Постанова № 15953233, 23.05.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2011 р. справа № 2а/0570/4662/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 14 год. 40 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Абдукадирової К.Е.

при секретаріОкрибелашвілі В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічний центр домофонізації «ЦИФРАЛСЕРВІСДОНЕЦЬК», м. Донецьк

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

про визнання протиправними та скасування рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 13.08.2010р. № 0003782344 та № 0003772344

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 згідно наказу № 1-К від 10.08.2007р.

ОСОБА_2 за дов. від 12 жовтня 2010 року

від відповідача: ОСОБА_3 за дов. від 15 вересня 2010 року

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Технічний центр домофонізації «ЦИФРАЛСЕРВІСДОНЕЦЬК» заявлено позов до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання протиправними та скасування рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 13.08.2010р. № 0003782344 та № 0003772344.

Позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 13.08.2010р. № 0003782344.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідачем помилково зроблено висновки про здійснення діяльності без придбання торгового патенту, оскільки вартість послуг по програмуванню ключів відповідачем помилково визначено як продажну вартість самих ключів. Позивач не погоджується з цим висновком, оскільки споживачам продається не колюч, як товар, а послуги по програмуванню (перепрограмуванню) ключів на виконання умов укладених договорів. Власне ключ, як фізичний елемент системи обмеженого доступу, що є носієм відповідної програми йде у комплекті безкоштовно. Доказом того, що обєктом продажу є саме програмування ключа, а не сам ключ є фіскальні чеки, в яких зазначено призначення платежу «програмування ключа».

Діяльність позивача не є підпадає під визначення побутових послуг, перелік яких затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.98 р. № 576. Самостійне віднесення відповідачем діяльності позивача до цих послуг не відповідає вимогам зазначеної постанови, якою забороняється самостійне визначення видів діяльності, які підлягають патентуванню.

Зазначає, що при оскарження рішення в адміністративному порядку скарги позивача по суті не розглядалися, доводи, викладені у скаргах до уваги не прийняті, що стало наслідком винесення відповідачем незаконного рішення. Враховуючи викладене, просить позов задовольнити.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Відповідач у письмових запереченнях проти позовних вимог заперечує, зазначає, що під час перевірки встановлено порушення позивачем п. 1 ст. 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23.03.1996р. № 98/96-ВР щодо здійснення торгівельної діяльності без придбання торгівельного патенту, у звязку з чим позивачу нараховані штрафні санкції на підставі п. 1 ст. 8 цього Закону в сумі 3562,67 грн.

Відповідач зазначає, що обєктом правового регулювання згідно із Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» є торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України. Під торговельною діяльністю у цьому Законі слід розуміти роздрібну та оптову торгівлю, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток. Під пунктами продажу товарів у цьому Законі слід розуміти, зокрема, малі архітектурні форми, які займають окремі приміщення, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців; оптові бази, склади-магазини або інші приміщення, які використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.

Фактично позивач надає послуги по ремонту та обслуговуванню системи домофонізації та реалізує за готівку товари, які необхідні для виконання договорів. Згідно наданих до перевірки первинних документів, ТОВ «ТЦД «Цифрал» продає позивачу товари, які у подальшому реалізуються з націнкою замовникам системи обмеження доступу і їх ціна входить до вартості договорів. У позивача є складське приміщення, де зберігаються товари, необхідні для встановлення обладнання домофону. При перевірці бухгалтерських документів, таких як «Оборотно-сальдова відомість», акти інвентаризації, було зясовано, що підприємстві ведуться: рахунок 28-Товари, 282 Товари в торгівлі та 285 Торгова націнка, на яких ведеться облік товарів.

Враховуючи наведене, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Технічний центр домофонізації «ЦИФРАЛСЕРВІСДОНЕЦЬК» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Донецької міської ради 06.06.2007р., включене до ЄДРПОУ за номером 35175527 (арк. справи 105 122), перебуває на податковому обліку в у Ворошиловському районі м. Донецька.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні».

Відповідно до п. 4 ст. 10 наведеного Закону на державні податкові інспекції в районах у містах серед інших функцій покладено здійснення контролю за законністю валютних операцій, додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, що видають ці документи, за наявністю торгових патентів. Зазначені функції співпадають з правами органів державної податкової служби, які визначені п. 2 ст. 11 розділу 3 зазначеного Закону.

Згідно із п. 2 ст. 11 цього Закону органи державної податкової служби у випадках, у межах компетенції та порядку, встановленого Законами України, мають право здійснювати контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 3. ст. 9 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» контроль за дотриманням вимог цього Закону здійснюється державними податковими органами та органами Міністерства внутрішніх справ України.

Статтею 15 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» встановлено, контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи державної податкової служби України шляхом проведення планових або позапланових перевірок згідно із законодавством України.

Відповідно до ст. 16 наведеного Закону, контролюючі органи мають право відповідно до законодавства здійснювати планові або позапланові перевірки осіб, які підпадають під дію цього Закону.

Планова перевірка здійснюється органами, уповноваженими законом нараховувати або стягувати податки і збори (обов'язкові платежі) з осіб, що використовують спрощену систему оподаткування згідно з пунктами 5 - 9 ст. 9 цього Закону. Така перевірка здійснюється не частіше одного разу за наслідками звітного календарного року, але не раніше строків, визначених законодавством для подання річного податкового звіту (декларації) такими особами з такого податку. Будь-яке податкове або адміністративне нарахування, здійснене з порушенням цього правила, вважається незаконним та не підлягає виконанню.

Планові або позапланові перевірки осіб, що використовують реєстратори розрахункових операцій, розрахункові книжки або книги обліку розрахункових операцій, здійснюються у порядку, передбаченому законодавством України.

Стаття 11-2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» визначає умови допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення планових та позапланових виїзних перевірок. Згідно зазначеної норми, посадові особи органів державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку:

1) направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби;

2) копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та дата закінчення.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до вимог ст. 11-2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» позивачу були вручені направлення на проведення планової перевірки від 19.07.2010р. № 670 та № 685 (арк. справи 160).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що перевірка проведена у відповідності до вимог ст.ст. 10, 11, 11-2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

26.07.2010р. відповідачем проведена перевірка за дотриманням субєктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, за результатами якої складено акт № 0376/05/62/23/35175527 від 26.07.2010р. (арк. справи 41 44).

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято спірне рішення про застосування штрафних (фінансових) санкції від 13.08.2010р. № 0003782344, яким до позивача застосовна штрафна санкція в сумі 3562,67 грн. на підставі п. 1 ст. 8 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» за порушення п. 1 ст. 1 цього Закону (арк. справи 125).

Зазначене рішення було оскаржене позивачем в адміністративному порядку. Рішенням ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька від 14.10.2010р. № 45505/10/25012 скарга була залишена без задоволення, а рішення про застосування штрафних (фінансових) санкції без змін (арк. справи 60 63). Рішенням ДПА в Донецькій області від 05.11.2010р. № 19608/10/25-213-5 повторна скарга позивача була залишена без розгляду та повернута позивачу на тій підставі, що скарга не була підписана (арк. справи 68 69). Рішенням ДПА в Донецькій області від 25.11.2010р. № 20730/10/25-213-5 повторна скарга позивача була повторно залишена без розгляду у звязку із пропущенням строків оскарження (арк. справи 70 72).

Як вбачається з акту перевірки (арк. справи 42, 43) підставою застосування до позивача штрафних санкцій за відсутність торгового патенту стало наступне. Позивач укладає договори на виконання монтажних робіт з встановлення систем багатоквартирного домофону. Ціна договору складається з вартості товару та обладнання для встановлення системи на певну кількість квартир, а саме: металеві двері парадного входу, ключі, блок виклику та інше. Цей товар позивач придбаває у ТОВ «ТЦД «Цифрал». Фактично позивач укладає договори, вартість яких складається як з вартості товару для встановлення системи так і з монтажних робіт. Крім того, позивач щоденно реалізує ключі для системи, які ним програмуються.

Самі монтажні роботи позивач не здійснює, оскільки згідно договору та акту приймання-здачі робіт монтаж здійснює підрядник ТОВ «ТЦД «Цифрал», а позивач перераховує кошти за монтаж з нової вартості системи ТОВ «ТЦД «Цифрал». Залишок суми, сплаченої за систему, є платою за обладнання (двері, ключі, домофон), що з мінімальною націнкою залишається на рахунку позивача. Фактично, позивач реалізує товар, здійснює обслуговування та ремонт системи й отримує абонентську плату. Таким чином, перевіркою встановлено здійснення позивачем роздрібної торгівлі без придбання відповідного торгового патенту протягом 167 днів.

Отже, на думку відповідача, позивач фактично реалізовує товари (здійснює торгівлю) дверми, ключами, омофонами, які необхідні для виконання договорів, без придбання торгового патенту чим порушено п.1. ст. 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

В матеріалах справи міститься договір доручення № 1866 від 23.06.2010р. (арк. справи 169), згідно з яким позивач доручив ОСОБА_4 (мешканцю будинку) укласти від його імені та його за рахунок договір на монтаж багатоквартирного домофону, договір безоплатного користування системою обмеженого доступу (СОД), договір про надання послуг по технічному обслуговуванню та ремонту СОД.

На виконання цього договору доручення ОСОБА_4 укладено договір № 1866 від 23.06.2010р. на виконання монтажних робіт (арк. справи 171) між жильцями будинку № 63 та ТОВ «ТЦД «Цифрал сервіс Донецьк», згідно із яким ТОВ «ТЦД «Цифрал сервіс Донецьк» (позивач) зобовязується виконати за завданням замовника (жильців будинку) роботи по встановленню системи багатоквартирного домофону «Цифрал 2094/tc» з використанням власних матеріалів та обладнання.

Ціна договору складається із вартості обладнання та встановлення системи на 27 квартир. Перелік обладнання, яке входить до монтажу системи наведений у додатку № 1 до цього договору (арк. справи 173).

Факт виконання монтажних робіт підтверджується актом виконаних робіт від 27.07.2010р. (арк. справи 175).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» об'єктом правового регулювання згідно з цим Законом є торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг.

Частиною 2 ст. 1 цього Закону визначено коло субєктів правовідносин, які підлягають регулюванню за цим Законом. Ними є юридичні особи та суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, - резиденти і нерезиденти, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо), які займаються підприємницькою діяльністю, передбаченою частиною першою цієї статті.

Відповідно до п.1. ст. 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів.

Статтею 2 цього Закону встановлено поняття торгового патенту.

Торговий патент це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними у цьому Законі видами підприємницької діяльності.

Торговий патент придбавається суб'єктами підприємницької діяльності, предметом діяльності яких є види, зазначені у частині першій статті 1 цього Закону

Виходячи з аналізу наведених норм, для придбання патенту діяльність повинна мати ознаки торговельної, що є предметом доказування в даній справі.

Поняття торговельної діяльності, що підлягає патентуванню, визначено у п. 2 ст. 3 цього Закону, де чітко вказано, що торговельною діяльністю у цьому Законі слід розуміти роздрібну та оптову торгівлю, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.

Під пунктами продажу товарів у цьому Законі слід розуміти:

магазини та інші торгові точки, які знаходяться в окремих приміщеннях, будівлях або їх частинах і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину;

кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі приміщення, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців;

автомагазини, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі;

лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведених для торговельної діяльності місцях, крім лотків, прилавків, що надаються в оренду суб'єктам підприємницької діяльності - фізичним особам та знаходяться в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі - ринків усіх форм власності;

стаціонарні, малогабаритні і пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами та стиснутим газом;

фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти громадського харчування;

оптові бази, склади-магазини або інші приміщення, які використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.

Цей перелік пунктів продажу є вичерпним.

Згідно із абз. 4 ст. 8 наведеного Закону суб'єкти підприємницької діяльності за здійснення операцій, передбачених цим Законом, без одержання відповідних торгових патентів або з порушенням порядку використання торгового патенту, передбаченого частиною другою статті 7 цього Закону, сплачують штраф у подвійному розмірі вартості торгового патенту за повний термін діяльності суб'єктів підприємницької діяльності із зазначеним порушенням.

В обґрунтування застосування до позивача штрафних санкцій податковим органом покладний висновок про те, що позивач реалізує за готівку товари, які необхідні для виконання договорів (ключі, двері, домофони), які зберігаються на складі позивача.

Розділом 2 договору на виконання монтажних робіт № 1866 від 23.06.2010р. (арк. справи 171) передбачено, що вартість робіт включає вартість обладнання.

Порядок укладання та виконання договорів на виконання монтажних робіт регулюється нормами параграфу 3 глави 61 Цивільного кодексу України. Зазначений договір є різновидом договору будівельного підряду.

Відповідно до ст. 879 Цивільного кодексу України матеріально-технічне забезпечення будівництва покладається на підрядника, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.

Підрядник, який зобов'язаний здійснювати матеріально-технічне забезпечення будівництва, несе ризик неможливості використання наданого ним матеріалу (деталей, конструкцій) або устаткування без погіршення якості робіт.

Оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

З аналізу наведених норм вбачається, за загальним правилом матеріально-технічне забезпечення будівництва покладається саме на підрядника. Під матеріально-технічним забезпеченням в свою чергу розуміється надання всіх необхідних матеріалів, конструкцій, деталей та устаткування.

Отже, закладення у ціну договору вартості необхідних для виконання робіт матеріалів покликано правовою природою договору будівельного підряду і це є виключним правом сторін договору, обумовленим чинним законодавством.

Крім того, суд зазначає, що факт включення до ціни договору вартості товарів з націнкою не є ознакою торгівельної діяльності у розумінні ст. 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

Суд звертає увагу, що за готівку позивач реалізує не товари, як то стверджує відповідач, а саме, послуги з програмуванню ключів «cyfral», а також приймає абонентську плату за надані послуги, що підтверджується розрахунковими чеками (арк. справи 138).

Відповідач не надав доказів на підтвердження факту здійснення саме торгівельної діяльності у розумінні ст. 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності». Більш того, відповідач погоджується з тим, що позивач здійснює саме послуги по ремонту та обслуговуванню систем домофонізації, а не торгівлю товарами.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем, як субєктом владних повноважень, відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведений факт здійснення позивачем торгівельної діяльності, яка підлягає патентуванню, і як наслідок підстави нарахування штрафних (фінансових) санкцій спірним рішення від 13.08.2010р. № 0003782344, у звязку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічний центр домофонізації «ЦИФРАЛСЕРВІСДОНЕЦЬК» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 13.08.2010р. № 0003782344 задовольнити.

Визнати недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 13.08.2010р. № 0003782344.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічний центр домофонізації «ЦИФРАЛСЕРВІСДОНЕЦЬК» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 23 травня 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 27 травня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Абдукадирова К.Е.