Постанова № 15993827, 30.05.2011, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2011 року справа № 5005/2151/2011

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Швеця В.В.(доповідач),

суддів Павловського П.П., Чус О.В.,

при секретарі Литвин А.П.

За участю прокурора Бєлік В.О. посвідчення № 195 від 09.12.10 р.

та представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1., довіреність № 7/11-458 від 12.04.11 р.,

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність б/н від 21.05.10 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-інвест" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.11 р. у справі № 5005/2151/2011

за позовом: Прокурора Самарського району м.Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради, м.Дніпропетровськ

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-інвест", смт.Ювілейне, Дніпропетровської області

про внесення змін до договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Самарського району м.Дніпропетровська звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради м.Дніпропетровськ, в якому, з урахуванням поданих уточнень, просив змінити п.3.2. договору оренди земельної ділянки, укладеного між Дніпропетровською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю “АТБ-інвест”, виклавши його в наступній редакції: “п.3.2. орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється відповідно до Податкового кодексу України та не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України та відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 02.02.2011 р. № 216/8 у мінімальному розмірі орендної плати, визначеному Податковим кодексом України”.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2011 р. у справі № 5005/2151/2011 (суддя Боділовська М.М.) позовні вимоги задоволено.

Приймаючи згадане рішення, господарський суд виходив з того, що матеріали та обставини справи підтверджують правомірність позовних вимог.

Не погодившись з даним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю “АТБ-інвест” звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Прокурор та позивач відзивів на апеляційну скаргу не надали.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи та перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.06.2003 р. між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “АТБ-інвест” (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку, площею 0,0661 га, що знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, Самарський район, вул.20-річчя Перемоги, 29, для фактичного розміщення кафе “Піцерія”, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі м.Дніпропетровська за кодом 1210100000:09:077:0009.

Підставою для передачі земельної ділянки в оренду є рішення міської ради від 09.04.2003 р. № 127/8 (п.1.2. договору).

Даний договір посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі за № 2961, а також зареєстрований Дніпропетровським міським управлінням земельних ресурсів в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 5788 від 03.11.2004 р.

Пунктом 2.1. сторони узгодили, що земельна ділянка передається до 09.04.2018 р.

Відповідно до п.п.3.1 договору сума орендної плати за користування земельною ділянкою на термін дії договору складає 36423,34 грн.

Розмір земельного податку переглядається у разі законодавчої зміни ставок земельного податку (п.3.3. договору).

Згідно п.8.1. зміна умов договору оренди землі можлива за взаємною згодою сторін.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№309-VI від 03.06.2008 року в Закон України «Про оренду землі»були внесені зміни, зокрема, ч. ч. 4 та 5 ст. 21 викладені в наступній редакції: «Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю». Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині». Вказаний закон набрав чинності з моменту опублікування з 04.06.2008 року.

В звязку із введенням в дію Податкового кодексу України з 01.01.2011р. (від 02.12.2010 N 2755-VI) Закон України „Про плату за землю” втратив чинність згідно ч. 2 Прикінцевих положень Кодексу. Питання сплати податку на землю та оплати орендної плати за користування земельною ділянкою з 01.01.2011 року регулюється виключно Податковим кодексом України.

Відповідно до ст. 287 Податкового кодексу власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з вимогами ст.21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" визначено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

02.02.2011 р. Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення № 216/8 “Про приведення рішень міської ради та деяких проектів рішень міської ради, які погоджено виконавчим комітетом міської ради, у галузі земельних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства”, яким було вирішено до моменту прийняття міською радою рішення про визначення розміру річної орендної плати за земельні ділянки залежно від їх функціонального використання встановити розмір річної орендної плати за користування земельними ділянками у мінімальному розмірі орендної плати, визначеному Податковим кодексом України, незалежно від мети використання. Встановлено, що усі нормативні акти, які було прийнято міською радою до прийняття цього рішення, діють в тих частинах, що не суперечать положенням цього рішення.

Згідно приписів статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, а тому у разі прийняття відповідним органом рішення про внесення змін щодо ставок орендної плати за земельні ділянки та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть бути не взяті судом до уваги лише у разі скасування такого рішення органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку. п.3.4.7 Рекомендації Президії ВГСУ від 02.02.2010 р. № 04-06/15 “Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства”.

Колегія суддів вважає, що доводи відповідача про невиконання позивачем вимог ч.2 ст.188 ГК України не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, з огляду на таке.

У листі Вищого господарського суду України від 06.08.2008 р. № 01-8/471 “Про деякі питання практики застосування у вирішенні окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)”, зокрема, зазначено: відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

За таких обставин, недотримання позивачем вимог ч. 2 статті 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання оспорюваного договору. Крім того, слід враховувати, що в силу ст.4 ГК України земельні відносини не є предметом регулювання цього Кодексу.

Доводи апеляційної скарги про те, що законодавством України не передбачено право прокурора звертатися до господарського суду з позовами в інтересах держави в особі місцевих рад всіх рівнів є необґрунтованими виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках визначених законом.

За рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 року під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано в тому числі повноваження органу виконавчої влади (органи місцевого самоврядування). В контексті пункту 2 статті 121 Конституції України приписи пункту 3 частини 1 статті 2 ГПК України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до господарського суду позови саме в інтересах держави.

Згідно ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.

Відповідно до ст.22 Закону України "Про власність" суб'єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України на землі загальнодержавної власності; Верховна Рада АР Крим на землі в межах її території; обласні, районні, міські, селищні, сільські ради на землі в межах їх територій (крім земель загальнодержавної власності).

Пунктом 34 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно ст.13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. До розмежування земель державної і комунальної власності, повноваженнями з розпорядження ними в межах населених пунктів, тобто функціями виконавчої влади, наділені міські ради (Розділ Х Перехідні положення, п.12 Земельного кодексу України).

Таким чином, прокурор цілком обґрунтовано предявив позов в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради як органу, на який державою покладено обовязок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, повязаних із захистом інтересів держави, оскільки предмет спору зачіпає інтереси держави.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення прийнято місцевим господарським судом за повністю дослідженими обставинами справи з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст.101-103,105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-інвест" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.11 р. у справі № 5005/2151/2011 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.В.Швець

Судді П.П.Павловський

О.В.Чус