Постанова № 16037364, 17.05.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №5.8.3

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 травня 2011 року Справа № 2а-2904/11/1270

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2011 року позивач Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» (надалі ЛМКП «Теплокомуненерго», позивач) звернулося до суду з позовом до Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області (надалі відповідач), в якому посилається, що постановою начальника Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області від 04.10.2010 № 001016 на позивача накладено штрафні санкції за невиконання припису начальника управління про усунення порушення прав споживача від 23.07.2010 № 406.

Позивач уважає вказану постанову неправомірною і такою, що порушує вимоги діючого законодавства, оскільки посилання відповідача в оскаржуваній постанові на акт перевірки, складений до винесення припису, не може підтверджувати невиконання цього припису.

Відповідно до п. 4.3 Наказу № 311 «Про затвердження Порядку проведення перевірок у субєктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обовязкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг» у разі, якщо субєкт господарювання своєчасно не надав письмового підтвердження про виконання припису щодо усунення виявлених порушень або не виконав такий припис, керівником органу у справах захисту прав споживачів приймається рішення про проведення повторної перевірки. Однак, повторної перевірки з метою зясування питання виконання припису відповідачем проведено не було.

Крім того, позивач посилається, що договорів та прямих відносин між ЛМКП «Теплокомуненерго» та споживачем чинним законодавством не передбачено. Згідно зі ст. 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку, в тому числі послуги з теплопостачання, укладається між власником квартири і балансоутримувачем. ЛМКП «Теплокомуненерго» діє на договірних засадах та надає послугу організаціям, на балансі яких знаходяться житлові будинки. Тому позивач уважає, що дія Закону України «Про захист прав споживачів» не можу поширюватися на відносини між споживачами (фізичними особами) та ЛМКП «Теплокомуненерго». Спір між теплопостачальною організацією та споживачем підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Також позивач посилається, що ним частково виконано виданий припис, призупинено нарахування громадянам оплати за послуги теплопостачання та надано інформацію відповідачеві. Тому позивач просить визнати протиправним та скасувати постанову відповідача від 04.10.2010 № 001016 про накладення стягнень.

До початку судового засідання від позивача надійшла заява, в якій він підтримав позовні вимоги та просив розглянути справу без його участі.

Від відповідача надійшла заява, в якій він позовні вимоги не визнав, посилається, що позивачем було пропущено місячний строк звернення до суду з позовом. Крім того, відповідач зазначає, що позивач є виконавцем послуг споживачам згідно ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів». Тому управління мало всі законні підстави, керуючись ст. 26 Закону, давати субєкту господарювання ТКЕ обовязкові до виконання приписи про припинення порушень прав споживачів. Згідно з п. 9 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» невиконання або несвоєчасне виконання припису тягне за собою накладання адміністративного стягнення. У встановлені строки Управління не отримало інформацію від ЛМКП «Теплокомуненерго». Також відповідач посилається, що відповідно до п. 2 ст. 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) в сфері господарської діяльності) він не мав права проводити позапланові перевірки виконання приписів, виданих за результатами проведення позапланових перевірок. Тому відповідач просить залишити адміністративний позов без задоволення.

17.05.2011 судом постановлено ухвалу про розгляд справи в письмовому провадженні.

Дослідивши надані докази, суд приходить до наступного.

Ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII (надалі Закон № 1023) регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоровя і життєдіяльності.

Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.

Згідно з ч. 3. ст. 5 Закону № 1023 захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.

Положенням про управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 23.06.2009 № 229, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15 липня 2009 року за № 636/16652 (далі Положення № 229), визначено, що територіальними органами Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики є управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління), які підпорядковуються Державному комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.

Управління у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, наказами Держспоживстандарту України, а також цим Положенням.

Згідно зі ст. 26 Закону № 1023 спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право у числі іншого:

давати субєктам господарювання обовязкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;

накладати на субєктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 8 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V припис це обовязкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) субєкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства.

Таким чином, враховуючи викладене, управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області є субєктом владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, а його приписи щодо усунення виявлених порушень є способом реалізації владних управлінських функцій і як правовий акт індивідуальної дії може бути предметом оскарження та розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Судом установлено, що позивач субєкт господарювання юридична особа Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» є комунальним унітарним комерційним підприємством, створеним відповідно до рішення виконавчого комітету Луганської міської Ради народних депутатів від 24.01.1996 № 31, зареєстроване у виконавчому комітеті Луганської міської Ради народних депутатів 26.01.1996, реєстраційний номер № 99/5393, ідентифікаційний код 24047779, діє на підставі статуту в редакції, затвердженій рішенням Луганської міської ради від 25.01.2005 № 30/19, адреса місцезнаходження: 91005, м. Луганськ, вул. Куракіна, 23-а. Згідно довідки з ЄДРПОУ видами діяльності ЛМКП «Теплокомуненерго» за КВЕД є: 40.30.0 постачання пари та гарячої води, 33.20.2 монтаж та установлення контрольно-вимірювальних приладів, 33.20.3 ремонт та технічне обслуговування контрольно-вимірювальних приладів, 40.13.0 розподілення та постачання електроенергії, 45.21.1 будівництво будівель, 74.20.1 діяльність у сфері інжинірингу.

Судом також встановлено, що до Управління у справах захисту споживачів в Луганській області з питання порушень прав споживачів, а саме про відмову у відключенні квартир від мереж централізованого опалення, зняття з обліку як абонентів ЛМКП «Теплокомуненерго» та проведення перерахунку за не надання послуг центрального опалення звернулась громадянка ОСОБА_2, яка мешкає у АДРЕСА_1.

На підставі звернення зазначеної громадянки відповідачем було здійснено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів у ЛМКП «Теплокомуненерго».

Перевіркою встановлено, що послуга центрального опалення вказаній громадянці у період з листопада 2009 року не надавалася, оскільки за вказаною адресою з листопада 2009 року встановлено автономне опалення.

У звязку з цим начальник Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області Лукашик М.Ф. дійшов висновку про наявність законних підстав для припинення нарахувань за послуги, які фактично не надаються та проведення перерахунків з моменту звернення зазначених заявників до ЛМКП «Теплокомуненерго», та на підставі цього акту перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів ним видано припис від 23.07.2010 № 406 про усунення порушень з боку ЛМКП «Теплокомуненерго» прав споживачів з вимогами:

- припинити порушення прав споживача ОСОБА_2, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, у частині неправомірного нарахування виплат за ненадані послуги,

- ЛМКП «Теплокомуненерго» припинити нарахування виплат за ненадані послуги споживачу ОСОБА_2 за вказаною вище адресою,

- ЛМКП «Теплокомуненерго» провести перерахунок за ненадані послуги з центрального опалення споживачу ОСОБА_2 за вказаною вище адресою,

- ЛМКП «Теплокомуненерго» про прийняті міри проінформувати управління до 23.08.2010.

За невиконання зазначеного припису відповідачем у відповідності до ст. 26, ч. 1 п. 9 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» до позивача було застосовано стягнення у вигляді штрафу згідно постанови від 04.10.2010 № 001016 у розмірі 340 грн.

Вказані обставини підтверджуються приписом від 23.07.2010 № 406, постановою від 04.10.2010 № 001016.

Суд вважає, що в даному випадку у відповідача не було підстав для прийняття вказаної постанови.

Згідно зі ст. 21 Закону № 1023, крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та повязаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:

1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції;

2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення;

3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору;

4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач;

5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;

6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою;

7) ціну продукції визначено неналежним чином;

8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

У відповідності зі ст. 23 Закону № 1023 у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за:

1) відмову споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8 і частиною третьою статті 10 цього Закону, - у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) реалізацію продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на відповідний вид продукції, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, нормативно-правових актів стосовно безпеки для життя, здоров'я та майна споживачів і навколишнього природного середовища, - у розмірі трьохсот відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

5) реалізацію продукції, забороненої відповідним державним органом для виготовлення та реалізації (виконання, надання), - у розмірі п'ятисот відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

6) реалізацію небезпечного товару (отрути, пестицидів, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила і умови безпечного його використання - у розмірі ста відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

7) відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

8) створення перешкод службовим особам спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та структурного підрозділу з питань захисту прав споживачів органу місцевого самоврядування у проведенні перевірки якості продукції, а також правил торговельного та інших видів обслуговування - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості реалізованої продукції за попередній календарний місяць, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

9) невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів про усунення порушень прав споживачів - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

10) реалізацію товару, строк придатності якого минув, - у розмірі двохсот відсотків вартості залишку одержаної для реалізації партії товару, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

11) порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги - у розмірі ста відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги), а за ті самі дії, вчинені щодо групи споживачів, - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості виконаних робіт (наданих послуг) за попередній календарний місяць, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, відповідальність субєкта господарювання у разі порушення прав споживачів настає тільки у вказаних вище випадках, і саме у вказаних випадках може бути видано припис про усунення цих порушень, та накладено стягнення штрафу.

Судом встановлено, що у даному випадку фактично виник спір між позивачем теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії з приводу відмови останнього від отримання теплової енергії та оспорювання правомірності нарахування оплати за поставлену теплову енергію, що не підпадає під перелік випадків, за які субєкт господарювання несе відповідальність, як за порушення прав споживачів.

Закон України «Про теплопостачання» від 2 червня 2005 року № 2633-ІV (далі Закон № 2633) визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на обєктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання. Відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 3 Закону).

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обовязки визначає Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно із підпунктом 9 пункту 29 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживач має право, серед іншого, на звільнення від плати за послуги у разі їх ненадання та отримання компенсації за перевищення строків проведення аварійно-відбудовних робіт.

Пунктом 24 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 закріплено, що споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється (пункт 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630).

На виконання пункту 25 Правил № 630 наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09 грудня 2005 року за № 1478/11758, затверджений Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання.

Згідно із пунктом 2.5 Порядку № 4, відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з централізованого опалення і гарячого водопостачання та власника, наймача (орендаря) квартири (нежитлового приміщення) або уповноваженої ними особи.

По закінченні робіт, відповідно до пункту 2.6 Порядку, затвердженого наказом від 22 листопада 2005 року № 4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 грудня 2005 року за № 1478/11758, складається акт про відключення будинку від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження.

Таким чином, виходячи з системного аналізу вказаних норм, випливає, що питання, повязані з виробництвом теплової енергії та її постачанням, яке здійснюється на договірній основі, у тому числі і питання відключення від теплопостачання у встановленому порядку, відноситься до сфери господарської діяльності теплопостачальної організації.

Згідно пункту 4 статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» № 877-V від 5 квітня 2007 року орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Таким чином, у даному випадку спір між теплопостачальною організацією та споживачем підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем помилково було накладено на позивача стягнення у вигляді штрафу за невиконання припису.

Доводи відповідача про те, що в даному випадку відносини, які виникли між позивачем та споживачем відносяться до правовідносин, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів», на увагу не заслуговують, оскільки спростовуються вищенаведеним та свідчать про те, що відповідачем хибно тлумачаться положення Закону України «Про захист прав споживачів» в цій частині.

За таких обставин, суд вважає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, як протиправна.

Керуючись ст. ст. 11, 71, 94, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго»задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області від 04.10.2010 № 001016 про накладення на Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго»стягнення у вигляді штрафу у сумі 340 гр. за невиконання припису від 23.07.2010 № 406.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго»судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3 грн. 40 коп. (три грн. 40 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанову складено в повному обсязі 17 травня 2011 року.

СуддяІ.О. Свергун