Постанова № 16059010, 26.05.2011, Вінницький окружний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2011 р. м. Вінниця Справа № 2а/0270/1540/11

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Чудак Олесі Миколаївни,

при секретарі судового засідання: Терлецькому Євгенію Броніславовичу

за участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Приватного підприємства «Агровіта-В»до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

31 березня 2011 року Приватне підприємство «Агровіта-В» (ПП «Агровіта-В») звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції м. Вінниці (ДПІ у м. Вінниці) про скасування податкового повідомлення-рішення від 21 березня 2011 року №0001612330, яким визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 65025 грн, з яких 52020 грн - за основним платежем та 13005 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Зазначили, що за результатами документальної перевірки Підприємству безпідставно відмовлено у праві на податковий кредит в сумі 144397 грн за період квітень-вересень 2010 року. На думку податкової інспекції, Підприємством безпідставно сформовано такий податковий кредит на підставі податкових накладних, виписаних в різних податкових періодах, але отриманих в поточному звітному періоді, так як відсутнє належне документальне підтвердження такого запізнення.

Посилаючись на те, що ПП «Агровіта-В» сума податку на додану вартість (ПДВ) включена до складу податкового кредиту не за датою фактичного здійснення господарської операції, а на дату отримання податкової накладної, одержаної із запізненням, з включенням такої податкової накладної до реєстру одержаних податкових накладних і податкового кредиту звітного періоду, тобто, Підприємством дотримано вимог Закону України "Про податок на додану вартість", згідно із яким дозволяється включення до складу податкового кредиту податкових накладних, фактичне отримання яких відбулось в податкових періодах, наступних за тим, в якому такі податкові накладні були виписані, оскільки інших підстав, окрім податкової накладної, для нарахування податкового кредиту немає, - просили податкове повідомлення-рішення відповідача скасувати.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду 04 квітня 2011 року відкрито провадження і адміністративна справа призначена до розгляду.

В судовому засіданні представники позивача - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (довіреність на а.с. 45) посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача головний державний податковий інспектор відділу супроводження актуальних та резонансних справ у судах юридичного управління ДПІ у м. Вінниці ОСОБА_3 (довіреність на а.с. 46) із заявленими позовними вимогами не погодився з мотивів, викладених в наданих суду письмових запереченнях (за вхід. номером 11414 від 29.04.2011). Додатково пояснив, що ПП Агровіта-В» неправомірно сформовано податковий кредит по ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних в різних податкових періодах, але отриманих платником в поточному звітному періоді, оскільки в останнього не було належного документального підтвердження такого запізнення, що є порушенням вимог підпунктів 7.7.1 та 7.7.2 статті 7 Закону "Про податок на додану вартість". Крім того, представник податкової інспекції зазначив, що оскаржуване рішення відповідає чинному законодавству, прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому скасуванню не підлягає, як і адміністративний позов задоволенню.

Суд заслухав пояснення представників позивача, заперечення представника відповідача, дослідив надані у справу докази та надав їм юридичну оцінку.

Так, судом встановлено, що ПП «Агровіта-В» зареєстроване виконавчим комітетом Вінницької міської ради 24 травня 2007 року та здійснює свою господарську діяльність як юридична особа на підставі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №643115 (а.с. 36).

Підприємство взято на податковий облік ДПІ у м. Вінниці з 31 травня 2007 року за №7065 та на час перевірки є платником податку на додану вартість, про що свідчить свідоцтво №100283040 від 11 травня 2010 року (а.с. 9).

На підставі направлення від 18 лютого 2011 року №510/23 та відповідно до статті 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” працівником Державної податкової інспекції м. Вінниці ОСОБА_4 проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Агрвіта-В» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період з 01 квітня 2010 року по 01 січня 2011 року, які виникли за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувались в періоді з 01 серпня 2010 року по 01 вересня 2010 року.

За результатами перевірки складено акт № 813/2330/35110894 від 14 березня 2011 року (а.с. 8-26), яким встановлено порушення ПП «Агровіта-В» підпунктів 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування з ПДВ.

На підставі висновків акту перевірки від 14 березня 2011 року, ДПІ у м. Вінниці прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 березня 2011 року №0001612330, яким позивачеві визначено зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 65025 грн, з яких 52020 грн - за основним платежем та 13005 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 7).

Як свідчать обставини справи, виявлені в ході проведеної перевірки порушення норм Закону України "Про податок на додану вартість" на думку відповідача полягають в тому, що ПП «Агровіта В» при формуванні суми податкового кредиту використано рядок 16.4 податкової декларації з ПДВ «інші випадки» для відображення податкових накладних, які виписано у попередніх податкових періодах, не врахувавши підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, те, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках, оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів робіт, послуг. При цьому, ні даним пунктом Закону, ні будь-яким іншим не передбачено жодних причин для можливості затримки у наданні покупцю податкової накладної.

Тобто, позивач, формуючи податковий кредит на підставі податкових накладних, які виписані у будь-якому з попередніх періодів, мав би формувати його без затримки, оскільки продавець зобовязаний надати покупцеві податкову накладну вчасно, а у разі відмови у її наданні чи затримці дії такого постачальника можуть бути оскаржені до податкового органу, чого позивачем зроблено не було.

Натомість у разі затримки отримання позивачем податкової накладної від постачальника, як вважає ДПІ у м. Вінниці, документальним підтвердженням правомірності включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкової накладної, яку було виписано у будь-якому з попередніх періодів, для платника податку покупця є документ, який підтверджує дату надходження такої податкової накладної від продавця, а саме зареєстровані відповідно до вимог Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (Порядок №88), лист з рекомендованим повідомленням про вручення із зазначенням на ньому відбитку календарного поштового штемпеля та отримана разом з цим листом податкова накладна з відображенням на ній дати реєстрації на штампі вхідної кореспонденції (за умови дотримання інших вимог Закону щодо формування податкового кредиту).

Не погодившись з таким висновком податкового органу ПП «Агро віта» звернулося до суду.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР (Закон №168), податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Обов'язковою умовою включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) в складі ціни за товари (роботи, послуги), згідно із підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті7 Закону №168 є наявність податкової накладної, виданої продавцем.

В даному випадку, на думку суду, необхідно враховувати і положення статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на момент виникнення спірних правовідносини) про строки давності та їх застосування. Норми цієї статті застосовуються до порядку визначення податкових зобов'язань, а також повернення надміру сплачених або відшкодованих податків і зборів (обов'язкових платежів), а оскільки сума ПДВ, віднесена за податковою накладною до податкового кредиту, впливає безпосередньо на розмір податкових зобов'язань платника, строки позовної давності також поширюються і на податкову накладну.

Таким чином, у випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (послуг), суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані (з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 Закону №2181).

Згідно із підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника та з'ясування достовірності й повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Як вбачається із даної норми подання заяви зі скаргою на постачальника є виключним правом, а не обов'язком покупця.

Таким чином, аналіз викладених положень Закону №168 свідчить, що платник податку може сформувати свій податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (послуг), в податкову періоді, в якому такі податкові накладні отримані, з урахуванням строків давності, при цьому Законом в обовязковому порядку не зобовязано платника податків оскаржувати дії контрагентів щодо затримки у видачі і невидачі податкових накладних.

Окрім того, Законом №168 також прямо не передбачено, якими засобами та доказами платник податків має підтвердити реальну затримку податкових накладних, отриманих після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (послуг).

Матеріали справи свідчать, що позивач включив до складу податкового кредиту по деклараціях за квітень - грудень 2010 року суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, фактичне отримання яких відбулось в податкових періодах, наступних за тим податковим періодом, в якому податкові накладні були виписані. Підтвердженням отримання податкових накладних із запізненням є Журнал реєстрації вхідних податкових накладних ПП «Агровіта-В» з зафіксованими датами їх отримання, копії витягів якого додані до матеріалів справи.

Таким чином, жодних порушень Закону №168 при формуванні податкового кредиту в даному випадку позивач не допустив. Крім того, така ж правова позиція зазначена Верховним Судом України, який у своїй постанові від 06 грудня 2005 року у справі № 21-105 підтвердив, що недотримання позивачем порядку, встановленого підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення податкової інспекції, позаяк згідно з абзацом 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168, підставою для відповідальності платника податку є непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.

Так як податковий кредит сформований ПП «Агровіта-В» на підставі належних податкових накладних, жодних зауважень перевіряючого до їх оформлення не було, інших обставин щодо не підтвердження сум податку на додану вартість під чач перевірки не встановлено, то винесене ДПІ у м. Вінниці податкове повідомлення-рішення від 21 березня 2011 року №0001612330, яким визначено позивачеві податкове зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 65025 грн, з яких 52020 грн - за основним платежем та 13005 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями підлягає скасуванню.

Під час зясування обставин у справі, підтвердження їх письмовими доказами, судом допитано в якості свідка перевіряючого ОСОБА_4, який пояснив, що за результатами проведеної у позивача перевірки складено акт від 14 березня 2011 року, помилково складений акт від 16 березня 2011 року, висновки якого податкової інспекцією не враховані та акт від 18 березня 2011 року на підставі якого власне винесене оскаржуване податкове повідомлення-рішення. При цьому, свідок наголосив, що акт від 18 березня 2011 року фактично є доповненням, додатком до акту від 14 березня 2011 року, а оскільки такий акт ним складався вперше, то помилково не вказана правильна назва. Такі обставини потягли і неправильне зазначення ДПІ у м. Вінниці в самому податковому повідомленні-рішенні акту на підставі якого встановлені порушення.

Отже, уточнивши документальне підтвердження проведеної перевірки, зафіксовані порушення та застосовану відповідальність, свідок податковий ревізор-інспектор, зазначив, що порушенням, виявленим під час перевірки є не підтвердження ПП «Агровіта-В» належним чином факту отримання податкових накладних, тобто відсутність рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень із поштовими штемпелями та податковими накладними із такими ж позначеннями відповідно до пункту 2 Порядку оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1997 року №799 (Порядок №799).

Крім того, на підставі інформації з компютерних автоматизованих інформаційних систем податкового органу: АІС «Облік податків та платежів», АС «Аудит», АІС РПП, «Бест звіт», ІС «Зустрічні перевірки», ІС «Система співставлення податкового кредиту та податкових зобовязань в розрізі контрагентів» по основних постачальниках товарно-матеріальних цінностей ПП «Агровіта-В» за період, що перевірявся неможливо встановити факт надмірної сплати до бюджету податку на додану вартість, в той час, коли відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті ПДВ, а не самого факту існування зобовязання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару.

Стосовно вказаних перевіряючим порушень суд вважає за необхідне зазначити наступне. Пункт 1 Порядку №799 встановлює, що цей Порядок визначає вимоги щодо оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, що надсилаються платниками податку відповідно до статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"». А норми статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначають порядок подання податкової декларації та визначення суми податкових зобов'язань.

Тобто, листами (посилками, бандеролями) з оголошеною цінністю з позначкою "Звіт" та з рекомендованим повідомленням про вручення відділеннями поштового звязку приймаються не податкові накладні, а податкові декларації, в розумінні пункту 1.11 статті 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Сам же Порядок №88 стосується безпосередньо бухгалтерського обліку підприємства.

Крім того, з часу прийняття Закону України «Про податок на додану вартість» в розглядуваній частині зміни до нього не вносились. Не приймалось і додаткового законодавства. Проте, Державна податкова адміністрація України приймала ряд листів рекомендаційного характеру щодо поряду застосування положень Закону. Слід зазначити, що аналіз цих актів дає можливість дійти висновку та прослідкувати зміну позиції податкового органу. Один із листів в частині взагалі був відкликаний. Це свідчить про встановлення додаткових обмежень для платників податку на додану вартість, не передбачених чинним законодавством та взагалі не можливість їх застосування.

Також, слід врахувати, що Державна податкова адміністрація України в листі № 24259/7/16-1517-26 від 04 листопада 2009 року «Відображення у податковій декларації з ПДВ податкових накладних, які були виписані у попередніх періодах» розяснила, що відображення у податковій звітності податкових накладних, отриманих із запізненням має здійснюватися шляхом відображення їх у рядку 16.4 «Інші випадки» податкової декларації з податку на додану вартість. Такий підхід до відображення податкових накладних є вигідним для платників податків, оскільки відображення податкових накладних, отриманих із запізненням, в декларації не є виправленням допущеної раніше помилки, відтак, у рядку 16.4 декларації можна показати додаткові накладні не за один, а за кілька періодів.

Таким чином, з огляду на викладене по першому питанню суд знаходить висновки перевірки, а в подальшому і заперечення ДПІ у м. Вінниці безпідставними. Так, по-перше, законодавчим актом на підставі якого формується бюджетне відшкодування є Закон України «Про податок на додану вартість». Цей акт єдиною підставою для формування податкового кредиту визначає податкову накладну, жодних інших вимог він не визначає. По-друге, зауважень щодо наявності, оформлення податкових накладних у ДПІ у м. Вінниці немає. По-третє, Закон №168 містить лише одну підставу для відповідальності платника податку, а саме, непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки. Тобто, Закон веде мову про відсутність податкових накладних або ж їх оформлення із порушеннями. По-четверте, такі обставин стосовно ПП «Агровіта-В» відсутні, що й не заперечується відповідачем. По-пяте, подання скарги на контрагента за несвоєчасну видачу податкових накладних є правом, а не обовязком платника податку на додану вартість, залежно від включення таких господарських операцій у звітній період. По-шосте, не можна вважати обґрунтованими посилання свідка на можливе зловживання платниками при формуванні кредиту у наступних періодах, оскільки безпосередньо при отриманні накладних Підприємством вони одразу були включенні до декларації. По-сьоме, у спростування ж такої позиції на даний час слугують і положення нового Податкового кодексу України, які дозволяють включати податкові накладні протягом наступного календарного року. По-восьме, жодним правовим актом не визначено обовязку учасників господарських відносин передавати податкові накладні через поштове відділення рекомендованим повідомленням про вручення. Тобто, жодних заборон щодо передачі цих документів нарочно, через курєра чи інше не встановлено. По-девяте, податкова інспекція лише у своїх листах посилається на необхідність підтвердження факту отримання накладних. Тобто, шляхом встановлення додаткових вимог, не передбачених законодавством податкова інспекція намагається внести зміни чи доповнити чинні правові норми, що не може вважатися підставою для відповідальності платника податку. По-десяте, у будь-якому випадку, факт отримання накладних ПП «Агровіта-В» підтверджено відповідно до журналу вхідної кореспонденції та реєстру отриманих податкових накладних. Додатковим доказом може слугувати і планова перевірка у позивача в кінці 2010 року. По-одинадцяте, не витримує жодної критики і посилання ДПІ у м. Вінниці на Порядок №799, так як він, згідно із наведеними вище положеннями стосується подання податкової декларації, а не податкової накладної. По-дванадцяте, оформлення отриманих із запізненням податкових накладних ПП «Агровіта-В» проведено належним чином, про що свідчить реєстр отриманих накладних та податкова декларація з податку на додану вартість із застосуванням рядка «інші випадки».

Що ж стосується посилань ДПІ у м. Вінниці на необхідність встановлення надмірної сплати ПДВ до бюджету, то суд їх визнати обґрунтованими не може з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону №168 зазначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені, зокрема, податковими накладними.

Згідно із підпунктом 1.8 статті 1 Закону №168, передбачено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону №168, бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (робіт, послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено пунктом 7.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, суд не може погодитись з обґрунтуваннями відповідача, викладеними як в акті перевірки так і в письмових запереченнях, усних поясненнях представника в судових засіданнях, що оскаржуване рішення ДПІ у м. Вінниці є правомірними, оскільки преревіряючим при проведені перевірки та прийняті органом державної податкової служби податкового повідомлення-рішення не досліджено питання надмірної сплати податку до бюджету, яке податковим органом ставиться в залежність від сплати постачальниками ПДВ до бюджету.

Викладені вище положення нормативно - правових актів свідчать про те, що Закон України “Про податок на додану вартість” не пов'язує виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету. До того ж сплачений покупцем в ціні придбання товару податок на додану вартість не перераховується продавцем безпосередньо до бюджету, а враховується в податкових зобов'язаннях останнього. Остаточна ж сума податкових зобов'язань, в тому числі наявність таких на кінець звітного податкового періоду, визначається продавцем за правилами підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Тобто, названий Закон виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання. Положення пункту 1.8. статті 1 Закону №168 щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) їх постачальникам.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 29 жовтня 2010 року у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції. Також, в листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10.

Крім того, зазначена позиція узгоджується і з рішенням Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, в силу пункт 1 частини другої статті 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Також, суд відмічає, що відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного рішення, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 94 КАС України у звязку із задоволення позову підлягають відшкодуванню із Державного бюджету України.

Керуючись статтями 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Вінниці від 21 березня 2011 року №0001612330.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Агровіта-В» 3,40 грн. понесених судових витрат по сплаті судового збору.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

СуддяЧудак Олеся Миколаївна