Ухвала суду № 16043456, 12.05.2011, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2011 р. Справа № 3871/11/9104 Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого суддіПліша М.А.,

суддів Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.,

при секретарі судового засіданняБоровус Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги заступника прокурора Тернопільської області та державної податкової інспекції у Гусятинському районі на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2010 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Хоростківський цукровий завод» до державної податкової інспекції у Гусятинському районі про визнання дій протиправними,-

В С Т А Н О В И Л А :

товариство з обмеженою відповідальністю «Хоростківський цукровий завод» звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Гусятинському районі в якому просило визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Гусятинському районі Тернопільської області, які полягають у зменшенні відповідно до акту планової виїзної перевірки від 15.10.2010 № 452/23-35218790 на 376 670,00 грн. задекларованого товариством .з обмеженою відповідальністю «Хоростківський цукровий завод» у 2009 році від'ємного значення об'єкту оподаткування податку на прибуток підприємств та у зменшенні на підставі цього ж акту перевірки на 4 252 764, 00 грн. задекларованого товариством з обмеженою відповідальністю «Хоростківський цукровий завод» у 2009 році від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту з ПДВ, зобов'язати державну податкову інспекцію у Гусятинському районі Тернопільської області враховувати при визначенні податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств товариства з обмеженою відповідальністю «Хоростківський цукровий завод» за 2009 рік від'ємне значення об'єкту оподаткування цього податку у сумі 20 237 790, 00 грн. та враховувати при визначенні податкового зобов'язання з податку на додану вартість товариства з обмеженою відповідальністю «Хоростківський цукровий завод» за 2009 рік від'ємне значення між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту у розмірі 4 693 593, 00 грн. та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» державної податкової інспекції у Гусятинському районі Тернопільської області від 21.10.2010 № 0000252300/0, яким було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість товариству з обмеженою відповідальністю «Хоростківський цукровий завод» на загальну суму 2 322 174,00 грн., у тому числі основний платіж - 1 548 116,00 грн., штрафні санкції - 774 058, 00 грн.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2010 року позовні вимоги задоволено, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Гусятинському районі Тернопільської області, які полягають у зменшенні відповідно до акту планової виїзної перевірки від 15.10.2010 № 452/23-35218790 на 376 670,00 грн. задекларованого товариством .з обмеженою відповідальністю «Хоростківський цукровий завод» у 2009 році від'ємного значення об'єкту оподаткування податку на прибуток підприємств та у зменшенні на підставі цього ж акту перевірки на 4 252 764, 00 грн. задекларованого товариством з обмеженою відповідальністю «Хоростківський цукровий завод» у 2009 році від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту з ПДВ, зобов'язано державну податкову інспекцію у Гусятинському районі Тернопільської області враховувати при визначенні податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств товариства з обмеженою відповідальністю «Хоростківський цукровий завод» за 2009 рік від'ємне значення об'єкту оподаткування цього податку у сумі 20 237 790, 00 грн. та враховувати при визначенні податкового зобов'язання з податку на додану вартість товариства з обмеженою відповідальністю «Хоростківський цукровий завод» за 2009 рік від'ємне значення між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту у розмірі 4 693 593, 00 грн. та скасовано податкове повідомлення-рішення форми «Р» державної податкової інспекції у Гусятинському районі Тернопільської області від 21.10.2010 № 0000252300/0, яким було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість товариству з обмеженою відповідальністю «Хоростківський цукровий завод» на загальну суму 2 322 174,00 грн., у тому числі основний платіж - 1 548 116,00 грн., штрафні санкції - 774 058, 00 грн.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції заступник прокурора Тернопільської області та державна податкова інспекція у Гусятинському районі оскаржили його в апеляційному порядку, вважають що судом неповно зясовано обставини справи, висновки не відповідають обставинам справи, а постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Державна податкова інспекція у Гусятинському районі в апеляційній скарзі зазначає, що згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов»язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. Згідно п. 1.5 ст. 1 цього Закону звітний (податковий) період - це період, за який платник податку зобов'язаний проводити розрахунки податку та сплачувати його до бюджету. Згідно п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою 20% протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп..п 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). При цьому ні даним пунктом Закону ні будь-якими іншими не передбачено жодних причин для отримання можливості затримки у наданні покупцю податкової накладної. Отже податкова накладна має бути надана покупцю у звітному періоді, на який припадає дата виникнення податкових зобов'язань продавця за правилом «першої події», встановленим підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 вище вказаним Законом. Згідно з вимогами даного підпункту датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на доїдену вартість» встановлено, що платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, а підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 цього Закону визначено, що податкова накладна видається платником податку який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту, а також передбачено умови, за яких платник податку отримає право на податковий кредит навіть при відмові продавця надати йому податкову накладну. Тобто, на дату визначену підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону, продавець зобов"язаний надати покупцю податкову накладну, а якщо ця вимога Закону не дотримана, отримувач товарів (послуг) вправі вимагати її надання, а у випадку відмови - звертатися зі скаргою на такого постачальника до органу податкової служби відповідно до вимог підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на доїдену вартість». Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 вище зазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нархування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, вановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення поозапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Проведеною перевіркою не встановлено, а посадовими особами для перевірки не надано підтвердження своєчасного звернення ТзОВ «Хоростківський цукровий завод» до ДПІ у Гусятинському районі зі скаргою на дії постачальників щодо відмови від надання податкових накладних.

Крім того апелянт зазначає. що відповідно до п.п. 9.2 п. 9 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом Державної податкової Адміністрації України від 30.06.05 № 244, отримані податкові накладні, розрахунки коригування кількісних і вартісних показників, вантажні митні декларації, а також інші подібні документи (згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на доїдену вартість») відображаються у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за датою отримання зазначених документів.

З огляду на це апелянт зазначає, що у разі отримання податкових накладних, що виписані в різних податкових періодах, а надійшли із запізненням в одному періоді (за наявності документального підтвердження такого запізнення), платник податку - покупець товарів (робіт, послуг) повинен на дату отримання зазначених документів відобразити їх у графі 2 реєстру отриманих та виданих податкових накладних та за умови виконання вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на доїдену вартість» має право відобразити такі податкові накладні в податковій декларації з податку на додану вартість у поточному періоді.

Оскільки податкова накладна згідно з п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 вище вказаного Закону є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, а відповідно до п. 2 Порядку оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.97 № 799, звіти, розрахункові документи і декларації приймаються до відправлення листами (посилками, бандеролями) з оголошеною цінністю з позначкою «Звіт» та з рекомендованим повідомленням про вручення, то податкові накладні, які відправляються продавцем поштою покупцю, повинні надсилатися поштовим листом з рекомендованим повідомленням про вручення.

При розгляді справи податковим органом зверталась увага суду на факти своєчасної виписки та включення контрагентами - постачальниками в 2008 році в податкові зобовязання по декларації по податку на додану вартість сум по податкових накладних, які позивач безпідставно не відніс до податкового кредиту відповідного звітного податкового періоду.

Згідно приписів пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, ст. 7 Закону України «Про податок на доїдену вартість» право платника на податковий кредит виникає саме у зв'язку з придбанням товарів, робіт, послуг, операції з продажу яких є об'єктом оподаткування згідно з п. 3.1 ст. 3 цього Закону, що передбачає реальну наявність результатів робіт, надання послуг. При цьому, поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг) (п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на доїдену вартість» ).

Таким чином, виходячи зі змісту вищенаведених норм Закону України «Про податок на доїдену вартість» правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, робіт, послуг з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише тільки оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вища вказаного Закону встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

При цьому, дані вимоги чинного податкового законодавства щодо реального характеру господарської операції узгоджуються з основними принципами, визначеними статтею 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»

Таким чином товариство здійснювало операції з фінансово-грошовими потоками, які відображено в виписках банків, де зазначено реквізити правочинів, товарний характер яких (фактичне виконання робіт, послуг) наявними документами, не підтверджено. Кошти перераховувались без мети реального настання передбачених наслідків. Встановлено тільки документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів. Підприємством порушено статтю 228 ЦК України щодо уладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а оттже є нікчемним. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів (послуг) та укладення угод з метою настання реальних наслідків. В звязку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Крім того апелянта зазначає, що акт перевірки не є тим рішенням субєкта владних повноважень, який би породжував певні правові наслідки, був спрямований на регулювання тих чи інших відносин і мав обовязковий характер для субєктів цих відносин, та відповідно, міг бути предметом розгляду судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України

Враховуючи вище викладене просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Прокуратура Тернопільської області в апеляційній скарзі навела доводи не аналогічні за змістом та по суті твердження зазначеним в апеляційній скарзі державною податковою інспекцією у Густинському районі, та просила постанову Тернопільського окружного адміністративного суду скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволені адміністративного позову товариству - відмовити.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що 15.10.2010 р. державною податковою інспекцією у Гусятинському районі було складено акт № 452/23-35218790 за результатами проведеної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Хоростківський цукровий завод» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року до 31.12.2009 року, згідно якого зафіксовані порушення, а саме: завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податку на прибуток підприємств за 4 квартал 2009 року на суму 376 670 00 грн, яке виникло в результаті порушення Позивачем п. 3.1. ст. З, п. 4.1. ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1. п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.З., п. 5.9 ст. 5, ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; завищення від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту з ПДВ у 2009 році на загальну суму 4 252 764, 00 грн. та заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 1 548 116, 00 грн., які виникли в результаті порушення Позивачем п. 1.4. ст.1, пп. 3.1.1 п. 3.1. ст. З, п. 4.1. ст. 4, пп. 7.3.1. п. 7.3, пп. 7.4.1. та пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». На підставі цього Акту перевірки відповідачем прийнятое податкове повідомлення-рішення за формою «Р» від 21.10.2010 № 0000252300/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 2 322 174,00 грн., у тому числі основний платіж 1 548 116,00 грн. та штрафні санкції - 774 058,00 грн.

Розглядаючи спір суд першої інстанції вірно врахував, що згідно п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану і вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих(сплачених) платником податку за ставкою 20% протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних, матеріальних активів та незаверїпених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або доставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Правила, які передбачають формування податкових зобов'язань продавця і податковий кредит покупця в одному звітному періоді та дають можливість платнику своєчасно і в повному обсязі реалізувати надане йому право на формування свого податкового кредиту, встановлено прямими нормами Закону України «Про податок на додану і вартість».

Згідно п.п.7.2.3 п. 7.2 ст 7 вище вказаного Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надасться покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). При цьому ні даним пунктом Закону ні будь-якими іншими не передбачено жодних причин для отримання можливості затримки у наданні покупцю податкової накладної.

Згідно з вимогами п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів з банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, шо засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно п.п. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 вище вказаного Закону платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, а п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього ж Закону визначено, що податкова накладна видається платником податку який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту, а також передбачено умови, за яких платник податку отримає право на податковий кредит навіть при відмові продавця надати йому податкову накладну. Тобто, на дату визначену п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України України «Про податок на додану і вартість», продавець зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, а якщо ця вимога Закону не дотримана, отримувач товарів (послуг) вправі вимагати її надання, а у випадку відмови - звергатися зі скаргою на такого постачальника до органу податкової служби відповідно до вимог п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону.

З огляду на вище вказане суд першої інстанції вірно вважав, що даною нормою встановлено право, а не обов'язок на подання скарги, тобто не заборонено можливості для платника податків приймати самостійне рішення щодо відстрочення реалізації своїх прав на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення права на податковий кредит, а оформленні належним чином податкові накладні є підставою для формування податкового кредиту, і законом не заборонено включення до складу податкового кредиту податкових накладних минулих періодів в межах термінів позовної давності.

Крім того суд першої інстанції правильно зазначив, що згідно п.п. 9.2 п. 9 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.06.05 р. № 244, отримані податкові накладні, розрахунки коригування кількісних і вартісних показників, вантажні митні декларації, а також інші подібні документи (згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону) відображаються у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за датою отримання зазначених документів.

З огляду на це суд першої інстанції вірно вважав, що у разі отримання податкових накладних, які виписані в різних податкових періодах, а надійшли із запізненням в одному періоді (за наявності документального підтвердження такого запізнення), платник податку - покупець товарів (робіт, послуг) повинен на дату отримання зазначених документів відобразити їх у графі 2 реєстру отриманих та виданих податкових накладних затвердженого наказом ДПА України від З0.06.05. № 244 «Про порядок ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних» та за умови виконання норм підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України України «Про податок на додану і вартість» має право відобразити такі податкові накладні в податковій декларації з податку на додану вартість у поточному періоді.

Згідно реєстру отриманих та виданих податкових накладних, позивачем відображено отримання податкових накладних, що виписані в різних податкових періодах, а надійшли із запізненням в одному періоді. Крім того згідно журналу реєстрації вхідної кореспонденції за 2009 рік має місце надходження на адресу позивача протягом січня - грудня 2009 року податкових накладних, що виписані в липні-грудні 2008 року.

Колегія суддів не погоджуються з доводами апелянтів в скарзі та вважає. правильним висновок суду першої інстанції, що посилання ДПІ в Гусятинському районі на Порядок оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.1997 № 799, з метою обґрунтування того, що податкові накладні як розрахункові документи повинні були направлятися позивачу листами з оголошеною цінністю та рекомендованим повідомлення про вручення, і що позивач мав би право на збільшення податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних у попередніх податкових періодах, лише за умови, що у нього наявні докази, а саме лист із рекомендованим повідомленням про вручення, того, що ці податкові накладні було одержано від контрагента у звітному, а не попередніх податкових періодах не заслуговують на увагу, бо передбачений Порядком спосіб направлення розрахункових документів не є єдиним можливим способом направлення податкової накладної платнику податків, а законодавство не зобов'язує направляти податкові накладні листами з оголошеною цінністю та з рекомендованими повідомленнями про вручення, тому контрагент має право передати податкові накладні в інший спосіб, крім того цей порядок визначає вимоги щодо оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, що надсилаються платниками податку відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», яка регулює порядок подання податкових декларацій і не регулює порядку надання податкових накладних, тому даний порядок не застосовується до податкових накладних.

З огляду на це суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що податковий орган помилково прийшов до висновку про завищення позивачем податкового кредиту на суму 4 325 187 грн.

Щодо тверджень податкового органу, що ряд договорів позивача є такими, що не спрямовані на настання реальних правових наслідків, а отже останнім неправомірно сформовано на підставі таких договорів валові витрати та валовий дохід в частині оподаткування податком на прибуток підприємств і податковий кредит та податкове зобов'язання в частині оподаткування податку на додану вартість то суд першої інстанції правильно вважав їх необґрунтованими .

Так стверджуючи, що вищенаведені договори є такими, що не спрямовані на настання правових наслідків, податковий орган виходив з того, що товарний характер вказаних договорів не знайшов свого підтвердження наявними документами і позивачем та контрагентами позивача перераховувалися кошти за цими договорами виключно з метою заниження об'єкту оподаткування.

Розглядаючи спір судом першої інстанції правильно зазначено, що згідно договорів умови постачання в більшості з них визначались на підставі Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року) видання МТП № 560 (далі - Правила ІНКОТЕРМС), які застосовувались позивачем на підставі ст. 265 ГК України.

Згідно з умовами Дохідних договорів (Позивач - Продавець), за виключенням договору з ТОВ «Самсар», де постачання товару здійснювалось залізничним транспортом, поставка здійснювалась на умовах ЕХW (ЕХ WОRКS (... nаmеd рlасе) ФРАНКО-ЗАВОД (... назва місця). Термін «франко-завод» означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб. Таким чином, цей термін покладає мінімальні обов'язки на продавця, а покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару з площ продавця до місця призначення. В п. А.3 правил ІНКОТЕРМС зазначено, що за поставкою згідно базису ЕХW у продавця відсутні зобов'язання щодо перевезення товару після його поставки у визначене базисом поставки місце, а в п. А.8 зазначено, що докази поставки, транспортні документи або еквівалентні електронні повідомлення - немає зобов'язань. Відтак, при постачанні товарів контрагентам на умовах ЕХW позивач виконав свій обов'язок з постачання ТМЦ на своїх виробничих площах і не був зобов'язаний перевозити товар та складати транспортні документи, адже питанням перевезення мали опікуватись покупці товарів.

За умовами Витратних договорів (Позивач - Покупець) - постачання товару ; здійснювалось на умовах самовивозу або FСА (FRЕЕ САRRІЕR.(... nаmеd рlасе ) ФРАНКО- ПЕРЕВІЗНИК (... назва місця). Термін «франко-перевізник» означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Якщо поставка здійснюється на площах продавця, продавець відповідає за завантаження. Якщо ж поставка здійснюється в іншому місці, продавець не несе відповідальності за розвантаження товару. Під словом «перевізник» розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов'язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту. Якщо покупець призначає іншу особу, ніж перевізник, прийняти товар для перевезення, то продавець вважається таким, що виконав свої обов'язки щодо поставки товару з моменту його передання такій особі. У даному випадку позивач, як власник вантажу, уповноважував своїх працівників отримати товар, на що вказують відповідні накладні. Отже зміст умов договорів постачання свідчить про відсутність необхідності та обов'язку зі складання транспортної документації у позивача.

Крім того, судом першої інстанції вірно зазначено, що згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, а ст. 629 ЦК України зазначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Підставою для недійсності правочину згідно ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що податковим органом не доведено факту нікчемності ні витратних, ні доходних договорів позивача. Факт виконання господарських операцій, підверджується наданими під час перевірки первинними документами позивача, а саме: видатковими накладними, актами прийому- передачі, які доводять факт передання товару за договорами, що не дозволяє кваліфікувати дані правочини як фіктивні.

3 урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при проведенні перевірки відповідач не врахував, що системний аналіз первинних документів щодо передання майна, наявность власного майна для досягнення результатів відповідних господарських операцій, транспортних засобів, відповідних працівників (водіїв та вантажників у штаті позивача), мети придбання та реалізації майна, і навіть змісту самого Акту перевірки однозначно підтверджує факт передавання товарів за правочинами і виключає штучне створення документообігу з метою імітації господарських операцій.

З огляду на вище наведене суд обгрунтовано вважав, що висновки податкового органу, щодо завищення позивачем у 2009 році валового доходу на суму 3 711 364, 00 грн. та завищив податкове зобов'язання по податку на прибуток підприємств на суму 742 271, 00 грн., а також завищення позивачем у 2009 році валових витрат на 4 035 586, 00 грн. та завищення податкового кредиту на суму 2 168 450, 00 грн. є безпідставними.

З врахуванням вище викладеного судом першої інстанції обгрунтовано зроблено висновок, що оспорюване податкове повідомлення-рішення прийняте в порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість» без урахування всіх обставин справи.

З огляду на це суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ч.3 ст. 160, ч. 4 ст. 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

апеляційні скарги заступника прокурора Тернопільської області та Державної податкової інспекції у Гусятинському районі залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2010 року у справі № 2а-3644/10 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді Р.Й. Коваль

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст ухвали виготовлений 17.05.2011 року