нарахування амортизації в сумі 57131 гривень, чим порушено вимоги пп.2.3.4. п 2.3 ст.2 «Порядку формування результатів невиїзних документальних, виїзних планових і позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного і іншого законодавства», згідно якого податковим органом заборонено включати в акт перевірки різного роду висновки, припущення і непідтверджені дані, а також суб'єктивні припущення, що не мають обґрунтованих доказів.

Так, в акті перевірки в таблиці на стор.43 по даним перевірки по уточнюючому розрахунку за 2007 рік, а не по декларації за рік, перевіряючими зроблено висновок про завищення амортизаційних відрахувань. В судовому засіданні встановлено, що уточнюючим розрахунком за № 2262 від 08.04.2008 року підприємство уточнювало рядок 04.1 «Витрати на придбання товарів, робіт, послуг». Отже у податкового органу не було обґрунтованих підстав для висновку про завищення підприємством амортизаційних відрахувань.

Таким чином, суд дійшов висновку щодо неправомірного визначення підприємству податкового зобовязання за завищення амортизаційних відрахувань в сумі 57131 гривень та відповідних штрафних санкцій, у звязку із чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення в цій частині підлягає скасуванню. 3.1.5.2

Крім того, перевіркою встановлено, що в порушення пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»підприємство включило до складу податкового кредиту суми податку, які не підтверджуються податковими накладними на суму 157767 гривень, у т.ч.: листопад 2007 року 57407 гривень (сума відображена у реєстрі отриманих податкових накладних за листопад 2007 року поз. 128 за записом «відновлений податковий кредит за грудень 2004 року); грудень 2007 року - 100360 гривень (сума відображена у реєстрі отриманих податкових накладних за січень 2005 року).

Судом встановлено, що податкові накладні від постачальників ПАТ «Одеська ТЕЦ»отримані і зареєстровані в книзі придбання товарів (робіт, послуг) в грудні 2004 року та січні 2005 року, що підтверджується копіями книги придбання товарів (робіт, послуг) за грудень 2004 і січень 2005 року.

Датою виникнення права платника податків на податковий кредит відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Керуючись пп.15.3.1. п.15.3. ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до якого заяви на повернення надмірно сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня наступного за днем здійснення такої переплати або отримання на таке відшкодування, підприємство в листопаді 2007 року сформувало податковий кредит по вищевказаним операціям для того, щоб відновити податковий кредит, який не був задекларований.

В матеріалах справи наявні копії податкових накладних за грудень 2004 року, січень 2005 року, копії книги придбання товарів, робіт, послуг за грудень 2004 року, січень 2005 року, копії декларацій по ПДВ за грудень 2004 року, січень 2005 року, копії розрахунків за грудень 2004 року, січень 2005 року, згідно яких підприємством помилково був занижений податковий кредит за вищезазначений період, які у своїй сукупності підтверджують обґрунтованість формування податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги твердження представника відповідача, що податковий кредит, сформований за рахунок податкових накладних, виписаних раніше, ніж в період, коли формування податкового кредиту не є виправданим, не визнається, оскільки інших умов визначення дати виникнення у платника податку права на податковий кредит, ніж передбачених пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону, чинне законодавство не містить. Останнім також не встановлено обмежень в частині відображення у податковому обліку податкових накладних, виписаних у іншому, ніж звітній, податковому періоді.

Суд враховує, що підприємством недодержаний порядок заповнення податкової декларації з податку на додану вартість, а саме відображення виправленої помилки в рядку 16.2. замість 10.1, проте загальний податковий кредит відображений вірно. При цьому правильність задекларованої позивачем суми і товарність операцій, з яких виникла ця сума, представником відповідача в судовому засіданні не заперечувались.

Таким чином, судом встановлено, що ПАТ «Одеська ТЕЦ»правомірно включено до складу податкового кредиту суми за податковими накладними, виписаними в грудні 2004 року та січні 2005 року, та не допущено порушень Закону України «Про податок на додану вартість», отже оскаржуване рішення № 0000461610/0 від 10.07.2008 року в частині визначення відповідних податкового зобовязання та штрафних є необґрунтованим та підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення державного органу, органу місцевого самоврядування та їх посадових осіб повинні бути прийняті в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності всіх перед законом; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансі між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб.

Таким чином, на підставі ст. 10 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, зясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 0000461610/0 від 10.07.2008 року підлягає скасуванню у повному обсязі; а податкове повідомлення-рішення № 0000451610/0 від 10.07.2008 року підлягає скасуванню в частині визначення податкового зобовязання в сумі 4409892 гривень та штрафних санкцій в розмірі 2204946 гривень, в іншій частині оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідає вимогам чинного законодавства, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст.158-163 КАС України суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов Публічного акціонерного товариства «Одеська ТЕЦ»задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі № 0000461610/0 від 10.07.2008 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі № 0000451610/0 від 10.07.2008 року в частині визначення податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 4409892 гривень (чотири мільйона чотириста девять тисяч вісімсот девяносто дві) та штрафних санкцій в сумі 2204946 гривень (два мільйона двісті чотири тисячі девятсот сорок шість), а всього 6614838 гривень (шість мільйонів шістсот чотирнадцять тисяч вісімсот тридцять вісім).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

тПовний текст постанови складено 06 червня 2011 року.

Головуючий суддя /ПІДПИС/І.В. Завальнюк

Суддя /ПІДПИС/С.О. Стефанов

Суддя /ПІДПИС/К.О. Танцюра