Постанова № 16058995, 25.05.2011, Вінницький окружний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2011 р. Справа № 2а/0270/2100/11 м. Вінниця

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Чудак Олесі Миколаївни,

при секретарі судового засідання: Терлецькому Євгенію Броніславовичу

за участю представників сторін:

позивача : Міщенко Олени Михайлівни, Рибаченко Інни Володимирівни

відповідача : Чайковської Наталії Миколаївни

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго"

до: Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці

про: визнання неправомірними дій та рішення

ВСТАНОВИВ :

05 травня 2011 року Комунальне підприємство «Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго»(далі позивач, КПВМД «Вінницяміськтеплоенерго», Підприємство) звернулося в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці (далі відповідач, УПФ України у м. Вінниці) про визнання неправомірними дій при неперерахуванні коштів на відповідний рахунок органу Пенсійного фонду та визнання протиправним рішення від 19 квітня 2011 року №401 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду за період з 20.01.2011 по 31.03.2011 року в загальній сумі 179711,52 грн.

Адміністративний позов обґрунтований тим, що позивач перебуває на обліку в УПФ України в Ленінському районі м. Вінниці як платник страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування. В січні 2011 року Підприємством здійснено помилкове перерахування коштів в якості страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування в загальній сумі 1057126,64 грн. (призначення платежу: відрахування із заробітної плати за грудень 2010 року) на неналежний рахунок Пенсійного фонду України. В результаті чого, кошти були зараховані в якості сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування.

24.01.2011 року Підприємство звернулося до відповідача із заявою про зарахування сплачених коштів в рахунок оплати заборгованості по страхових внесках на загальнообовязкове державне пенсійне страхування за грудень 2010 року. Однак дана заява залишилася без відповіді, а кошти відповідачем на належний рахунок перераховані не були.

Згодом, Підприємством вдруге перераховано кошти зі сплати страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування в сумі 1057126,64 грн., але уже на належний рахунок, однак у звязку із затримкою їх сплати до нього відповідно до рішення відповідача від 19.04.2011 року №401 застосовано штраф у розмірі 105712,66 грн. та нараховано пеню в сумі 73998,86 грн.

Позивач вважає, що затримки зі сплати внесків ними не здійснено, оскільки кошти сплачені вчасно, а їх неперахування на належний рахунок відбулося із вини відповідача. Відтак нарахування штрафу та пені є безпідставним.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 10 травня 2011 року відкрито провадження у справі та призначено засідання з її розгляду.

В судовому засіданні представники позивача Міщенко Олена Михайлівна та Рибаченко Інна Володимирівна позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Разом із тим, відмітили, що чинне законодавство надає можливість повернути або перерахувати на належний рахунок помилково сплачені кошти.

Представник відповідача Чайковська Наталія Миколаївна позов не визнала та просила у його задоволені відмовити, з тих мотивів, що відповідачем прийнято оскаржуване рішення на підставі, у межах повноважень та у відповідності до законів України. Також свої доводи представник навела у письмових запереченнях від 19.05.2011 року вхід. №12744.

При цьому відмітила, що згідно Закону України „Про збір та облік єдиного внеску загальнообовязкове державне соціальне страхування” погашення заборгованості зі сплати страхових внесків з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється, а тому сплачені відповідачем кошти на рахунки сплати єдиного внеску не могли і не можуть бути зараховані як сплата страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Комунальне підприємство «Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго»зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Вінницької міської ради 21.08.2004 року, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А 00 №142162 (а.с. 8). Також, позивач перебуває на обліку в УПФ України в Ленінському районі м. Вінниці як платник страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до платіжних доручень №263 від 14 січня 2011 року, №291 від 17 січня 2011 року, №329 від 18 січня 2011 року, №350 від 19 січня 2011 року, №371 від 20 січня 2011 року та №246 від 13 січня 2011 року позивачем переховано до Пенсійного фонду України кошти в загальній сумі 1057126,64 грн. в оплату страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування за грудень 2010 року. Відрахування здійснювались за наступним призначенням платежу: «33126849, 50020100, 0231025062. Відрахування із зарплати за грудень 2010 р. Дата оплати _. Перераховано в Пенсійний фонд повністю», на рахунки Управління Державного казначейства України у Вінницькій області.

Проте, як встановлено судом, що і підтверджено представником відповідача, вказані кошти, через невірно вказані позивачем рахунки, зараховані в якості оплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, в результаті чого у Підприємства утворилася переплата по єдиному внеску.

Тобто, позивачем під час сплати коштів замість рахунків Державного ощадного банку, які відкриті для сплати страхових внесків, помилково вказано рахунки Державного казначейства України, відкриті для сплати єдиного внеску.

Своїм листом від 24.01.2011 року №06/95, адресованим начальнику УПФ України в Ленінському районі м. Вінниці Салюку Р.А., позивач повідомив відповідача про вказаний вище факт, разом із тим, просив зарахувати помилково сплачені кошти як відрахування страхових внесків за грудень 2010 року.

Платіжним дорученням №2170 від 31 березня 2011 року Підприємством переховано кошти в сумі 1057126,62 грн. на рахунки Вінницького обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк»призначення платежу «33126849, 50020100, 0231025062. Сплата згідно постанови Ленінського ВДВС від 11.03.2011 року ВП №25104835», в результаті чого ці кошти були зараховані як страхові внески за грудень 2010 року.

Проте, 19 квітня 2011 року Управлінням Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Вінниці винесено рішення від 19 квітня 2011 року №401 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного, яким до позивача застосовано штраф в сумі 105712,66 грн. та нараховано пеню в сумі 73998,86 грн.

Визначаючись щодо позовних вимог, заперечень відповідача та наявних у справі доказів, суд виходив із наступного.

З 01 січня 2011 року набрав чинності Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010, № 2464-VI (надалі Закон № 2464).

Підпунктом 1 пункту 1 ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

Відповідно до пункту 3 розділу VIII. „Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2464, з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.

Таким чином, позивач є платником єдиного соціального внеску з 01.01.2011 року.

Відповідно до п.2 ст. 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Пунктом 7 розділу VIII. „Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2464 визначено, що суми нарахованого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, не сплачені станом на 1 січня 2011 року, підлягають сплаті в порядку, що діяв до 1 січня 2011 року.

Стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Таким чином, враховуючи вимоги Закону № 2464 та факт сплати позивачем по платіжних дорученнях №263 від 14 січня 2011 року, №291 від 17 січня 2011 року, №329 від 18 січня 2011 року, №350 від 19 січня 2011 року, №371 від 20 січня 2011 року та №246 від 13 січня 2011 року коштів в загальній сумі 1057126,64 грн. згідно вказаного номеру рахунку саме єдиного соціального внеску, правові підстави для погашення заборгованості, яка виникла у позивача зі сплати страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування з використанням коштів, що надійшли у рахунок сплати єдиного внеску відсутні.

Відповідно, 20 січня 2011 року сплинув останній день сплати заборгованості по страховим внескам на загальнообовязкове державне пенсійне страхування за грудень 2010 року, в той час як вона була погашена лише 31 березня 2011 року відповідно до платіжного доручення 2170 ( а.с.14).

Пунктом 7 розділу VIII. „Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2464 встановлено, що на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п.2 ч.9 ст. 160 Закону України „Про загальнообовязкове пенсійне страхування” (в редакції яка діяла до набрання чинності Законом № 2464) за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу;

Враховуючи викладене, відповідачем рішення №401 від 17 квітня 2011 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або не своєчасне сплату (перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органами Пенсійного фонду, яким застосовано до позивача штраф у розмірі 105712,66 грн. та нараховано пеню в сумі 73998,86 грн. за період з 20.01.2011 року до 31.03.2011 року прийнято на підставі, у межах повноважень та у відповідності до вимог законів, оскільки затримка сплати страхових внесків дійсно мала місце.

Разом із тим, посилання позивача на п. 9 Постанови Правління Пенсійного фонду від 27.09.201 року за № 21-1 «Про затвердження порядку зарахування в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення помилково сплачених коштів», згідно із якою помилково сплачені суми єдиного внеску та/або фінансових санкцій на неналежний рахунок органу Пенсійного фонду, перераховуються на відповідний рахунок органу Пенсійного фонду за заявою платника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження такої заяви, не беруться судом до уваги, оскільки відповідно до вищезгаданої постанови проводиться повернення та перерахунок помилково сплачених сум єдиного внеску, а не страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, про що самим позивачем було вказано у призначенні платежу під час сплати коштів.

Крім того, судом також беруться до уваги пояснення представника відповідача, про неможливість перерахувати вказані кошти із невірно зазначеного рахунку на правильний, оскільки ці рахунки знаходяться в різних банківських установах та і прямого обовязку здійснювати такі дії чинне законодавство не передбачає. При цьому сплачені кошти нікуди не зникли, а рахуються за позивачем як переплата по сплаті єдиного внеску.

Окремо слід зазначити і про застосовану термінологію. Так, із заявою про повернення помилково сплачених коштів позивач до УПФ України в Ленінському районі не звертався. Перерахувати кошти із рахунків єдиного внеску з Державного казначейства на рахунки внесків по соціальному страхуванню в Ощадному банку відповідач не повноважний. Зарахувати кошти в оплату іншого платежу даний субєкт владних повноважень також не може, оскільки на кожного платника ведеться дві карточки, які між собою не переплітаються, облік по яким не є тотожним і більше того, регулюється різним законодавством.

За наведеного суд вважає за необхідне вказати, що позовними вимогами Підприємство визначає саме неперерахування коштів, в той час, як обґрунтування визначає для зарахування коштів, тим самим ототожнюючи дані поняття. Судом зі свого боку досліджені всі обставини і жодних порушень зі сторони відповідача не встановлено.

Також варто спростувати і посилання представників позивача на обовязок УПФ України в Ленінському районі при прийнятті звіту корегувати визначені дані відповідно до картки обліку платника, оскільки дані визначаються ними самостійно, є узгодженими, а списання заборгованості здійснюється автоматично згідно наявної переплати, що судом також встановлено по єдиному внеску.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги Комунального підприємства «Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго»є необґрунтованими та безпідставними, а тому задоволенню не підлягають

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Також, суд відмічає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачем доведено правомірність оскаржуваних дій та рішення, відтак позовні вимоги не знайшли свого підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що в позові слід відмовити.

Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 94 КАС України у звязку із відмовою в позові відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Чудак Олеся Миколаївна