Ухвала суду № 15949632, 21.04.2011, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2011 р. Справа № 19249/10/9104 Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Святецького В.В.,

суддів Довгополова О.М., Судової-Хомюк Н.М.,

при секретарі судового засідання Коломойцевій Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Самбірському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2010 року у справі за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства Самбірський радіозавод «Сигнал» до Державної податкової інспекції у Самбірському районі Львівської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Відкрите акціонерне товариство Самбірський радіозавод ,,Сигнал” (надаліВАТ ,,Сигнал”) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції (ДПІ) у Самбірському районі Львівської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000692300/0 від 23 листопада 2009 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2010 року позов задоволено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ДПІ у Самбірському районі оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою доводи податкового органу, що при реалізації імпортованого товару податкові зобовязання визначаються за правилами пункту 4.1 ст. 4 Закону про ПДВ, а саме, якщо договірна (контрактна) вартість товару буде нижчою за звичайну ціну (митну вартість), база оподаткування такої операції розраховується виходячи з рівня звичайної ціни, тобто не нижче договірної (контрактної вартості) товару і не менше митної вартості, з урахуванням витрат та податків, зборів (обовязкових платежів), в тому числі акцизних зборів, ввізного мита, що включаються у ціну товару згідно із законами України з питань оподаткування. Протягом періоду, що перевірявся, ВАТ ,,Сигнал” формував податковий кредит на підставі сум ПДВ, сплачених митним органам при перетині кордону та незначних сум ПДВ, які входять до складу витрат, понесених підприємством у звязку з веденням його господарської діяльності, а тому податковим органом обґрунтовано визначено податкові зобовязання.

З огляду не викладене, апелянт просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2010 року та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами ДПІ у Самбірському районі проведено планову виїзну перевірку ВАТ ,,Сигнал” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 30.06.2009 року. За результатами перевірки складено акт від 09 листопада 2009 року № 830/23-1/14311732, згідно висновків якого позивачем порушено вимоги п. 4.1, п.4.3 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість ", що призвело до заниження податкового зобовязання по ПДВ на загальну суму 495786 грн..

На підставі акту перевірки ДПІ у Самбірському районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 листопада 2009 року № 0000692300/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з ПДВ 743679,00 грн., втому числі 495786 грн. за основним платежем та 247893 грн. за штрафними санкціями.

Висновки податкового органу базуються на тому, що 17 жовтня 2008 року між позивачем (комітент) та ТзОВ „Одесброк" ( комісіонер) укладено договір комісії №17/08-1, відповідно до якого Комітент доручає, а Комісіонер зобовязується за визначену винагороду провести від свого імені за рахунок Комітента операції з третьою особою «Продавцем» по закупці по імпорту продукції в кількості та асортименті, зазначених в дорученнях згідно даного договору. Комісіонер зобовязується складати та виконувати в інтересах Комітента на максимально вигідних умовах договори по придбанню товару. На виконання вказаного договору ТзОВ „Одесброк" придбавав для ВАТ ,,Сигнал” товари народного споживання. За умовами договору платником ПДВ у звязку з імпортом товару та митних платежів на митниці був ВАТ ,,Сигнал”.

Згідно договору комісії від 17 жовтня 2008 року №17/08-2 ВАТ ,,Сигнал” (Комітент) доручає, а ТзОВ „Одесброк" (Комісіонер) зобовязується за визначену винагороду провести від свого імені за рахунок Комітента операції з третьою особою «Покупцем» продаж на території України продукції в кількості та асортименті, зазначених в дорученнях згідно вищезазначеного договору.

На підставі вантажних митних декларацій, контрактів, документів бухгалтерської звітності та інших, податковий орган встановив, що імпортований товар не завозився комісіонером на адресу позивача, а його реалізація проводилась на території України комісіонером за договірними цінами, визначеними угодами купівлі-продажу та актами прийому-передачі товару на комісію.

Оскільки, позивачем база оподаткування податком на додану вартість визначена нижче митної вартості, податковим органом проведено донарахування позивачу податкового зобовязання по ПДВ.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звичайна ціна не є еквівалентною митній вартості, оскільки правила визначення звичайної ціни відрізняються від правил визначення митної вартості товару та не передбачає включення при визначенні звичайної ціни передбачених для формування митної вартості витрат.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

В силу п. 1.6 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) податкове зобовязання є загальною сумою податку, яка одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.

Пунктом 4.1 ст. 4 вищевказаного Закону встановлено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обовязкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обовязкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого звязку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пп. 1.20.1, 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін, за якими товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

За змістом Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України № 307 від 09.07.1997 року митна вартість це вартість товару, що визначається відповідно до положень Закону України «Про Єдиний митний тариф» і використовується виключно для цілей митного оподаткування товарів та ведення митної статистики.

Відповідно до абз. 5 п. 1.7 вказаної Інструкції фактурна вартість (договірна, контрактна) це вартість товарів, яка фактично сплачена чи підлягає сплаті або має компенсуватися зустрічними поставками товарів та зазначається в рахунку-фактурі (рахунку-проформі - для договору міни) відповідно до умов зовнішньоторговельного договору (контракту) купівлі-продажу або міни (далі - фактурна вартість).

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, колегія суддів приходить до висновку, що при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортованого товару поняття «митна вартість» та «звичайна ціна» не є тотожними. Тому пункт 4.3 Закону «Про податок на додану вартість», на який посилається ДПІ, вказуючи на те, що ціна такого товару при його подальшій поставці, не може бути меншою за митну вартість, регулює оподаткування операцій виключно із імпорту товарів на митну територію України і не стосується правил оподаткування інших господарських операцій.

З матеріалів справи вбачається, що ВАТ ,,Сигнал” реалізовував через Комісіонера імпортовані товари народного споживання на території України по ціні нижчій, ніж визначена митна вартість, проте, вищій ніж ціна придбання даних товарів за межами України. Позивач відображав операції з реалізації товарів у податковому обліку, виходячи з ціни їх реалізації на території України, а не з ціни, зазначеної у вантажній митній декларації.

Таким чином, позивач реалізував придбані за кордоном товари вище фактурної вартості. Будь-яких інших доказів на підтвердження факту продажу позивачем імпортованих товарів за цінами нижче рівня звичайних цін, що склалися на території України податковим органом до суду надано не було.

За змістом підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При відємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має відємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок відємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За таких обставин колегія суддів визнає вірними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що база оподаткування податком на додану вартість позивачем визначена у відповідності до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», виходячи із договірної вартості товарів, яка не нижча за звичайні ціни, а тому правомірно скасував податкове повідомлення-рішення від 23 листопада 2009 року № 0000692300/0.

В силу ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, обєктивно і всебічно зясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст.198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст.254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Самбірському районі Львівської області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2010 року у справі № 2а-7986/09/1370 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді О.М. Довгополов

Н.М. Судова-Хомюк