Постанова № 15946707, 12.05.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-7735/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Брагіна О.Є.

Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" травня 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого –судді Желтобрюх І.Л.,

суддів Шостака О.О., Мамчура Я.С.,

при секретарі Коробій І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу Фастівської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області на постанову Київського окружного адміністративного м.Києва від 10 лютого 2011 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Ефф-Систем»до Фастівської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2010 року приватне підприємство «Ефф-Систем»звернулося до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000042301/0 від 11.02.2010р., №0000042301/ від 15.04.2010р., №0000042301/2 від 29.06.2010р., №0000042301/3 від 07.09.2010р., №000052301/0 від 11.02.2010р., №000052301/1 від 15.04.2010р., №000052301/2 від 29.06.2010р., №000052301/3 від 07.09.2010р., рішення про результати розгляду первинних скарг №2354/10/25-013/3 від 15.04.2010р., рішення ДПА в Київській області №1337/10/25-017/103, 104-578 від 23.06.2010р. про результати розгляду повторних скарг, рішення ДПА України №8728/6/25-0115 від 30 .08.2010р. про розгляд скарг.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року вказаний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0000042301/0 від 11.02.2010р., №0000042301/1 від 15.04.2010р.. №0000042301/2 від 29.06.2010р., №0000042301/3 від 07.09.2010р., №0000052301/0 від 11.02.2010р, №0000052301/1 від 15.04.2010р., №0000052301/2 від 29.06.2010р. №0000052301/3 від 07.09.2010р. В решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2010 року та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи апеляції за наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами Фастівської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області проведено перевірку приватного підприємства «Ефф-Систем»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007р. по 30.09.2009р.

За результатами перевірки складено Акт №13/1/2301-31969268 від 01.02.2010р. та прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення. За результатами адміністративного оскарження ППР прийняті рішення про результати розгляду скарг, які теж оскаржуються позивачем.

Судом першої інстанції встановлено і таке підтверджується матеріалами справи, що між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та приватним підприємством «Ефф-Систем»укладено Генеральну угоду факторингу №06-10/173 від 03.06.2008р.

За умовами п.1.1 вказаної Угоди її предметом було здійснення банком як фінансовим агентом (фактором) факторингу (придбання права вимоги) дебіторської заборгованості (прав вимоги) клієнта по відношенню до третіх осіб, надалі за текстом –«дебіторів», перелік яких наведений в додатку №1 до цієї угоди за зобов’язаннями, за якими їх сума, строк вказані в реєстрах до цієї угоди.

Пунктом 2.11 угоди передбачено, що за здійснення факторингу клієнт сплачує фактору щомісячно, до 5 (п’ятого) числа наступного за звітним місяцем винагороду.

Проведеною податківцями перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в частині віднесення до складу валових витрат 82099,70грн плати за користування факторинговим фінансуванням, внаслідок чого відбулося заниження об'єкту оподаткування податком на прибуток на 20524грн. Податковим повідомленням-рішенням № 0000043201/0 від 11.02.2010р. позивачу донараховано 29513,80грн. податку на прибуток, у тому числі 20524,00грн. основного зобов'язання і 8989,80грн. штрафних (фінансових) санкцій. Висновок про наявність порушення відповідач зробив виходячи з того, що що сума різниці між номінальною вартістю боргу, право вимоги якого уступлено, та сумою, отриманою при проведенні такої уступки не відноситься до процентів, тому така сума не включається до складу валових витрат продавця при проведенні уступки згідно з п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 зазначеного Закону.

Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 5.1.2 п. 5.1 ст. 5; п. 11.38 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість»заниження податкових зобов'язань з ПДВ на суму 207470,14грн. за операціями з виготовлення поліграфічної продукції, внаслідок чого позивачеві донараховано зазначену вище суму основного зобов'язання і суму 103735,00грн. штрафних (фінансових) санкцій (ППР № 000052301/0 від 11.02.2010р.). Позиція податкового органу вмотивована тим, що позивач не внесений до Державного реєстру України видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції відповідно до вимог закону, - а, відтак, не звільнений від оподаткування ПДВ по операціях з поставки (передплати) періодичних видань друкованих засобів масової інформації та книжок.

Визнаючи протиправним податкове повідомлення-рішення № 0000043201/0 від 11.02.2010р., суд першої інстанції відповідно до п. 1.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визнав перераховану клієнтом фактору суму винагороди в розмірі 82099,70грн., - процентами за борговими зобов'язаннями; та, визнавши, що їх нарахування та виплата безпосередньо пов'язані зі здійсненням платником податків господарської діяльності, - застосувавши приписи пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 цього ж Закону, - визнав правомірним збільшення позивачем валових витрат на вказану суму.

З такими висновками суду погоитися не можна з огляду на таке:

Відповідно до п. 1.10 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»факторинг –операція з переуступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору.

Відповідно до статті 350 Господарського кодексу України за договором факторингу банк бере на себе зобов’язання передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт бере на себе зобов’язання відступити банкові грошову вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією особою.

Одночасно, згідно зі статтею 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1079 ЦК визначено, що фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа –суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про банки і банківську діяльність»факторинг є банківською операцією по придбанню права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасації цих вимог.

Таким чином, механізм здійснення операції факторингу складається з кількох подій: фінансування фактором клієнта, включаючи позику і попередній платіж; уступлення (продаж) грошових вимог (права вимоги), що витікають з контрактів купівлі-продажу товарів, послуг, що укладаються між постачальником (клієнтом) та його покупцями (боржниками); ведення обліку (бухгалтерських книг) за належними сумами; пред'явлення до сплати грошових вимог; захист від неплатоспроможності божників; оплата послуг фінансового агента. Комісія факторингової компанії зазвичай, складається з кількох складових: комісія за сорвіс, відмотки за користування грошима, комісія за кредитний ризик та реєстрацію поставки.

Суд першої інстанції при визначенні призначення платежу обумовленої вище винагороди не урахував зазначені вище законодавчі приписи, і помилково застосував п. 1.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», неправильно розтлумачивши його зміст.

Так, згідно імперативних приписів п. 1.10 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»проценти - доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються:

платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит;

платіж за використання коштів, залучених у депозит;

платіж за придбання товарів у розстрочку.

Визначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню для цілей, визначених законом, не підлягає.

Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум. У разі, коли залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов'язань або ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, сума процентів визначається шляхом нарахування відсотків на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення та ціною погашення такого цінного паперу (сума дисконту).

Платежі за іншими цивільно-правовими договорами, незалежно від того, чи встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках до суми договору або до іншої вартісної бази, не є процентами.

Відповідно до пп. 2.11 –2.11.9 Генеральної угоди факторингу винагорода за здійснення факторингу складається з кількох видів відсоткових нарахувань та кількох видів комісій (визначених як у фіксованому, так і у відсотковому розмірі).

Таким чином, ці поняття не є ідентичними, і факторингова винагорода не є процентами у розумінні п. 1.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наянвітсь підстав до задоволення апеляційної скарги у цій частині.

Що стосується користування позивачем пільгою з оподаткування податком на додану вартість, то, задовольняючи позов у цій частині, суд першої інстанції визнав його правомірним, виходячи з такого.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість»звільняються від оподаткування операції з поставки (передплати) періодичних видань друкованих засобів масової інформації та книжок, крім видань еротичного характеру, учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників українського виробництва, словників українсько-іноземної або іноземно-української мови; доставки таких періодичних видань друкованих засобів масової інформації на митній території України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про видавничу справу»видавнича справа –це сфера суспільних відносин, що поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції.

Складовими частинами видавничої справи є: видавнича діяльність –сукупність організаційних, творчих, виробничих заходів, спрямованих на підготовку і випуск у світ видавничої продукції; виготовлення видавничої продукції –виробничо-технологічний процес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіналу поліграфічними чи іншими технічними засобами; розповсюдження видавничої продукції –доведення видавничої продукції до споживача як через торговельну мережу, так і іншими способами.

Основним видом діяльності позивача є діяльність в галузі поліграфії (за ГКНГ: 8710 - редакція та видавництво, 19400 - поліграфічна промисловість, за КВЕД: 22.22.0 - поліграфічна діяльність, що не віднесена до інших угрупувань).

Предметом укладених позивачем з контрагентами договорів є надання приватним підприємством «Ефф-систем»останнім послуг з поставки та виготовлення поліграфічної продукції, яка не підпадає під перелік вийнятків, визначених ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість».

Вважаючи, що реєстрація виготовлювачів та розповсюджувачів видавничої продукції ведеться виключно з метою їх обліку, а відсутність такої реєстрації не тягне жодних правових наслідків, суд першої інстанції не знайшов підстав до виключення здійснених позивачем господарських операцій з числа пільгових, тобто неоподатковуваних.

Водночас судом першої інстанції помилково не враховано наступне:

Закон України “Про видавничу справу” визначає, що суб’єкти видавничої справи підлягають внесенню до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок внесення суб’єктів видавничої справи до Реєстру визначено Положенням про Державний реєстр видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції, затвердженим вищеназваною постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.1998р. № 1540. Зазначене Положення поширюється на усіх суб’єктів видавничої справи незалежно від форм власності та організаційно-правових форм, за винятком видавців та розповсюджувачів друкованих засобів масової інформації.

Відповідно до Положення, внесення суб’єктів видавничої справи до Державного реєстру і видачу відповідних свідоцтв здійснюють Держкотелерадіо України, Комітет з інформації АР Крим, управління у справах преси та інформації обласної, Севастопольської міської державних адміністрацій відповідно до розподілу функцій між ними. Після прийняття рішення про внесення до Державного реєстру та сплати суб’єктом видавничої справи реєстраційного збору йому видається відповідне Свідоцтво.

Суб’єкт видавничої справи вважається таким, що припинив свою діяльність з дня виключення його з Державного реєстру. З цього ж дня Свідоцтво вважається недійсним і підлягає поверненню органу, який його видав.

Судом першої інстанції встановлено, і таке підтверджується матеріалами справи, що позивач не був зареєстрований як суб’єкт видавничої справи у встановленому законом порядку, не мав відповідного свідоцтва, проте здійснював діяльність у цій галузі.

Статтею 12 Закону України «Про видавничу справу»визначений перелік суб'єктів видавничої справи, що здійснюють свою діяльність без внесення до Державного реєстру. Позивач до числа таких суб'єктів не відноситься.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не є суб'єктом видавничої справи у розумінні закону, оскільки не був зареєстрований у встановленому законом порядку та не мав відповідного свідоцтва, - а тому в нього були відсутні правові підстави для застосування пільг, передбачених пп. 5.1.2 п.5.1 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість».

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За приписами ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу, постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року скасувати та прийняти нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного та, керуючись ст.ст.160, 195 ч. 1, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Фастівської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2010 року скасувати в частині задоволених позовних вимог.

У задоволенні вимог Приватного підприємства «Ефф-Систем»до Фастівської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області про податкового повідомлення-рішення №0000043201/0 від 11.02.2010р., №0000042301/ від 15.04.2010р., №0000042301/2 від 29.06.2010р., №0000042301/3 від 07.09.2010р., №000052301/0 від 11.02.2010р., №000052301/1 від 15.04.2010р., №000052301/2 від 29.06.2010р., №000052301/3 від 07.09.2010р., рішення про результати розгляду первинних скарг №2354/10/25-013/3 від 15.04.2010р., рішення ДПА в Київській області №1337/10/25-017/103, 104-578 від 23.06.2010р. про результати розгляду повторних скарг, рішення ДПА України №8728/6/25-0115 від 30 .08.2010р. про розгляд скарг, - відмовити.

В решті постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2010 року залишшити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя І. Л. Желтобрюх

Судді: О.О. Шостак

Я.С. Мамчур

Повний текст постанови виготовлено 30.05.2011р.