Постанова № 16059031, 25.05.2011, Вінницький окружний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_________________ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2011 р. Справа № 2а/0270/1797/11

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Мультян Марини Бондівни,

при секретарі судового засідання: Яковенко Дмитро Олександрович

за участю представників сторін:

позивача : ОСОБА_1, ОСОБА_2- представники за довіреністями

відповідача : ОСОБА_3- представник за довіреністю

свідок : ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Відкритого акціонерного товариства "Козятинхліб"

до: Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області

про: визнання протиправними та скасування податкових-повідомлень рішень

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства "Козятинхліб" до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області про визнання протиправними та скасування податкових-повідомлень рішень №0000152301, № 0000162301 від 30.03.2011 року.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 20.04.11 року за вказаним позовом відкрито провадження у справі.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оспорювані податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки прийняті з порушенням норм Законів України "Про податок на додану вартість", "Про оподаткування прибутку підприємств". Так, висновок податкового органу про порушення підприємством п.п.12.1.5 п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо невключення до валового доходу 27495 грн. безнадійної заборгованості є безпідставним, оскільки по жодному із зазначених в акті перевірки зобов'язань не наступив термін виконання, оскільки він не визначений та пов'язується з моментом пред'явлення вимоги. Також, на думку позивача, помилковим є висновок відповідача щодо завищення ВАТ "Козятинхліб" валових витрат на загальну суму 2 094 818 грн., оскільки віднесення позивачем до складу валових витрат суми коштів, сплачених за ліцензійним договором №1/2-6-11008/1051 від 01.10.2008 року за використання знаку для товарів, робіт, послуг ТМ "Наминайко", цілком узгоджується з положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Крім того, зазначає позивач, укладення договору відповідального зберігання є правом сторін договору комісії, а не їх обов'язком, і відсутність такого договору між позивачем та комісіонерами - ТОВ "ТД "Тід", ТОВ ТД "Агровіта" не може свідчити про нікчемність договорів купівлі-продажу, укладених ВАТ "Козятинхліб" з з ТОВ "Біоіл Універсал Україна" та ПП "Мєга", а відтак і про завищення валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, з підстав, викладених у запереченнях на позовну заяву (а.с.197-201).

Заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази та матеріали справи, в судовому засіданні встановлено наступне.

Відкрите акціонерне товариство "Козятинхліб" зареєстроване рішенням Виконавчого комітету Козятинської міської ради Вінницької області від 27.06.1996 року, про що свідчить відповідне свідоцтво №11761200000000156, перебуває на податковому обліку в Козятинській ОДПІ та у періоді, що перевірявся, був платником податку на додану вартість.

В період з 31.12.2010 року по 28.02.2011 року відповідно до плану - графіка проведення виїзних перевірок суб'єктів господарювання на підставі направлень №183 від 31.12.2010 року, №26 від 15.02.2011 року працівниками Козятинської ОДПІ проведена планова виїзна перевірка Відкритого акціонерного товариства "Козятинхліб" з питань дотримання податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.09.2010 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт №21/23/00375757 від 09.03.2011 року (а.с.15-77), в якому зазначено про порушення позивачем:

1) п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.9 ст. 5, пп. 8.3.2 п. 8.3 ст. 8, пп. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст.ст. 203, 215, 228, 674, 937 Цивільного кодексу України, внаслідок чого завищено податок на прибуток на 97 210 грн., в тому числі у 2 кв. 2009 року - на 65434 грн., у 3 кв. 2009 року - на 31776 грн. та занижено податок на прибуток на 133924 грн., в тому числі у 4 кв. 2009 року - на 50603 грн., у 1 кв. 2010 року - на 49487 грн., у 2 кв. 2010 року - 32500 грн., у 3 кв. 2010 року 1334 грн.;

2) пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст.ст. 203, 215, 228, 674, 937 Цивільного кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, в періоді, що перевірявся, на загальну суму 378734 грн., в тому числі за квітень 2009 року на 142658 грн., травень 2009 року на 89190 грн., за червень 2009 року на 145866 грн., за липень 2009 року на 1020 грн.;

3) п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", ст.ст. 203, 215, 228, 674, 937 Цивільного кодексу України, внаслідок чого завищено обсяг операцій, що оподатковуються за ставкою 0% на загальну суму 2 355 890 грн., в тому числі у квітні 2009 року на 459426 грн., у червні 2009 року на 1 157 137 грн., у липні 2009 року на 739 327 грн.

30.03.2011 року на підставі вказаного акту відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення - рішення:

- №0000152301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 45893 грн., в тому числі 36714 грн. за основним платежем, 9179 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.78);

- №0000162301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 473417 грн., в тому числі 378734 грн. за основним платежем, 94683 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 80);

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач скористався своїм правом оскаржити їх в судовому порядку, звернувшись із даним позовом до Вінницького окружного адміністративного суду.

Проаналізувавши матеріали справи та надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.9 ст. 5, пп. 8.3.2 п. 8.3 ст. 8, пп. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст.ст. 203, 215, 228, 674, 937 Цивільного кодексу України, внаслідок чого завищено податок на прибуток на 97 210 грн. у 2-3 кв. 2009 року, та занижено податок на прибуток на 133924 грн. в 4 кв. 2009 року, 1-3 кв. 2010 року, ґрунтується на тому, що позивачем неправильно визначено розмір валового доходу та валових витрат. Так, на думку відповідача, позивачем не відображено у ряд. 02.3 "врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості" непогашену заборгованість на загальну суму 27495 грн., граничний строк давності якої минув та яка мала бути виключена зі складу валових витрат, що призвело до заниження валових доходів та відповідного завищення валових витрат. Крім того, ВАТ "Козятинхліб" віднесло до валових витрат вартість послуг, не повязаних з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), а саме: вартість послуг за користування торговою маркою "Наминайко", хоча підприємство не здійснювало випічку (виробництво) та реалізацію виробів з листкового швидкозамороженого тіста та не використовувало дану торгову марку для інших цілей, чим завищило валові витрати на суму 910 000 грн. Також, зазначає відповідач, позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат кошти, сплачені ВАТ "Козятинхліб" як покупцем за договорами купівлі-продажу, укладеними з ТОВ "Біоіл Універсал Україна", оскільки на ВАТ "Козятинхліб" відсутні належно оформлені документи (реєстраційні номери сертифікатів відповідності не внесено до документів, згідно з якими передається відповідна продукція, товарно транспортні накладні) обовязковість ведення яких передбачена чинними нормативними актами, операції з придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ "Біоіл Універсал Україна" за своєю суттю є безтоварними, а тому вказані правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, з огляду на що перерахування постачальнику коштів за отриманий товар без фактичного отримання останнього не підпадають під поняття продажу товарів, визначеного у п. 1.31 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Відповідно не підпадають під поняття продажу товарів операції по реалізації товарів, отриманих за нікчемними угодами на експорт в сумі комісійної винагороди та делькредере 57 457 грн. по договорам комісії, укладеними з комісіонерами ТОВ "ТД Тід" та ТОВ ТД "Агровіта".

На вказані обставини відповідач посилався також в обґрунтування заниження позивачем податкового кредиту та як на підставу збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 473417 грн., в тому числі 378734 грн. за основним платежем, 94683 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Проте, з такими висновками відповідача погодитись не можна, виходячи з наступного.

Пунктом 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Відповідно до пп. 12.1.5 п. 12.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", платник податку - покупець зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій:

а) або 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором або визнаною претензією;

б) або 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Строки, визначені абзацом "а" цього підпункту, поширюються також на випадки, коли покупець не надав відповідь на претензію, надіслану продавцем, у строки, визначені господарсько-процесуальним законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Кодексу, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Як вбачається з матеріалів справи, термін виконання позивачем господарських зобов'язань з контрагентами, перелік яких наведено на стор. 12-13 акту перевірки, не визначено, а тому перебіг строку позовної давності повинен обчислюватися з моменту, коли завершився термін протягом якого боржник повинен був виконати вказане зобов'язання (після спливу семиденного строку від дня пред'явлення вимоги).

Разом з тим, судом встановлено, що вимоги про виконання за вказаними вище господарськими зобов'язаннями позивачем до контрагентів не пред'являлись, претензії про сплату заборгованості не надсилались.

Представник відповідача в судовому засіданні не надав доказів, які б спростовували викладене та не довів, що заборгованість відповідача за придбані товари за своїм визначенням належить до безнадійної.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Як з'ясовано судом, ВАТ "Козятинхліб", здійснивши придбання у зазначених вище контрагентів товару та оприбуткувавши його, відніс до складу валових витрат вартість цих товарів по першій з подій, зокрема по оприбуткуванню товарів.

З огляду на вказане, висновки податкового органу про необхідність збільшення валового доходу на суму непогашеної заборгованості в розмірі 27495 грн. є передчасними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, а тому підстави для відкориговування ВАТ "Козятинхліб" валових витрат в сторону зменшення - відсутні.

Також необґрунтованими суд вважає і висновки податкового органу про завищення ВАТ "Козятинхліб" валових витрат на 910 000 грн. внаслідок включення до їх складу вартості послуг за користування торговою маркою "Наминайко".

Так, пунктом 5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові передбачено, що витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Цим же Законом визначені суми, які включаються до складу валових витрат і які не підлягають включенню.

У відповідності з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Як встановлено судом 01.10.2008 року між ВАТ "Концерн Хлібпром" (Ліцензіар) та ВАТ "Козятинхліб" (Ліцензіат) укладено ліцензійний договір №1/2-6-011008/1051, відповідно до умов якого Ліцензіату - "ВАТ "Козятинхліб" надається дозвіл на використання торгівельної марки "Наминайко" в порядку і на умовах, визначених Законом України "Про охорону прав інтелектуальної власності" (а.с.98-101).

Згідно з п. 7.3 Договору, Ліцензіат зобов'язаний сплачувати Ліцензіару роялті у вигляді щомісячних платежів в розмірі 65 000 грн.

08.10.2008 року ВАТ "Козятинхліб" видано розпорядженням №132-р, відповідно до якого на фасаді приміщення експедиції розміщено банер торгової марки "Наминайко" та світловий рекламний щит торгової марки "Наминайко" (а.с.103).

01.04.2010 року сторонами вказаного договору укладено угоду про припинення ліцензійного Договору №1/2-6-011008/1051 від 01.10.2008 року (а.с.102).

Відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг (далі - знак) в Україні врегульовано Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг".

Частиною 8 ст. 16 вказаного Закону передбачено, що власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.

Згідно з ч. 3 ст. 1109 Цивільного кодексу України у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг" використанням знака визнається: нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Як зясовано судом, використання торгової марки "Наминайко" здійснювалось позивачем у зв'язку з його господарською діяльністю, спрямованою на продаж товарів відповідно до обраного виду діяльності, зокрема продаж хліба та хлібобулочних виробів .

Посилання відповідача на те, що в періоді, який перевірявся ВАТ "Козятинхліб" не здійснювало випічку (виробництво) та реалізацію виробів з листкового швидкозамороженого тіста, суд вважає необґрунтованими, оскільки, відповідно до п. 2.1 ліцензійного договору №1/2-6-011008/1051, невиключна ліцензія надається ліцензіату не лише для випікання та реалізації ним виробів із швидкозамороженого листкового тіста відповідно до умов цього Договору, але й для використання знаку в іншій господарській діяльності.

З огляду на вказане, та зважаючи, що дія наданої ВАТ "Концерн Хлібпром" ліцензії не обмежується лише виробництвом ВАТ "Козятинхліб" певної продукції, розміщення на фасаді приміщення експедиції банеру торгової марки "Наминайко" та світлового рекламного щита охоплюється предметом ліцензійного договору, та відповідно до наведених у договорі визначеннях є використанням знаку у іншій господарській діяльності позивача.

Таким чином, судом не встановлено жодного порушення вимог податкового законодавства, яке б позбавляло позивача права на віднесення витрат за використання торгівельної марки на підставі ліцензійного договору до складу валових витрат виробництва та обігу.

Твердження відповідача про відсутність у позивача права на віднесення до складу валових витрат коштів, сплачених ВАТ "Козятинхліб" як покупцем за договорами купівлі-продажу, укладеними з ТОВ "Біоіл Універсал Україна" та ПП "Мєга", та суми комісійної винагороди і делькредере в розмірі 57 457 грн. по договорам комісії, укладеними з комісіонерами ТОВ "ТД Тід" та ТОВ ТД "Агровіта", через безтоварність вказаних угод (відсутність товарно-транспортних накладних, що засвідчили б факт перевезення товару, невнесення реєстраційних номерів сертифікатів відповідності до документів, згідно з якими передається відповідна продукція) є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом ця норма Закону передбачає як підставу для виключення зі складу валових витрат лише випадок відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат сум, непідтверджених документально.

Стаття 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку, тобто були б обовязковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу валових витрат.

Лише у тому разі, коли у пунктах 5.3-5.8 статті 5 зазначеного Закону містяться певні обмеження чи є пряма заборона щодо включення певних витрат до складу валових витрат, таке включення можна вважати неправомірним.

На це вказує пункт 5.10 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до ст. 545 КЦ України підтвердженням факту та належності виконання зобов'язання є письмове підтвердження одержання такого виконання кредитором.

Відповідно до абз. 11 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерській облік і фінансовий звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснені господарської операції, а якщо це неможливо то безпосередньо після її закінчення. Для контролю порядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведенні облікові документи.

Згідно з ч. 2 ст. 9 вказаного закону, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено судом, первинні бухгалтерські документи, що були предметом дослідження під час перевірки та на підставі яких визначався розмір валових витрат (видаткові накладні (а.с.113, 134) та акти приймання передачі (а.с. 112, 132) до договорів купівлі - продажу №30/06 від 30.06.2009 року (а.с. 109-110), №30/04/1 від 30.04.2009 року (а.с. 129-130) укладених позивачем з ТОВ "Біоіл Універсал Україна", видаткові накладні (а.с.162,163) та акти приймання передачі (а.с.161) до договору купівлі-продажу №П-15/01 від 15.01.2009 року (а.с.157-158), укладеного з ПП "Мєга", а також звіти комісіонерів та акти виконаних робіт за договорами комісії, укладеними з ТОВ "ТД Тід" та ТОВ ТД "Агровіта"), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та є належним документальним підтвердженням розміру та складу валових витрат ВАТ "Козятинхліб".

Разом з тим, суд вважає за необхідне вказати, що товарно-транспортні накладні, на відсутність яких посилався відповідач, є лише підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України, однак, не являються документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких визначається розмір валових витрат.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до умов укладених ВАТ "Козятинхліб" договорів з ТОВ "Біоіл Універсал Україна" та ПП "Мєга", поставка вантажу (товару) здійснювалась на умовах відповідно EXW Інкотермс 2000 ("франко склад ") ИМТП та EXW Інкотермс 2000 ("франко склад") ТОВ "Агро-Нордік", що передбачає перехід права власності на товар або продукцію від продавця до покупця безпосередньо на складі, назва якого конкретно визначена в договорах.

Як вбачається з матеріалів справи, товар поставлений позивачу вказаними контрагентами на склади (ИМТП та ТОВ "Агро-Нордік") в подальшому було передано за договорами комісії ТОВ "ТД Тід" (а.с.136-137) та ТОВ ТД "Агровіта". При цьому, згідно із додатками до договорів комісії (а.с.117,139), комітент (позивач у справі) доручив комісіонерам - ТОВ "ТД Тід" та ТОВ ТД "Агровіта" - реалізовувати товар на умовах EXW Інкотермс 2000 ("франко-завод") тих складів, на які товар попередньо поставлено ТОВ "Біоіл Універсал Україна" та ПП "Мєга" (ИМТП та ТОВ "Агро-Нордік" відповідно), що свідчить про відсутність факту транспортування придбаного ВАТ "Козятинхліб" товару, а відтак і про неможливість оформлення товарно-транспортних накладних.

Надаючи правову оцінку доводам податкового органу щодо нікчемності зазначених вище угод, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 Цивільного Кодексу України передбачені підстави недійсності правочину, а саме:

1) недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу;

2) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідачем не надано доказів того, що договори, укладені між позивачем та його контрагентами щодо купівлі-продажу товару, а також комісійні угоди, не відповідають вимогам, встановленим у статті 203 ЦК України.

В той же час, відсутність товарно-транспортних накладних по вказаним вище договорам, за умови наявності належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів видаткових накладних, актів приймання-передачі, актів виконаних робіт тощо - не є свідченням безтоварності укладених угод та підставою для визнання їх нікчемними.

Враховуючи викладене, суд вважає безпідставними висновки податкової інспекції про порушення позивачем вимог п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.9 ст. 5, пп. 8.3.2 п. 8.3 ст. 8, пп. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст.ст. 203, 215, 228, 674, 937 Цивільного кодексу України, а податкове повідомлення - рішення №0000152301 від 30.03.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 45893 грн. протиправним.

Що ж стосується правової оцінки податкового повідомлення - рішення №0000162301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 473417 грн., в тому числі 378734 грн. за основним платежем, 94683 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, суд бере до уваги наступне.

Висновок відповідача про порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст.ст. 203, 215, 228, 674, 937 Цивільного кодексу України, ґрунтується на тому, що внаслідок включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних позивачу ТОВ "Біоіл Універсал Україна", ПП "Мєга", ТОВ "ТД Тід", ТОВ ТД "Агровіта" без фактичної поставки товарів (робіт, послуг), ВАТ "Козятинхліб" завищено податковий кредит на загальну суму 378734 грн.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яких платник податків зобовязаний дотримуватися, і виключно за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час формування позивачем податкового кредиту), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Судом не встановлено порушення вказаних вище вимог, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

Так, в матеріалах справи містяться належним чином оформлені податкові накладні, які є документами, що засвідчують факт сплати ВАТ "Козятинхліб" суми ПДВ у вартості придбаних товарів і послуг, з дати отримання яких, згідно із приписами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у платника виникає право на податковий кредит (за умови, якщо така подія є першою порівняно з іншою законодавчо визначеною подією), та які, виходячи із змісту п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 цього ж закону, підтверджують право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість (а.с.111,119,131,138,159,171).

Крім того, згідно з пп. 7.4.5 вказаного закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи із приписів вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Натомість, вказана норма не містить будь-яких застережень щодо обмеження права на податковий кредит через відсутність поставки товарів, навіть у разі підтвердження такої обставини, та/або через або нікчемність угоди, на виконання якої проведення спірні господарські операції.

Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до вимог п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Однак, відповідачем не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних державна реєстрація платника податку на додану вартість контрагентів позивача - ТОВ "Біоіл Універсал Україна", ПП "Мєга", ТОВ "ТД Тід", ТОВ ТД "Агровіта" - була анульована та не наведено інших обґрунтувань, які б свідчили про відсутність у вказаних осіб права видавати ВАТ "Козятинхліб", як покупцю товарі та послуг, відповідні податкові накладні.

З огляду на вказане, помилковим є висновок податкового органу про завищення позивачем суми податкового кредиту внаслідок включення останнім до нього суми ПДВ за спірними податковими накладними, а, отже, у відповідача відсутні підстави для збільшення ВАТ "Козятинхліб" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 378734 грн., та застосування штрафних (фінансових ) санкцій в розмірі 94683 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, оцінивши надані сторонами докази та матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені вище критерії при винесенні оспорюваних податкових повідомлень-рішень відповідачем не дотримані.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Доказів які б спростовували вищевикладене відповідачем не надано, правомірність своїх рішень не доведено, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №0000152301, №0000162301 від 30.03.2011 року слід задовольнити.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України, судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення №0000152301, № 0000162301 від 30.03.2011 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства "Козятинхліб" (вул. Червоноармійська, 72, м. Козятин, Вінницька область, 2210, ідентифікаційний код 00375757) 3,40грн ( три гривні 40 копійок) в рахунок відшкодування судових витрат.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

СуддяМультян Марина Бондівна