Постанова № 16039339, 10.05.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

10 травня 2011 р. № 2а- 12586/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Піскун В.О.,

суддів - Ізовітової - Вакім О.В., Заічко О.В.,

при секретарі судового засідання - Мараєвій О.В.,

за участі:

представника позивача - Михайлицької А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Бізнес-центр "Лідер-клас" до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в який просить суд скасувати податкове повідомлення- рішення № 0000062301/0 від 27 вересня 2010 р., яким визначено суму податкового зобовязання у розмірі за основним платежем 856776,00 гривень; за штрафними санкціями 257032,8 гривень, всього 1113808,8 гривень з податку на додану вартість.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Державною податковою інспекцією у Фрунзенському районі м. Харкова проведено перевірку Приватного акціонерного товариства “Бізнес-Центр “Лідер Клас” та складено акт № 4230/23-310/32951162 від 07.09.2010 року про результати невиїзної документальної перевірки ПАТ “Бізнес-Центр “Лідер Клас” з питання правильності визначення сум ПДВ до сплати за період червень 2010 року по взаємовідносинам з ТОВ “ТД “Колорит” та ТОВ “Пелен”. На підставі даного акту перевірки винесене податкове повідомлення-рішення № 0000062301/0 від 27 вересня 2010 р., яким визначено суму податкового зобовязання у розмірі1113808,8 гривень. з яких: за основним платежем 856776,00 гривень; за штрафними санкціями 257032,8 гривень.

Позивач не згоден з висновками акту перевірки та вважає, що вони не відповідають дійсному стану справ і суперечать вимогам чинного законодавства України. Вважає, що зазначена сума в податковому повідомлені-рішенні є такою, що визначена неправомірно, а податкове повідомлення-рішення є незаконним та підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила задовольнити позов.

Представник відповідача- Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова,в судове засідання призначене на 10.05.2011року не з явився. Про дату, час та місце розгляду справи належно повідомлений. В наданих суду запереченнях представник відповідача виклав свою позицію проти доводів позивач посилаючись на те, що останнім в порушення вимог п.п. 7.2.3 п.7.2 п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” сформовано податковий кредит у червні 2010 року у сумі 856 776 в той час, як постачальниками ТОВ “ТД “Колорит” та ТОВ “Пелен” не задекларовані податкові зобов'язання з ПДВ на зазначену суму.

Відповідно до положень ст.128 КАС України, суд вважає заможливим розглянути справу без участі представника відповідача у межах наявних документів та наданих суду заперечень.

Заслухавши представника позивача, дослідивши подані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №100258456 року, виданого ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова ПАТ “Бізнес-Центр “Лідер Клас” (і.п.н. 329511620375) було зареєстровано платником податку на додану вартість.

Судом встановлено, що фахівцем державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова 07.09.2010 року було проведено невиїзну документальну перевірку ПАТ “Бізнес-Центр “Лідер Клас” з питання правильності визначення сум ПДВ до сплати за червень 2010 року по взаємовідносинам з ТОВ “ТД “Колорит” та ТОВ “Пелен” за результатом якої складено акт № 4230/23-310/32951162 від 07.09.2010 року.

Відповідно до висновків акту перевірки, відповідачем встановлено порушення вимог п.п..7.2.3 п.7.2, п. п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” позивачем занижено ПДВ до сплати у червні 2010 року у сумі 854995,00 грн.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000062301/0 від 27 вересня 2010 р., яким визначено суму податкового зобовязання у розмірі за основним платежем 856776,00 гривень; за штрафними санкціями 257032,8 гривень, всього 1113808,8 гривень з податку на додану вартість.

На підставі наданих суду позивачем документів встановлено, що 28.09.2009 року та 01.06.2010 року між позивачем та контрагентами ТОВ «ТД «Колорит»та ТОВ «Пелен»було укладено договори постачання вугільної продукції № 28/09-09 та № 27/06-10 (а.с.64, 203 т.1)

Відповідно до умов вказаних договорів (п.1.1 договору) контрагенти (ТОВ «ТД «Колорит»та ТОВ «Пелен») зобовязувалися поставити позивачу вугільну продукцію, а позивач зобовязувався належним чином прийняти цю продукцію і своєчасно оплатити її відповідно до умов, визначених у цих договорах.

Як вбачається з п. 3.3 зазначених договорів та додаткових угод від 15.10.2009 року - ТОВ “ТД “Колорит”, від 21.06.2010 року ТОВ “Пелен” (а.с.168-170 т.2 ) передача продукції контрагентами ТОВ “ТД “Колорит” та ТОВ “Пелен” у власність позивача здійснюється на підставі акту прийому- передачі товару або видаткової накладної.

Згідно з з п.3.1. договорів поставка продукції здійснюється залізничним транспортом, у відкритих піввагонах навалом, вантажною швидкістю на умовах СРТ (пункт призначення узгоджується додатково) згідно «ІНКОТЕРМС»в редакції 2000 року, за реквізитами, наданих покупцем (позивачем).

Факт передачі вугільної продукції у власність позивача підтверджується видатковими накладними ТОВ “ТД “Колорит” № К-04/06-1, № К-04/06-2, № К-07/06-1, № К-07/06-2, , № К-11/06-1, № К-11/06-2, № К-15/06-1, № К-16/06-1, № К-23/06-1, № К-29/06-1, № К-21/06-1, № К-02/07-1, , № К-11/07-1 рахунками-фактурами № К-04/06-1, № К-04/06-2, № К-07/06-1, № К-07/06-2, , № К-11/06-1, № К-11/06-2, № К-15/06-1, № К-16/06-1, № К-23/06-1, № К-29/06-1; накладними ТОВ “Пелен” №688 від 24.06.2010 року. №787 від 30.06.2010 року , а також листами позивача та контрагентів -ТОВ “ТД “Колорит” та ТОВ”Пелен” про місце передачі вугільної продукції(а.с.171-190).

Факт розрахунків позивача за вугільну продукцію з контрагентами підтверджується актами взаємозвірки розрахунків (а.с.37,96 т.3), платіжними дорученнями ТОВ “ТД “Колорит”9(а.с.51-63), актом передачі векселів від 09.07.2010 року(а.с.93 т.3), угодою про припинення зобов”язання заліком від 18.05.2010 року ”(а.с.94,т.3) та платіжними дорученнями ТОВ “Пелен”(а.с.48-50,т.2)

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов зазначених договорів при здійснені поставки вугільної продукції на адресу позивача контрагентами у червні місяці були виписані податкові накладні, а саме: ТОВ «ТД «Колорит»- № 04061 від 04.06.2010 року, № 04062 від 04.06.2010 року, № 07061 від 07.06.2010 року, № 07062 від 07.06.2010 року, № 09061 від 09.06.2010 року, № 11061 від 11.06.2010 року,, № 11062 від 11.06.2010 року, № 15061 від 15.06.2010 року, № 16061 від 16.06.2010 року, № 16062 від 16.06.2010 року, № 23061 від 23.06.2010 року, № 29061 від 29.06.2010 року; ТОВ «Пелен»- № 688 від 24.06.2010 року, № 708 від 25.06.2010 року, № 709 від 25.06.2010 року, № 787 від 30.06.2010 року.

Отримання зазначених накладних саме у червні місяці 2010 року підтверджується реєстром отриманих накладних ПАТ “Бізнес- Центр “Лідер Клас” за червень місяць 2010 року.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту), а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З аналізу Закону України «Про податок на додану вартість»вбачається, що цей Закон визначає лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної, згідно з абзацом 2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону, підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.

Таким чином, виходячи з норм чинного законодавства України інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку (а саме неподання податкової декларації за звітний період контрагентами, недекларування об”єкту оподаткування контрагентами) зазначений Закон не передбачає.

Згідно п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Судом встановлено, що ПАТ “Бізнес-Центр “Лідер Клас”, ТОВ “ТД “Колорит” та ТОВ “Пелен“ належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи податкової та бухгалтерської звітності.

Зауваження щодо форми і змісту наданих податкових накладних з боку відповідача в акті перевірки відсутні.

Таким чином, позивачем, виконанні всі умови для формування податкового кредиту, при цьому, за загальнодоступною інформацією, на момент складання податкових накладних, ТОВ “ТД “Колорит” та ТОВ “Пелен” офіційно зареєстровані платниками ПДВ та мали право на складання податкових накладних.

Також суд вважає безпідставним посилання відповідача на той факт, що позивач не має права на внесення відповідних сум до складу податкового кредиту, оскільки контрагенти позивача ТОВ “ТД “Колорит” та ТОВ “Пелен” не подають звітності або ця звітність не визнана як податкова.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Пелен»та ТОВ «ТД «Колорит»були подані податкові декларації з податку на додану вартість за червень місяць 2010 року, а саме податкова декларації та додаток 5 до податкової декларації з податку на додану вартість «Розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту у розрізі контрагентів»ТОВ “ТД “Колорит" були відправлені цінним листом 08.09.2010 року. Повторно вказана декларація була подана до державної податкової інспекції за місцезнаходженням ТОВ “ТД “Колорит” 01.03.2011 року.

Податкова декларація на додану вартість за червень 2010 року та додаток 5 до податкової декларації з податку на додану вартість «Розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту у розрізі контрагентів»ТОВ «Пелен»була подана до державної податкової інспекції за місцезнаходженням ТОВ «Пелен»електронним звязком. Квитанцією № 2 підтверджується, що 20.07.2010 о 11:12 звіт за червень 2010 року та додаток 5 «Розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту у розрізі контрагентів»доставлено та прийнято на районному рівні державної податкової адміністрації України.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону «Про податок на додану вартість»платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у пп. «а», «в», «г», «д»п. 10.1 ст.10 Закону України “Про податок на додану вартість”, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2 ст.10 Закону ”Про податок на додану вартість”).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, неподання звітності контрагентами позивача при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця (позивача).

Суд також вважає безпідставною думку відповідача, що невизнання податкових декларацій з ПДВ в якості податкової звітності свідчать про відсутність декларування податкових зобов'язань постачальниками товарів від операцій в розумінні п.п.3.1.1 п.3.1 ст. 3 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Відповідно п.4.1.2 п.4.1 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу, оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

Всупереч вказаній нормі закону, відповідачем не вимогу суду не надано підтвердження факту звернення ДПІ за місцезнаходженням контрагентів позивача ТОВ “ТД Колорит“ та ТОВ “Пелен” з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками.

Таким чином, суд вважає, висновки відповідача про неподання звітності та невизнання певних документів в якості податкової звітності такими, що не підтверджені жодними доказами, а тому не відповідають дійсності.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при неподанні звітності та невизнанні певних документів в якості податкової звітності, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п.п.7.2.3 п.7.2, п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Заборона на включення до складу податкового кредиту стосується лише тих сум, які не підтверджені податковими накладними.

З огляду на вищенаведене суд дійшов висновку про відсутність законних підстав у податкового органу для донарахування податкових зобов'язань по податку на додану вартість на позивача.

Щодо посилання відповідача на те, що угоди укладені між позивачем та ТОВ “ТД Колорит” та ТОВ “Пелен“ є нікчемними, оскільки не спрямовані на настання реальних правових наслідків з посиланням на вимоги ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України, суд зазначає наступне.

Ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтями 219, 220, 221, 224, 226, 228 Цивільного кодексу України передбачені правочини, які є нікчемними відповідно до закону.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Дослідивши укладені між позивачем та ТОВ “ТД “Колорит” та ТОВ “Пелен” договори, судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами договори не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними. Вказані договори відповідають вимогам чинного законодавства України.

З матеріалів справи вбачається, що отримана від ТОВ ТД “Колорит” та ТОВ “Пелен” за договорами поставки вугільна продукція, була отримана комісіонерами на підставі актів прийому-передачі продукції та експортована за межі території України на підставі договорів комісії, що укладені між позивачем та ПП «ТК Інтертранс»від 19.05.2010 року, ТОВ «Вестапром ЛТД»від 28.09.2009 року, ТОВ «ТД «Колорит»від 01.06.2010 року, ТОВ «Гірничо-збагачувальна фабрика «Центральна»від 15.05.2010 року та ТОВ “Рассел” від 25.05.2010 року.

Вантажно-митними деклараціями та залізничними накладними, які містяться в матеріалах справи підтверджується факт реалізації продукції за межі території України.

Таким чином, суд вважає, що документами доданими до матеріалів (договорами поставки та комісії, платіжними дорученнями, вантажно-митними деклараціями, залізничними накладними та інше) підтверджуються правові наслідки вчинених правочинів по договорам поставки вугільної продукції, а саме реальне фактичне придбання вугільної продукції та фактична реалізація цієї продукції іншим особам за межі території України.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване у цій справі рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці договори очевидно суперечать інтересам держави та суспільства та не направленні на реальне настання правових наслідків, не підкріплена належними доказами.

Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що 08.07.2010 року постановою Господарського суду Харківської області ПАТ “Бізнес-Центр “Лідер Клас” визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Відповідно до ч.4 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до ч.1 ст. 23 зазначеного закону, з моменту визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута.

Таким чином суд вважає, що нарахування відповідачем штрафних санкцій є порушенням норм Закону України “Про відновлення платежеспроможності боржника та визнання банкрутом”.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Керуючись ст. ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Бізнес-центр "Лідер-клас" до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000062301/0 від 27 вересня 2010 року, яким визначено суму податкового зобов'язання у розмірі за основним платежем - 856776,00 грн., за штрафними санкціями - 357032,80 грн., всього - 1113808,80 грн. з податку на додану вартість.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 13.05.2011року.

Головуючий суддя Піскун В.О.

Судді Ізовітова - Вакім О.В.

Заічко О.В.