Постанова № 16036260, 23.05.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2011 р. справа № 2а/0570/6301/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 17 год. 15 хв

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Смагар С.В.

при секретаріЗакутько О.В.

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В. при секретарі судового засідання Закутько О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Млин», м. Ясинувата

до Ясинуватської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю представників:

від позивача:ОСОБА_1, ОСОБА_2 за дов.

від відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4 за дов.

ОСОБА_5, ОСОБА_6 за дов.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Млин» заявлено позов до Ясинуватської обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 лютого 2011 року № 0000072320/0, № 0000052320/0, № 0000082320/0, № 0000092320/0, № 0000102320/0.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на протиправність спірних податкових повідомлень-рішень. Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог діючого законодавства.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Млин» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 35146941, знаходиться на податковому обліку в Ясинуватській обєднаній державній податковій інспекції, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 100052321.

З 23 листопада 2010 року по 19 січня 2011 року відповідачем була здійснена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2009 року по 30 вересня 2009 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 26 січня 2011 року № 4/23-2/35146941 (надалі - акт перевірки).

За результатами перевірки відповідачем 14 лютого 2011 року прийняті спірні податкові повідомлення-рішення згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, абзацу 4 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України:

№ 0000072320/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у загальній сумі 218565 грн., в тому числі за основним платежем 145710 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 72855 грн.;

№ 0000052320/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у загальній сумі 243037 грн. 50 коп., в тому числі за основним платежем 162025 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 81012 грн. 50 коп.;

№ 0000082320/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у загальній сумі 176472 грн., в тому числі за основним платежем 117648 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 58824 грн.;

№ 0000092320/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2009 року в сумі 11972 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 5986 грн.

№ 0000102320/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2009 року в сумі 52446 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 26223 грн.

Правовою підставою визначення податку на прибуток спірним податковим повідомленням-рішенням № 0000072320/0 наведені норми підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7, підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (надалі Закон № 334), чинного на час виникнення спірних правовідносин. Правовою підставою визначення податку на прибуток спірним податковим повідомленням-рішенням № 0000052320/0 наведені норми пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334. Правовою підставою визначення податку на додану вартість та зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями № 0000082320/0, № 0000092320/0, № 0000102320/0 наведені норми підпунктів 7.4.1. та 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі Закон № 168), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин.

Як вбачається з акту перевірки від 26 січня 2011 року та встановлено судом з розрахунків зобов'язань та штрафних санкцій, пояснень представників сторін, відповідачем було встановлено три порушення вищенаведених норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість», а саме завищення валових витрат та податкового кредиту та, як наслідок, заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, за фактом отримання позивачем маркетингових послуг; завищення валових витрат та податкового кредиту та, як наслідок, заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, при незастосуванні позивачем звичайних цін за фактом закупівлі пшениці у повязаних осіб; завищення валових витрат та податкового кредиту та, як наслідок, заниження податку на прибуток та податку на додану вартість за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю ТК «Грейн-корн» за договором купівлі-продажу зернових, який відповідач в акті визначає як нікчемний правочин.

Стосовно першого порушення - завищення валових витрат та податкового кредиту та, як наслідок, заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, за фактом отримання позивачем маркетингових послуг, суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки, в порушення пункту 5.1, підпункту 5.2.1 статті 5 Закону № 334 позивачем завищено валові витрати на суму витрат, які не повязані з господарською діяльністю підприємства, внаслідок включення витрат у вигляді маркетингових послуг, послуг з передпродажної підготовки товарів, послуг з організації збуту товарів, послуг з організації просування товарів, які вже реалізовані контрагентам, а тому не можуть бути повязані з продажем продукції, якої вже немає на балансі підприємства і власником якої воно не являється, у розмірі 156939 грн., у тому числі за 3 квартал 2009 року 39670 грн., 4 квартал 2009 року 46844 грн., 1 квартал 2010 року 18037 грн., 2 квартал 2010 року 22448 грн., 3 квартал 2010 року 29940 грн. В акті перевірки відповідач в обґрунтування встановленого порушення посилається на договори між позивачем та ТОВ «Метро Груп Байнінг Україна» від 1 січня 2009 року № 23/86, ТОВ ТД «Амстор» від 30 грудня 2009 року № 10671, ТОВ «Ашан Україна Гіпермаркет» від 22 вересня 2008 року № П1481, акти здачі-приймання послуг, визначених у додатку № 7 до акту перевірки, податкові накладні. Крім цього, відповідач під час перевірки встановлено завищення позивачем податкового кредиту в сумі 31388 грн. за серпень 2009 року-вересень 2010 року у зв'язку із включенням позивачем до складу податкового кредиту вартості маркетингових послуг, послуг з передпродажної підготовки товару, послуг з організації збуту, просування товарів, які не повязані з його господарською діяльністю.

Як встановлено судом, між позивачем як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Амстор» як покупцем був укладений договір постачання від 30 грудня 2009 року № 10671, відповідно до якого постачальник зобовязується поставляти товар, а покупець зобовязується прийняти товар; а також покупець зобовязується надавати постачальнику послуги в порядку та згідно умов, визначених у договорі. Відповідно до пункту 4.6 даного договору покупець має право повернути товар постачальнику, якщо товар не користується попитом у споживачів. Строк дії договору до 31 грудня 2010 року. Додатком № 2, що ж невідємною частиною договору № 10671 визначені додаткові умови постачання товару, зокрема, розміщення інформації про товар, розміщення брендової стійки перед касами та у торгівельному залі, розміщення товару на касових полицях, надання можливості проведення дегустацій та промоакцій, розміщення рекламних матеріалів, розповсюдження рекламних матеріалів на касах, організація проведення консультацій. На виконання даного договору між сторонами були підписані акти здачі-приймання послуг, копії яких долучені до матеріалів справи, а саме від 31 серпня 2010 року, від 31 липня 2010 року, від 30 червня 2010 року. Судом досліджений додаток № 7 до акту перевірки відповідача та встановлено, що при розрахунку завищення валових витрат та податкового кредиту відповідачем прийняті акти приймання-здачі послуг та податкові накладні, які не мають стосунку до договору від 30 грудня 2009 року № 10671, а прийняті на виконання договору від 27 листопада 2007 року № 2455, а саме акти від 28 серпня 2009 року, від 27 серпня 2009 року, від 20 серпня 2009 року, 31 жовтня 2009 року, 30 вересня 2009 року, 30 листопада 2009 року, 31 грудня 2009 року, 1 січня 2010 року, 31 березня 2010 року, 30 квітня 2010 року, 31 травня 2010 року, 25 липня 2010 року, 30 червня 2010 року. Одночасно, суд зазначає, що розрахунок завищення витрат та кредиту здійснений відповідачем з урахуванням сум, визначених в актах приймання-здачі послуг та податкових накладних за перевіряємий період, внаслідок чого невірне зазначення договору не могло вплинути на розрахунок, як зазначає позивач у позові, оскільки, на думку відповідача, не договір, а витрати, які включені позивачем до складу валових, не повязані із господарською діяльністю підприємства. Судом досліджені акти здачі-приймання послуг та встановлено, що за змістом наданих послуг, як на виконання договору від 27 листопада 2007 року, так і договору від 30 грудня 2009 року, вони є тотожними, а саме виконавцем було надано, а замовником (позивачем) прийнято інформаційні послуги та послуги зі стимулювання збуту товарів. Судом досліджені податкові накладні, видані Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Амстор», від 27 серпня 2009 року на загальну суму 5478 грн. 86 коп., від 20 серпня 2009 року на загальну суму 7993 грн. 83 коп., від 28 серпня 2009 року на загальну суму 17177 грн. 62 коп., від 27 серпня 2009 року на загальну суму 8352 грн. 04 коп., від 31 жовтня 2009 року на загальну суму 12837 грн. 29 коп., від 30 вересня 2009 року на загальну суму 4188 грн. 65 коп., від 30 листопада 2009 року на загальну суму 7129 грн. 58 коп., від 31 грудня 2009 року на загальну суму 12682 грн. 52 коп., від 31 січня 2010 року на загальну суму 8961 грн. 41 коп., від 31 березня 2010 року на загальну суму 16927 грн. 80 коп., від 30 квітня 2010 року на загальну суму 1238 грн. 36 коп., від 31 травня 2010 року на загальну суму 1238 грн. 36 коп., від 25 червня 2010 року на загальну суму 1500 грн., від 30 червня 2010 року на загальну суму 6804 грн. 71 коп., від 31 липня 2010 року на загальну суму 3482 грн. 82 коп., від 31 серпня 2010 року на загальну суму 13606 грн. 24 коп., у зв'язку із наданням інформаційних послуг зі стимулювання збуту товару постачальника (позивача), розміщення продукції в супермаркеті.

Між позивачем як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» як покупцем був укладений договір поставки від 22 вересня 2008 року № П 1481, відповідно до якого постачальник зобовязується поставляти товар на склад, а покупець зобовязується прийняти товар, перелічений в специфікації. Строк дії договору до 31 грудня 2018 року. Крім цього, 22 грудня 2008 року між цими ж сторонами був укладений договір про надання послуг № У 1481, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» як виконавець зобовязується надати замовнику (позивачу) послуги щодо передпродажної підготовки товарів поставлених замовником та додаткові послуги. Відповідно до пункту 1.4 даного договору факт надання послуг підтверджується актом, підписаним сторонами договору. Строк дії договору до 31 грудня 2018 року. Судом досліджені акти здачі-прийняття послуг та податкові накладні, видані на виконання вищезазначеного договору, від 30 червня 2009 року на суму 5357 грн. 27 коп., від 30 вересня 2009 року на суму 3244 грн. 56 коп., від 2 листопада 2009 року на суму 3600 грн., від 16 листопада 2009 року на суму 3600 грн., від 31 грудня 2009 року на суму 6857 грн. 34 коп., від 19 квітня 2010 року на суму 7532 грн. 70 коп., від 30 червня 2010 року на суму 10534 грн. 62 коп. За змістом актів та податкових накладних, вони підписані та видані у зв'язку із наданням виконавцем позивачу передпродажних послуг та послуг з розширення ринку збуту товарів.

Між позивачем як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «МГБ Метро Груп Байінг Україна» як покупцем був укладений договір поставки товарів та надання послуг від 1 січня 2009 року № 23186, відповідно до якого постачальник зобовязується поставляти товар, а покупець зобовязується прийняти товар, перелічений в специфікації. Строк дії договору до 31 грудня 2009 року. Відповідно до пункту 2.18 даного договору покупець має право повернути постачальнику неходовий товар, про що повідомляється постачальник письмово. Пункт 2.19 договору визначає спеціальні пропозиції та заходи із стимулювання збуту, такі як рекламні каталоги, надання додаткових знижок та спеціальних умов продажу. Судом досліджені пять актів приймання наданих послуг та відповідно пять податкових накладних, виданих на виконання вищезазначеного договору, від 9 грудня 2009 року на суму 3600 грн. кожний, на загальну суму 18000 грн. За змістом актів та податкових накладних, вони підписані та видані у зв'язку із наданням виконавцем позивачу послуг по організації збуту товарів.

Поняття та склад валових витрат визначені статтею 5 Закону № 334, відповідно до пункту 5.1 якої валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті. Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 вищенаведеної статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 даного пункту не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі Закон № 996).

Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Суд зазначає, що правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання послуг, діюче законодавством висуває лише одну умову вони повинні засвідчувати фактичне отримання результатів послуг. Стаття 4 Закону № 996 передбачає, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах як, зокрема, превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. Норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачають обовязкову наявність змісту господарської операції. З досліджених судом актів здачі-прийняття наданих послуг вбачається, що змістом господарських операцій є отримання позивачем передпродажних послуг, послуг з розширення ринку збуту товарів, послуг по організації збуту товарів, інформаційних послуг зі стимулювання збуту товару позивача.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). Про порушення позивачем даної норми Закону відповідач в акті перевірки не зазначає.

Пункт 5.4 статті 5 Закону № 334 визначає особливості віднесення витрат подвійного призначення до складу валових витрат платника податку. Відповідно до підпункту 5.4.4даного пункту до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд зазначає, що валові витрати можуть бути підтверджені документом, який засвідчує фактичне отримання послуги. Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Долучені до матеріалів справи письмові докази, а саме договори, акти здачі-прийняття наданих послуг підтверджують правильність формування позивачем валових витрат.

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Долучені до матеріалів справи податкові накладні підтверджують право позивача та правильність формування ним податкового кредиту за спірні періоди у зв'язку із придбанням послуг відповідно до норм Закону України «Про податок на додану вартість».

Пункт 1.32 статті 1 Закону № 334 визначає, що господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Проаналізувавши фактичні обставини справи та вищенаведені норми Закону № 334 та Закону № 168, суд зазначає, що позивачем укладені договори із гіпермаркетами (роздрібними торговими мережами) з метою отримання максимального доходу, підтримання та збільшення попиту на власний товар, тобто збільшення товарообороту. В межах спірних правовідносин має місце специфіка, яка полягає у тому, що, незважаючи на те, що право власності на товар за договорами переходить від позивача як постачальника до покупців (гіпермаркетів), кінцевими споживачами товару позивача є не гіпермаркети. Враховуючи зазначене, проведення передпродажних послуг гіпермаркетами має на меті продаж товару позивача кінцевим споживачам та відповідно отримання більшого доходу позивачем, в іншому випадку договорами передбачено повернення товару, який не користується попитом, позивачу, що може призвести до отримання збитків підприємством. Таким чином, передпродажні послуги, придбані позивачем, безпосередньо повязані із господарською діяльністю позивача, головною метою якої є отримання доходу від продажу товару кінцевим споживачам, а не гіпермаркетам. Суд зазначає, що придбані послуги безпосередньо впливали на продаж товару позивача та були економічно обґрунтовані та вигідні позивачу. З матеріалів справи вбачається, що зазначена господарська діяльність позивача є тривалою в часі, і господарські операції мають досліджуватися з урахуванням взаємодії одна з одною та виходячи на головну мету суб'єкта господарювання отримання доходу в цілому від господарської діяльності. Суд також приймає посилання позивача на те, що Закон № 334 не встановлює такої вимоги як віднесення до складу валових витрат витрати на отримані передпродажні послуги тільки стосовно товару, що є власністю платника податку.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що висновки відповідача про наявність вищенаведеного порушення є необґрунтованими.

Стосовно другого порушення - завищення валових витрат та податкового кредиту та, як наслідок, заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, при незастосуванні позивачем звичайних цін за фактом закупівлі пшениці у повязаних осіб, суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки відповідачем встановлено, що в порушення підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 та підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону № 334 позивачем завищено валові витрати на 582844 грн. у зв'язку із придбанням пшениці у повязаних осіб ТОВ «Бета-Агро-Інвест» та МП ВКП «Бета» за цінами, більшими, ніж звичайні, в тому числі по періодам: 3 квартал 2009 року 113973 грн., 4 квартал 2009 року 291084 грн., 1 квартал 2010 року 128205 грн., 2 квартал 2010 року 33881 грн., 3 квартал 2010 року 15701 грн. Крім цього, перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168, відповідно до якого податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги). Відповідач в акті зазначає, що позивачем у серпні, вересні, жовтні 2009 року включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість 52446 грн. з вартості придбаної пшениці, ціна якої більше ніж на 20 відсотків вища рівня звичайних цін.

З акту перевірки вбачається, що згідно статуту позивача одним із засновників його є МПВКП «Бета»; згідно статуту ТОВ «Бета-Агро-Інвест» одним із його є також МПВКП «Бета». Таким чином, позивач та ТОВ «Бета-Агро-Інвест» перебувають під спільним контролем МПВКП «Бета» та є пов'язаними особами. Зазначені обставини не є спірними між сторонами.

Перевіркою встановлено, що позивачем укладено договір про постачання пшениці від 1 липня 2007 року № 001-пш із додатковою угодою від 4 квітня 2008 року № 1, згідно яких постачальник ТОВ «Бета-Агро-Інвест» зобовязується поставити покупцю (позивачу у справі) пшеницю врожаю 2008 року на умовах СРТ Млинний комплекс «Бета-Млин» ст. Донецьк-Північний. Згідно договору оплата за поставлений товар здійснюється на розрахунковий рахунок продавця з відстрочкою платежу до 60 календарних днів. Загальна сума договору 5000 тис. грн. Ціна пшениці згідно з договором складає 1166,67 +/- 83,33 грн. за 1 тн. без ПДВ. Між цими ж сторонами був укладений також договір від 2 серпня 2010 року № СРТ-2/02/2010 про постачання пшениці врожаю 2010 року. Ціна договору без ПДВ 1166,67 грн. +/- 83 грн. за тону, ПДВ 233,33 грн. +/- 16,67 грн. Також позивачем був укладений договір купівлі-продажу зерна з МП ВКП «Бета» від 16 вересня 2009 року № СРТ 16/09/2009 згідно якого постачальник МП ВКП «Бета» зобовязується поставити покупцю (позивачу у справі) пшеницю. Ціна договору без ПДВ 1166,67 грн. +/- 10% за тону, ПДВ 233,33 грн. +/- 10% в залежності від умов оплати.

Відповідач в акті перевірки зазначає, що на виконання умов вищезазначених договорів на адресу позивача ТОВ «Бета-Агро-Інвест» та МП ВКП «Бета» було поставлено товар:

у серпні 2009 року пшениця 3 класу у кількості 61,124 тн. за ціною 1250 грн. за 1 тн. без ПДВ згідно видаткової накладної № 444 від 31 серпня 2009 року, податкової накладної № 44 від 31 серпня 2009 року. Однак, 31 серпня 2009 року позивачем також придбана пшениця 3 класу у ТОВ «ТК «Гермес» в кількості 50,72 тн. за ціною 850 грн. за 1 тн. без ПДВ;

у вересні 2009 року пшениця 3 класу у кількості 182,24 тн. за ціною 1166,67 грн. без ПДВ згідно видаткової накладної та податкової накладної від 30 вересня 2009 року. Однак, 30 вересня 2009 року позивач також придбав пшеницю 3 класу у ТОВ «Агроком» в кількості 160,56 тн. за ціною 850 грн. за 1 тн. без ПДВ;

у вересні 2009 року пшениця 3 класу у кількості 400,12 тн. за ціною 958,33 грн. за 1 тн. без ПДВ згідно видаткової накладної від 16 вересня 2009 року та податкової накладної від 30 вересня 2009 року в рахунок перерахованих передплат. Однак, 16 вересня 2009 року позивач також придбав пшеницю 3 класу у ТОВ «Тігріс» в кількості 31,36 тн. за ціною 875 грн. за 1 тн. без ПДВ;

у жовтні 2009 року пшениця 2 класу у кількості 622,62 тн. за ціною 1250 грн. за 1 тн. без ПДВ згідно видаткової накладної від 19 жовтня 2009 року, податкової накладної № 545 від 19 жовтня 2009 року. Однак, 20 жовтня 2009 року позивач також придбав пшеницю 2 класу у ТОВ «Ада» в кількості 67,3 тн. за ціною 958,33 грн. за 1 тн. без ПДВ;

у листопаді 2009 року пшениця 2 класу у кількості 688,88 тн. за ціною 1250 грн. за 1 тн. без ПДВ згідно видаткових накладних та податкових накладних від 26 та 30 листопада 2009 року. Однак, 24 та 30 листопада 2009 року позивач також придбав пшеницю 2 класу у фізичної особи-підприємця ОСОБА_9 за ціною 1100 грн. за 1 тн. без ПДВ;

у грудні 2009 року пшениця 2 класу у кількості 46,14 тн. за ціною 1250 грн. за 1 тн. без ПДВ згідно видаткової накладної та податкової накладної від 25 грудня 2009 року. Однак, 24 грудня 2009 року позивач придбав пшеницю 2 класу у фізичної особи-підприємця ОСОБА_9 за ціною 1116,67 грн. за 1 тн. без ПДВ;

у березні 2010 року пшениця 2 класу у кількості 652,88 тн. за ціною 1250 грн. за 1 тн. без ПДВ згідно видаткових та податкових накладних від 22, 25, 31 березня 2010 року. У березні 2010 року позивач також придбав пшеницю 2 класу у кількості 372,76 тн. за ціною 1250 грн. за 1 тн. без ПДВ згідно видаткових накладних від 31 березня 2010 року в рахунок раніше перерахованих передплат. Однак, у третій декаді березня 2010 року позивач також придбав пшеницю 2 класу у фізичної особи-підприємця ОСОБА_9 за ціною 1125 грн. за 1 тн. без ПДВ;

у квітні 2010 року пшениця 2 класу у кількості 230,16 тн. за ціною 1250 грн. за 1 тн. без ПДВ згідно податкової та видаткової накладної від 30 квітня 2010 року. Однак, 24 квітня 2010 року позивач також придбав пшеницю 2 класу у ТОВ «Валком» за ціною 1150 грн. за 1 тн. без ПДВ;

у травні 2010 року пшениця 3 класу у кількості 50 тн. за ціною 1250 грн. за 1 тн. без ПДВ згідно видаткової та податкової накладної від 31 травня 2010 року. Однак, у другій половині травня 2010 року позивач також придбав пшеницю 3 класу у фізичної особи-підприємця ОСОБА_10 за ціною 1116,67 грн. за 1 тн. без ПДВ;

у червні 2010 року пшениця 2 класу у кількості 100,76 тн. за ціною 1250 грн. за 1 тн. без ПДВ згідно видаткової та податкової накладної від 29 червня 2010 року. Однак, у третій декаді червня 2010 року позивач також придбав пшеницю 2 класу у ТОВ «Ада» у кількості 96,2 тн. за ціною 1208,33 грн. за 1 тн. без ПДВ;

у серпні 2010 року пшениця 3 класу у кількості 235,5 тн. за ціною 1291,67 грн. за 1 тн. без ПДВ згідно податкової та видаткової накладної від 20 серпня 2010 року. Однак, 19 серпня 2010 року позивач також придбав пшеницю 3 класу у ТОВ «Доннафтасервіс» в кількості 45,36 тн. ща ціною 1225 грн. за 1 тн. без ПДВ; а також 21 серпня 2010 року позивач придбав пшеницю 3 класу у ТОВ «ТК «Грейн-корн» в кількості 53,16 тн. за ціною 1225 грн. за 1 тн. без ПДВ.

Таким чином, відповідач здійснює висновок, що позивач у перевіряємому періоді придбавав ідентичний товар пшениця 2 та 3 класу як у повязаних осіб ТОВ «Бета-Агро-Інвест» та МП ВКП «Бета», так і у інших постачальників у співставних умовах, а саме товар має однакові ознаки, терміни поставки, умови поставки, умови платежів Відповідач також зазначає, що умови оплати пшениці за договорами з ТОВ «Бета-Агро-Інвест» та МП ВКП «Бета» - з відстрочкою платежу до 60 календарних днів здати приймання товару, але поставка пшениці проводилася в рахунок раніше перерахованих покупцем авансів, внаслідок чого зазначена в договорах умова оплати з відстроченням платежу за отриманий товар не діяла при виконанні даних договорів. З урахуванням викладеного, відповідач здійснив висновок, що звичайною ціною пшениці 3 класу є у серпні 2009 року 875 грн., у вересні 2009 року 850 грн., у травні 2010 року 1116 грн. 67 коп., у серпні 2010 року 1225 грн. за 1 тн. без ПДВ; для пшениці 2 класу: у жовтні 2009 року 958 грн. 33 коп., у листопаді 2009 року 1116 грн. 67 коп., у грудні 2009 року 1116 грн. 67 коп., в березні 2010 року 1125 грн., в квітні 2010 року 1150 грн., у червні 2010 року 1208 грн. 33 коп. за 1тн. без ПДВ.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334 якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Ідентичні товари (роботи, послуги) згідно з даним підпунктом це товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Згідно з підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334 для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Підпункт 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334 обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Як встановлено судом, 17 січня 2011 року відповідачем був здійснений запит до позивача щодо обґрунтування рівня договірних цін на придбання пшениці від ТОВ «Бета-Агро-Інвест» та МП ВКП «Бета» за період з 1 липня 2009 року по 30 вересня 2010 року. 19 січня 2011 року відповідачем була надані відповідь, згідно з якою позивач зазначив, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 2009 року № 33 та від 20 січня 2010 року № 40 було прийнято накази Міністерством аграрної політики України від 24 січня 2009 року № 50 та від 23 лютого 2010 року № 78, якими було встановлено мінімальну інтервенційну ціну (з урахуванням податку на додану вартість) у 2009 році для пшениці 2 класу мякої групи 1418 грн. 32 коп., 3 класу 1251 грн. 43 коп., для пшениці 2 класу твердої групи 1551 грн. 83 коп., 3 класу 1418 грн. 32 коп.; у 2010 році мінімальна інтервенційна ціна (з урахуванням податку на додану вартість) для пшениці 2 класу мякої групи 1400 грн., 3 класу 1315 грн., для пшениці 2 класу твердої групи 1452 грн., 3 класу 1364 грн. Даними наказами також встановлені максимальні інтервенційні ціни на пшеницю. У листі позивач також зазначає, що закупочна ціна пшениці у ТОВ «Бета-Агро-Інвест» та МП ВКП «Бета» за період з 1 липня 2009 року по 30 вересня 2010 року була в межах цін, встановлених відповідними наказами Міністерства аграрної політики України. Крім цього, позивач посилається на те, що підприємство укладало договори купівлі-продажу зерна за аналогічними цінами та умовами поставки, платежів також з іншими суб'єктами господарювання, а не тільки з ТОВ «Бета-Агро-Інвест» та МП ВКП «Бета», внаслідок чого ціна придбання у 2009-2010 роках не відрізняється від звичайної ціни на зерновому ринку.

Згідно з підпунктом 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону № 334 витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

Наявність обставини укладення договорів позивачем із повязаними особами ТОВ «Бета-Агро-Інвест» та МП ВКП «Бета» не є спірною обставиною у справі. Проблемою даного спору є, зокрема, правомірність визначення відповідачем звичайної ціни у спірних правовідносинах.

Суд зазначає, що у договорах позивачем та ТОВ «Бета-Агро-Інвест» та МП ВКП «Бета» є різні умови та порядок платежів (розрахунку) за товар, а саме оплата товару здійснюється позивачем на рахунок продавця з відстрочкою платежу до 60 календарних днів, а не протягом 10, 15 календарних днів, як зазначено в інших договорах, які прийняті відповідачем до визначення звичайної ціни, а також різний обсяг поставок, внаслідок чого у спірних правовідносинах відповідачем визначена звичайна ціна за договорами позивача з контрагентами не у співставних умовах. Стосовно посилання відповідача в акті перевірки на те, що поставка пшениці проводилася в рахунок раніше перерахованих покупцем авансів, внаслідок чого зазначена в договорах умова оплати з відстроченням платежу за отриманий товар не діяла при їх виконанні, суд зазначає, що по-перше, в акті перевірки щодо поставки пшениці в рахунок раніше перерахованих передплат є посилання тільки на дві поставки 30 вересня 2009 року за договором від 16 вересня 2009 року та 31 березня 2010 року, по-друге, з податкової накладної від 30 вересня 2009 року вбачається, що в реквізиті умови поставки зазначено рахунок від 31 жовтня 2008 року, тобто рахунок був виписаний до часу укладання договору від 16 вересня 2009 року, що спростовує доводи відповідача. Суд також зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу, який би підтверджував поставку пшениці позивачу в рахунок раніше перерахованих авансів, оскільки дана обставина заперечується позивачем. Крім цього, суд зазначає, що норми підпункту 1.20.1, 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334 передбачають порівняння умов укладених договорів, а не порівняння фактичного виконання зобов'язань за укладеними договорами. Під час судового розгляду судом були також досліджені договори позивача за спірний період з його контрагентами, предметом яких була купівлі-продаж пшениці 2 та 3 класу, як ті договори, що були враховані відповідачем при визначенні звичайної ціни, так і ті договори, які не були враховані відповідачем. Зокрема, договори від 14 серпня 2009 року між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_11 про купівлю-продаж пшениці 3 класу за ціною 1450 грн. та 2 класу за ціною 1500 грн., термін дії договору до 31 грудня 2009 року, умова оплати з відстрочкою платежу до 60 календарних днів з дати приймання товару; від 16 вересня 2009 року між позивачем та фізичною особою-підприємцем про купівлю-продаж пшениці за ціною 1500 грн., термін дії договору до 31 грудня 2009 року, умова оплати з відстрочкою платежу до 60 календарних днів з дати приймання товару.

Підпункт 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334 визначає, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

Аналізуючи дану норму, суд зазначає, що Закон № 334 передбачає порядок визначення звичайних цін, однак порядок визначення податкового зобовязання внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, яка на день розгляду справи не передбачена діючим законодавством, тобто відсутня методика нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що висновки відповідача про наявність вищенаведеного другого порушення є необґрунтованими.

Стосовно третього порушення - завищення валових витрат та податкового кредиту та, як наслідок, заниження податку на прибуток та податку на додану вартість за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю ТК «Грейн-корн» за договором купівлі-продажу зернових, який відповідач в акті визначає як нікчемний правочин, суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки, позивачем в порушення пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334 до складу валових витрат включено суму витрат з придбання пшениці, не повязаної з господарською діяльністю, у Товариства з обмеженою відповідальністю ТК «Грейн-Корн» у розмірі 491158 грн. у 3 кварталі 2010 року. Крім цього, в акті перевірки відповідач встановив, що в порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 позивачем включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість при придбанні пшениці у ТОВ ТК «Грейн-Корн», використання яких в межах господарської діяльності платника податку неможливо у зв'язку із нікчемністю правочину в розмірі 98232 грн. за серпень 2010 року.

Як встановлено судом, між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Грейн-Корн» як продавцем був укладений договір купівлі-продажу зернових від 18 липня 2009 року № СРТ 18/07/2009, відповідно до якого продавець зобовязується передати у власність покупцю товар (пшениця продовольча врожаю 2009 року), а покупець зобовязується прийняти та оплатити його. Загальна сума договору 3000000 грн. Ціна, кількість та загальна вартість продукції зазначається в накладних, що є невідємною частиною договору. Поставка здійснюється автомобільним транспортом за рахунок продавця. Строк поставки 31 грудня 2009 року. На виконання даного договору ТОВ ТК «Грейн-Корн» були видані видаткові накладні від 12 серпня, 13 серпня, 16 серпня, 17 серпня, 18 серпня, 21 серпня, 25 серпня, 26 серпня 2010 року, а також податкові накладні від 12 серпня 2010 року № 329 на загальну суму 45614 грн. 80 коп., в тому числі податок на додану вартість (надалі - ПДВ) в сумі 7602 грн. 47 коп., від 12 серпня 2010 року № 328 на загальну суму 86553 грн. 60 коп., в тому числі ПДВ в сумі 14425 грн. 60 коп., від 13 серпня 2010 року № 330 на загальну суму 44468 грн. 20 коп., в тому числі ПДВ в сумі 7411 грн. 37 коп., від 16 серпня 2010 року № 335 на загальну суму 46786 грн. 60 коп., в тому числі ПДВ в сумі 7797 грн. 77 коп., від 17 серпня 2010 року № 339 на загальну суму 54447 грн. 20 коп., в тому числі ПДВ в сумі 8741 грн. 20 коп., від 18 серпня 2010 року № 341 на загальну суму 39485 грн. 60 коп., в тому числі ПДВ 6580 грн. 93 коп., від 21 серпня 2010 року № 346 на загальну суму 78145 грн. 20 коп., в тому числі ПДВ в сумі 13024 грн. 20 коп., від 25 серпня 2010 року № 348 на загальну суму 35650 грн., в тому числі ПДВ в сумі 5941 грн. 67 коп., від 25 серпня 2010 року № 349 на загальну суму 33868 грн. 80 коп., в тому числі ПДВ 5644 грн. 80 коп., від 26 серпня 2010 року № 351 на загальну суму 91295 грн., в тому числі ПДВ в сумі 15215 грн. 83 коп., від 26 серпня 2010 року № 352 на загальну суму 35074 грн. 20 коп., в тому числі ПДВ в сумі 5845 грн. 70 коп.

З акту перевірки та з пояснень представників відповідача під час судового розгляду справи судом встановлено, що підставою для здійснення податковим органом висновку про нікчемність вчиненого правочину між позивачем та його контрагентом - ТОВ ТК «Грейн-Корн», а саме придбання зернових, став висновок Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька, викладений в акті позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Грейн-Корн» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за серпень 2010 року та з податку на прибуток за 9 місяців 2010 року з ТОВ «Елфра Дисплей». Як вбачається з висновків даного акту, перевіркою були встановлені частина 5 статті 203, частини 1, 2 статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «ТК «Грейн-Корн» при придбанні та продажу товару, товар по правочинах не був переданий. Як вбачається з акту ДПІ в Ленінському районі м. Донецька, одним з видів діяльності ТОВ «ТК «Грейн-Корн» є оптова торгівля зерном; в пункті 3.2 акту зазначено, що придбану у ТОВ «Елфра Дисплей» продукцію ТОВ «ТК «Грейн-корн» реалізовував, зокрема, й позивачу згідно договору від 12 серпня 2010 року, однак ТОВ «ТК «Грейн-Корн» не надав до перевірки товарно-транспортні накладні та сертифікати якості сільгосппродукції як по взаємовідносинам з ТОВ «Елфра Дисплей», так і з позивачем. З урахуванням даних обставин, ДПІ в Ленінському районі м. Донецька, та як наслідок і відповідачем в акті перевірки, здійснені висновки, що фінансова-господарська діяльність ТОВ «ТК «Грейн-Корн» по взаємовідносинах з ТОВ «Елфра Дисплей» була здійснена поза межами правового поля; фінансово-господарські відносини між ТОВ «ТК «Грейн-Корн» та його контрагентами є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися даними правочинами.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334 валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті. Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 вищенаведеної статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 даного пункту не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до статті 1 Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі Закон № 996) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд зазначає, що валові витрати можуть бути підтверджені документом, який засвідчує фактичне отримання товару. Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Такої підстави як висновок податкового органу про нікчемність правочину для виключення витрат зі складу валових Закон № 334 не передбачає.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Суд зазначає, що норми даного Закону не передбачають також такої підстави для виключення сум податку на додану вартість з податкового кредиту за висновком податкового органу про нікчемність правочину.

Судом досліджені долучені до матеріалів справи видаткові та податкові накладні, які підтверджують право позивача та правильність формування ним валових витрат та податкового кредиту за спірні періоди відповідно до норм Закону України «Про податок на додану вартість». Судом також досліджені надані позивачем товарно-транспортні накладні, які посвідчують факт перевезення товару від ТОВ «ТК «Грейн-Корн» до позивача. Дані товарно-транспортні накладні надавалися позивачем відповідачу під час перевірки, однак, які зазначив відповідач в акті, не були ним прийняті до уваги, оскільки дані накладні відсутні у ТОВ «ТК «Грейн-корн». Суд зазначає, що відсутність товарно-транспортних накладних у контрагента позивача, при їх наявності безпосередньо у позивача, ніяким чином не може створювати такого наслідку як висновок про нікчемність правочину та втрата позивачем права на формування валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями. Крім цього, суд зазначає, що позивачем надані докази, які підтверджують оприбуткування придбаного товару (пшениці), а саме звіти про рух хлібопродуктів і тари на елеваторах та складах, приймальні квитанції на реєстр накладних на приймальне зерно, реєстри накладних на прийняте зерно з визначенням якості по середньодобовому зразку, витяг з журналу реєстрації лабораторних аналізів середньодобових проб при прийнятті зерна. Вищевказані документи спростовують висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру у спірних господарських операціях при придбанні товару позивачем у його контрагента. Стосовно посилання відповідача на відсутність у позивача санітарно-гігієнічних висновків, суд зазначає, що їх наявність чи відсутність взагалі не впливає на формування платником податків валових витрат та податкового кредиту за здійсненими господарськими операціями, оскільки наявність цих документів, не повязана з датою виникнення права платника податків на включення витрат до складу валових та права на податковий кредит. Крім цього, судом встановлено, що у позивача є виробничо-технічна лабораторія, якою проводяться випробування продукції: борошно, висівки, пшениця, що підтверджується свідоцтвами № ВЛ-443/07 та № ВЛ-476/2010, виданими Державним підприємством «Донецькстандартметрологія» та протоколами випробувань.

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Суд зазначає, що якщо контрагент позивача якимось чином порушив діюче законодавство або не виконав свого зобовязання по сплаті податків до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Доказів чи доводів того, що позивачем укладена угода, яка суперечить діючому законодавству, відповідачем не наведено; здійснені спірні господарські операції відповідають основному виду діяльності як позивача, так і його контрагента, які включені до ЄДРПОУ та мають свідоцтва про реєстрацію платниками податку на додану вартість. Суд не приймає твердження відповідача про певні сумніви щодо реальних результатів спірних господарських операцій, повязаних із господарською діяльністю позивача, з огляду на положення частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до цієї норми в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. З огляду на наведені приписи процесуального закону, у спірних відносинах саме податковий орган повинен довести, що правочин не спрямований на реальне настання наслідків. Таких доказів відповідачем в ході судового розгляду справи не надано, а лише висловлені сумніви, що є припущенням. Відповідачем не було доведено суду, що позивач, укладаючи спірний правочин, мав умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що висновки відповідача про наявність вищенаведеного третього порушення є необґрунтованими.

Стосовно застосування спірними податковими повідомленнями-рішеннями штрафних (фінансових) санкцій суд зазначає наступне.

Зі спірних рішень та розрахунків вбачається, що відповідачем штрафні (фінансові) санкції застосовані відповідно до абзацу четвертого пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, відповідно до якого у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - при повторному протягом 1095 днів визначені контролюючим органом суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Таким чином, з розрахунків відповідача судом встановлено, що санкції застосовані відповідачем до позивача за повторне вчинення порушення за останні 1095 днів з урахуванням акту попередньої перевірки у розмірі 50 відсотків. З акту перевірки від 26 січня 2011 року (пункт 2.5) вбачається, що на підставі висновків акту перевірки від 29 грудня 2009 року (попередня перевірка) були прийняті податкові повідомлення-рішення, якими визначені податкові зобовязання з податку на прибуток у загальній сумі 240601 грн. 20 коп., з яких за основним платежем 162948 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 77653 грн. 20 коп.; та з податку на додану вартість у загальній сумі 39927 грн., з яких за основним платежем 26618 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 13309 грн. у зв'язку із порушенням позивачем норм підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1, підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону № 334, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168, а саме придбання пшениці у повязаної особи ТОВ «Бета-Агро-Інвест» за цінами більшими, ніж звичайні. Судом встановлено, що постановою Донецького окружного адміністративного суду від 6 квітня 2010 року зазначені податкові повідомлення-рішення були визнані недійсними, ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2010 року постанова Донецького окружного адміністративного суду від 6 квітня 2010 року була залишена без змін. Відповідно до частини 5 статті 254 КАС України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення. Суд зазначає, що по іншим порушенням, які встановлені актом від 26 січня 2011 року, доказів допущення їх позивачем повторно відповідач не надав. Таким чином, суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для застосування санкцій відповідачем у розмірі 50% за повторність вчинення порушення. Одночасно, з огляду на безпідставність збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, суд також дійшов висновку щодо безпідставності застосування й штрафних (фінансових) санкцій.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень відповідно до частини 2 статті 71 КАС України. Оскільки за нормами діючого законодавства з оподаткування рішення податкового органу визнаються недійсними, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог шляхом визнання спірних податкових повідомлень-рішень недійсними з урахуванням частини 2 статті 11 КАС України.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а судові витрати підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України в порядку статті 94 КАС України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Млин» до Ясинуватської обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 лютого 2011 року № 0000072320/0, № 0000052320/0, № 0000082320/0, № 0000092320/0, № 0000102320/0 задовольнити повністю.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Ясинуватської обєднаної державної податкової інспекції від 14 лютого 2011 року № 0000072320/0, № 0000052320/0, № 0000082320/0, № 0000092320/0, № 0000102320/0.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Млин» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 23 травня 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 27 травня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.