Постанова № 16041400, 20.05.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Чернявська Т.І.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2011 року справа №2а-10128/10/1270

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Міронової Г.М.

суддів Блохіна А.А. , Юрко І.В.

при секретарі судового засідання Задоєнку О.В., за участю представників сторін: позивача ОСОБА_2, що діє на підставі довіреності № 2004/11 від 20.04.2011 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технорма» на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року у справі № 2а-10128/10/1270 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технорма» до Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м. Луганська про визнання протиправним податкового повідомлення рішення від 14 грудня 2010 року № 0001112300/0,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач 21.12.2010 року звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м. Луганська про визнання протиправним податкового повідомлення - рішення від 14 грудня 2010 року № 0001112300/0, яким йому визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 175629,00 грн., у тому числі 117086,00 грн. - за основним платежем, 58543,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обґрунтування позову вказує, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. Якщо продавці, на момент проведення господарських операцій були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, то покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі. Приватне підприємство «КФ «Парадигма» на момент складення податкових накладних, а саме з 01.11.2008 року по 31.01.2010 року було зареєстроване як платник податку на додану вартість, а отже, мало право на виписування податкових накладних, як того вимагає підпункт 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість». Несплата податку продавцем (приватним підприємством «КФ «Парадигма») при здійсненні господарських операції не впливає на податковий кредит покупця - товариства з обмеженою відповідальністю «Технорма»). Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки діюче законодавство не встановлює підстав для такого нарахування на накладення таких санкцій за будь-яких обставин.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Вважає оскаржувану постанову незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що податок на додану вартість (надалі ПДВ) в розмірі 117085,92 грн. було віднесено ТОВ «Технорма» до податкового кредиту за підсумками господарських операцій з ПП «КФ «Парадігма» на підставі належним чином складених та оформлених продавцем податкових накладних. Апелянт посилається на ті ж обставини, що і в позовній заяві та вказує, що відповідач не звертався до суду з позовом щодо визнання угод між ТОВ «Технорма» та ПП «КФ «Парадігма» недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, що свідчить про недоведеність підстав нікчемності відповідних договорів. Апелянт вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи та наполягав на задоволенні апеляційної скарги.

Представник відповідача до судового засідання не зявився, надав клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, а судове рішення скасувати, з наступних підстав.

30 листопада 2010 року відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Технорма» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з приватним підприємством «КФ «Парадигма» з 01.11.2008 по 31.01.2010, за результатами якої складено акт від 01.12.2010 за № 656/2300/34525137.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість всього у сумі 117086,00 грн., у тому числі: за листопад 2008 року на суму 11709,00 грн., за грудень 2008 року на суму 13471,00 грн., за січень 2009 року на суму 4622,00 грн., за лютий 2009 року на суму 4154,00 грн., за березень 2009 року на суму 10382,00 грн., за квітень 2009 року на суму 5045,00 грн., за травень 2009 року на суму 4007,00 грн., за червень 2009 року на суму 3458,00 грн., за липень 2009 року на суму 4960,00 грн., за серпень 2009 року на суму 3975,00 грн., за вересень 2009 року на суму 6394,00 грн., за жовтень 2009 року на суму 18551,00 грн., за листопад 2009 року на суму 6694,00 грн., за грудень 2009 року на суму 14641,00 грн., за січень 2010 року на суму 5023,00 грн.

Договір від 01.11.2008 № 03-11/08 між приватним підприємством «КФ «Парадигма» та позивачем на постачання товарно-матеріальних цінностей за твердженням податкового органу є таким, що суперечить інтересам держави і суспільства, а отже, відповідно до частин 1, 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, та підлягає виключенню з податкового обліку підприємства.

На підставі акта перевірки державною податковою інспекцією в Артемівському районі у м. Луганську винесено податкове повідомлення - рішення від 14 грудня 2010 року № 0001112300/0, яким товариству з обмеженою відповідальністю «Технорма» визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 175629,00 грн., у тому числі 117086,00 грн. - за основним платежем, 58543,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як вбачається з матеріалів справи, між приватним підприємством «КФ «Парадигма» та товариством з обмеженою відповідальністю «Технорма» укладений договір від 03.11.2008 № 03/11-08 купівлі-продажу товару, на підставі чого приватним підприємством «КФ «Парадигма» були виписані позивачу податкові та видаткові накладні (том 1, арк. справи 46-135).

Згідно 5 додатку «Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» товариством з обмеженою відповідальністю «Технорма» до складу податкового кредиту за період з листопада 2008 року по січень 2010 року включно по господарським взаємовідносинам з приватним підприємством «КФ «Парадигма», внесена сума 117085,92 грн.

Суд першої інстанції як на підставу для відмови у задоволенні позову послався на те, що вироком Ленінського районного суду м. Луганська від 21 жовтня 2010 року у справі № 1-887 ОСОБА_3, засновника та директора приватного підприємства «КФ «Парадигма», було визнано винним у скоєнні злочинів, направлених на порушення порядку здійснення підприємницької діяльності та порядку оподаткування (частиною 2 статті 27, частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України). Зазначений вирок набрав законної сили.

В силу частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Так, вироком встановлено, що ОСОБА_3 вчинив протиправні діяння, які полягають у реєстрації на його імя приватного підприємства «Комерційна фірма «Парадигма» без мети здійснення підприємницької діяльності за грошову винагороду. Останній відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства не має.

Колегія суддів вважає, що даний вирок не є доказом недійсності укладених угод між ТОВ «Технорма» та «КФ «Парадигма» з огляду на те, що даний вирок не встановив недійсності господарських договорів, укладених від імені «КФ «Парадигма» з іншими господарюючими субєктами. Вироком встановлена вина фізичної особи, яка без належного встановлення у вироку обставин, що впливають на діяльність і відповідальність юридичної особи, не може впливати на результати господарської діяльності контрагента підприємства. Взагалі вирок не містить посилання на господарські взаємовідносини «КФ «Парадигма» з ТОВ «Технорма», тому він не може служити доказом в розумінні ч. 1 ст. 79 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому слід враховувати й те, що суд першої інстанції посилався на пояснення ОСОБА_3 в якості обвинуваченого, але це є матеріалами досудового слідства, копії яких незрозумілим чином потрапили в матеріали даної справи від податкового органу і які не можуть служити доказом, оскільки потребують перевірки судом. А у вироку суду такі обставини не встановлені (а.с. 25 30 т. 2).

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір це домовленість (погоджена дія) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (стаття 626 ЦК). За змістом правочин не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 ЦК). Приписи частини 1 статті 203 ЦК узгоджуються з наступними нормами: Під нікчемним правочином необхідно розуміти правочин, недійсність якого встановлена законом.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, яки, вчиняючи правочин, діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом. Проте, у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів ні факту нікчемності правочину, ні підстав для застосування санкції до відповідача у вигляді правомірності донарахування податку на додану вартість.

Закон України «Про податок на додану вартість» (далі - закон № 168) визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N 166 (далі - порядок № 166), платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (пункт 3.4 Порядку), оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити - назву документу, дату і місце його складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Такі ж вимоги до первинних документів містяться і в Положенні про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704.

Крім того, у відповідності до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Тобто, відповідальність платника податку настає у разі не підтвердження на момент перевірки сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту, податковими накладними.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до склад}" податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій. установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами. згідно з п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку. передбаченому статтею 9 цього Закону. Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов'язань відповідачем не встановлено, а порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на наявність обвинувального вироку.

Колегія суддів вважає, що оскільки «КФ «Парадигма» перебуває в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (витяг від 19.05.11 року), судом не приймалося рішення про визнання недійсним запису про державну реєстрацію контрагента позивача, який видав податкові накладні, то подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ само по собі не призвело до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи, та не позбавило правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Суд першої інстанції послався на те, що податкові накладні від імені приватного підприємства «КФ «Парадигма» виписані та підписані не директором ОСОБА_3, а іншою особою, яку неможливо ідентифікувати, з огляду на що податкові накладні складені в порушення вимог чинного законодавства, не мають юридичної сили і не можуть слугувати документом, який підтверджує право позивача на включення до податкового кредиту за період з листопада 2008 року по січень 2010 року включно суми податку на додану вартість у загальному розмірі 117085,92 грн.

Колегія суддів зазначає, що таке посилання є безпідставним з огляду на відсутність у вироку стосовно ОСОБА_3 встановлення обставин, які б спростовували видання «КФ «Парадигма» податкових накладних, або наявності висновку експертизи про невідповідність підписів на угодах і податкових документах.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про непідтвердження позивачем суми податку на додану вартість, які позивач включив до складу податкового кредиту, оскільки надав копії відповідних податкових накладних, які містять відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку на додану вартість, а також дають змогу ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну та особу, яка її отримала. Тому відсутні підстави для донарахування позивачу податкових зобовязань та застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.

Такий судовий захист порушеного права юридичної особи відповідає вимогам статей 106 та 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Виходячи з вищезазначених вимог законодавства та встановлених судом обставин у справі, колегія суддів доходить висновку, що постанова суду від 17 лютого 2011 року є такою, що винесена з правильним встановленням обставин, що мають значення для справи, але без додержання норм матеріального та процесуального права. Доводами апеляційної скарги висновки суду спростовуються, тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технорма» на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року у справі № 2а-10128/10/1270 задовольнити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року у справі № 2а-10128/10/1270 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технорма» до Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м. Луганська про визнання протиправним податкового повідомлення рішення від 14 грудня 2010 року № 0001112300/0 - скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Технорма» задовольнити.

Визнати протиправним податкове повідомлення - рішення від 14 грудня 2010 року № 0001112300/0, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Технорма» визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 175629,00 грн., у тому числі: 117086,00 грн. - за основним платежем, 58543,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 27 травня 2011 року.

Головуючий суддя Міронова Г.М.

Судді Блохін А.А.

Юрко І.В.