Постанова № 15953420, 12.05.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №10.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 травня 2011 року Справа № 2а-2936/11/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Твердохліба Р.С.,

за участю

секретаря судового засідання Григоренко-Тумасян А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом Луганського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю в розмірі 2637,44 грн.

ВСТАНОВИВ:

05 квітня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Луганського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю в розмірі 2637,44 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що ОСОБА_1 перебував на обліку у Луганському міському центрі зайнятості у якості безробітної з 26 грудня 2006 року по 20 квітня 2007 року.

В ході розслідування страхового випадку виявлено, що безробітний ОСОБА_1 в період перебування на обліку в центрі зайнятості як безробітний, перебував у статусі фізичної особи-підприємця, тобто відносився до зайнятого населення і не мав права на отримання матеріальної допомоги по безробіттю. За період перебування на обліку в державній службі зайнятості з 26 грудня 2006 року по 20 квітня 2007 року безробітному була нарахована та виплачена допомога по безробіттю у сумі 2637,44 грн.

Тобто, відповідачем порушено вимоги пункту 3 статті 36 Закону України від 02 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», оскільки саме громадянин, який стає на облік служби зайнятості, повинен своєчасно повідомляти про себе усі обставини, які можуть впливати на умови виплати йому забезпечення та соціальних послуг, а в разі умисного невиконання такою особою своїх обовязків сума виплаченого забезпечення та вартість соціальних послуг стягується з неї у повному обсязі.

Оскільки відповідачем кошти добровільно не повернуті, позивач просить стягнути з відповідача 2637,44 грн. розмір незаконно отриманої допомоги по безробіттю.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Відповідач у судове засідання не прибув, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином. Правом подати суду заперечення проти позову та докази на підтвердження своїх доводів не скористався.

На адресу Луганського окружного адміністративного суду 26 квітня 2011 року та 10 травня 2011 року повернулись поштові відправлення із судовою повісткою, направлені на адресу відповідача. Згідно довідки форми ф. 20 причиною повернення є відсутність адресата за зазначеною адресою. Згідно довідки обласного адресного бюро УМВС України в Луганській області від 11 квітня 2011 року, відповідач зареєстрований за адресою, зазначеною в судових повістках. Відповідно до частини 11 статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Відповідно до частини 6 статті 71 КАС України суд вирішує справу на основі наявних в матеріалах справи доказів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю з таких підстав.

Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості.

З 01 січня 2011 року набрав чинності Закон України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування», яким запроваджено єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообовязкового державного соціального страхування в обовязковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообовязкового державного соціального страхування, та визначені правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно з пунктом 7 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» суми внесків, нарахованих на загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, та суми нарахованого збору на обовязкове державне пенсійне страхування до 1 січня 2004 року, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, не сплачені станом на 1 січня 2011 року, підлягають сплаті в порядку, що діяв до 1 січня 2011 року. Стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообовязкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообовязкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Відповідно до статті 8 Закону України від 02 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) Фонд загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління на випадок безробіття, провадження збору на акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду. Функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості (стаття 12 Закону).

Відповідно до статті 2 Закону України від 01 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.

Згідно із статтею 25 цього Закону держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій:

а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій;

б) виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації;

в) виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю.

Робочі органи виконавчих дирекцій фондів загальнообовязкового державного соціального страхування мають право перевіряти обґрунтування видачі довідок про середню заробітну плату, достовірність зазначених у них відомостей шляхом звіряння даних, зазначених у довідках, з відомостями про нараховану заробітну плату на підприємствах, в установах чи організаціях або з базою даних персоніфікованого обліку застрахованих осіб Пенсійного фонду та базою даних ДПА (пункт 26 Порядку обчислення заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообовязковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266).

Частиною 1 статті 33 Закону України від 02 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що особам, які шукають роботу вперше, та іншим незастрахованим особам, визнаним у встановленому порядку безробітними, допомога по безробіттю встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Допомога по безробіттю виплачується з 8-го дня після реєстрації особи в установленому порядку в державній службі зайнятості. Тривалість виплати допомоги по безробіттю не перевищує 180 календарних днів.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) був зареєстрований в Луганському міському центрі зайнятості з 18 квітня 2006 року як таий, що шукає роботу. У статусі безробітного останній перебував на обліку в Луганському міському центрі зайнятості з 18 квітня 2006 року по 12 квітня 2007 року.

Статтею 1 Закону України від 01 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення», серед іншого, встановлено, що в Україні до зайнятого населення належать громадяни, працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном, у фізичних осіб.

Згідно положень статті 36 Закону України від 02 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобовязані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обовязків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Механізм проведення розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до пункту 5 частини другої статті 12 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», пункту 16 частини першої статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та частини третьої статті 22 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» визначає Порядок розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13 лютого 2009 року № 60/62, постановою правління Пенсійного фонду України від 13 лютого 2009 року № 7-1 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12 березня 2009 року за № 232/16248 (надалі Порядок № 60/62).

Порядок № 60/62 є нормативно-правовим актом у розумінні статті 117 Конституції України та підлягає застосуванню відповідно до пункту 2 частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності із пунктом 5 Порядку № 60/62 перевірка достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, проводиться центрами зайнятості шляхом: звіряння наданої особою інформації з відомостями, наявними в Державній податковій адміністрації України, Пенсійному фонді України, у державних реєстраторів; використання даних вищевказаних органів, Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю, контрольно-ревізійних органів цільового використання коштів Фонду; проведення центром зайнятості перевірки достовірності зазначених у довідках про середню заробітну плату даних та записів у трудових книжках безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях та у фізичних осіб, які використовують найману працю, у порядку, встановленому законодавством. За результатами звірки або перевірки оформлюється акт, який підписується посадовими особами, що її проводили.

У разі встановлення центром зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа згідно пункту 6 Порядку № 60/62 знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

Рішення про повернення коштів особою чи роботодавцем оформлюється наказом. Протягом двох робочих днів після прийняття рішення центр зайнятості надсилає особі чи роботодавцю рекомендованим листом повідомлення про необхідність протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно виплачені кошти (пункт 7 Порядку № 60/62).

Пунктом 8 Порядку № 60/62 регламентовано, що у разі неможливості вручення повідомлення про необхідність повернення коштів з підстав, передбачених абзацом першим пункту 132 Правил надання послуг поштового звязку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1155, відмови особи чи роботодавця повернути кошти, а також у разі неповернення їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.

Рішення центру зайнятості щодо повернення коштів у відповідності із пунктом 9 Порядку № 60/62 може бути оскаржено в центрі зайнятості вищого рівня або в судовому порядку.

Згідно протоколу засідання комісії по розслідуванню страхових випадків №10 від 21 серпня 2010 року, в результаті звіряння бази даних безробітних, які перебували та перебувають на обліку в Луганському міському центрі зайнятості з базами даних Держреєстратора, були виявлені особи, які проводили підприємницьку діяльність в період перебування на обліку як безробітні.

Згідно зазначеного протоколу, ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) статус безробітного надано 18 квітня 2006 року. Допомогу по безробіттю отримував з 01 травня 2006 року по 20 квітня 2007 року. 21 квітня 2007 року знятий з обліку у звязку із самостійним працевлаштуванням.

За даними державного реєстратора, ОСОБА_1 з 07 серпня 2006 року по 02 серпня 2008 року перебував в статусі фізичної особи-підприємця. За період з 07 серпня 2006 року по 20 квітня 2007 року ОСОБА_1 отримав допомогу по безробіттю в сумі 5936,19 грн.

Таким чином, в період перебування на обліку, ОСОБА_1, з 07 серпня 2006 року став зайнятою особою і відповідно до п.2 ст.36 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», незаконно отримав матеріальне забезпечення за період з 07 серпня 2006 року по 20 квітня 2007 року в сумі 5936,19 грн.

За період з 07 серпня 2006 року по 25 грудня 2006 року позивачем добровільно відшкодовано суму 3298,75 грн.

Згідно довідки Луганського міського центру зайнятості від 03 серпня 2010 року №1/д/05-2424 нараховано матеріального забезпечення на випадок безробіття за період з 26 грудня 2006 року по 24 квітня 2007 року 2637,44 грн. (а.с.12).

Вказані обставини підтверджуються протоколом засідання комісії по розслідуванню страхових випадків №10 від 21 серпня 2010 року та наказом Луганського міського центру зайнятості від 25 серпня 2010 року № 107-б про відшкодування коштів ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) (арк. справи 14-16; 17).

Відповідач наказ Луганського міського центру зайнятості від 25 серпня 2010 року № 107-б про відшкодування коштів ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) не оскаржував, протягом 15 календарних днів з дня отримання листа позивача кошти у розмірі 2637,44 грн. не повернув.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи вимоги частини 4 статті 94 КАС України, а також те, що позивач відповідно до пункту 34 частини 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» від сплати державного мита (судового збору) звільнений, судові витрати у цій справі не підлягають стягненню з відповідача, оскільки у справах, в яких позивачем є субєкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 12 травня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 17 травня 2011 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 105, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) на користь Луганського міського центру зайнятості (місцезнаходження: 91053, м. Луганськ, вул. 50 років створення СРСР, буд. 22-б) на розрахунковий рахунок № 37170971900003, код платежу 50040100, одержувач: УДК в м. Луганську, код 24046582, банк ГУДКУ у Луганській області, МФО 804013, виплачену у період з 26 грудня 2006 року по 20 квітня 2007 року допомогу по безробіттю в сумі 2637,44 грн. (дві тисячі шістсот тридцять сім гривенч сорок чотири копійки).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 17 травня 2011 року.

СуддяР.С. Твердохліб