Постанова № 15953361, 26.04.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 квітня 2011 року Справа № 2а-2404/11/1270

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді Качуріної Л.С.

при секретарі Єретикової К.В.,

в присутності сторін:

від позивача: Жданов Г.М., Жданова Н.Г.;

від відповідача: Зайченко А.В., Пікалова С.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гессон» до Алчевської обєднаної державної податкової інспекції в Луганській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

22 березня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Гессон» з адміністративним позовом до Алчевської обєднаної державної податкової інспекції в Луганській області в якому просило визнати нечинним податкове повідомлення-рішення №0000172310/0 від 02.03.2011 року.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначив, що на підставі акта перевірки №217/231/24187256 від 18.02.2011 року з питань взаємовідносин ТОВ «Гессон» з ПП «ВКФ Стальдізайнмодерн» за період 0 01.11.2008 року по 31.12.2008 року Алчевською ОДПІ за порушення п.п.7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7, абзацу 9 п.9.8 ст.9 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» винесено податкове повідомлення-рішення від 02.03.2011 року №0000172310/0 яким визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 30090 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 7522,5 грн. з підстав нечинності вчиненого правочину.

Представник позивача вважає, що винесене податкове повідомлення-рішення не засновано на нормах чинного законодавства України та порушує права і інтереси ТОВ «Гессон».

Представник відповідача проти адміністративного позову заперечував та просив суд відмовити позивачеві в задоволенні адміністративного позову, обґрунтовуючи тим, що згідно постанови Луганського окружного адміністративного суду від 01.06.2009 року по справі №2а-21337/09/1270 визнано недійсним запис від 27.10.2006 року №1382102 0000 011373 про реєстрацію юридичної особи ПП «ВКФ Стальдізайнмодерн» з моменту реєстрації, припинено юридичну особу, визнано недійсним свідоцтво платника ПДВ з моменту його видачі, тому вважає висновок про порушення п.п.7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7, абзацу 9 п.9.8 ст.9 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» обґрунтованим.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач субєкт господарювання юридична особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Гессон» (далі ТОВ «Гессон»), зареєстровано 14.06.1996 року виконавчим комітетом Алчевської міської ради Луганської області за адресою: 94223, Луганська область, місто Алчевськ, вул. Шевченко, будинок 2, знаходиться на обліку платників податків в Алчевській обєднаній державній податковій інспекції в Луганській області.

Суд установив, що в період с 07.02.2011 року по 11.02.2011 року головним державним податковим ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків Алчевської обєднаної державної податкової інспекції на підставі п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ «Гессон» з питань взаємовідносин з ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн» за період з 01.11.2008 року по 31.12.2008 року, про що складений акт від 18.02.2011 року №217/231/24187256 (а.с.10-21).

Згідно висновку акту від 18.02.2011 року №217/231/24187256 перевіркою встановлено порушення п.п.7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7, абзацу 9 п.9.8 ст.9 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями, що діяв до 01.01.2011 року, в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 30090 грн., у тому числі по періодам: листопад 2008 року 10667 грн., грудень 2008 року 19423 грн.

Суд установив, що акт складений на підставі даних реєстраційної справи ТОВ «Гессон», матеріалів, отриманих від ДПА в Луганській області, АІС «Аудит», Бест Звіт», матеріалів попередньої планової виїзної перевірки, постанови Луганського окружного адміністративного суду по справі №2а-21337/09/1270 від 01.06.2009 року.

В обґрунтування висновку про наявність порушення п.п.7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7, абзацу 9 п.9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість» у акті зазначається, що згідно відповіді Ленінської МДПІ у м. Луганську від 26.05.2010 року №22034/23-722, наданої на запит, що був направлений під час проведення планової виїзної перевірки, яка проводилась раніше, при перевірці контрагента ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн» з питань підтвердження відомостей про взаєморозрахунки з ТОВ «Гессон» за листопад-грудень 2008 року, неможливе проведення перевірки у звязку з тим, що ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн» не знаходиться за юридичною адресою, має стан 21 ліквідаційна процедура за рішенням (постановою) суду. Причина зняття з обліку визнання недійсною державної реєстрації або установчих документів. Станом на дату закінчення планової виїзної перевірки остаточного рішення суду до Алчевської ОДПІ не надходило.

У акті зазначено, що службовим листом ДПА в Луганській області від 04.10.2010 року №18271/7/23-706 до відділу перевірок платників податків Алчевської ОДПІ була надана копія постанови Луганського окружного адміністративного суду від 01.06.2009 року №2а-21337/09/1270, відповідно до якої судом встановлено, що ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн», ідентифікаційний код 34642636, зареєстроване виконавчим комітетом Луганської міської ради 27.10.2006 року, засновником та директором якого є ОСОБА_6, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, за юридичною адресою, зазначеною в статутних документах, не знаходиться. Відповідно до пояснень, наданих працівникам податкової міліції 04.02.2009 року, засновник підприємства ОСОБА_6 пояснив, що у вересні 2005 року незнайомий йому чоловік запропонував за грошову винагороду зареєструвати ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн», якому в подальшому передав всі статутні документи, печатку і штамп, та більше цього чоловіка не бачив, де знаходяться установчі документи, печатка та штамп підприємства, йому невідомо.

Суд установив, що згідно постанови Луганського окружного адміністративного суду від 01.06.2009 року (а.с. 91-92) у справі №2а-21337/09/1270 за адміністративним позовом Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську до ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн» про визнання недійсним запису про державну реєстрацію, припинення юридичної особи, адміністративний позов задоволено у повному обсязі, визнано недійсним запис від 27.10.2006 року №1382102 0000 011373 про реєстрацію ПП «ВКФ Стальдізайнмодерн», ідентифікаційний код 34642636 з моменту реєстрації, припинено юридичну особу цього підприємства, визнано недійсним свідоцтво платника ПДВ ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн» з моменту його видачі.

У акті від 18.02.2011 року №217/231/24187256 зазначається, що ТОВ «Гессон» згідно первинних документів ПДВ ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн» безпідставно включено до складу податкового за листопад та грудень 2008 року кредиту наступні суми:

-По накладній №124 від 10.11.2008 року, податковій накладній №124 від 25.11.2008 року за один контейнер вартістю 32000,00 грн., у тому числі ПДВ 5333,33 грн.;

-По накладній №153 від 25.11.2008 року, податковій накладній №153 від 10.11.2008 року за два контейнера вартістю 32000,00 грн., у тому числі ПДВ 5333,33 грн.;

-По накладній №216 від 08.12.2008 року та по накладній №232 від 22.12.2008 року, податковій накладній №183 від 31.12.2008 року за вентилятори 24 шт. та кондиціонери 16 шт. на загальну суму 116535,60 грн. у тому числі ПДВ 19422,60 грн., а всього товарів на суму 180535,60 грн., у тому числі ПДВ 30089,26 грн.

Таким чином, у акті від 18.02.2011 року №217/231/24187256 з посиланням на ст.ст. 626, 629, 655, 658, 203, 228 ЦК України зроблений висновок, що правочин учинений між ТОВ «Гессон» та ПДВ ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн» з постачання, контейнерів, вентиляторів та кондиціонерів, - є нікчемним.

02 березня 2011 року, згідно з висновками зазначеного акту, Алчевською ОДПІ у Луганській області позивачу було направлено податкове повідомлення-рішення від 02.03.2011 року №0000172310/0 яким ТОВ «Гессон» визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 30090 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 7522,5 грн. за порушення п.п.7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7, абзацу 9 п.9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість».

Представник позивача вважає, що такий висновок відповідача не заснований на приписах норм діючого законодавства України.

Суд сприяв сторонам, які брали участь у справі, у доказуванні шляхом витребування та надання доказів, уточнення норми матеріального права, яка підлягає застосуванню та кола фактів, які необхідно доказати.

Відповідно до частини 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право і обовязок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Отже, вирішуючи дану справу суд виходить з того, що цивільне законодавство України ґрунтується на визнанні за субєктом цивільного права можливості укладати договори (чи утриматися від укладення договору) та визначати їх зміст за власним розсудом відповідно досягнутої з контрагентом домовленості, тобто свобода договору, яка закріплена у п.3 ст.3 Цивільного кодексу України.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що згідно статті 6 цього Кодексу сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог чинного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Це означає, що: по-перше свобода договору передбачає свободу в укладанні договору, недопустимість примушення відносно вступу у договірні відносини; по-друге свобода договору передбачає можливість свобідного вибору особою, що бажає заключити договір, майбутнього контрагента; по-третє свобода договору включає можливість сторін свободо визначати характер (вид, тип) договору, який вони уклали.

Дослідивши у судовому засіданні наявні докази суд установив, що між ТОВ «Гессон» та ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн» у місті Алчевську був укладений договір №98 від 01.11.2008 року, який за своїм змістом передбачав виконання сторонами двосторонніх обовязків, а саме: ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн» (Продавець) в особі директора ОСОБА_6, з одної сторони та ТОВ «Гессон» (Покупець) в особі директора Козяйчевой Л.М. з другої сторони, домовились про укладення договору, предметом якого є обовязок Продавця поставити, Покупця прийняти та оплатити товар, обєм поставки товару та асортимент указується в рахунках та накладних, які є невідємною частиною договору, що не протирічить чинному цивільному законодавству України.

За цим договором (пункт 2.2) Покупець зобовязався оплатити вартість товару у гривнях шляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок Продавця впродовж 5 днів з моменту поставки товару. Датами поставки товару визнаються дати накладних, що засвідчують про передавання товару у власність Покупця у пункті призначення. Згідно пункту 3.3 зазначеного договору приймання товару, що постачається, по кількості та якості здійснюється у відповідності з вимогами інструкції П-6, П-7.

Тобто, зміст договору №98 від 01.11.2008 року (а.с. 23) становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними умови, які є обовязковими, визначені відповідно до актів цивільного законодавства, що цілком відповідає приписам ст.628 ЦК України.

На думку суду, загальні положення про купівлю-продаж, які визначені ч.2 ст.689 ЦК України і встановлюють для покупця обовязок вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться і необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, цілком виконані, що підтверджується письмовими доказами, а саме наданими позивачем у суд: видатковою накладною №216 від 08.12.2008 року на вентилятори на загальну суму 65472,00 грн., у тому числі ПДВ 10912,00 грн. (а.с. 24), квитанцією до прибуткового касового ордера №20 від 10.12.2008 року на суму 35470,00 грн. та квитанцією до прибуткового касового ордера №15 від 01.12.2008 року на суму 30000,00 грн. за обладнання по накладній №216 від 08.12.2008 року (а.с.25), видатковою накладною №153 від 25.11.2008 року на один морський контейнер на суму 32000,00 грн., у тому числі ПДВ 5333,33 грн. (а.с. 26), квитанцією до прибуткового касового ордера №458 від 25.11.2008 року на суму 32000,00 грн. (а.с. 27), видатковою накладною №124 від 10.11.2008 року на один морський контейнер на суму 32000,00 грн., у тому числі ПДВ 5333,33 грн. (а.с. 28), квитанцією до прибуткового касового ордера №411 від 10.11.2008 року на суму 32000,00 грн. (а.с. 29), видатковою накладною №232 від 22.12.2008 року на кондиціонери на суму 51063,60 грн., у тому числі ПДВ 8510,60 грн. (а.с. 30), квитанцією до прибуткового касового ордера №45 від 24.12.2008 року на суму 26063,00 грн. та квитанцією до прибуткового касового ордера №41 від 22.12.2008 року на суму 25000,00 грн. (а.с.31), податковою накладною №183 від 31.12.2008 року за кондиціонери та вентилятори на загальну суму 116535,60 грн., у тому числі ПДВ 19422,60 грн., податковою накладною №124 від 10.11.2008 року на морський контейнер на суму 32000,00 грн., у тому числі ПДВ 5333,33 грн. (а.с. 33), податковою накладною №153 від 25.11.2008 року на морський контейнер на суму 32000,00 грн., у тому числі ПДВ 5333,33 грн. (а.с. 34).

Відповідно до статей 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом.

Висновок відповідача щодо нікчемності усного договору ґрунтується на тому, що начебто він має протиправний характер та протирічить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок.

Але, відповідач у судовому засіданні на підтвердження своєї правової позиції і відповідного висновку не навів доказів і не зазначив, в чому саме полягає протиправний характер усного договору між ТОВ «Гессон» та ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн», порушення інтересів держави і суспільства, та чим саме порушено публічний порядок.

Суд вважає, що відповідач безпідставно посилається на те, що перевіркою ТОВ «Гессон» у акті від 18.02.2011 року №217/231/24187256 встановлено відсутність поставок товару від ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн», що свідчить, на думку відповідача, про укладення угоди без мети настання реальних наслідків.

Суд установив, що такий висновок відповідач фактично робить на тому, що засновник підприємства ОСОБА_6 дав пояснення працівникам податкової міліції про те, що у вересні 2005 року незнайомий йому чоловік запропонував за грошову винагороду зареєструвати ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн», якому в подальшому передав всі статутні документи, печатку і штамп, та більше цього чоловіка не бачив, де знаходяться установчі документи, печатка та штамп підприємства, йому невідомо, а також на тому, що згідно постанови Луганського окружного адміністративного суду від 01.06.2009 року у справі №2а-21337/09/1270 за адміністративним позовом Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську до ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн» визнано недійсним запис від 27.10.2006 року №1382102 0000 011373 про реєстрацію ПП «ВКФ Стальдізайнмодерн», ідентифікаційний код 34642636 з моменту реєстрації, припинено юридичну особу цього підприємства, визнано недійсним свідоцтво платника ПДВ ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн» з моменту його видачі.

Але, разом з цим ОСОБА_6 повідомив, що передав установчі документи, печатку і штамп ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн» невідомій особі, власне яка, про свідчать матеріали справи, фактично і здійснювала фінансово-господарську діяльність ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн». Таким чином ОСОБА_6 опосередковано сприяв фінансово-господарській діяльності ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн».

Відповідач не надав суду доказів щодо прийняття заходів для встановлення цієї особи та встановлення обставин здійснення фінансового-господарської діяльності цією особою в юридичній особі - ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн».

Відповідача не надав суду доказів додержання вимог приписів абзацу 2 ст.11-1 Закону України від 04.12.1990 року «Про державну податкову службу в Україні», згідно з якими органи податкової служби проводять планові виїзні перевірки за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності платника податків за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби не частіше одного разу на календарний рік, а саме планування та проведення таких перевірок ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн» продовж 2006-2008 років.

Відповідач не надав суду доказів що на момент укладення договору між ТОВ «Гессон» та ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн» мались відомості, що правоздатність і дієздатність юридичної особи ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн» була обмежена рішенням будь-якого суду чи компетентим на це органом, або це підприємство зареєстровано з порушенням вимог чинного законодавства, а ТОВ «Гессон» знало ці відомості і діяло умисно вчиняючи цей правочин.

При направленні спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не враховано, що ТОВ «Гессон» при укладенні правочинів з ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн» та їх виконанні, з метою уникнути негативних наслідків при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин додержувалось вимог ст. 208 ЦК України згідно з якими в письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами, тому належним чином у письмовій формі були оформлені договір і отримані належним чином складені фінансово-бухгалтерські документи про їх виконання, які в якості письмових доказів додані до справи.

Тому, відповідач необґрунтовано посилається на ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України, згідно якої визнання судом недійсним правочину, який учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не вимагається, оскільки відповідачем не проаналізовано положення ст.203 ЦК України, згідно якої підставою для визнання правочину недійсним є недотримання в момент його здійснення стороною вимог правомірності правочину.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Тільки вказана суперечність відповідно до ст.215 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідачем не доведено, яку саме вимогу закону було порушено при укладанні зазначеного договору збоку позивача.

Суд вважає, що причиною цього є помилкове трактування відповідачем ч.2 ст.215 ЦК України, яка передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) і що у такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, а отже саме за таких обставин податковий орган має право визнати правочин недійсним.

За приписами ж ст.215 ЦК України нікчемність правочину дозволяє сторонам, які уклали договір, без звернення до суду відмовитися від виконання правочину, а також без жодного доведення його недійсності вимагати від суду примусового вживання правових наслідків нікчемності правочину від іншої сторони.

Відповідачем не враховано також те, що за загальним правилом ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між яким полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст.236 ЦК України.

Господарський кодекс України зазначеного поділу не передбачає, а фактично розглядає як оспорювані (ч.1 ст.207 ГКУ) всі ті зобовязання, які виникають з правочинів, які за приписами Цивільного кодексу України є нікчемними.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Тлумачення такої категорії як «суперечність інтересам держави і суспільства» міститься у Розясненні президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними», зі змінами, згідно з яким до угод, що підпадають під ознаки угоди, яка суперечить інтересам держави і суспільства, належать, зокрема угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її набрами, іншими природними ресурсами (ст.ст. 14, 15 Конституції України, розділ ІІ Закону України «Про власність»), на придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу субєкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), - шкоду інтересам суспільтсва, правам, свободі і гідності громадян.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обствин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

З огляду на викладене відповідач не довів у судовому засіданні на чому грунтується його висновок щодо протиправності усного договору укладеного ТОВ «Гессон» з ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн».

Визнаючи правочин нікчемним, відповідач посилається на ст.228 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зніщення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Але відповідач не довів у судовому засіданні, чим саме укладений між ТОВ «Гессон» та ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн» правочин порушує публічний порядок, яким чином він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зніщення, пошкодження майнафізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, або незаконне заволодіння ним.

Відповідачем не доведено, що ТОВ «Гессон» укладаючи у 01.11.2008 року договір №98 знало або могло знати про те, що ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн» було засноване на підставну особу та є фіктивним, або мало умисел на вчинення нечинного правочину.

Тому, постанова Луганського окружного адміністративного суду від 01.06.2009 року у справі №2а-21337/09/1270 за адміністративним позовом Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську до ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн» про визнання недійсним запису про державну реєстрацію, припинення юридичної особи не може бути підставою недійсності всіх договорів, укладених ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн» та недійсності всіх господарських зобовязань за ними, у тому числі бути підставою недійсності свідоцтва платника ПДВ раніше ніж дата судового рішення у цій справі.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підпримців» від 15.05.2003 року №755-ІV встановлений статус відомостей з Єдиного державного реєстру, відповідно до якої якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

За таких підстав, зазначені факти не мають ніякого відношення до ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн» і не можуть бути підставою для визнання нікчемним письмового договору №09 від 01.11.2008 року, укладеного з ТОВ «Гессон».

Відповідачем не доведено, що перевіркою ТОВ «Гессон» встановлено відсутність поставок товару від ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн», а за таких підстав висновок про укладення цієї угоди без мети настання реальних наслідків є неправомірним.

Суд установив, що укладання ТОВ «Гессон» договору №98 від 01.11.2008 року з метою настання реальних наслідків і наявність поставки товару від ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн» фактично підтверджено документами, наданими ТОВ «Гессон» у суд, зокрема, інвентаризаційним описом товарно-матеріальних цінностей від 01.10.2010 року (а.с.103-104), актами приймання передачі внутрішнього переміщення основних засобів (а.с.76-88), журналами-ордерами по рахунку 103 «будівлі і споруди», по рахунку 104 «Машини і обладнання», розрахунком амортизаційних відрахувань за 4-й квартал 2008 року (а.с.70-75).

Посилання відповідача на відсутність документів стосовно транспортування придбаного товару також не може бути для суду підтвердженням факту відсутності поставки товару та витрат, поязаних з їх придбанням, оскільки Позивач документально підтвердив факт придбання та наявнисть отриманого товару від ПП «ВКФ Стальдизайнмодер», його використання у власній господарській діяльності, а отже ніяким чином не підтверджує висновки відповідача щодо нікчемності укладеного правочину.

В той же час, відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР обєктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України (п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст.3) Поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням ПДВ (п.7.1 ст.7). Суми податків, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних актівів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту (п.п.7.4.1 п.7.4. ст.7). Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 зазначеного Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення з першої з подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно ч.2 ст.3 Закону України від 16.07.1999 року №996-ХІV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» встановлено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтується на даних бухгалтерського обліку. Згідно з абзацом 2 загальних положень Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобовязань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року №291 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 року за номером №893/4186, План рахунків бухгалтерського обліку є переліком рахунків і схем реєстрації та групування на них фактів фінансово-господарської діяльності (кореспонденція рахунків) у бухгалтерському обліку.

Відповідно до п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п. 5.3.9 ст.5 цього ж Закону до складу валових витрат не включаються витрати на:

-виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 7.2.4 п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст.9 цього Закону. Відповідно до п. 9.6 ст.9 цього Закону свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати анулювання. У даному випаду судове рішення про анулювання свидоцтва платника податку на додану вартість ПП «ВКФ Сталдьдизайнмодерн» було прийняте тільки 01.06.2009 року.

Згідно з п.5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165 «Про заствердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення», затвердженого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за номером №233/2037, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у п.2 даного Порядку.

Відповідно до п.2 зазначеного Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Отже станом на листопад-грудень 2008 року ПП «ВКФ Стальдизайнмодер» було саме тою собою яка була фактично зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій було присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, тобто податкові накладні №183 від 31.12.2008 року, №124 від 10.11.2008 року, №153 від 25.11.2008 року були видані належною особою.

У пункті 18 цього Порядку зазначено, що усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.

За таких підстав, суд вважає, що всі витрати ТОВ «Гессон», повязані з виконанням умов договору з ПП «ВКФ Стальдизайнмодер» від 01.11.2008 року №98, документально підтверджені, а значить висновки відповідача щодо заниження податку на додану вартість у розмірі 30090 грн. за дослідженими взаєморозрахунками у період листопада-грудня 2008 року є необґрунтованими, оскільки суд свій висновок ґрунтує на тому, що важливим принципом виконання договірних зобовязань є принцип реального виконання, на додержанні вимог п.п.7.4.1 п.7.4. та 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також на тому, що господарський кодекс передбачає спеціальні наслідки для зобовязань, які визнано недійсними як такі, що вчинені з метою, яка свідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України передбачено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Суд установив, що за наслідками перевірки був складений Акт «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Гессон», а не «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки», як це передбачено п.79.2 ст.79 Податкового кодексу. У акті від 18.02.2011 року №217/231/24187256 відсутнє посилання на наказ керівника Алчевської ОДПІ про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Гессон» та не надано його суду. Не надано суду і доказів додержання відповідачем порядку повідомлення про вручення або вручення позивачу чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки, в той час як ухвалою суд від 25.03.2011 року відповідач був зобовязаний надати суду всі матеріали, що були або мали бути взяті до уваги при прийняття рішення, вчинення дії, з приводу яких подано позов.

Отже, суд погоджується з позивачем в тому, що відповідачем за таких обставин необґрунтовано встановлено порушення п.п.7.2.4 п.7.2 та п.п.7.4.5 а.7.4 ст. 7, абзацу 9 п.9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість» та занижено податок на додану вартість у сумі 30090 грн. внаслідок учинення правочину з ПП «ВКФ Стальдизайнмодерн» впродовж листопада-грудня 2008 року.

Таким чином, з урахуванням викладеного суд приходить висновку, що позовні вимоги Позивача щодо визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Алчевської ОДПІ у Луганській області №0000172310/0 від 02.03.2011 року відповідають чинному законодавству України, документально обґрунтовані, підтверджені доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно квитанції №271 від 16.03.2011 року Позивач сплатив судовий збір на рахунок ГУДКУ в Луганській області за позовом до Алчевської ОДПІ у сумі 3,40 грн. Судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, у якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158, - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гессон» до Алчевської обєднаної державної податкової інспекції в Луганській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, задовольнити у повному обсязі.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Алчевської ОДПІ у Луганській області №0000172310/0 від 02.03.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гессон" судові витрати у сумі 3,40 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10днів з дня проголошення постанови, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 04 травня 2011 року.

СуддяЛ.С. Качуріна