Постанова № 15952910, 16.05.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2011 р. справа № 2а/0570/4769/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шинкарьової І.В.

при секретаріЗаднепровської В.О.

за участю представників сторін

від позивача: Калачик О.В.

від відповідача: Ляшенко Г.В., Баланова О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Союзпромінвестдонбас» до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення №0000072344/6050 від 09.03.2011 року,

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Союзпромінвестдонбас», звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька про скасування податкового повідомлення рішення №0000072344/6050 від 09.03.2011 року. Заявою від 21.04.2011 року б/н позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.03.2011 року №0000072344/6050 (т.1 а.с.140).

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що в акті перевірки відповідач невірно робить висновок про нікчемність правочину між позивачем та ПП «Росмет».

Позивач зазначає, що відповідачем не наведено фактів, які б підтверджували, що зміст спірного правочину суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, або що хоча б у однієї із сторін правочину не має необхідного обсягу цивільної дієздатності чи те, що волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі. З урахуванням вимог ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», надані до перевірки первинні документи підтверджують факт здійснення господарської операції з поставки продукції та, як наслідок, настання відповідних правових наслідків, а саме виникнення обовязку для ПП «Росмет» з поставки продукції, який ним виконано в повному обсязі та для ТОВ «Союзпромінвестдонбас» виникнення обовязку оплатити поставлений товар, яке також виконано позивачем.

Представник позивача, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали, надали заперечення (т.1, а.с.149), у яких зазначили, що була проведена документальна виїзна перевірка ТОВ «Союзпромінвестдонбас» з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Росмет» за період грудень 2009 року, січень-березень 2010 року. ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька отримано від ДПІ у Калінінському районі м. Донецька акт від 07.10.2010 року №7264/23-1/33504100 про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Росмет» з питання визначення повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при здійсненні правових відносин з ТОВ «Азов Бізнес Трейдінг» за період з 01.01.09 по 31.03.10 згідно якої встановлено, що правочин між ПП «Росмет» та ТОВ «Азов Бізнес Трейдінг» не спричинив реального настання правових наслідків, отже є нікчемним.

На підставі викладеного просив у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Союзпромінвестдонбас» є юридичною особою, згідно з свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи від 05.12.2000 року №1266107001100037 та довідки управління статистики у м. Донецьку №217856 від 19.12.2000 року (т.1 а.с.101, 102). Відповідно до довідки від 18.06.2009 року №253 позивач узятий на облік в ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька як платник податків 28.12.2000 року за №06602785 (т.1 а.с.104). Свідоцтво №100232637 підтверджує, що ТОВ «Союзпроінвестдонбас» зареєстрований платником податку на додану вартість 04.01.2001 року. (т.1 а.с.103).

Державною податковою інспекцією у Куйбишевському районі м. Донецька було проведено документальну виїзну перевірку позивача з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Росмет» за період грудень 2009 року, січень-березень 2010 року. За наслідками перевірки було складено акт від 14.02.2011 року №277/23-313/31226834 (т.1 а.с.10).

У висновках акту вказано, що перевіркою встановлено, що в порушення п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, п.п.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачем завищено задекларовану суму податкового кредиту у розмірі 100233,79 у тому числі за грудень 2009 року 50133,00грн., січень 2010 року 17050,00грн., лютий 2010 року 7750,00грн., березень 2010 року 25300,00грн., що призвело до завищення відємного значення за лютий 2010 року на суму 7750,00грн., за березень 2010 року на суму 25300,00грн., заниження чистої суми податкових зобовязань за грудень 2009 року на суму 50133,00грн., за січень 2010 року 17050,00грн., яка погашена залишком відємного значення попередніх податкових періодів та завищення заявленої суми бюджетного відшкодування по декларації за березень 2010 року в частині 1269160,00грн.

Зазначені порушення визначено, як вказано в акті перевірки, у звязку з укладанням позивачем нікчемного правочину з ПП «Росмет» - угода від 26.11.2009 року №26/11-01, який не спричинив реального настання правових наслідків.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення рішення від 09.03.2011 року №0000072344/6050, яким зменшено відємне значення з податку на додану вартість у розмірі 33050,00грн. (т.1 а.с.9).

Оскільки спірні правовідносини виникли у періоді 2010 року, враховуючи, що з 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, суд відповідно до статті 58 Конституції України застосовує нормативно правові акти України, які діяли в той період.

Предметом доказування в цій справі є доведення обставин укладення нікчемного правочину та наявності наданих послуг за договором поставки товару від 26.11.2009 року №26/11-01. Від цих обставин залежить право позивача на формування заявленої суми бюджетного відшкодування по деклараціям за січень 2010 року на суму 4549547,00грн., за лютий 2010 року на суму 2049301,00грн., за березень 2010 року в частині 1269160,00грн.

Спір виник через висновки податкового органу про нікчемність договору про поставку товару від 26.11.2009 року №26/11-01, оскільки сторони договору не мали наміру на фактичне надання послуг, а позивач мав мету на збільшення валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість при відсутності фактичного надання послуг.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Судом встановлено, що між позивачем (Покупець) та Приватним підприємством «Росмет» (Постачальник) укладено договір про поставку товару № 26/11-01 від 26.11.2009р. (т.1 а.с.48).

Предметом договору є відвантаження Постачальником та передання у власність покупця продукцію в асортименті (далі товар) і документи що відносяться до нього згідно додаткам, а покупець прийняти та оплатити відповідний товар на умовах згідно договору.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що розрахунки за поставлений товар здійснюється в національній валюті шляхом переводу грошових коштів. П.4.2 передбачено, що загальна сума договору визначається як вартість товару, поставка якого здійснюється відповідно до додатків до даного договору. Відповідно до п.3.1 товар поставляється партіями, кількість товару в партіях узгоджується в додатках до договору.

На виконання умов договору між сторонами були складені відповідні специфікації, рахунки, накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, а саме:

-специфікація №1, рахунок №153 від 27.11.2009 року, накладна №199 від 02.12.2009року, товарно-транспортна накладна від 02.12.2009 року, податкова накладна №159 від 02.12.2009 року - на електродвигун на суму 10500,00грн., в т.р. ПДВ 1750,00грн. (т.1 а.с.51-55);

-рахунок №165, 168 від 18.12.2009 року, накладна №208 від 23.12.2009 року та №209 від 25.12.2009 року, товарно-транспортна накладна від 23.12.2009 року, податкова накладна №168 від 22.12.2009 року, на стойку гидравличну та компресор на суму 113300,08грн., в т.р. ПДВ 18883,35грн. (т.1 а.с.56-61);

-рахунок №166, 169 від 18.12.2009 року, накладна №210 від 26.12.2009 року, товарно-транспортна накладна від 26.12.2009 року, податкова накладна №169 від 22.12.2009 року на суму 177000,08грн., в т.р. ПДВ 29500,01грн. (т.2 а.с.62-66);

-рахунок №1 від 05.01.2010 року, накладна №5 від 22.01.2010 року, товарно-транспортна накладна від 22.01.2010 року, податкова накладна №5 від 22.01.2010 року, на насос з електродвигуном на суму 28399,99грн., в т.р. ПДВ 4733,33грн. (т.1 а.с.67-70);

-рахунок №8 від 26.01.2010 року, накладна №6 від 02.02.2010 року, податкова накладна №7 від 28.01.2010 року та №9 від 02.02.2010 року, товарно-транспортна накладна від 02.02.2010 року, на суму 73900,00грн., в т.р. ПДВ 12316,67грн. (т.1 а.с.71-75);

-рахунок №22, 23 від 12.03.2010 року, накладна №17 від 19.03.2010 року, товарно-транспортна накладна від 19.03.2010 року, податкова накладна №16 від 16.03.2010 року, на редуктор на суму 46200,20грн., в т.р. ПДВ 7700,03грн. (т.1 а.с.76-80);

-рахунок №26 від 24.03.2010 року, накладна №20 від 26.03.2010 року, товарно-транспортна накладна від 26.03.2010 року, податкова накладна №21 від 26.03.2010 року, на трубу оцинковану на суму 105602,40грн., в т.р. ПДВ 17600,40грн. (т.1 а.с.81-84).

Цими документами підтверджується, що в листопаді-грудні 2009 року та січні-березні 2010 року Приватним підприємством «Росмет» було поставлено позивачу товару на загальну суму 601402,75грн., у т.р. ПДВ 100233,79грн.

Оплата за отриману продукцію відбувалася у безготівковій формі шляхом перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ПП «Росмет» згідно наступних платіжних доручень: №1746 від 01.12.09 у сумі 10500,00грн., №1859 від 22.12.09 у сумі 195100,16грн., №1885 від 22.12.09 у сумі 95200,00грн., №73 від 22.01.10 у сумі 28400,00грн., №105 від 28.01.10 у сумі 73900,00грн., №261 від 22.02.10 у сумі 46500,00грн., №435 від 16.03.10 у сумі 46200,20грн., №590 від 09.04.10 у сумі 105602,40грн. (т.1 а.с.141-148).

Всього сплачено по договору за отриманий товар суму 601402,76грн., у т.р. ПДВ 100233,80грн.

Суд враховує, що ПП «Росмет» зареєстровано платником податку на додану вартість, згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №07541684 від 05.10.1999 року.

Суд бере до уваги, що згідно звітної форми «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» станом на 11.11.2010 року по постачальнику позивача ПП «Росмет» податковий кредит дорівнює податковому зобовязанню. (т.1 а.с.195-196). Тобто, розбіжності за даним договором по взаємовідношенням з контрагентом у позивача відсутні.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд враховує, що відповідач під час кваліфікації спірного правочину як нікчемного обґрунтував свою позицію виключно з посиланням на відсутність товарно-транспортних накладних, у звязку з чим не можливо підтвердити приймання продукції від ПП «Росмет» до позивача. Таким чином, на думку відповідача, господарські операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, факту передачи та її отримання, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу,основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Також відповідач в акті перевірки зазначає, що отримано від ДПІ у Калінінському районі м. Донецька акт від 07.10.2010 року №7264/23-1/33504100 про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Росмет» з питання визначення повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при здійсненні правових відносин з ТОВ «Азов Бізнес Трейдінг» за період з 01.01.09 по 31.03.10 згідно якої встановлено, що право чин між ПП «Росмет» та ТОВ «Азов Бізнес Трейдінг» не спричинив реального настання правових наслідків, отже є нікчемним.

За результатами перевірки не підтверджено суму податкового кредиту з ПДВ та валових витрат, у ПП «Росмет» та відсутні обєкти оподаткування податком на додану вартість податком на прибуток по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям у звязку з тим, що фактичне здійснення постачання, приймання-передачі та оприбуткування товарно-матеріальних цінностей по ланцюгу від ТОВ «Азов Бізнес Трейдінг», до ПП «Росмет» не підтверджено, а також, враховуючи те, що угода, укладена між ПП «Росмет» з ТОВ «Азов Бізнес Трейдінг», за період 01.01.2009 року по 31.03.2010 року є нікчемною, правочин між позивачем та ПП «Росмет» в частині придбаного товару по ланцюгу від ТОВ «Азов Бізнес Трейдінг» не спричинив реального настання правових наслідків. Згідно вищевказаного акту позивач є частковим покупцем продукції, яка була придбана у ПП «Росмет» по ланцюгу від ТОВ «Азов Бізнес Трейдінг» відповідно податкових та видаткових накладних на суму 601402,75грн. в тому числі ПДВ у розмірі 100233,79грн.

Посилання відповідача на відсутність у підприємства документів, що підтверджують фактичне транспортування товару - товарно-транспортні накладні, суд не приймає до уваги, у звязку з тим, що вказані документи надані позивачем до матеріалів справи у ході судового розгляду.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами те, що первинні документи, що містяться у матеріалах справи, є такими, що не відповідають дійсності, тобто, що поставка товару у комерційному відношенні не здійснювалася та те, що договір укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надавалося.

З огляду на викладене, доводи відповідача про нікчемність правочину договору про поставку товару від 26.11.2009 року №26/11-01 не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вище перелічені рахунки, накладні (видаткові, податкові, товарно-транспортні) мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях ваги, вартості найменування, дат.

При зясуванні судом питання, про притягнення посадових осіб платника податків до кримінальної відповідальності у звязку зі здійсненням операцій, що визначені таким платником, як підстава для одержання права на податковий кредит, тобто встановлення умислу в діях посадових осіб ТОВ «Союзпромінвестдонбас», відповідач зазначив, що такі справи відсутні.

З огляду на викладене, суд бере до уваги як належний та допустимий доказ, який підтверджує обставини надання послуг, накладні та рахунки, товарно-транспортні накладні, які спростовують доводи відповідача про те, що послуги фактично не надавалися.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

В контексті спірних правовідносин таким фактором є фактичне надання ПП «Росмет» послуг з поставки товарів у комерційному відношенні у межах господарської діяльності позивача.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд враховує, що наявність податкових накладних є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставини залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Обставина фактичної поставки послуг підтверджується окрім податкової накладної, також первинними документами, що свідчать про придбання послуг з поставки товару позивачем у комерційному відношенні в межах власної господарської діяльності

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Саме нормами зазначеного Закону, з урахуванням його преамбули, регулюються всі питання, повязані із визначенням та сплатою податку на додану вартість. Наявність у позивача бюджетного відшкодування у відповідних періодах відповідачем не заперечується, спірним є факт підтвердження зазначених сум.

Підпунктом 7.7.1 наведеного пункту 7.7 статті 7 передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

П.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 визначено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Висновок відповідача про нікчемність операцій зроблено без використання відповідачем наданих законодавством повноважень, щодо встановлення субєктивної сторони намірів сторін, тобто умислу. Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, п.п.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є неправомірним.

З огляду на викладене, податкове повідомлення-рішення №0000072344/6050 від 09.03.2011 року, яким позивачу за порушення п.54.3 ст.54, п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України, п.п.7.2.1, 7.2.6 п.7.2, п.п.7.3.1, 7.3.6 п.7.3, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» зменшено відємне значення з податку на додану вартість у розмірі 33050,00грн., за наступними звітними періодами: лютий 2010 року сума 7750,00грн., березень 2010 року 25300,00грн., підлягає визнанню протиправним, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Позивач в позовній заяві просить скасувати податкове повідомлення-рішення, але суд зазначає, що рішення субєкта владних повноважень є скасованим з моменту набрання постановою законної сили, тобто лише на майбутнє.

З урахуванням вищевикладеного, вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст.ст.87, 94 КАС України підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України судові витрати, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги, Товариства з обмеженою відповідальністю «Союзпромінвестдонбас» до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька про визнання протиправним та скасування податкове повідомлення-рішення від 09.03.2011 року №0000072344/6050, задовольнити частково.

Визнати протиправним податкове повідомлення рішення від 09.03.2011 року №0000072344/6050 про зменшення відємного значення з податку на додану вартість у розмірі 33050,00грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Союзпромінвестдонбас» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 гривні 70 копійок.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 16 травня 2011 року в присутності представників сторін.

Постанову у повному обсязі складено 20 травня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шинкарьова І.В.