Постанова № 16046466, 26.05.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2011                                                                                           № 46/12-34/559

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Шапрана В.В.

суддів:           Кошіля В.В.

          Моторного О.А.

при секретарі:           Парубець А.В.

за участю представників:

від позивача Коротун О.М.

від відповідача не з’явилися

від прокурора не з’явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» на рішення Господарського суду м. Києва від 14.02.2011 року (суддя – Сташків Р.Б.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»

до Закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Рокада»

про визнання недійсним договору купівлі – продажу цінних паперів та застосування наслідків недійсності правочину

за участю Прокуратури Шевченківського району м. Києва

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Київ» (далі –позивач) в особі тимчасового адміністратора звернулося до Господарського суду м. Києва із позовом до Закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Рокада» (далі – відповідач) про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів від 26.01.2009 року № Д-6, укладеного між Страховою компанією та Акціонерним комерційним банком «Київ», відповідно до якої банком було продано страховій компанії 43942 простих іменних акцій Відкритого акціонерного товариства «Київпроект» за ціною 400000 грн., а також про зобов’язання відповідача повернути вказані акції.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.05.2010 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2010 року, у позові відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2010 року вказане рішення та постанова апеляційної інстанцій скасовані, а справа передана на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 14.02.2011 року у задоволенні позову Публічному акціонерному товариству «Акціонерний комерційний банк «Київ» відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Київ», звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 14.02.2011 року по справі № 46/12-34/559 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права та неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2011 року Публічному акціонерному товариству «Акціонерний комерційний банк «Київ» відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд на 21.04.2011 року.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/1 від 21.04.2011 року здійснено заміну у складі колегії суддів та передано справу № 46/12-34/559 для подальшого апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді: Шапрана В.В., суддів: Кошіля В.В., Моторного О.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2011 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 12.05.2011 року.

У судовому засіданні 12.05.2011 року оголошено перерву на підставі ст. 77 ГПК України до 26.05.2011 року.

У судове засідання 26.05.2011 року з’явився представник позивача. Представник відповідача та прокурор у судове засідання не з’явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце проведення судового засідання.

Враховуючи те, що представник відповідача та прокурор були належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість слухання справи без участі представника відповідача та прокурора.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача встановив наступне.

21.07.2008 року було проведено державну реєстрацію статуту АКБ «Київ» (а.с. 30 – 45 т. 1).

Як вбачається з пункту 10.13 статуту банку голова правління банку без довіреності представляє інтереси банку, від імені банку вступає у договірні стосунки з особами, самостійно укладає і підписує договори, угоди та інші документи.

Так, рішенням спостережної ради банку від 13.10.2008 року затверджено програму фінансового оздоровлення банка (а.с. 86 – 90 т. 1).

27.10.2008 року рішенням правління банка оформленим протоколом № 48 (а.с. 99 – 100 т. 1), затверджено робочий план по виконанню програми фінансового оздоровлення банка, яким передбачено продаж належних банку акцій ВАТ «Київпроект» за грошові кошти в сумі не менше ніж 4700000 грн. Даний робочий план погоджено рішенням спостережної ради банка, оформленим протоколом № 11 від 24.10.2008 року (а.с. 102 – 103).

26.01.2009 року між банком в особі голови правління Марченка М.С. (продавець) та страховою компанією в особі голови правління Невшупи Л.В. (покупець) було укладено договір, відповідно до пункту 1.1 якого продавець продає належні йому цінні папери (далі – ЦП), а продавець приймає та оплачує їх на умовах цього договору (а.с. 20 т. 1).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що розрахунки за ЦП здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування покупцем грошових коштів у сумі 400000 грн. на рахунок продавця, зазначений у розділі 9 цього договору, у триденний строк після підписання договору.

На виконання вказаного пункту договору відповідач 27.01.2009 року платіжним дорученням № ск-0000043 від 27.01.2009 року перерахував на рахунок позивача 400000 грн. за купівлю ЦП за договором.

Відповідно до пункту 4.1 договору продавець зобов’язаний протягом трьох банківських днів після отримання коштів згідно з пунктом 3.1 цього договору надати своєму зберігачу належним чином оформлене розпорядження на списання ЦП в кількості 43 942 шт. зі свого рахунку в ЦП № 001081 у зберігача АКБ «Київ» на рахунок у ЦП покупця № 003025 у зберігача АКБ «Київ».

Відповідно до виписки про операції з цінними паперами на рахунку у цінних паперах АКБ «Київ» № 001081 за 30.01.2009 рік на підставі розпорядження позивача на списання ЦП було списано 43942 акцій ВАТ «Київпроект» з рахунку банку № 001081 та зараховано останні на рахунок страхової компанії № 003025 у АКБ «Київ».

30.01.2009 року між банком (продавець) та страховою компанією (покупець) було укладено акт до договору (далі – акт), відповідно до пункту 1 якого згідно з умовами договору продавець передав покупцю наступні ЦП: вид ЦП: прості акції, емітент ЦП: ВАТ «Київпроект», номінальна вартість одного 1 ЦП: 2 грн., код ISIN ЦП: UA 1000911008, код ЄДРПОУ емітента ЦП: 04012780, форма виписку ЦП: іменна, форма існування ЦП: документарна, кількість ЦП: 43 942 шт., зберігач ЦП: АКБ «Київ»код ЄДРПОУ 14371869, вартість ЦП 400000 грн. (а.с. 22 т. 1).

Відповідно до пунктів 2,3 акта покупець сплатив вартість купівлі ЦП в сумі та в термін, обумовлені в договорі, а також отримав ЦП в обумовленій кількості та в обумовлений договором термін.

Пунктом 4 акта визначено, що підписанням цього акта сторони підтверджують належне виконання умов договору та відсутність взаємних претензій.

Як вірно встановлено судом першої інстанції договір було виконано обома сторонами в повному обсязі.

З матеріалів справи також вбачається, що 24.11.2008 року між банком в особі голови правління Марченка М.С. (продавець) та страховою компанією (покупець) було укладено договір купівлі-продажу ЦП № Д-307, відповідно до умов якого банк продав, а товариство купило акції ВАТ «Київпроект» в кількості 470750 штук вартістю 4350000 грн.

25.11.2008 року між банком (продавець) та страховою компанією (покупець) було укладено акт до договору купівлі-продажу ЦП № Д-307 від 24.11.2008 року, відповідно до якого банк передав товариству вказані в договорі ЦП, товариство сплатило банку вартість ЦП, сторони не мають претензій одна до одної.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору купівлі – продажу цінних паперів від 26.01.2009 року № Д – 6 оскілки зазначений договір не відповідає вимогам законодавства України, а саме: пункту 4.5 Методичних рекомендацій щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України, схвалених постановою Правління Національного банку України від 28.03.2007 року за № 98 (далі – Методичні рекомендації), оскільки укладений без узгодження із спостережною радою банку; частинам 1, 2 статті 203, статті 92 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), позаяк підписаний Головою правління банку з перевищенням наданих йому повноважень.

Крім того, вказаний договір укладений з пов’язаною особою банку, з порушенням вимог законодавства (на момент вчинення правочину банк опосередковано володів 9,9% акцій відповідача та мав вплив на його діяльність), укладений протягом одного року до моменту призначення тимчасового адміністратора, вчинений керівником відповідача за відсутності прямої на те вказівки у статуті, не схвалений спостережною радою банку.

Колегія суддів, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі – продажу цінних паперів від 26.01.2009 року № Д – 6, дійшла висновку, що підстави для скасування рішення у даній справі відсутні, виходячи з таких норм чинного законодавства та мотивів.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 ЦК України).

Частиною 2 статті 203 ЦК України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з абзацом 2 частини 3 статті 92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Частиною 1 статті 241 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до частини 1, 3 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За наведених правових норм колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що голова правління банку Марченко М.С. підписав спірний договір в межах наданих йому повноважень, оскільки даний договір сторонами виконаний, банк прийняв виконання договору від страхової компанії, чим схвалив даний договір, при цьому, банком не подано а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції доказів про те, що страхова компанія знала чи не могла не знати про вказані банком обмеження повноважень голови правління банку Марченка М.С.

Крім того, відповідно до статті 81 Закону України «Про банки і банківську діяльність» тимчасовий адміністратор може звертатися до суду з вимогою визнання угод недійсними, якщо за цими угодами здійснено:

1) платіж чи операцію з майном (вчинені протягом шести місяців до призначення тимчасового адміністратора) з метою надання пільг окремим кредиторам банку;

2) будь-яку операцію із пов'язаною особою банку, яка була здійснена протягом одного року до моменту призначення тимчасового адміністратора, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;

3) господарські операції, де оплата значно перевищувала реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком, вчинені протягом трьох років до призначення тимчасового адміністратора;

4) будь-які операції з майном на безоплатній основі, вчинені протягом трьох років до призначення тимчасового адміністратора;

5) будь-які дії, що мають на меті утримання майна від кредиторів, чи інше порушення їх прав, вчинені за три роки до призначення тимчасового адміністратора;

6) будь-які господарські операції, засновані на наданні підроблених документів чи шахрайстві.

Виходячи з аналізу даної норми, і зокрема положення пункту 2 статті 81 Закону України «Про банки і банківську діяльність», підставою для визнання недійсною угоди укладеної банком із пов'язаною особою банку може бути лише те, що дана угода (операція яка випливає із даної угоди) не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку.

Тобто, дана норма не виключає можливості укладання угод із пов’язаними особами банку, а лише вказує на те, що ці угоди по-перше повинні не суперечити законодавству України і по-друге не повинні загрожувати інтересам вкладників і кредиторів банку.

Статтею 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що угоди, що здійснюються з пов'язаними з банком особами, не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, укладені з іншими особами. Угоди, укладені банком із пов'язаними особами на умовах, сприятливіших за звичайні, визнаються судом недійсними з моменту їх укладення. Для цілей цього Закону пов'язаними особами є: 1) керівники банку; 2) власники істотної участі в банку; 3) близькі родичі, чоловік, жінка, діти, батьки будь-якої особи, що зазначені в пунктах 1 і 2; 4) афілійовані особи банку, керівники і власники істотної участі в афілійованих особах, а також їх близькі родичі.

Більш сприятливими умовами визначаються:

1) прийняття меншого забезпечення виконання зобов'язань, ніж вимагається від інших клієнтів;

2) придбання у пов'язаної особи майна низької якості чи за завищеною ціною;

3) здійснення інвестиції в цінні папери пов'язаної особи, яку банк не здійснив би в інше підприємство;

4) оплата товарів та послуг пов'язаної особи за цінами вищими, ніж звичайні або за таких обставин, коли такі самі товари і послуги іншої особи взагалі не були б придбані.

Банк може укладати угоди з пов'язаними особами, які передбачають нарахування відсотків та комісійних на здійснення банківських операцій, які менші звичайних, та нарахування відсотків за вкладами і депозитами, які більші звичайних, у разі, якщо прибуток банку дозволяє здійснювати це без шкоди для фінансового розвитку банку.

Банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для: погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку; придбання активів пов'язаної особи банку; придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних пов'язаною особою банку, за винятком продукції, що виробляється цією особою. Національний банк України може своїм розпорядженням запроваджувати обмеження на суму угод із пов'язаними особами.

Однак, позивачем в порушення вимог ст. 33 ГПК України не наведено посилань і не надано доказів того, що спірний договір передбачає більш сприятливі умови, ніж угоди, укладені з іншими особами або укладений на умовах, сприятливіших за звичайні. Також не наведено посилань і не доведено суду те, що Національний банк України видав певне розпорядження, яке запроваджувало обмеження на суму угод із пов'язаними особами банку, і що спірний договір укладений з перевищенням вказаної суми.

Крім того, підпунктом «а» пункту 4.5 Методичних рекомендацій визначено, що затвердження і перегляд операцій з пов’язаними особами здійснюється таким чином: відповідальність за здійснення операцій банка з пов’язаними особами покладається на спостережну раду банка. Відповідно операції з пов’язаними особами схвалюються спостережною радою банка. Здійснення таких операцій регулярно перевіряється внутрішнім та зовнішнім аудитом із відповідним поданням звіту про результати таких перевірок спостережній раді банку.

Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Проте, банком всупереч даної норми не доведено суду ту обставину, що страхова компанія знала чи за всіма обставинами не могла не знати про обмеження голови правління банку на укладання оспорюваного договору.

Оскільки позивач не довів наявність у відповідача істотної участі у банку, укладена сторонами угода купівлі-продажу не може визнаватися судом недійсною як угода, укладена з пов’язаною з банком особою.

Отже, у зв’язку з викладеним, посилання позивача на Закон України «Про банки і банківську діяльність» та п. 4.5 Методичних рекомендацій щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України не дає суду підстав для визнання недійсним оспорюваного договору.

Крім того, необхідно відзначити, що Методичні рекомендації, на які вказує позивач, не мають сили нормативного акту, оскільки є лише такими, що схвалені правлінням Національного банку України, однак не затверджені у формі акту, з яким законодавець пов’язує його обов’язковий характер та не проходили державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України.

Поряд з цим, колегією суддів відхиляються як необґрунтовані посилання банка на відсутність у статуті страхової компанії чітко визначених повноважень голови правління страхової компанії укладати та підписувати договори від імені юридичної особи, як на одну з підстав визнання договору недійсним, оскільки статут страхової компанії не містить відповідних обмежень у діях голови правління страхової компанії та не встановлює обов'язковості погодження або ж схвалення загальними зборами страхової компанії укладання договорів купівлі-продажу цінних паперів або ж іншого майна.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладені обставини, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об’єктивно з’ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 14.02.2011 року у справі № 46/12-34/559 не підлягає скасуванню.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 14.02.2011 року - без змін.

Матеріали справи № 46/12-34/559 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя                                                                      Шапран В.В.

Судді                                                                                          Кошіль В.В.

                                                                                          Моторний О.А.