Постанова № 16037273, 10.03.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.1.5

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 березня 2011 року Справа № 2а-1263/11/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Секірської А.Г.

за участю секретаря Кулигіна А.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом прокурора Камянобрідського району м. Луганська в інтересах держави в особі Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську до відкритого акціонерного товариства «Луганський ремонтно механічний завод» про стягнення податкового боргу, -

В С Т А Н О В И В:

07 лютого 2011 року прокурор Камянобрідського району м. Луганська звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з даним позовом в інтересах держави в особі Ленінської МДПІ, в обґрунтування якого послався на наступне.

ВАТ «Луганський ремонтно механічний завод» зареєстроване виконавчим комітетом Луганської міської ради 24.07.2002, реєстраційний номер 13821200000005217 та перебуває на податковому обліку в Ленінській МДПІ у м. Луганську. Станом на 18.01.2011 відповідач має заборгованість перед бюджетом з податку на додану вартість в розмірі 87 550 грн. Заборгованість утворилася внаслідок несплати узгоджених податкових зобовязань, що підтверджується податковими деклараціями.

На підставі викладеного, прокурор просить суд звернути стягнення на активи ВАТ «Луганський ремонтно механічний завод» на суму податкового боргу по сплаті податку на додану вартість у розмірі 87550,00 грн. в доход Державного бюджету України.

Представник позивача в судовому засіданні уточнив позовні вимоги, просив стягнути з ВАТ «Луганський ремонтно механічний завод» суму податкового боргу по податку на додану вартість у розмірі 87550,00 грн. в доход Державного бюджету України, послався на те, що сплачені відповідачем платіжними дорученнями суми в розмірі 76219,00 грн. зараховувалися у порядку календарної черговості погашення податкового боргу відповідно до вимог пункту 7.7 статті 7 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин)

Прокурор в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не зявився з невідомих суду причин, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, в ході судового розгляду справи частково заперечував проти позову, пояснив, що сплачував податкові зобовязання в розмірі 76219 грн. (за липень листопад 2010 року) у строки, встановлені законом, визнав позов в частині стягнення податкового боргу в сумі 11331,00 грн.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.

Відповідно до п.20.1.18 ст.20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.14.1.175 ст.14 Податкового кодексу України, податковий борг це сума грошового зобовязання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобовязання.

Відповідно до п.54.1 ст.54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобовязання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Судом встановлено, що відповідач ВАТ «Луганський ремонтно механічний завод» зареєстрований як юридична особа 24.07.2002 за № 25370169Ю0032422 відділом ліцензування, державної реєстрації та міського реєстру Луганської міської ради (а.с.14), перебуває на обліку в Ленінській МДПІ.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що субєкти господарювання зобовязані у встановленому цим законом порядку сплачувати податок на додану вартість.

13.08.2010 відповідачем самостійно визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість за липень 2010 року в сумі 10000,00 грн., та подано податкову декларацію з податку на додану вартість № 85518 (а.с.13). Платіжним дорученням № 862 від 30.07.2010 позивач сплатив 10000,00 грн. з призначенням платежу «сплата ПДВ за липень 2010 року без ПДВ» (а.с.31).

20.09.2010 відповідачем самостійно визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість за серпень 2010 року в сумі 42795,00 грн., та подано податкову декларацію з податку на додану вартість № 96872 (а.с.12). Платіжним дорученням № 943 від 21.08.2010 позивач сплатив 10000,00 грн. з призначенням платежу «сплата ПДВ за серпень 2010 року без ПДВ» (а.с.32), платіжним дорученням № 1058 від 20.09.2010 позивач сплатив 10000,00 грн. з призначенням платежу «сплата ПДВ за серпень 2010 року без ПДВ» (а.с.33), платіжним дорученням № 1099 від 29.09.2010 позивач сплатив 10000,00 грн. з призначенням платежу «сплата ПДВ за серпень 2010 року без ПДВ» (а.с.34), тобто несплаченим залишилось податкове зобовязання в розмірі 12795,00 грн.

19.10.2010 відповідачем самостійно визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість за вересень 2010 року в сумі 11107,00 грн., та подано податкову декларацію з податку на додану вартість № 110383 (а.с.11). Платіжним дорученням № 1237 від 29.10.2010 позивач сплатив 12500,00 грн. з призначенням платежу «сплата ПДВ за вересень 2010 року без ПДВ» (а.с.35).

18.11.2010 відповідачем самостійно визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість за жовтень 2010 року в сумі 12219,00 грн., та подано податкову декларацію з податку на додану вартість № 129144 (а.с.10). Платіжним дорученням № 1414 від 30.11.2010 позивач сплатив 12219,00 грн. з призначенням платежу «сплата ПДВ за жовтень 2010 року без ПДВ» (а.с.36).

17.12.2010 відповідачем самостійно визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість за листопад 2010 року в сумі 11429,00 грн., та подано податкову декларацію з податку на додану вартість № 137158 (а.с.8-9). Платіжним дорученням № 1546 від 28.12.2010 позивач сплатив 11500,00 грн. з призначенням платежу «сплата ПДВ за листопад 2010 року без ПДВ» (а.с.37).

Таким чином, станом на дату судового розгляду та вирішення адміністративної справи у відповідача не має податкового боргу зі сплати податкових зобовязань за податковими деклараціями з ПДВ № 85518 від 13.08.2010 за липень 2010 року в сумі 10000,00 грн., № 96872 від 20.09.2010 за серпень 2010 року в сумі 30000,00 грн., № 110383 від 19.10.2010 за вересень 2010 року у сумі 11107,00 грн., № 129144 від 18.11.2010 за жовтень 2010 року у сумі 12219,00 грн., № 137158 від 17.12.2010 за листопад 2010 року у сумі 11429,00 грн., що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення податкового боргу з ПДВ в загальному розмірі 74755,00 грн.

Доводи позивача про зарахування сплачених відповідачем сум у порядку календарної черговості погашення податкового боргу відповідно до вимог пункту 7.7 статті 7 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), відхиляються судом за необґрунтованістю, оскільки зазначеною нормою взагалі не визначено коло осіб, на яких розповсюджується її дія: чи то контролюючі органи, чи то платники податків. Зазначена норма не визначає, хто зобов'язаний здійснювати погашення у встановленому нею порядку, такий обов'язок нею взагалі не визначений. Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначати джерела та черговість погашення податкових зобов'язань. Ця норма не встановлює права контролюючого органу, всупереч напрямку, зазначеному платником податку у платіжному документі, зараховувати платежі у рахунок погашення податкового боргу.

Згідно пункту 2 статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, на державні податкові інспекції покладено виконання функцій з забезпечення обліку платників податків, інших платежів, правильності обчислення і своєчасності надходження цих податків, платежів.

На виконання покладених на податкові органи функцій наказом Державної податкової адміністрації України від 18 липня 2005 року № 276 було затверджено Інструкцію про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 серпня 2005 року за № 843/11123 (яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин). Наведена Інструкція також не містить у собі положень щодо прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах, та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-ХІV «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів. Пунктом 1.7 глави 1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому, згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками. З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Беручи до уваги вищевикладене, відповідач на момент виникнення спірних правовідносин мав право самостійно визначати цільове призначення своїх грошових коштів, а також самостійно визначати призначення платежів.

Частинами 1, 5 статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються. Згідно частини 7 статті 66 Господарського кодексу України держава гарантує захист майнових прав підприємства.

За приписами статті 8 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування» (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) порядок зарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) до Державного бюджету України і місцевих бюджетів та державних цільових фондів встановлюється Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону та інших законів України.

До того ж, Законом України № 2181 (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Проте, податковою декларацією з податку на додану вартість № 96872 від 20.09.2010 відповідачем самостійно визначено податкове зобовязання з ПДВ в розмірі 42795,00 грн., але платіжними дорученнями № 943 від 21.08.2010, №1058 від 20.09.2010, № 1099 від 29.09.2010 сплачено в загальному розмірі 30000,00 грн., тобто у відповідача виник податковий борг з ПДВ за серпень 2010 року в сумі 12795,00 грн., тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Враховуючи вимоги частини 4 статті 94 КАС України, а також те, що позивач відповідно до пункту 15 частини 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» від сплати державного мита (судового збору) звільнений, судові витрати у цій справі не підлягають стягненню з відповідача, оскільки у справах, в яких позивачем є субєкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 105, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Уточнені позовні вимоги прокурора Камянобрідського району м. Луганська в інтересах держави в особі Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську до відкритого акціонерного товариства «Луганський ремонтно механічний завод» про стягнення податкового боргу задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Луганський ремонтно механічний завод» (код ЄДРПОУ 05470578, 91019, м. Луганськ, вул. Кірова, 49, р/р 2600001002434 в ЛФ ВАТ «Укрексімбанк» МФО 304289, р/р 26005014580410 в ЛФ АБ «Брокбізнесбанк» МФО 304632, р/р 26007106641 в АБ «Укркомунбанк» МФО 304988, р/р 2600901665980 в ЛФ ВАТ «Укргазбанк» МФО 304621) суму податкового боргу по податку на додану вартість у розмірі 12795,00 (дванадцять тисяч сімсот девяносто пять гривень 00 коп.) грн. за серпень 2010 року в доход Державного бюджету України (р/р 31117029700006, код платежу 14010100, одержувач УДК у м. Луганську ГУДКУ у Луганській області код 24046582 банк ГУ ДКУ в Луганській області, МФО 804013).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено та підписано 10 березня 2011 року.

Суддя А.Г. Секірська