Ухвала суду № 15946139, 19.05.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-7831/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"19" травня 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого –судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі - Світному Г.Г.,

за участю:

представника позивача –Стадного Д.С.,

представника відповідача –Туза О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікар» до Київської регіональної митниці про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення–рішення та акту перевірки, за апеляційною скаргою Київської регіональної митниці на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2010 року,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Лікар»звернулося у суд з позовом до Київської регіональної митниці, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення–рішення №62 від 01 квітня 2010 року та акт перевірки № к/3/10/100000000/21646961 від 23 лютого 2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2010 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення Київської регіональної митниці форми "Р" від 01 квітня 2010 року № 62. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду –без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність законних підстав для визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення, оскільки відповідач не уповноважений на прийняття таких у разі виявлення помилок при митному оформленні товару, що призвело до нарахування ПДВ.

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено камеральну перевірку дотримання позивачем вимог законодавства України з питань митної справи при декларуванні товарів за кодом 9021 90 90 00 згідно з УКТ ЗЕД у ВМД, за підсумками якої складено акт № к/3/10/100000000/21646961 від 23 лютого 2010 року та виявлено невідповідність визначеного позивачем коду товару Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі - УКТ ЗЕД), що призвело до неправомірного, на думку органу митної служби, застосування підприємством пільги з податку на додану вартість, розрахованої для товарів медичного призначення.

У зв’язку з викладеним, відповідачем було прийнято податкове повідомлення форми «Р»від 01 квітня 2010 року № 62, яким позивачу визначено податкове зобов’язання зі сплати податку на додану вартість у сумі 48993,29 грн., у тому числі за основним платежем —46660,28 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями —2333,01 грн.

Обговорюючи питання щодо правомірності оскаржуваного податкового повідомлення –рішення відповідача, судова колегія зважає на наступне.

У відповідності до положень п.п. 2.1.1 п.2.1 ст.2 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»контролюючими органами є: митні органи - стосовно акцизного збору та податку на додану вартість (з урахуванням випадків, коли законом обов'язок з їх стягнення або контролю покладається на податкові органи), ввізного та вивізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), які відповідно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України.

Приписами п.35 ст.1 Митного кодексу України визначено, що пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України - це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур, пов'язаних відповідно до п.19 тієї самої статті зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.

Відповідно до п.п. «б»п. 10.1 ст. 10 Закону «Про податок на додану вартість»особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є митний орган при справлянні податку з осіб, визначених у п.2.4 ст.2 цього Закону.

Згідно з п. 2.4 ст. 2 вказаного Закону платником податку є будь-яка особа, що імпортує (для фізичних осіб - ввозить (пересилає)) товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, незалежно від того, який режим оподаткування вона використовує згідно із законодавством, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих платниками податку, які ввозять (пересилають) товари (предмети) у супроводжувальному багажі або отримують їх як поштове відправлення у межах неторгового обороту в обсягах, що не підлягають оподаткуванню відповідно до митного законодавства (крім ввезення транспортних засобів чи запасних частин до них такими фізичними особами) та нерезидентів, які пересилають поштові відправлення згідно з правилами Міжнародного поштового союзу на митну територію України, та отримувачів таких поштових відправлень.

За правилами п. 10.3 ст.10 наведеного Закону платники податку, які імпортують товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, відповідають за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування (суми податку, належного до сплати) митним органам.

Вимоги п.10.4 ст.10 зазначеного Закону передбачають, що контроль за правильністю нарахування сплати (перерахування) податку до бюджету здійснюється відповідним податковим органом, а при імпорті товарів із сплатою податку при його митному оформленні - відповідним митним органом за правилами, встановленими спільним рішенням центральним податкового та митного органів.

Відповідно до абзацу 2 п.п. 2.2.1 п. 2.2 ст. 2 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»порядок контролю з боку митних органів за сплатою платниками податку на додану вартість та акцизного збору встановлюється спільними рішенням центрального податкового органу та центрального митного органу.

Спільним наказом ДПА України та Державної митної служби України від 16 березня 2001 року № 109/188, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 березня 2001 р. за № 261/5452, затверджено Порядок здійснення митними органами контролю за сплатою платниками податків ПДВ та акцизного збору, які справляються при ввезенні (пересиланні) товарів та інших предметів на митну територію України.

Відповідно до п.п. 2.1 п. 2 даного Порядку контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою визначення податкових зобов'язань та за сплатою платниками податків, які справляються при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України, здійснюється митними органами.

З огляду на вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що Київська регіональна митниця згідно п.п. «б»п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість»є відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, оскільки виступає митним органом при справлянні податку з осіб, визначених у п. 2.4 ст. 2 цього Закону.

Як убачається із матеріалів справи, позивачем було імпортовано на територію України товари медичного призначення, а саме: апарати, що вживлюються в організм щоб компенсувати якийсь недолік чи фізичну ваду, —ендокардіальні електроди, імплантуємі електроди, які допущені відповідачем до вільного обігу. При ввезенні товару на територію України позивачем визначено код товару за УКТ ЗЕД: 9021 90 90 00 «Інші пристосування ортопедичні».

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2003 р. № 1949 «Про перелік лікарських засобів та виробів медичного призначення, операції з продажу яких звільняються від обкладення податком на додану вартість»операції із продажу товарів із вказаним кодом за УКТ ЗЕД звільняються від обкладення податком на додану вартість.

За результатами камеральної перевірки відповідач дійшов висновку, що визначений позивачем при проходженні митного контролю код товару не відповідає текстовому опису фактично імпортованого підприємством товару, у зв'язку з чим позивачу були донараховані податкові зобов’язання з ПДВ.

При цьому, при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач послався на п.п. «в»п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», як на підставу для здійснення розрахунку або перерахунку суми податкового зобов’язання.

Відповідно до наведеної законодавчої норми контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання. Камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.

Таким чином, якщо митні органи, приймаючи вантажні митні декларації та пропускаючи товар на митну територію України, погоджувалися з відомостями щодо звільнення позивача від сплати ПДВ, чи з кодом товарної номенклатури, зазначеної імпортером, то відповідно до п.10.3 ст.10 Закону «Про податок на додану вартість»та п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», митниця не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про нарахування податкових зобов’язань у зв’язку з помилковим визначенням коду товарної номенклатури, зокрема, з посиланням на результати камеральної перевірки та на положення п.п. «в»п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України № 2181, дія якого не поширюється на митні органи.

Вказане відповідає правовій позиції висловленій в узагальненні Верховного Суду України від 01 січня 2010 року «Практика розгляду судами адміністративних справ щодо спорів, пов’язаних зі справлянням податків і зборів митними органами».

Оскільки відповідно до Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 р. № 166, податкова декларація подається до податкового органу, то саме він наділений повноваженнями на проведення камеральної перевірки на підставі підпункту «в»підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України № 2181, а не митний орган, який самостійно визначає базу оподаткування та ставку податку.

При цьому, з метою однакового застосування судами загальної юрисдикції положень Конституції та законів України, колегією суддів ураховується позиція адміністративних судів у даній категорії справ. А саме береться до уваги постанова Вищого адміністративного суду України від 23 березня 2010 року у справі № К-19658/08 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамейя»до Сумської митниці, Державної податкової інспекції в м. Суми про визнання нечинними податкових повідомлень та першої податкової вимоги та постанова колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 02 червня 2009 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнік Фарма»до Житомирської митниці, третя особа: Новоград-Волинська об’єднана державна податкова інспекція Житомирської області, про визнання недійсним податкового повідомлення.

За таких обставин, є вірним висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого Київською регіональною митницею.

Окрім того, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції відносно того, що акт камеральної перевірки не є рішенням суб’єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не породжує юридичних наслідків для позивача, а тому є вірним висновком місцевого суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у частині скасування такого.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Київської регіональної митниці - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2010 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Я.Б. Глущенко

суддя

О.Є. Пилипенко

суддя

О.М. Романчук

Повний текст ухвали складений 24 травня 2011 року.